Історія справи

Ухвала КАС ВП від 20.08.2019 року у справі №826/19418/15

ПОСТАНОВА

Іменем України

22 серпня 2019 року

м. Київ

справа № 826/19418/15

адміністративне провадження № К/9901/12911/18, К/9901/12912/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Яковенка М. М.,

суддів - Дашутіна І. В., Шишова О. О.,

розглянувши у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу № 826/19418/15

за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Заступника Міністра - керівника апарату Міністерства юстиції України Іванченко Оксани Павлівни про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,

за касаційними скаргами ОСОБА_1 та Міністерства юстиції України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва (у складі колегії суддів: Кротюк О.

В., Літвінова А. В., Мазур А. С. ) від 04 лютого 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду (у складі колегії суддів: Василенко Я. М., Кузьменко В. В., Шурко О. І.) від 29 березня 2016 року,

ВСТАНОВИВ:

І. РУХ СПРАВИ

1. У серпні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Міністерства юстиції України, заступника Міністра - керівника апарату Міністерства юстиції України Іванченко О. П., в якому просила:

- визнати незаконною бездіяльність та ухиляння Міністерства юстиції України під керівництвом Міністра юстиції Петренка Павла Дмитровича, заступника Міністра-керівника апарату Міністерства юстиції України Іванченко Оксани Павлівни, що проявилися у довготривалому невиконанні законних вимог головного державного виконавця Департаменту ДВС Міністерства юстиції України Бойко О. М. від 25 червня 2015 року № 13859-0-33-15/2-24/1 та від 20 липня 2015 року № 13859-0-33-15/2-24/1 про зобов'язання Міністерство юстиції України надати документальне підтвердження здійснення повторного розрахунку/конвертації грошових коштів 1700 євро за курсом на день здійснення платежу, які мають бути перераховані (сплачені) ОСОБА_1 згідно рішення Європейського суду з прав людини № 25476/02 від 15 лютого 2007 року;

- зобов'язати Міністерство юстиції України під керівництвом Міністра юстиції Петренка Павла Дмитровича, заступника Міністра-керівника апарату Міністерства юстиції України Іванченко Оксану Павлівну вжити невідкладних заходів для/щодо виконання законних вимог головного державного виконавця Департаменту ДВС Міністерства юстиції України Бойко О. М. від 25 червня 2015 року № 13859-0-33-15/2-24/1 та від 20 липня 2015 року № 13859-0-33-15/2-24/1 про зобов'язання Міністерство юстиції України надати документальне підтвердження здійснення повторного розрахунку/конвертації грошових коштів 1700 євро за курсом на день здійснення платежу, які мають бути перераховані (сплачені) ОСОБА_1 згідно рішення Європейського суду з прав людини № 25476/02 від 15 лютого 2007 року;

- зобов'язати відповідачів подати суду звіт про виконання постанови суду протягом десяти днів з дня набрання постанови законної сили.

2. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 лютого 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 29 березня 2016 року, частково задоволено адміністративний позов.

Визнано протиправною бездіяльності Міністерства юстиції України щодо не виконання законних вимог головного державного виконавця Департаменту ДВС Міністерства юстиції України Бойко О. М. від 25 червня 2015 року № 13859-0-33-15/2-24/1 та від 20 липня 2015 року № 13859-0-33-15/2-24/1 про зобов'язання Міністерство юстиції України надати документальне підтвердження здійснення повторного розрахунку/конвертації грошових коштів 1700 євро за курсом на день здійснення платежу, які мають бути перераховані (сплачені) ОСОБА_1 згідно рішення Європейського суду з прав людини № 25476/02 від 15 лютого 2007 року.

В іншій частині позову - відмовлено.

Присуджено на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 24,36 за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства юстиції України.

3. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, 19 квітня 2016 року ОСОБА_1 звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 лютого 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29 березня 2016 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

4. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 20 квітня 2016 року відкрито провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1

5. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, 15 квітня 2016 року Міністерство юстиції України звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 лютого 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29 березня 2016 року в частині задоволення позовних вимог та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних у повному обсязі.

6. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 27 квітня 2016 року відкрито провадження за касаційною скаргою Міністерства юстиції України.

7.06 травня 2016 року до Вищого адміністративного суду України від Міністерства юстиції України надійшли додаткові пояснення до касаційної скарги поданої 15 квітня 2016 року, в яких відповідач просить врахувати зазначені пояснення та задовольнити касаційну скаргу, а касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

8. Вищим адміністративним судом України справа до розгляду не призначалася.

9.15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд та набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03 жовтня 2017 року.

10. Відповідно до пп. 4 п. 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), в редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, який набрав чинності 15 грудня 2017 року, касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

11.31 січня 2018 року касаційні скарги ОСОБА_1 та Міністерства юстиції України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 лютого 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29 березня 2016 року у справі № 826/19418/15 передано для розгляду до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (склад колегії суддів: Білоус О.

В. - головуючий суддя, Желтобрюх І. Л., Стрелець Т. Г. ).

12. На підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 30 травня 2019 року № 545/0/78-19 призначено повторний автоматизований розподіл цієї справи, у зв'язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Білоуса О. В., що унеможливлює його участь у розгляді касаційних скарг.

13. Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 31 травня 2019 року, визначено склад суддів: Яковенко М. М. - головуючий суддя, Дашутін І. В., Шишов О. О.

14. Ухвалою Верховного Суду від 20 серпня 2019 року справу прийнято до провадження; відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про залучення до участі у справі, в якості третіх осіб Комітету Міністрів Ради Європи, Департаменту виконання рішень Європейського суду з прав людини, Європейського суду з прав людини, Міністерство закордонних справ України; закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження.

15. Станом на 21 серпня 2019 року інших відзивів або заперечень на касаційні скарги до Вищого адміністративного суду України та Верховного Суду не надходили.

IІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

16. Судами попередніх інстанцій встановлено, що головним державним виконавцем Бойко О. М. скеровано вимоги державного виконавця 25 червня 2015 року № 13859-0-33-15/2-24/1 та 20 липня 2015 року № 13859-0-33-15/2-24/1, якими від Міністерства юстиції України вимагалося надати документальне підтвердження здійснення повторного розрахунку/конвертації грошових коштів 1700 євро, які мають бути перераховані ОСОБА_1 згідно рішення Європейського суду з прав людини № 25476/02 від 15 лютого 2007 року.

17. ОСОБА_1 скерувала до Міністерства юстиції України запит від 03 серпня 2015 року, яким просила надати інформацію та копію результату виконання Мін'юстом або невиконання вимог державного виконавця.

18. За наслідком розгляду зазначеного запиту ОСОБА_1 відповідач за підписом заступника міністра - керівника апарату надав відповідь № ПІ-П-2591/16 від 21 серпня 2015 року, відповідно до змісту якої заявника повідомлено, що з метою запобігання дій, які можуть спричинити збиток державі, питання щодо сплати грошових коштів, які мають бути перераховані згідно рішення Європейського суду з прав людини, буде вирішено після роз'яснення Окружним адміністративним судом міста Києва постанови від 24 листопада 2014 року у справі № 826/15694/14 та поновлення відповідного провадження.

19. Позивач вважає зазначене вище незаконною бездіяльністю відповідачів щодо виконання вимог державного виконавця, що в свою чергу, порушує її права як стягувача у виконавчому провадженні з виконання рішення Європейського суду з прав людини від 15 лютого 2007 року № 25476/02, з огляду на що, звернулась з адміністративним позовом до суду.

IІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

20. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 зазначили, що відповідачами в порушення ст. 5 Закону України "Про виконавче провадження" протиправно допущено неправомірну бездіяльність щодо виконання вимог державного виконавця від 25 червня 2015 року № 13859-0-33-15/2-24/1 та 20 липня 2015 року № 13859-0-33-15/2-24/1, оскільки вимоги державного виконавця щодо виконання рішень обов'язкові для всіх органів, організацій, посадових осіб, фізичних і юридичних осіб на території України, а невиконання законних вимог державного виконавця тягне за собою відповідальність згідно із законом

21. Також суди зазначили, що не знайшли свого підтвердження доводи відповідачів про необхідність вирішення питань позивача у порядку встановленому законом для судового контролю, зокрема в порядку ст. 267 КАС України (у редакції, що діяла на час розгляду справи у суді відповідної інстанції), оскільки такий порядок застосовується до рішень, прийнятих судом в порядку КАС України, а не Європейським судом з прав людини.

22. Крім того, суди зазначили, що наявність/відсутність роз'яснення судового рішення у справі № 826/15694/15 не створює обставин обґрунтованої та очевидної неможливості виконання вимог державного виконавця від 25 червня 2015 року № 13859-0-33-15/2-24/1 та 20 липня 2015 року № 13859-0-33-15/2-24/1 або втрату такими ознак обов'язковості, забезпеченої нормами закону правової і демократичної держави - Україна.

23. Щодо позовних вимог, у задоволенні яких відмовлено, то суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що зобов'язання вжиття заходів щодо Міністерства та заступника Міністра є дискреційними повноваженнями та виключною компетенцією уповноваженого органу, а суд не може підміняти державного виконавця, як посадової особи, яка здійснює безпосередньо виконання рішення Європейського суду з прав людини та вживає встановлені Законом заходи у разі невиконання таких вимог.

24. Також, суди дійшли висновку, що вимоги державного виконавця від 25 червня 2015 року № 13859-0-33-15/2-24/1 та від 20 липня 2015 року № 13859-0-33-15/2-24/1 були адресовані Мін'юсту, відтак позовні вимоги в частині бездіяльності відносно заступника Міністра - керівника апарату ОСОБА_3 задоволенню не підлягають.

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

25. Скаржник, ОСОБА_1, у своїй касаційній скарзі не погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій в частині відмови у задоволенні позовних вимог, вважає їх необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню, оскільки судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень у справі в цій частині.

26. Зокрема, скаржник зазначила, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що виконання законних вимог державного виконавця є дискреційними повноваженнями та виключною компетенцією уповноваженого органу, оскільки відповідно до вимог Закону України "Про виконавче провадження" та інших нормативно-правових актів, що регулюють виконання рішень ЄСПЛ, суди повинні були перевірити/встановити наявність факту ухиляння відповідачів щодо невиконання вимог державного виконавця та задовольнити позовні вимоги.

27. Міністерство юстиції України, у касаційній скарзі також не погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволення позовних вимог, вважає їх необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню, оскільки судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень у справі в цій частині.

28. На обґрунтування своїх вимог, скаржник зазначив, що виконанню підлягає саме судове рішення, а вимоги державного виконавця є похідними по відношенню до судового рішення та не можуть виходити за рамки цього рішення та встановлювати для сторін виконавчого провадження обов'язки, не передбачені законодавством та судовим рішенням.

29. Також, скаржник зазначив, що у разі невиконання судового рішення або вимог державного виконавця, чинним законодавством встановлена певна процедура щодо накладення санкцій за таке невиконання, відтак, з огляду на предмет спору у цій справі, позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

30. Крім того, скаржник зазначив, що у спірних правовідносинах, Мін'юст виступає боржником у виконавчому провадженні, відтак суд не може підміняти державного виконавця, як посадової особи, яка здійснює безпосередньо виконання рішення суду та вживає заходи у разі його невиконання, а також за невиконання законних вимог.

V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

31. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційних скарг, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, у відповідності до ч. 1 ст. 341 КАС України, виходить з наступного.

