Історія справи

Постанова КАС ВП від 26.03.2018 року у справі №818/677/17
Ухвала КАС ВП від 19.03.2018 року у справі №818/677/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

22 березня 2018 року

Київ

справа №818/677/17

адміністративне провадження №К/9901/20558/18, К/9901/20555/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Стрелець Т. Г.,

суддів: Білоуса О. В., Желтобрюх І. Л.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні в касаційній інстанції адміністративну справу № 818/677/17

за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про зобов'язання вчинити дії та стягнення моральної шкоди, провадження по якій відкрито

за касаційними скаргами ОСОБА_1 та Державної казначейської служби України на постанову Сумського окружного адміністративного суду (прийняту в складі головуючого судді - Соколова В. М.) від 19 червня 2017 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду (прийняту в складі колегії суддів: головуючого - Тацій Л. В., суддів: Подобайло З. Г., Григорова А. М.) від 3 жовтня 2017 року, у с т а н о в и в :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У травні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Державної казначейської служби України, в якому просив: зобов'язати нарахувати та виплатити компенсацію за порушення строку виконання рішення Конотопського міськрайонного суду у справі № 6а-577/154/13 від 19 грудня 2013 року за весь час прострочення, з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочки, а також три проценти річних від простроченої суми та стягнути моральну шкоду в сумі 86 040 грн.

2. Позивач обґрунтував свої вимоги тим, що рішення Конотопського міськрайонного суду у справі № 6а-577/154/13а від 19 грудня 2013 року було виконано лише 28 квітня 2017 року, шляхом перерахуванням на картковий рахунок позивача 3150 грн, тоді як перерахування коштів мало бути здійснено протягом трьох місяців відповідно до статті 5 Закону України від 5 червня 2012 року № 4901-VI "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" (далі - Закон № 4901-VI).

Короткий зміст рішення суду І інстанції

3. Сумський окружний адміністративний суд постановою від 19 червня 2017 року позовні вимоги задовольнив частково. Зобов'язав Державну казначейську службу України виплатити ОСОБА_1 компенсацію за несвоєчасне виконання виконавчого листа, виданого Конотопським міськрайонним судом Сумської області від 25 грудня 2013 року у справі № 6а-577/154/13 за рішенням Державної казначейської служби України від 23 травня 2017 року № 42. В іншій частині позовних вимог відмовив.

4. Задовольняючи позов в частині позовних вимог про нарахування та виплату компенсації, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не надано доказів своєчасного виконання рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області у справі № 6а-577/154/13 та доказів про виплату позивачу компенсації за несвоєчасне виконання вказаного рішення, нараховану за рішенням ДКС України від 23 травня 2017 року № 42.

5. У задоволені позову про нарахування та виплату індексу інфляції за весь час прострочки, а також три проценти річних від простроченої суми відмовлено, зважаючи на правову позицію висловлену у постанові Верховного Суду України від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15.

6. Відмова у виплаті та нарахуванні моральної шкоди в сумі 86 040 грн мотивована тим, що позивачем не надано суду доказів спричинення йому моральної шкоди, в чому вона полягає, не доведено причинних зв'язків між завданою шкодою та конкретними неправомірними діями відповідача.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

7. Харківський апеляційний адміністративний суд постановою від 3 жовтня 2017 року апеляційну скаргу Державної казначейської служби України залишив без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково, а постанову Сумського окружного адміністративного суду від 19 червня 2017 року у справі № 818/677/17 скасував в частині відмови у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди та прийняв в цій частині нову постанову, якою позов задовольнив частково. Стягнув на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 1600 (одна тисяча шістсот) грн. 00 коп. В іншій частині постанову апеляційної інстанції залишив без змін.

8. Постанова суду апеляційної інстанції в частині залишення рішення суду першої інстанції без змін мотивована тим, що судом першої інстанції не порушені та правильно застосовані норми матеріального та процесуального права.

