Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

22 січня 2020 року

Київ

справа №814/4328/15

адміністративне провадження №К/9901/10893/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді (судді-доповідача) - Данилевич Н.А.,

суддів - Бевзенка В. М.,

Шевцової Н.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження

касаційну скаргу Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2016 року (головуючий суддя - Бойко А.В., судді: Танасогло Т.М., Яковлєв О.В.) у справі

за позовом ОСОБА_1

до Кабінету Міністрів України

про визнання неправомірними дій, зобов`язання вчинити певні дії, -

в с т а н о в и в :

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

01.12.2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду першої інстанції з позовом до Кабінету Міністрів України про визнання неправомірними дій відповідача щодо направлення заяви позивача від 20.11.2014 до Державної міграційної служби України, зобов`язання відповідача розглянути заяву позивача від 20.11.2014 про приведення Постанови Кабінету Міністрів України від 04.06.1994 № 353 у відповідність із Законом України від 03.07.2012 № 5029-УІ «Про засади державної мовної політики».

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 20.11.2014 року він, в порядку, передбаченому Законом України «Про звернення громадян», звернувся із заявою до Кабінету Міністрів України, в якій просив, зокрема, забезпечити його право на отримання паспорту українською та німецькою мовами або тільки українською, а також привести Постанову Кабінету Міністрів України "Про затвердження зразка бланка паспорта громадянина України" від 04.06.1994 року № 353 у відповідність до Закону України "Про засади державної мовної політики". Проте, відповідачем вказане звернення позивача було надіслано для розгляду до Державної міграційної служби України, відповідно до ч. 7 Закону України «Про звернення громадян». Не погоджуючись з вказаними діями відповідача, ОСОБА_2 звернувся до суду з даним позовом.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 26.01.2015 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.05.2015 року, позов ОСОБА_3 задоволено у повному обсязі.

Ухвалою Вищого адміністративного суду від 19.11.2015 року частково задоволено касаційну скаргу Кабінету Міністрів України, скасовано постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 26.01.2015 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.05.2015 року, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 02.02.2016 року позов ОСОБА_3 задоволено у повному обсязі.

Визнано неправомірними дії Кабінету Міністрів України щодо направлення заяви ОСОБА_1 від 20.11.2014 до Державної міграційної служби України.

Зобов`язано Кабінет Міністрів України розглянути заяву ОСОБА_1 від 20.11.2014 про приведення постанови Кабінету Міністрів України від 04.06.1994 № 353 у відповідність із Законом України від 03.07.2012 № 5029-VI «Про засади державної мовної політики».

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що відповідь на звернення ОСОБА_1 по суті поставлених питань у заяві від 21.11.2014 відповідачем позивачу не надана, а його звернення безпідставно було направлено на розгляд до Державної міграційної служби України. Суд вказав, що підстави для направлення звернення до іншого органу є тоді, коли поставлені у зверненні питання не входять до повноважень органу, до якого звернувся заявник. Поставлені у зверненні позивача питання відносяться до компетенції відповідача, отже саме відповідач мав розглянути заяву по суті та надати позивачу відповідь у строки передбачені Законом України «Про звернення громадян».

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2016 року постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2016 року було скасовано.

Прийнято нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправними дії Кабінету Міністрів України щодо направлення заяви позивача від 20.11.2014 року до Державної міграційної служби України для розгляду питання в частині приведення у відповідність до Закону України «Про засади державної мовної політики» постанови Кабінету Міністрів України від 04.06.1994 року № 353 «Про затвердження зразка бланка паспорта громадянина України».

Зобов`язано Кабінет Міністрів України розглянути згідно чинного законодавства заяву ОСОБА_1 від 20.11.2014 року в частині питання щодо приведення Постанови Кабінету Міністрів України від 04.06.1994 року № 353 у відповідність із Законом України від 03.07.2012 № 5029-VI «Про засади державної мовної політики».

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд апеляційної інстанції вказав, що лише порушене позивачем питання щодо приведення постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження зразка бланка паспорта громадянина України» від 04.06.1994 року № 353 у відповідність до Закону України «Про засади державної мовної політики» відноситься до повноважень Кабінету Міністрів України, а тому повинно було бути розглянуто відповідачем по суті. Разом з тим, питання щодо забезпечення права позивача на отримання паспорту українською та німецькою мовами або тільки українською відноситься до компетенції саме Державної міграційної служби України, а отже скерування відповідачем звернення ОСОБА_3 в цій частині до Державної міграційної служби України відповідає вимогам чинного законодавства.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень)

13 червня 2016 року відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2016 року.

