Історія справи

Ухвала КАС ВП від 29.01.2018 року у справі №524/533/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

22 березня 2018 року

Київ

справа №524/533/17

адміністративне провадження №К/9901/8625/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Стрелець Т. Г.,

суддів: Білоуса О. В., Желтобрюх І. Л.,

розглянувши в письмовому провадженні в касаційній інстанції адміністративну справу № 524/533/17

за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Автозаводської районної ради м. Кременчука про визнання бездіяльності протиправною, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області (прийняту в складі головуючого судді - Андрієць Д. Д.) від 31 травня 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду (прийняту в складі колегії суддів: головуючого - Бондара В. О., суддів: Калиновського В. А., Кононенко З. О.) від 24 жовтня 2017 року, у с т а н о в и в :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У січні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області з позовом до Виконавчого комітету Автозаводської районної ради м. Кременчука, в якому просив:

1.1 визнати бездіяльність протиправною Виконавчого комітету Автозаводської районної ради м. Кременчука в частині невиплати йому у 2004 році матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань в розмірі середньомісячної заробітної плати;

1.2 визнати бездіяльність протиправною Виконавчого комітету Автозаводської районної ради м. Кременчука в частині невиплати йому у 2010 році матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань в розмірі середньомісячної заробітної плати;

1.3 визнати бездіяльність протиправною Виконавчого комітету Автозаводської районної ради м. Кременчука в частині невиплати йому компенсації за роботу у вихідні дні у період з 8 жовтня 2002 року по 20 червня 2010 року у грошовій формі у подвійному розмірі;

1.4 зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити за 2004 та 2010 роки матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань в розмірі середньомісячної заробітної плати;

1.5 зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити компенсаційні виплати за роботу у вихідні, святкові та неробочі дні за період з 8 жовтня 2002 року по 20 червня 2010 року.

2. В обґрунтування позову посилався на те, що відповідач не виплатив йому всіх сум, що належали при звільнені, а саме, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2004 і 2010 роки та компенсації за роботу у вихідні дні у період з 8 жовтня 2002 року по 20 червня 2010 року.

Короткий зміст рішення суду І інстанції

3. Автозаводський районний суд м. Кременчука Полтавської області постановою від 31 травня 2017 року в задоволені позовних вимог відмовив.

4. Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив з того, що за час своєї роботи ОСОБА_1 не звертався із заявами про необхідність виплати йому матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2004 та 2010 роки.

5. Рішення суду також мотивоване з посиланням довідку від 29 травня 2017 року в якій зазначено, що в табелях робочого часу Виконавчого комітету Автозаводської районної ради м. Кременчука за 2002 - 2010 роки за ОСОБА_1 робота у святкові і вихідні дні не обліковувалась, у зв'язку з відсутністю такої роботи.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

7. Харківський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 24 жовтня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а постанову Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 31 травня 2017 року - без змін.

8. Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції відповідають обставинам справи. Судом першої інстанції не порушені та правильно застосовані норми матеріального та процесуального права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та заперечення

9. У січні 2018 року позивач звернувся з касаційною скаргою до суду від 19 січня 2018 року, в якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 31 травня 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2017 року, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

10. Відзив на касаційну скаргу до суду не надходив.

II. АРГУМЕНТИ СТОРІН

А. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу (відповідач у справі)

11. Касаційна скарга обґрунтована тим, що судами обох інстанцій не були досліджені розпорядження відповідача стосовно затвердженого графіку прийому у вихідні дні, в які залучався до роботи позивач, у зв'язку з чим зроблено неправильний висновок про відсутність підстав для задоволення позову про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити компенсаційні виплати за роботу у вихідні, святкові та неробочі дні за період з 8 жовтня 2002 року по 20 червня 2010 року.

12. Крім того відповідач скаржиться, що судами не досліджено колективний договір, який передбачає обов'язок у роботодавця на виплату працівнику матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових проблем, і як наслідок дійшли необґрунтованих висновків щодо відсутності підстав для задоволення позову в частині зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити за 2004 та 2010 роки матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань в розмірі середньомісячної заробітної плати.

IІI. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

13. Розпорядженням №179-0 від 8 жовтня 2002 року ОСОБА_1 призначено на посаду завідуючого відділу субсидій виконавчого комітету Автозаводської районної ради м. Кременчука.

14. На підставі розпорядження № 43-0 від 14 червня 2010 року його звільнено з посади у зв'язку з досягненням граничного віку перебування на службі в органах місцевого самоврядування та виходом на пенсію. Вказані обставини підтверджуються копією трудової книжки ОСОБА_1 .

15. Нарахування та виплата позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2004, 2010 роки не здійснювалась.

16. Вважаючи бездіяльність Виконавчого комітету Автозаводської районної ради м. Кременчука протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.

IV. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

17. Конституція України від 28 червня 1996 року, № 254к/96-ВР

17.1. Стаття 43. Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

18. Кодекс законів про працю України від 10 грудня 1971 року

18.1. Стаття 94. Заробітна плата

Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначаються цим Кодексом, Законом України "Про оплату праці" та іншими нормативно-правовими актами.

