Історія справи

Ухвала КАС ВП від 18.01.2018 року у справі №822/5498/15

ПОСТАНОВА

Іменем України

17 травня 2019 року

м. Київ

справа №822/5498/15

адміністративне провадження №К/9901/1722/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Головуючий: Стародуб О. П.,

судді: Коваленко Н. В., Кравчука В. М.

розглянувши в спрощеному провадженні без повідомлення сторін касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від
01.12.2015р. (судді - Сапальова Т. В., Боровицька О. А., Граб Л. С. ) у справі за його позовом до військової частини А 4009 про зобов'язання здійснити виплату добових за час відрядження,

встановив:

У вересні 2015р. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом в якому просив зобов'язати військову частину А 4009 здійснити йому виплату добових за час відрядження в розмірі 6840 грн.

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що є військовослужбовцем та проходить військову службу в ВЧ А4009. Відповідно до наказу командира частини від 26.12.2014р. №283 був відряджений у військову частину А4152 с. Нова Любомирка Рівненської області на 30 діб. В подальшому термін його відрядження продовжувався, а всього тривалість безперервного відрядження склала 228 діб.

Враховуючи, що відповідачем оплату добових (грошових коштів) за час перебування у відрядженні проведено не було, просив суд постановити рішення, яким стягнути на його користь 6840,00 гривень.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 23.09.2015р. позов задоволено.

Зобов'язано військову частину А 4009 виплатити ОСОБА_1 добові за час відрядження у розмірі 6840,00 грн.

Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 01.12.2015р. постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 23.09.2015р. скасовано та прийнято нову, якою у задоволенні позовних вимог відмовлено.

З рішенням суду апеляційної інстанції не погодився позивач, звернувся з касаційною скаргою в якій посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, просив його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

В обґрунтування касаційної скарги посилається на те, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності правових підстав для задоволення його позовних вимог.

Зокрема посилався на те, що він перебував у відрядженні, звільнений з посади не був та отримував грошове забезпечення у військовій частині А 4009 згідно займаної посади та не перебував у розпорядженні, у спосіб, встановлений п. 116 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008р. №1153/2008.

Враховуючи викладене, посилався на те, що має право на отримання добових, в свою чергу ухваливши рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції фактично позбавив його права на належні йому грошові кошти.

Заперечуючи проти касаційної скарги відповідач просив у її задоволенні відмовити, а рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування апеляційним судом норм матеріального та процесуального права суд приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних мотивів та передбачених законом підстав.

В ході розгляду справи судами встановлено, що відповідно до довідки №567 від
02.09.2015р. капітан ОСОБА_1 перебуває на військовій службі у військовій частині А 4009 з 10.12.2012р.

Відповідно до наказу командира військової частини А 4009 (по стройовій частині) №283 від 26.12.2014р. позивач вибув у відрядження на 30 діб з 26.12.2014р. по
24.01.2015р. у розпорядження командира військової частини А 4152 (с. Нова Любомирка, Рівненська область) з метою виконання заходів бойової підготовки в навчальних підрозділах.

В подальшому, термін відрядження позивача постійно продовжувався строком на 1 місяць.

Згідно наказу командира військової частини А 4009 (по стройовій частині) №164 від 10.08.2015р., позивач прибув з відрядження і приступив до виконання службових обов'язків.

Факт перебування позивача у відрядженні з 26.12.2014р. по 10.08.2015р. у військовій частині А 4152 підтверджується довідкою від 02.09.2015р. за №568, витягами з наказів командира військової частини А4009 №283 від 26.12.2014р., №164 від 10.08.2015р., завіреною т. в. о начальника штабу військової частини А 4009 копією посвідчення про відрядження №600 від 26.12.2014р., копією книги обліку тимчасово відсутнього і тимчасово прибулого до військової частини особового складу військової частини А 4009.

Оплату добових (грошових коштів) за час перебування у відрядженні не було проведено. Вважаючи, що бездіяльністю відповідача порушено його права та інтереси, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що посвідчення про відрядження позивача відповідає вимогам Інструкції; факт перебування позивача у відрядженні з 26.12.2014р. по 10.08.2015р. у військовій частині А 4152 підтверджується належними документами, зокрема довідкою від 02.09.2015р. №568, витягами з наказів командира військової частини А4009 №283 від 26.12.2014р., №164 від 10.08.2015р., завіреною т. в. о начальника штабу військової частини А4009 копією посвідчення про відрядження №600 від
26.12.2014р., копією книги обліку тимчасово відсутнього і тимчасово прибулого до військової частини особового складу військової частини А4009; відрядження позивачу призначалось в межах строку, визначеного п.1.5 Інструкції, у зв'язку чим дійшов висновку, що відповідачем неправомірно не нараховано та не виплачено позивачу добові витрати на відрядження.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та ухвалюючи нову про відмову в позові, апеляційний суд виходив з того, що відповідно до п.1.25 Інструкції про порядок відшкодування військовослужбовцям Збройних Сил України витрат на службові відрядження в межах України оплата добових за період перебування в розпорядженні не проводиться.

Суд дійшов висновку, що позивач відряджався у розпорядження командира військової частини А 4152, тобто в період з 26.12.2014р. по 10.08.2015р. перебував у розпорядженні вказаного командира, а відтак, військовою частиною А 4009 було обґрунтовано відмовлено позивачу у відшкодуванні витрат на відрядження відповідно до п. 1.25 зазначеної Інструкції.