В касаційній скарзі скаржник, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2016 року та прийняти нову, якою відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування поданої касаційної скарги скаржник зазначив, що направлення за належністю звернення ОСОБА_3 було здійснено не безпосередньо Кабінетом Міністрів України, а Секретаріатом Кабінету Міністрів України. Вказував про те, що, зважаючи на законодавче регулювання діяльності Кабінету Міністрів України, відповідач не має можливості за зверненням громадянина видавати відповідні постанови для врегулювання тієї чи іншої сфери діяльності. Зазначає, що саме ДМС України за наслідками розгляду пропозиції ОСОБА_3 має право підготувати проект постанови про внесення змін до Постанови Кабінету Міністрів України від 04.06.1994 № 353 «Про затвердження зразка бланка паспорта громадянина України» та надати даний проект на розгляд Кабінету Міністрів України.

Позивачем до Суду не надані заперечення на касаційну скаргу, що не перешкоджає її подальшому розгляду по суті.

Клопотань від учасників справи щодо касаційного розгляду справи за участю сторін до Суду не надходило.

Ухвалою Верховного Суду від 21 січня 2020 року зазначену адміністративну справу призначено до розгляду.

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

20.11.2014 року позивач, в порядку, передбаченому Законом України від 02.10.1996 року № 393/96 «Про звернення громадян» (надалі - Закон № 393), звернувся із заявою до відповідача, в якій просив, забезпечити його право на отримання паспорту українською та німецькою мовами або тільки українською, привести Постанову Кабінету Міністрів України «Про затвердження зразка бланка паспорта громадянина України» від 04.06.1994 року № 353 у відповідність до Закону України «Про засади державної мовної політики».

Відповідь на звернення ОСОБА_1 по суті поставлених питань у заяві від 21.11.2014 Кабінет Міністрів України позивачу не надав, а направив його звернення на розгляд до Державної міграційної служби України відповідно до ч. 7 Закону України «Про звернення громадян».

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про звернення громадян» громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Статтею 5 вказаного Закону визначено, що звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об`єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.

Згідно ст. 7 Закону звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов`язковому прийняттю та розгляду.

Якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об`єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п`яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз`ясненнями.

При цьому, ст. 19 Закону визначено, що органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані, зокрема, об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; а також не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам.

Відповідно до частини 1 статті 19, ч.1 ст.49 Закону України від 27.02.2014 року «Про Кабінет Міністрів України» діяльність Кабінету Міністрів України спрямовується на забезпечення інтересів Українського народу, зокрема, шляхом виконання Конституції та законів України, вирішення питань державного управління у сфері правової політики, законності, забезпечення прав і свобод людини та громадянина. Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов`язкові для виконання акти - постанови і розпорядження.

Ч. 1 ст. 49 вказаного Закону встановлено, що Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов`язкові для виконання акти - постанови і розпорядження.

Ст. 51 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» встановлено, що постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України приймаються на засіданнях Кабінету Міністрів України шляхом голосування більшістю голосів від посадового складу Кабінету Міністрів України, визначеного відповідно до статті 6 цього Закону. Якщо проект рішення отримав підтримку рівно половини посадового складу Кабінету Міністрів України і за цей проект проголосував Прем`єр-міністр України, рішення вважається прийнятим.

При цьому, ч. 2 зазначеної статті встановлено, що після підписання акта Кабінету Міністрів України внесення до його тексту будь-яких змін, у тому числі виправлення орфографічних і стилістичних помилок, здійснюється в порядку, передбаченому частиною першою цієї статті.

Положеннями статті 47 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» №794-VII від 27.02.2014 року (тут і надалі в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що Секретаріат Кабінету Міністрів України здійснює організаційне, експертно-аналітичне, правове, інформаційне та матеріально-технічне забезпечення діяльності Кабінету Міністрів України.

Секретаріат Кабінету Міністрів України є юридичною особою і діє на підставі цього Закону та Положення про Секретаріат Кабінету Міністрів України, що затверджується Кабінетом Міністрів України.

