Історія справи

Ухвала КАС ВП від 24.03.2021 року у справі №400/2152/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 400/2152/20

адміністративне провадження № К/9901/12657/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Данилевич Н. А.,

суддів: Мацедонської В. Е., Шевцової Н. В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2020 року (головуючий суддя: Фульга А. П. ) та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2021 року (колегія суддів: Федусик А. Г., Бойко А. В., Шевчук О. А.) у справі № 400/2152/20 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,

установив:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області (далі ДСА) про визнання протиправною бездіяльності, яка полягає у відмові провести перерахунок суддівської винагороди; зобов'язання здійснити нарахування та виплату суддівської винагороди та всіх її складових (посадового окладу, доплати до посадового окладу за вислугу років та матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі посадового окладу) за вирахуванням вже отриманих сум суддівської винагороди за минулі періоди у таких розмірах:

- з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2017 року, виходячи з розміру окладу 15 мінімальних заробітних плат, який встановлений на 01 січня 2017 року та складає 24000 грн. (двадцять чотири тисячі), із доплатою за вислугу років в розмірі 30% від окладу - 7200 грн, а з 13 квітня 2017 року- 40% від окладу- 9600 грн, регіональний коефіцієнт - 1,1 - 2400 грн (починаючи з 03 листопада 2017 року), допомога на оздоровлення -24000 (одноразово), індекс інфляції у 2017 році 13,7%;

- з 01 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року, виходячи з розміру окладу 20 мінімальних заробітних плат, який встановлений на 01 січня 2018 року та складає 35240 грн. (тридцять п'ять тисяч двісті сорок гривень), із доплатою за вислугу років в розмірі 40% від окладу - 14096 грн; регіональний коефіцієнт - 1,1 - 3524
грн, допомога на оздоровлення -35240 (одноразово), індекс інфляції у 2018 році 9,8%;

- з 01 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року, виходячи з розміру окладу 25 мінімальних заробітних плат, який встановлений на 01 січня 2019 року та складає 48025 грн. (сорок вісім тисяч двадцять п'ять гривень), із доплатою за вислугу років в розмірі 40% від окладу - 19210 грн; регіональний коефіцієнт - 1,1 - 4802,50 грн, допомога на оздоровлення - 48025 (одноразово), доплата за зайняття адміністративної посади - 10% до окладу (починаючи з 25 травня 2019 року), індекс інфляції у 2019 році 4,1 %;

На обґрунтування позову зазначає, що відповідач здійснює йому виплату суддівської винагороди з 2017 року по 2019 рік не у відповідності до норм чинного законодавства. Позивач зазначає згідно зі ст.15 Закону України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні" особа має право на відшкодування матеріальної шкоди та моральної шкоди, завданих їй унаслідок дискримінації. Порядок відшкодування матеріальної шкоди та моральної шкоди визначається Цивільним Кодексом України та іншими законами. Оскільки на час прийняття нової редакції Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від
02.06.2016 №1402-VII позивач обіймав посаду судді Корабельного районного суду м.

Миколаєва, з 02.11.2017 відновив здійснення правосуддя, а з 25 травня 2019 року виконує адміністративні повноваження голови суду, вважає що його суддівська винагорода має бути перерахована згідно з розмірами, встановленими в п.24 Перехідних та прикінцевих положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів", починаючи з 01.01.2017.

Короткий зміст судового рішення судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2020 року, яке було залишено без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2021 року, в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, виходив з того, що пунктом 22 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ~law25~ передбачено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених ~law26~, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності ~law27~. Оскільки у спірний період та на час звернення позивача до ДСА із заявою про проведення перерахунку суддівської винагороди та відмови відповідача у вказаному перерахунку положення пунктів 22,23,25 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" ~law28~ були чинними, ці положення були обов'язковими до застосування ДСА, що і було дотримано відповідачем. Також суди урахували, що хоча позивач звернувся з даним позовом в червні 2020 року, однак, спірні правовідносини ним визначені саме щодо періоду 2017-2019 років, а тому винесення рішення Конституційного Суду України №2-р/2020 від 18 лютого 2020 року та прийняття Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування" №193-IX в даних спірних правовідносинах не мають правового значення, оскільки їх дія не розповсюджується на період до їх прийняття.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень)

12 квітня 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2020 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2021 року, в якій позивач просить скасувати оскаржувані судові рішення та прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог.

На обґрунтування поданої касаційної скарги скаржник вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування до спірних правовідносин ч.2 ст.24 Конституції України, ст.15 Закону України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні" в поєднанні з ч.1 ст.1173 Цивільного кодексу України. Позивач, посилаючись на ст.14 Конвенції з прав людини та основоположних свобод (право на повагу до приватного життя і заборона дискримінації), ч. 1 ст.1 Першого протоколу до Конвенції (право на мирне володіння майном), ст. 1173 Цивільного кодексу України, ст.15 Закону України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні", вказує на допущення дискримінації щодо нього в частині виплати суддівської винагороди.

Ухвалою Верховного Суду від 27 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.