18.2. Стаття 116. Строки розрахунку при звільненні

При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

19. Закон України від 24 березня 1995 року, № 108/95-ВР "Про оплату праці"

19.1. Стаття 2. Структура заробітної плати

Основна заробітна плата. Це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства, або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

20. Закон України від 16 грудня 1993 року, № 3723-XII "Про державну службу".

20.1. Стаття 33. Оплата праці

Заробітна плата державних службовців складається з посадових окладів, премій, доплати за ранги, надбавки за вислугу років на державній службі та інших надбавок.

Державним службовцям можуть установлюватися надбавки за високі досягнення у праці і виконання особливо важливої роботи, доплати за виконання обов'язків тимчасово відсутніх працівників та інші надбавки і доплати, а також надаватися матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань.

21. Закон України від 7 червня 2001 року, № 2493-III "Про службу в органах місцевого самоврядування"

21.1. Стаття 21. Оплата праці, відпустки та пенсійне забезпечення

Умови оплати праці посадових осіб місцевого самоврядування визначаються Кабінетом Міністрів України.

22. Закон України від 1 липня 1993 року, № 3356-XII "Про колективні договори і угоди"

22.1 Стаття 5. Співвідношення законодавства і колективного договору, угоди, трудового договору

Умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов'язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали.

23. Постанова Кабінету Міністрів України від 9 березня 2006 року, № 268 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів"

23.1. Підпункт 3 пункту 2 Надати право керівникам органів, зазначених у пункті 1 цієї постанови, у межах затвердженого фонду оплати праці:

3) надавати працівникам матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань та допомогу для оздоровлення при наданні щорічної відпустки у розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати працівника (місячного грошового забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького складу).

V. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

А. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої й апеляційної інстанцій

Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

24. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.

Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, згідно зі статтею 341 КАС України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.

25. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (ч. 2 ст. 341 КАС України).

Щодо доводів касаційної скарги

26. Оскільки предметом позовних вимог у даній справі є протиправна бездіяльність відповідача щодо виплата всіх сум, що належать позивачу при звільненні, то визначальним питанням є доведеність обов'язку у роботодавця здійснити виплати належних позивачу коштів.

27. Приймаючи рішення про відсутність підстав для задоволення позову щодо нарахування та виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань в розмірі середньомісячної заробітної плати за 2004 та 2010 роки, суди обох інстанцій виходили із відсутністю у роботодавця обов'язку на їх виплату, оскільки відповідної заяви позивач не подавав.

28. Із аналізу статті 33 Закону № 3723-XII та підпункт 3 пункту 2 Постанови № 268 вбачається , що матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових питань повинна надаватися тому державному службовцю, який дійсно має обґрунтовану підставу для її отримання та не може власноруч подолати обставини, що виникли не з його вини. Державні службовці мають право отримувати матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, при цьому вказуючи будь-яку підставу, яку вони на власний розсуд віднесли до соціально-побутової.

29. Оскільки потреба у вирішенні соціально-побутових потреб може виникнути у державного службовця, тому саме він має ініціювати питання про надання такої (надання допомоги повинно мати достатнє підґрунтя, вияв та заявлення потреби шляхом подання заяви довільної форми), отже необхідна ініціатива особи, яка має потребу у вирішенні таких потреб і заявляє про їх наявність.

30. Між тим як встановлено судами попердніх інстанцій, позивач із заявою про виплату матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2004 та 2010 роки до відповідача не звертався, отже не заявив про наявність у нього підстав та потреби для отримання такої допомоги, відтак у роботодавця не виникало обов'язку для виплати такої.

31. Крім того, покликання позивача про його необізнаність із умовами коллективного договору жодним чином не впливає на його права передбачені Законом України "Про службу в органах місцевого самоврядування" та постановою Кабінету Міністрів України "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів" від 09.03.2006 року № 268.

32. Також, суд касаційної інстанції вважає необґрунтованими покликання позивача на те, що спірна допомога повинна була б бути виплачена йому при звільненні, оскільки постановою Кабінету Міністрів України від 09.03.2006, № 268 не передбачено обов'язку керівника установи щодо виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань при звільненні працівника з посади.

33. Доводи касаційної скарги спростовуються викладеними вище нормами права та установленими обставинами справи, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення та скасування оскаржуваних судових рішень.

Б. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

34. Враховуючи наведене, Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції у справі, якими доводи скаржника відхилено.

35. Оцінюючи доводи касаційної скарги, Суд виходив з того, що всі доводи позивача були перевірені та проаналізовані судами першої та апеляційної інстанції, їм було надано належну правову оцінку. Жодних підстав для скасування рішень судів в касаційній скарзі не зазначено.

36. Відповідно до частин першої - третьої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

37. Частиною першою статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

38. З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

39. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

п о с т а н о в и в :

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

2. Постанову Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 31 травня 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2017 року у цій справі - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.

Головуючий суддя Т.Г.Стрелець

Судді О.В.Білоус

І.Л.Желтобрюх