З такими висновками суду апеляційної інстанції колегія суддів не погоджується з наступних мотивів та передбачених законом підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991р. №2011-XII (далі-Закон №2011-XII), держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до ~law3~ при виконанні службових обов'язків, пов'язаних з відрядженням в інші населені пункти, військовослужбовцям відшкодовуються витрати на відрядження в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 13 Постанови Кабінету Міністрів України "Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів" від
02.02.2011р. №98 визначено, що особливості направлення у відрядження військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, а також інших працівників органів внутрішніх справ, осіб рядового і начальницького складу, які проходять службу в Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації, органах і підрозділах цивільного захисту, визначаються за погодженням з Міністерством фінансів відповідно Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Службою безпеки, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Державної прикордонної служби, Управлінням державної охорони, Адміністрацією Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, а осіб начальницького складу Державної фельд'єгерської служби - Міністерством інфраструктури, працівників дипломатичної служби України, направленим у довготермінове відрядження, - Міністерством закордонних справ.

Відповідно до п.1.1 Інструкції про порядок відшкодування військовослужбовцям Збройних Сил України витрат на службові відрядження в межах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 29.08.2011р. №530, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 22.09.2011р. №1115/19853 (далі - Інструкція №530) службовим відрядженням вважається поїздка військовослужбовця за розпорядженням командира або начальника на певний строк в іншу місцевість для виконання службового завдання поза пунктом постійного або тимчасового розквартирування військової частини (підрозділу), у якій військовослужбовець проходить службу. Для покриття особистих витрат під час відрядження військовослужбовцям здійснюються виплата добових та відшкодування витрат на наймання житлового приміщення, а також на проїзд до місця відрядження та назад.

Пунктом 1.11 Інструкції №530 встановлено, що виплата добових та відшкодування витрат на наймання житлового приміщення проводяться за наявності на посвідченні про відрядження засвідчених печаткою відміток про дати прибуття військовослужбовця в пункт (пункти) відрядження та вибуття з нього (з них).

Відмітки завіряються: у військових частинах - підписом командира військової частини або начальника штабу, а в установах, на підприємствах і в організаціях та інших органах виконавчої влади - підписом посадової особи, на яку покладено обов'язок відмічати посвідчення про відрядження.

При цьому, згідно з п.1.4 Інструкції №530 забороняється провадити виплату добових та відшкодовувати витрати на наймання житлового приміщення за посвідченнями про відрядження, виданими з порушенням порядку їх оформлення, встановленого законодавством України.

Так, за відсутності в посвідченні про відрядження засвідчених печаткою відміток про дати прибуття військовослужбовця в пункт (пункти) відрядження та вибуття з нього (з них) добові не виплачуються (п.1.12 Інструкції №530).

Судом встановлено, що посвідчення про відрядження відповідно до якого позивач вибув у відрядження, відповідає вимогам Інструкції №530. Відхилень від порядку його оформлення судами не встановлено.

Пунктом 1.16 Інструкції №530, визначено, що військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), направленим у відрядження одиночним порядком, крім відряджень, зазначених у пунктах 1.23 і 1.24 цієї Інструкції, за кожний день перебування у відрядженні в межах строків, передбачених пунктом 1.5 цієї Інструкції, і за час перебування в дорозі виплачуються добові в розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п.1.5 Інструкції №530 відрядження, у тому числі для інспектування військ, проведення ревізій та перевірок господарської та фінансової діяльності військових частин, призначається на строк не більше 30 календарних днів з урахуванням часу перебування в дорозі.

Відповідно до додатку 1 постанови Кабінету Міністрів України від 02.02.2011р. №98 "Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів" сума добових витрат на відрядження в межах України затверджена в розмірі 30 грн.

Крім того, пунктом 116 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від
10.12.2008р. №1153/2008 визначено вичерпний перелік підстав для зарахування військовослужбовців наказами по особовому складу в розпорядження посадових осіб, які мають право призначення на посади, для вирішення питання щодо дальшого їх службового використання. Частина друга цього пункту вказує на те, що військовослужбовці звільняються з посад та зараховуються в розпорядження посадових осіб наказами командирів (начальників), які мають право призначення на ці посади.

Відповідно до матеріалів справи, позивач був відряджений у розпорядження командира військової частини А 4152 с. Нова Любомирка Рівненської області для виконання заходів бойової підготовки в навчальних підрозділах військової частини А 4152.

В матеріалах справи відсутні накази про звільнення з посади капітана ОСОБА_1, а тому твердження відповідача про зарахування позивача у розпорядження командира військової частини А 4152 в розумінні п. 116 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України є необгрунтованими.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що відповідач мав виплатити позивачу добові за час відрядження в розмірі 30 грн. за кожну добу відрядження.

Аналогічна правова позиція щодо застосування норм права висловлена Верховним Судом в постановах від 28.06.2018р. (справа №822/5994/15) та від 14.03.2019р. (справа №822/6200/15).

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає висновки суду апеляційної інстанції такими, що не відповідають фактичним оставинам справи і погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до статті 352 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

За таких обставин, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції залишенню в силі.

Керуючись статтями 340, 352, 356, 359 КАС України, суд,

постановив:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 01.12.2015р. скасувати, а постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від
23.09.2015р. залишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

О. П. Стародуб

Н. В. Коваленко

В. М. Кравчук