9. Водночас, скасовуючи постанову суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди та стягуючи на користь позивача моральну шкоду в сумі 1600 грн, апеляційний суд керувався статтею 6 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року № ETS N 005, ратифікована Україною 17 липня 1997 року (далі - Конвенція) та практикою Європейського суду з прав людини, в яких вирішувалось питання про стягнення моральної шкоди за невиконання судових рішень національних судів.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву

10. У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, яку 12 лютого 2018 року передано до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

11. У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Сумського окружного адміністративного суду від 19 червня 2017 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 3 жовтня 2017 року в частині відмови в задоволені позову, ухвалити в цій частині нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

12. У жовтні 2017 року представник за довіреністю Державної казначейської служби України - Сіренко І. С. звернулася з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, яку 12 лютого 2018 року передано до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

13. У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Сумського окружного адміністративного суду від 19 червня 2017 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 3 жовтня 2017 року, ухвалити нове рішення, яким у задоволені позову відмовити повністю.

II. АРГУМЕНТИ СТОРІН

А. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу (ОСОБА_1)

14. Скаржник посилається, головним чином, на малий розмір моральної шкоди, присуджений судом апеляційної інстанції. При цьому він наголошує на виконання статті 56 Конституції України та статті 13 Конвенції.

Б. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу (Державна казначейська служба України)

15. Державна казначейська служба України у скарзі порушує питання щодо відсутність коштів на своєчасну виплату позивачу недоплаченої щорічної грошової допомоги за рішенням суду та відсутність у законодавстві строків виплати компенсаційних коштів.

16. Додатково зазначив, що компенсація стягується у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань.

16. Також скаржник стверджує про відсутність у нього обов'язку відшкодовувати моральну шкоду, на його думку такий обов'язок лежить на Державні, а не на державному органі, що судами не враховано.

17. Крім того скаржник стверджує, що судом необґрунтовано стягнуто моральну шкоду, оскільки доказів про заподіяння страждань позивач не надав.

IІI. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

18. Постановою Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 10 січня 2011 року у справі № 2а-145/11, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 6 травня 2011 року, стягнуто з Конотопського міського управління праці та соціального захисту населення на користь ОСОБА_1 суму недоплаченої щорічної грошової допомоги як учаснику бойових дій за 2010 рік відповідно до статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" в сумі п'яти мінімальних пенсій за віком, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленого частиною першою статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", з урахуванням здійсненої за цей період виплати.

19. Конотопський міськрайонний суд Сумської області ухвалою від 14 листопада 2013 року роз'яснив постанову Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 10 січня 2011 року у справі № 2а-145/11.

20. На виконання вказаної ухвали 9 грудня 2013 року Конотопський міськрайонний суд Сумської області видав виконавчий лист у цій справі.

21. Конотопський міськрайонний суд Сумської області ухвалою від 19 грудня 2013 року у справі № 577/6615/13 (№ 6а/577/154/13) замінено боржника - Конотопське міське управління праці та соціального захисту населення на Управління соціального захисту населення Конотопської міської ради у виконавчому провадженні, на підставі якої 25 грудня 2013 року видав виконавчий лист.

22. 8 січня 2014 року позивач подав зазначений виконавчий лист разом із копіями судових рішень до Конотопського управління Державної казначейської служби України у Сумській області, який листом від 11 січня 2014 року № 03-35/5-70 повідомив позивача про те, що виконавчий документ направлено до Головного управління Державної казначейської служби України у Сумській області для здійснення безспірного списання коштів державного бюджету за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів.

23. Головне управлінням Державної казначейської служби України у Сумській області вказаний виконавчий лист направило листом до Державної казначейської служби України для подальшого розгляду.

24. Державна казначейська служба України листами від 7 травня 2014 року № 5-13/4524-11015 та від 12 червня 2014 року № 5-13/4960-14103 повідомила позивача, що на момент надходження виконавчого документа у Державній казначейській службі України знаходилися на виконанні судові рішення, які надійшли раніше. Тільки після їх виконання Державною казначейською службою України будуть здійснені заходи щодо перерахування коштів на рахунок позивача.

25. Сумський окружний адміністративний суд постановою від 5 квітня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2016 року, позов ОСОБА_1 задовольнив. Визнав протиправною бездіяльність Державної казначейської служби України, щодо затримки виплати ОСОБА_1 по виконавчому листу від 25 грудня 2013 року у справі № 6а/577/154/13 Конотопського міськрайонного суду Сумської області.

26. 30 березня 2017 року на картковий рахунок позивача надійшло 3 150 грн.

