Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

22 січня 2019 року

Київ

справа №825/1287/16

адміністративне провадження №К/9901/13562/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І. та судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу № № 825/1287/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агробуд»

до Державної екологічної інспекції у Чернігівської області

про визнання протиправним та скасування припису

за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Агробуд»

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2016 року (у складі колегії суддів: Сорочко Є.О., Земляної Г.В., Межевича М.В.),

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2016 року Товариства з обмеженою відповідальністю «Агробуд» (далі - позивач, Товариство) звернулося в Чернігівський окружний адміністративний суд з адміністративним позовом до Державної екологічної інспекції в Чернігівській області (далі - відповідач, ДЕІ), у якому просило визнати протиправними та скасувати припис від 22 березня 2016 № 54/05.

Позов обґрунтовано тим, що 22 березня 2016 року державним інспектором з охорони навколишнього природного середовища Чернігівської області (далі - інспектор) проведено перевірку дотримання позивачем вимог природоохоронного законодавства в галузі охорони атмосферного повітря, водних і земельних ресурсів щодо поводження з відходами та небезпечними хімічними речовинами, результати якої відображені в акті № 54/05. У подальшому видано припис від 22 березня 2015 року № 54/05, яким зобов'язано Товариству вчинити ряд дій на усунення виявлених порушень. Однак, позивач не погоджується з вказаними порушеннями, тому звернувся з цим позовом до суду.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 26 липня 2016 року позов задоволено повністю.

Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що позивачем надано суду дозвіл № 7421710100-27 на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, виданий Департаментом екології та природних ресурсів на орендодавця - ТОВ «Голденпак», а отримання двох дозволів на один і той же об'єкт, при наявності його у орендодавця об'єкту суперечить нормам законодавства, тому суд першої інстанції дійшов висновку про протиправність оскаржуваного припису.

Відповідач, не погодившись із постановою суду першої інстанції, оскаржував її в апеляційному порядку та за наслідками її розгляду постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2016 року апеляційну скаргу ДЕІ задоволено, постанову суду першої інстанції скасовано та відмовлено у задоволенні позову.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що з дозволу № 7421710100-27, на наявність якого посилався суд першої інстанції, як на підставу для задоволення позову, вбачається, що він виданий 13 липня 2016 року, тобто пізніше, ніж проводилася перевірка, отже не існував на час здійснення такої перевірки та не міг бути наданий. Оскільки у процесі розгляду справи встановлено, що ТОВ «АГРОБУД» є власником обладнання та устаткування, яке є джерелами утворення та викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря і на момент перевірки у нього не було дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про правомірність припису відповідача та відсутність підстав для задоволення позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, у якій, посилаючись на її незаконність та необґрунтованість, просить її скасувати, залишивши в силі постанову суду першої інстанції.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційна скарга подана до суду 13 жовтня 2016 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 17 жовтня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі № 825/1287/16, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи цим судом не був закінчений.

У зв'язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпункту 4 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, далі - КАС України) матеріали цієї справи передано до Верховного Суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01 лютого 2018 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів: суддя-доповідач Берназюк Я.О., судді Гриців М.І. та Коваленко Н.В.

Суддя-доповідач ухвалою від 09 січня 2019 року прийняв до провадження адміністративну справу № 825/1287/16 та призначив її до розгляду ухвалою від 21 січня 2019 року в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів на 22 січня 2019 року.

При розгляді цієї справи в касаційному порядку учасниками справи клопотань заявлено не було.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що ТОВ «АГРОБУД» є власником обладнання та устаткування, яке є джерелами утворення та викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря.

На підставі до договорів оренди від 01 січня 2014 року № 5, від 01 січня 2014 року № 6, від 01 червня 2015 року № 10, від 01 липня 2015 року № 12, від 10 травня 2016 року № 11 ТОВ "АГРОБУД" передано в оренду ПрАТ «Харчомаш», ТОВ «Голденпак» майно (приміщення та обладнання). Згідно пункту 4.8 вказаних договорів оренди орендатори зобов'язані під час своєї господарської діяльності самостійно погоджувати всі дозволи та інші вимоги (екологічні, санітарні, протипожежні і т.д.) з контролюючими органами. Необхідно зазначити, що погодження та отримання дозволу не є тотожними поняттями та мають різні правові наслідки.

Державним інспектором з охорони навколишнього природного середовища Чернігівської області 22 березня 2016 року проведено перевірку дотримання позивачем вимог природоохоронного законодавства в галузі охорони атмосферного повітря, водних і земельних ресурсів щодо поводження з відходами та небезпечними хімічними речовинами, за результатами якої складено акт перевірки № 54/05.

Цією перевіркою встановлено порушення позивачем абзацу 2 частини першої статті10, частини п'ятої статті 11 Закону України від 16 жовтня 1992 року № 2707-XII «Про охорону атмосферного повітря» (далі - Закон № 2707-XII), а саме, що викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря здійснюються за відсутності дозволу на викиди.

На підставі виявлених порушень відповідачем винесено припис від 22 березня 2015 року № 54/05, яким позивача зобов'язано:

- не допускати викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря за відсутності дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря - з моменту надання припису;

- отримати дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря у строк до 01 жовтня 2016 року.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

У касаційній скарзі скаржник вказує на помилковість висновків суду апеляційної інстанції про те, що позивач, як власник обладнання - джерела викидів повинен отримувати дозвіл на викиди у атмосферне повітря, оскільки це суперечить положенням частини п'ятої статті 11 Закону № 2707-XII аналіз якої дає підстави для висновків, що такий дозвіл має отримати той суб'єкт господарювання, який експлуатує устаткування, що утворює викиди. Оскільки позивач приміщення разом із устаткуванням передав у оренду іншим суб'єктам господарювання на підставі договору оренди, за умовами яких саме останні мають отримувати такий дозвіл, то відповідно покладення відповідачем на позивача отримати такий дозвіл є протиправним. На думку скаржника, про обґрунтованість його позиції свідчить і положення статті 4-1 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарювання» від 06 вересня 2005 року № 2806-IV (далі - Закон № 2806-IV), яка передбачає, що відповідальність за використання (експлуатацію) приміщень та обладнання покладається на особу, визначену відповідним договором.