Згідно пункту 1 Положення про Секретаріат Кабінету Міністрів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 2009 року №850 (далі - Положення) Секретаріат Кабінету Міністрів України (далі - Секретаріат) є постійно діючим органом, що забезпечує діяльність Кабінету Міністрів України.

Відповідно до пункту 4 Положення до складу Секретаріату входять:<…> структурні підрозділи - департаменти, самостійні управління і відділи та інші підрозділи.

За підпунктом 33 пункту 17 Положення структурні підрозділи відповідно до основних завдань, визначених цим Положенням, та з питань, що належать до їх компетенції організовують та здійснюють в установленому порядку розгляд звернень громадян, адресованих Кабінету Міністрів України, Прем`єр-міністру України, Першому віце-прем`єр-міністру України, віце-прем`єр-міністрам України.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.

Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина 1 статті 341 КАС України).

Суд зазначає, що порядок здійснення та забезпечення права звернення кожного громадянина України до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів, визначає Закон України «Про звернення громадян».

Колегія суддів Верховного Суду наголошує, що згідно вимог Закону України «Про звернення громадян» у випадку якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади зверненні не входять до його повноважень, воно в термін не більше п`яти днів пересилається за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення.

При цьому, суди попередніх інстанцій вірно вказали про те, що відповідь на звернення ОСОБА_1 по суті поставлених питань у заяві від 21.11.2014 Кабінет Міністрів України позивачу не надав.

Також, відповідач не повідомив позивача про перенаправлення його звернення до Секретаріату Кабінету Міністрів України, як окремої юридичної особи, що здійснює свою діяльність на підставі Положення та відповідно до покладених на нього завдань.

Суд вважає доречними доводи скаржника стосовно того, що саме Секретаріат Кабінету Міністрів України скерував вказане звернення позивача до Державної міграційної служби України, як суб`єкту до повноважень якого входять питання, що поставлені у зверненні.

Разом з тим, у вказаній справі позивачем заявлені позовні вимоги до Кабінету Міністрів України, як до органу, на адресу якого він звертався зі зверненням та не отримав жодної відповіді, оскільки відповідь про перенаправлення звернення до іншого органу надійшла на адресу позивача від Секретаріату Кабінету Міністрів України, зі зверненням до якого позивач не звертався.

Отже, приймаючи до уваги доводи скаржника стосовно того, що Секретаріат Кабінету Міністрів України є окремою юридичною особою, а Кабінет Міністрів України будь-яких дій щодо направлення за належністю вказаного звернення не вчиняв, колегія суддів дійшла висновку, що відповідач діяв з порушенням Закону України «Про звернення громадян» щодо безпосереднього розгляду зазначеного звернення, в тому числі його надіслання Секретаріату Кабінету Міністрів України та не повідомлення про вказаний рух звернення позивача.

Таким чином, право позивача на обов`язкове прийняття, розгляд та отримання відповіді по суті вимог звернення було порушено саме відповідачем, оскільки звернення ним розглянуто не було, а також позивача не було повідомлено про перенаправлення звернення до Секретаріату Кабінету Міністрів України.

Натомість судом першої інстанції було задоволено позовні вимоги з підстав того, що поставлені у зверненні позивача питання відносяться до компетенції відповідача, отже саме відповідач мав розглянути заяву по суті та надати позивачу відповідь у строки передбачені Законом України «Про звернення громадян».

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно необхідності задоволення позовних вимог, та вважає помилковими висновки суду апеляційної інстанції щодо необхідності задоволення позовних вимог в частині, разом з тим, суди неправильно застосували норми матеріального права, з огляду на що мають місце підстави для часткового задоволення касаційної скарги, та, відповідно, зміни мотивувальної частини постанови Миколаївського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2016 року та скасування постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2016 року.

Частиною першою статті 351 КАС України (в чинній редакції) передбачено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Згідно частини четвертої статті 351 КАС України (в чинній редакції) зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Враховуючи вищенаведене, відповідно до частини 4 статті 351 КАС України Суд касаційної інстанції вважає за необхідне касаційну скаргу Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області задовольнити частково, судове рішення суду першої інстанції залишити в силі, змінивши його в частині мотивів, а судове рішення суду апеляційної інстанції скасувати.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 351, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області - задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2016 року - скасувати, залишити в силі постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2016 року, змінивши її в частині мотивів, виклавши їх у редакції цієї постанови.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.

Суддя-доповідач Н.А. Данилевич

Судді В. М. Бевзенко

Н.В. Шевцова