27. Державною казначейською службою України прийнято рішення про виплату компенсації за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів від 23 травня 2017 № 42, яким нараховано компенсацію за порушення встановленого законом строку перерахування коштів при виконанні виконавчого листа, виданого 25 грудня 2013 року Конотопським міськрайонним судом Сумської області у справі №6а-577/154/13.

27. Посилаючись на відсутність у національному законодавстві ефективного способу юридичного захисту, позивач звернувся до суду з цим позовом.

IV. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА

Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

21. Конституція України від 28.06.1996, № 254к/96-ВР

21.1. Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

22. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року № ETS N 005.

22.1. Стаття 6. Право на справедливий суд

Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або - тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, - коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.

22.2. Стаття 13. Право на ефективний засіб юридичного захисту

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

23. Рішення ЄСПЛ від 15 жовтня 2009 року, по Справі "Комнацький проти України", остаточним стало 15 січня 2010 року, (Заява № 40753/07).

24. Рішення ЄСПЛ рішення від 8 листопада 2005 року, по Справі "Кечко проти України", (Заява № 63134/00).

25. Рішення ЄСПЛ від 17 січня 2006 року, по Справі "Гордєєви і Гурбик проти України", (Заяви №№ 27370/03 і 30049/04).

26. Рішення Конституційного Суду України у від 3 жовтня 2001 року у справі № 1-36/2001.

27. Закон України від 2 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження".

27.1. Стаття 1. Виконавче провадження

Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

27.2. Стаття 6. Виконання рішень іншими органами та установами

Рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

28. Закон України від 5 червня 2012 року № 4901-VI "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень".

28.1. Стаття 2. Особливості надання державою гарантій щодо виконання рішень суду

Держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є, зокрема, державний орган.

28.2. Стаття 3. Особливості виконання рішень суду про стягнення коштів з державного органу

Виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

28.3. Стаття 5. Компенсація

У разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахувала кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

29. Порядок "Про виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників", затверджений Постанова Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 року № 845 "Про затвердження Порядку

29.1. Пункт 50

Компенсація за порушення встановленого законом строку перерахування коштів нараховується: Казначейством, якщо боржником є державний орган; державним виконавцем, якщо боржником є підприємство, установа, організація або юридична особа, зазначені в пункті 48 цього Порядку. Компенсація виплачується Казначейством на підставі рішення або постанови про виплату компенсації за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів.

V. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

А. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої й апеляційної інстанцій

Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

30. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.

Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, згідно зі статтею 341 КАС України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.

31. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (ч. 2 ст. 341 КАС України).

Щодо доводів касаційної скарги Державної казначейської служби України

32. Твердження скаржника про відсутність бездіяльності Казначейства, у зв'язку із своєчасною виплатою позивачу недоплаченої щорічної грошової допомоги за рішенням Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 10 січня 2011 року у справі № 2а-145/11 та недостатністю коштів, колегія суддів вважає достатньо необґрунтованими та спростовані постановою Сумським окружним адміністративним судом від 5 квітня 2016 року, яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2016 року. Вказаними рішеннями визнано протиправною бездіяльність Державної казначейської служби України щодо затримки виплати коштів ОСОБА_1 по виконавчому листу від 25 грудня 2013 року у справі № 6а/577/154/13.

Положення статті 124 Конституції України та статей 7 та 14 КАС України (ред. з 06.07.2005 до 15.12.2017) свідчать, що судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов'язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов'язок. Це означає, що особа, якій належить виконати судовий акт, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.

У рішенні ЄСПЛ від 15 жовтня 2009 року по справі "Комнацький проти України", остаточним стало 15 січня 2010 року (Заява № 40753/07) визначився, що держава повинна забезпечити гарантії, передбачені Конвенцією, і що протиріччя між органами місцевої влади не повинні вплинути на права заявника, гарантовані Конвенцією

У рішенні ЄСПЛ від 17 січня 2006 року по справі "Гордєєви і Гурбик проти України" (Заяви №№ 27370/03 і 30049/04) зазначено, що державний орган не може довільно посилатись на брак коштів для оплати заборгованості, присудженої рішенням суду. Таким чином, відмовою протягом декількох років здійснити необхідні заходи для виконання остаточних судових рішень державні органи України частково позбавили положення пункту 1 статті 6 Конвенції її корисного ефекту. Цього достатньо для того, щоб Суд міг зробити висновок про те, що було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції.