Від позивача відзиву або заперечення на касаційну скаргу не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду справи.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції зазначає наступне.

Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частини четвертої статті 328 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Київського апеляційного адміністративного суду не відповідає, а вимоги касаційної скарги є обґрунтованими з огляду на наступне.

За змістом статті 1 Закону № 2707-XII, забруднення атмосферного повітря - змінення складу і властивостей атмосферного повітря в результаті надходження або утворення в ньому фізичних, біологічних факторів і (або) хімічних сполук, що можуть несприятливо впливати на здоров'я людини та стан навколишнього природного середовища.

Відповідно до частини п'ятої статті 11 цього ж Закону, викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами можуть здійснюватися після отримання дозволу, виданого суб'єкту господарювання, об'єкт якого належить до другої або третьої групи, обласними, Київською, Севастопольською міськими державними адміністраціями, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення.

Порядок проведення та оплати робіт, пов'язаних з видачею дозволів на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, обліку підприємств, установ, організацій та громадян-підприємців, які отримали такі дозволи, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 13 березня 2002 № 302 (далі - Порядок № 302).

Відповідно до цього Порядку, дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами (далі - дозвіл) - це офіційний документ, який дає право підприємствам, установам, організаціям та громадянам-підприємцям (далі - суб'єкт господарювання) експлуатувати об'єкти, з яких надходять в атмосферне повітря забруднюючі речовини або їх суміші, за умови дотримання встановлених відповідних нормативів граничнодопустимих викидів та вимог до технологічних процесів у частині обмеження викидів забруднюючих речовин протягом визначеного в дозволі терміну.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що отримувати дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами необхідно суб'єктам господарювання, що здійснюють викиди забруднюючих речовин, які справляють негативний вплив на здоров'я людини та стан навколишнього природного середовища. Тобто законодавець встановив обов'язок отримувати такий дозвіл тим підприємствам, які експлуатують об'єкти, з яких надходять в атмосферне повітря забруднюючі речовини або їх суміші.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 14 березня 2018 року по справі № 820/12120/15.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, позивач є власником обладнання та устаткування, яке є джерелами утворення та викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря. В той же час судом апеляційної інстанції помилково не було враховано того, що позивач у процесі здійснення господарської діяльності безпосередньо не здійснює експлуатацію цього устаткування, оскільки таке передано в оренду разом з приміщеннями іншим суб'єктам господарювання - ПрАТ «Харчомаш», ТОВ «Голденпак», що підтверджується наявними у справі договорами, які були досліджені судами обох інстанцій. Як було встановлено судом першої інстанції та це не спростовано матеріалами справи, діяльність позивача полягає у наданні в оренду об'єктів.

Також, судом апеляційної інстанції невірно застосовано частину четверту статі 4-1 Закону № 2806-IV, яка передбачає, що відповідальність за використання (експлуатацію) приміщень та обладнання покладається на особу, визначену відповідним договором.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що відповідно до пункту 4.8 вказаних договорів оренди, орендарі зобов'язані під час своєї господарської діяльності самостійно погоджувати всі дозволи та інші вимоги (екологічні, санітарні, протипожежні і т.д.) з контролюючими органами.

Отже, згідно умов договорів оренди, орендарі самостійно погоджують свою господарську діяльність з контролюючими органами, зокрема, і щодо необхідних дозволів у сфері екології. Те, що сторони договору зобов'язання по отриманню дозволів на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря поклали саме на орендарів підтверджується також і тим, що у подальшому, після закінчення перевірки, ТОВ «Голденпак» було отримано такий дозвіл 13 липня 2016 № 7421710100-27, копія якого наявна у матеріалах справи.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 110 рішення Європейського суду з прав людини «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» (Vastberga taxi Aktiebolag and Vulic v. Sweden № 36985/97) Суд визначив, що «…адміністративні справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення штрафних санкцій має саме суб`єкт владних повноважень».

Колегія суддів зазначає, що, хоча ця справа стосується податкового спору, у ній закладено один з основних принципів забезпечення вирішення спорів у публічно-правовій сфері, зокрема, між суб'єктом приватного права і суб`єктом владних повноважень, який передбачає, що останній зобов`язаний забезпечити доведення в суді правомірності свого рішення, дії або бездіяльності, оскільки, в протилежному випадку, презюмується, що вони є протиправними.

За таких обставин, суд касаційної інстанції погоджується висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову, а відтак суд апеляційної інстанції дійшов помилково висновку про скасування постанови суду першої інстанції.

З огляду на викладене, касаційна скарга є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 349 КАС України (у чинній редакції) суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

Згідно з частиною першою статті 352 КАС України (у чинній редакції) суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

З урахуванням зазначеного вище, суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а постанову суду першої інстанції, яка відповідає закону, необхідно залишити в силі.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 352, 355, 356, 359 КАС України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агробуд» задовольнити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2016 року скасувати.

Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 26 липня 2016 року залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: М.І. Гриців

Н.В. Коваленко