32. Предметом спору у цій справі є перевірка протиправності бездіяльності відповідачів щодо невиконання вимог державного виконавця в межах виконавчого провадження, та зобов'язання вчинити дії спрямовані на виконання таких вимог.

33. Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

34. За змістом ч. 1 ст. 1 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" (далі-Закон № 3477-IV) терміни, які вживаються у ч. 1 ст. 1 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" (далі-Закон № 3477-IV, мають таке значення: Рішення - а) остаточне рішення Європейського суду з прав людини у справі проти України, яким визнано порушення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; б) остаточне рішення Європейського суду з прав людини щодо справедливої сатисфакції у справі проти України; в) рішення Європейського суду з прав людини щодо дружнього врегулювання у справі проти України; г) рішення Європейського суду з прав людини про схвалення умов односторонньої декларації у справі проти України; виконання Рішення - а) виплата Стягувачеві відшкодування та вжиття додаткових заходів індивідуального характеру; б) вжиття заходів загального характеру.

35. Відповідно до ~law21~ Рішення є обов'язковим для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції.

36. Згідно ~law22~ протягом десяти днів від дня одержання повідомлення про набуття Рішенням статусу остаточного Орган представництва:

а) надсилає Стягувачеві повідомлення з роз'ясненням його права порушити провадження про перегляд справи та/або про його право на відновлення провадження відповідно до чинного законодавства;

б) повідомляє органи, які є відповідальними за виконання передбачених у Рішенні додаткових заходів індивідуального характеру, про зміст, порядок і строки виконання цих заходів. До повідомлення додається переклад Рішення, автентичність якого засвідчується Органом представництва.

37. Рішенням Європейського Суду з прав людини від 15 лютого 2007 року у справі "Погребна проти України" визнано порушення Україною статей 6,13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод щодо невиконання рішення Васильківського міського суду Київської області від 31 січня 2002 року та зобов'язано державу-відповідача виконати частину рішення, яка не стосується виплати присуджених коштів, і сплатити заявниці, протягом трьох місяців з дня, коли рішення стане остаточним 1700 євро як компенсацію за нематеріальну шкоду та судові витрати, плюс будь-який податок, який може бути стягнуто з заявниці. Ця сума має бути конвертована у національну валюту держави-відповідача на день здійснення платежу. Статус остаточного рішення набрало 09 липня 2007 року.

38. На виконання зазначеного рішення ЄСПЛ, уповноваженим органом Міністерства юстиції України відкрито виконавче провадження та 25 червня 2015 року № 13859-0-33-15/2-24/1, а також 20 липня 2015 року № 13859-0-33-15/2-24/1 державним виконавцем направлено вимоги, якими від Міністерства юстиції України вимагалося надати документальне підтвердження здійснення повторного розрахунку/конвертації грошових коштів 1700 євро, які мають бути перераховані ОСОБА_1 згідно рішення Європейського суду з прав людини № 25476/02 від 15 лютого 2007 року.

39. У порядку Закону України "Про доступ до публічної інстанції", ОСОБА_1 звернулася до Мін'юсту із запитом про надання інформації та результатів виконання або невиконання вимог державного виконавця, зазначених у п. 16,38 цієї постанови.

40. Судами попередніх інстанцій встановлено, що на вказаний запит, ОСОБА_1 отримала відповідь, де зазначалось про хід виконання виконавчого провадження, в межах якого направлено вимоги державного виконавця та інформацію, що з метою запобігання (попередження) дій, які можуть спричинити збиток державі, питання щодо сплати грошових коштів, які мають бути перераховані (сплачені) ОСОБА_1 згідно Рішення ЄСПЛ, буде вирішено після роз'яснення судом постанови від 24 листопада 2014 року у справі № 826/15694/14 та поновлення відповідного виконавчого провадження.

41. Задовольняючи частково позовні вимоги суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що Мін'юстом допущено неправомірну бездіяльність в частині виконання вимог державного виконавця, оскільки таке не відповідає положенням ст. 5 Закону України "Про виконавче провадження".