Отже, відповідно до правової позиції Європейського суду, в тому числі, рішення ЄСПЛ від 8 листопада 2005 року по справі "Кечко проти України" (Заява № 63134/00), якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними. Тобто, органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.

Відтак доводи скаржника про недостатнє асигнування за бюджетною програмою КПКВК 3504040 "Заходи щодо виконання рішень суду, що гарантовані державою" не узгоджується із правовою позицією Європейського суду з прав людини.

Беручи до уваги встановлений судами факт виконання рішення суду лише 30 березня 2017 по виконавчому документу від 25 грудня 2013 року, та практику Європейського суду з прав людини з вказаного питання, Суд вважає, що в даному випадку тривалість виконання судового рішення була надмірною і не відповідала положенню статтю 5 Закон України від 5 червня 2012 року № 4901-VI "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень".

33. Щодо компенсації.

Як вже було зазначено вище, з посиланням на практику Європейського суду з прав людини, несплата компенсації за невиконання судового рішення на підставі відсутності бюджетних коштів, не може бути причиною невиконання відповідачем своїх зобов'язань.

Скарга скаржника відносно відсутності у законодавстві строків виплати компенсації не відповідає дійсності та спростовуються положеннями пунктів 3, 48, 50-52 Порядку № 845 за якими, - рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів. Перерахування коштів стягувачу здійснюється Казначейством у тримісячний строк з дня надходження необхідних документів та відомостей.

Крім того компенсація виплачується Казначейством на підставі рішення або постанови про виплату компенсації за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів. Казначейство веде бухгалтерський облік та складає звітність про здійснення в установленому порядку безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктами 47 і 50 цього Порядку.

Отже, у позивача виникло право на отримання компенсації за порушення строку перерахування коштів за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу на підставі ст. 5 вказаного Закону та пунктів 50-52 Порядку.

Враховуючи визнання відповідачем факту прострочення платежу на 1088 днів, що підтверджується Рішенням про виплату компенсації за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів від 23 травня 2017 року № 42 та його невиконання на день розгляду справи, Суд не вбачає жодних фактів і аргументів, здатних переконати Суд дійти іншого висновку щодо задоволення позовних вимог про зобов'язання відповідача виплатити ОСОБА_1 компенсацію за несвоєчасне виконання виконавчого листа за рішенням Державної казначейської служби України від 23 травня 2017 року № 42.

При цьому суди правильно послалися на положення Закону № 4901-VI та Порядку № 845.

34. З приводу доводів Державної казначейської служби України щодо обов'язку відшкодовування шкоди та її необґрунтованість, колегія зазначає наступне.

У пункті 1 статті 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" зазначено, що "Україна повністю визнає на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов'язковою, і без укладання спеціальної угоди, юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції", а статті 13 і 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року передбачено, що "при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права" та змінюють практику застосування національного закону відповідно до Рішення цього Суду.

Отже, забезпечення адекватного та достатнього відшкодування за невиконання або несвоєчасне виконання рішень національних судів є прямим обов'язковим держави. При цьому, держава, запровадивши компенсаторний засіб юридичного захисту, має подбати про те, щоб такий засіб не вважався неефективним.

Відповідно до п. 53 рішення ЄСПЛ у справі "Войтенко проти України" від 29 червня 2004 року № 18966/02 Суд нагадав свою практику, що неможливість для заявника домогтися виконання судового рішення, винесеного на його чи її користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, що викладене у першому реченні пункту першого статті 1 Протоколу № 1.

Відповідно до п. п. 56 - 58 та 66 - 70 рішення ЄСПЛ від 15 жовтня 2009 року у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" заява № 40450/04 Суд вказав, що у зв'язку з тривалим невиконанням рішень, винесених на користь заявників, мало місце також порушення статті 13 Конвенції, оскільки заявники не мали ефективного національного засобу юридичного захисту, за допомогою якого вони могли б отримати відшкодування шкоди, завданої таким невиконанням.

У п. 65 цієї справи ЄСПЛ також вказав, Суд вже дав широке тлумачення вимогам статті 13 Конвенції щодо скарг про невиконання рішень національних судів у нещодавньому рішенні у справі Бурдова (№ 2), у пункті 100 якого зазначено: "Стосовно цього останнього критерію Суд зазначив, що у випадках, коли йдеться про відшкодування матеріальної шкоди, національні суди мають явно кращі можливості визначати наявність такої шкоди та її розмір. Але інша ситуація - коли йдеться про моральну шкоду. Існує обґрунтована і водночас спростовна презумпція, що надмірно тривале провадження даватиме підстави для відшкодування моральної шкоди (див. згадані вище рішення у справах Скордіно, пп. 203 - 204, та Вассермана, п. 50). Суд вважає таку презумпцію особливо незаперечною у випадку надмірної затримки у виконанні державою винесеного проти неї судового рішення, враховуючи те, що недотримання державою свого зобов'язання з повернення боргу після того, як заявник, пройшовши через судовий процес, домігся успіху, неминуче викликатиме у нього почуття розпачу".

Отже, відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ право заявника на відшкодування моральної шкоди у випадку надмірно тривалого невиконання остаточного рішення, за що держава несе відповідальністю, презумується.

Посилання заявника касаційної скарги на відсутність причинно-наслідкового зв'язку між встановленою судами бездіяльністю відповідача під час виконання судових рішень та моральною шкодою позивача, а також відсутність обґрунтування розміру моральної шкоди, суд касаційної інстанції відхиляє, оскільки невиконання рішення суду рішення суду на користь позивача протягом тривалого часу зумовлено, в тому числі й діями відповідача, який своєчасно не вжив заходів, необхідних для виконання остаточного судового рішення, а тому суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності причинно-наслідкового зв'язку між бездіяльністю та шкодою.

Щодо доводів касаційної скарги ОСОБА_1

35. Колегія суддів погоджується з вискоками суду апеляційної інстанції стосовно необґрунтованих доводів позивача про розмір відшкодування моральної шкоди в сумі еквівалентній 3000 Євро відповідно до практики ЄСПЛ, оскільки таке відшкодування моральної шкоди здійснюється за практикою ЄСПЛ, тоді як дана справа розглядається національним судом України.

При цьому Суд звертає увагу скаржника на те, що у справах ЄСПЛ, зокрема, у п.п. 24-25 рішення від 26 липня 2012 року у справі "Харук та інші проти України" заява № 703/05 та 115 інших заяв вказується, що суми в суми відшкодування стосовно невиконання рішень тривалістю більше трьох років є відшкодуванням будь-якої матеріальної і моральної шкоди, а також компенсацією судових витрат. Тобто складаються не виключно із суми моральної шкоди.

За цих обставин, оскільки неможливість для позивача отримати виконання рішення, винесеного на його користь, протягом тривалого строку становить втручання у його право на мирне володіння своїм майном та є порушенням вимог § 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Протоколу № 1, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що через душевні страждання, які позивач зазнав у зв'язку з надмірно тривалим невиконанням остаточного рішення з вини відповідача, відповідно до статті 56 Конституції України, статей 23, 1167, 1173, 1174 Цивільного кодексу України, заявник має право на відшкодування йому моральної шкоди з урахованням характеру правовідносин сторін, обставин справи та засад розумності і справедливості в сумі 1600 грн, у розрізі статті 23 Цивільного кодексу України.

Б. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

36. Враховуючи наведене, Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції у справі, якими доводи скаржника відхилено.

37. Оцінюючи доводи касаційної скарги, Суд виходив з того, що всі зазначені доводи в позові та в заперечені були перевірені та проаналізовані судами першої та апеляційної інстанції, та їм було надано належну правову оцінку. Жодних нових доводів, які б доводили порушення норм матеріального або процесуального права, у касаційній скарзі не зазначено.

38. Відповідно до частин першої - третьої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

39. Частиною першою статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

40. З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

41. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

п о с т а н о в и в :

1. Касаційні скарги ОСОБА_1 та Державної казначейської служби України залишити без задоволення.

2. Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 19 червня 2017 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 3 жовтня 2017 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Т.Г.Стрелець

Судді О.В.Білоус

І.Л.Желтобрюх