42. Колегія суддів не може погодитися з такими висновками судів, з огляду на таке.

43. Відповідно до ~law25~ порядок виконання Рішення визначається ~law26~, Законом України "Про виконавче провадження", іншими нормативно-правовими актами з урахуванням особливостей, що передбачені Законом України "Про виконавче провадження".

44. Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку. визначені Законом України "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 року № 606-XIV (в редакції, що діяв на час виникнення спірних правовідносин; далі - ~law30~).

45. Згідно ~law31~ виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у ~law32~, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених ~law33~, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до ~law34~ та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до ~law35~ підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

46. Відповідно до ~law36~ вимоги державного виконавця щодо виконання рішень обов'язкові для всіх органів, організацій, посадових осіб, фізичних і юридичних осіб на території України.

47. Згідно ~law37~ за порушення вимог ~law38~, невиконання законних вимог державного виконавця фізичними, юридичними чи посадовими особами, несвоєчасне подання або неподання звітів про відрахування із заробітної плати та інших доходів боржника, неподання або подання неправдивих відомостей про доходи і майновий стан боржника, а також неповідомлення боржником про зміну місця проживання чи місцезнаходження або місця роботи (отримання доходів), а також за неявку без поважних причин за викликом державного виконавця винні особи несуть відповідальність у встановленому законом порядку.

За наявності ознак кримінального правопорушення в діях особи, яка умисно перешкоджає виконанню рішення чи іншим чином порушує вимоги закону про виконавче провадження, державний виконавець складає акт про порушення і звертається до правоохоронних органів з поданням (повідомленням) про притягнення особи до кримінальної відповідальності відповідно до закону.

48. З аналізу зазначеної статті слідує, що за невиконання законних вимог державного виконавця винні особи несуть відповідальність у встановленому законом порядку, відтак законодавством передбачено порядок та механізм реагування за невиконання таких вимог.

49. Крім того, Суд зазначає, що законодавством, що регулює спірні правовідносини, встановлено порядок оскарження рішень, дій та бездіяльності посадових осіб державної виконавчої служби та порядок притягнення до відповідальності осіб винних у невиконанні рішень та законних вимог державного виконавця, однак можливість оскарження стягувачем безпосередньо дій боржника у виконавчому провадженні чинним законодавством не передбачено.

50. Також колегія суддів звертає увагу, що дії та бездіяльність відповідачів, які є предметом спору у цій справі, здійснені у зв'язку з виконанням/невиконанням вимог державного виконавця в межах конкретного виконавчого провадження і з виконанням ними владних управлінських функцій по відношенню до позивача безпосередньо не пов'язані.

51. Отже, висновки судів щодо протиправної бездіяльності відповідача щодо невиконання вимог державного виконавця не можна визнати обґрунтованими.

52. Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 351 КАС України, підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

53. Отже, Суд дійшов висновку, що оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню в частині задоволених позовних вимог, в решті - без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Касаційну скаргу Міністерства юстиції України задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 лютого 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29 березня 2016 року у справі № 826/19418/15 в частині визнання протиправною бездіяльності Міністерства юстиції України щодо не виконання законних вимог головного державного виконавця Департаменту ДВС Міністерства юстиції України Бойко О. М. від 25 червня 2015 року № 13859-0-33-15/2-24/1 та від 20 липня 2015 року № 13859-0-33-15/2-24/1 про зобов'язання Міністерство юстиції України надати документальне підтвердження здійснення повторного розрахунку/конвертації грошових коштів 1700 євро за курсом на день здійснення платежу, які мають бути перераховані (сплачені) ОСОБА_1 згідно рішення Європейського суду з прав людини № 25476/02 від 15 лютого 2007 року - скасувати та ухвалити нове рішення в цій частині про відмову у задоволенні позовних вимог.

В решті, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 лютого 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29 березня 2016 року у справі № 826/19418/15 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач М. М. Яковенко

Судді І. В. Дашутін

О. О. Шишов