Підставою для відкриття провадження є посилання скаржника на п. 3 ч. 4 ст. 328 КАС України - відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а також пп. "в" п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Ухвалою Суду від 20 грудня 2021 року вказану адміністративну справу призначено до розгляду.

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Указом Президента України від
15.02.2010 року №162/2010 позивача було призначено на посаду судді Корабельного районного суду м. Миколаєва строком на 5 років.

Указом Президента України від 02.11.2017 року № 348/2017 призначено на посаду судді Корабельного районного суду м. Миколаєва безстроково.

Позивач з 2010 року є суддею Корабельного районного суду м. Миколаєва., який не пройшов кваліфікаційного оцінювання.

22 квітня 2020 року позивач звернувся до Державної судової адміністрації України та до територіального управління ДСА України в Миколаївській області із заявами про проведення перерахунку судівської винагороди за період 2017,2018,2019 роки та її виплати, виходячи з розмірів передбачених п.24 Перехідних та прикінцевих положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VII, на що отримав негативну відповідь.

Згідно з довідками про заробітну плату виданими ТУ ДСА України в Миколаївській області, розмір суддівської винагороди позивачу розрахований виходячи з розрахункової величини в 1600 грн у 2017 році, 1762,00 грн у 2018 році, 1921,00
грн у 2019 році.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)

Згідно ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.2 та 3 ст.133 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" №2453-VI (далі Закон № 2453-VІ) суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за вислугу років; перебування на адміністративній посаді в суді; науковий ступінь; роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

Відповідно до ~law34~ суддівська винагорода регулюється ~law35~ та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Також, положеннями ч.2 та 3 ст.135 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" №1402-VIII (далі Закон №1402-VIII) передбачено, що суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за вислугу років; перебування на адміністративній посаді в суді; науковий ступінь; роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Базовий розмір посадового окладу судді становить: судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року.

Водночас, згідно з п.22 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" ~law37~ визначено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених ~law38~, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності ~law39~.

Судді, які на день набрання чинності ~law40~ пройшли кваліфікаційне оцінювання та підтвердили свою здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді, до 01 січня 2017 року отримують суддівську винагороду, визначену відповідно до положень ~law41~.

Пункт 23 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" ~law42~ передбачає, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень ~law43~.

Згідно з п.24 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" ~law44~ розмір посадового окладу судді, крім зазначеного у пункті 23 цього розділу, становить:

1) з 01 січня 2017: для судді місцевого суду - 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; для судді апеляційного суду та вищого спеціалізованого суду - 25 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; для судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року;

2) з 01 січня 2018: для судді місцевого суду - 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; для судді апеляційного суду та вищого спеціалізованого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;

3) з 01 січня 2019: для судді місцевого суду - 25 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; для судді апеляційного суду та вищого спеціалізованого суду - 40 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року;

4) з 01 січня 2020: для судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;

для судді апеляційного суду та вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Пунктом 25 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" ~law45~ установлено, що право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному ~law46~, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності ~law47~, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу.

Підпунктом 16 пункту 1 розділу 1 Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування" №193-IX, який набрав чинності з 01 січня 2020 року, пункти 22,23 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" із ~law49~ були виключені.

Також, 18 лютого 2020 року Конституційний Суд України рішенням №2-р/2020 визнав неконституційними положення пункту 25 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" ~law50~. У пункті 3 резолютивної частини вказаного рішення Конституційний Суд України зазначив, що положення ~law51~ зі змінами, які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Згідно з приписами ст. 24 Конституції України не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Рівність прав жінки і чоловіка забезпечується: наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї; спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров'я жінок, встановленням пенсійних пільг; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям.

Відповідно до ст. 15 Закону України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні" Особа має право на відшкодування матеріальної шкоди та моральної шкоди, завданих їй унаслідок дискримінації. Порядок відшкодування матеріальної шкоди та моральної шкоди визначається Цивільним кодексом України та іншими законами.

Частиною 1 статті 1173 Цивільного кодексу України визначено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.

Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина 1 статті 341 КАС України).

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені частина 1 статті 341 КАС України, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частини 2, 3 статті 341 КАС України).

Колегія суддів зазначає, що підставою для відкриття касаційного провадження слугували посилання скаржника на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме щодо питання застосування до спірних правовідносин ч. 2 ст. 24 Конституції України, ст. 15 Закону України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні" в поєднанні з ч. 1 ст. 1173 Цивільного кодексу України.

Зважаючи на характер та предмет спірних правовідносин, Суд вважає за необхідне зазначити, що з пояснювальної записки до проекту ~law54~ убачається, що його прийняття було обумовлено імплементацією оновлених конституційних засад правосуддя на законодавчому рівні для забезпечення незалежності судової влади, зокрема, шляхом її деполітизації, посилення відповідальності судової влади перед суспільством, оптимізацією системи судоустрою, а також запровадженням нових засад формування та належних механізмів кадрового оновлення суддівського корпусу. При ~law55~одавець мав на меті запровадити кваліфікаційне оцінювання суддів, яке проводитиметься за критеріями компетентності (професійної, особистої, соціальної тощо), професійної етики та доброчесності.

~law56~опроектом також закріплено можливість кар'єрного просування судді та отримання підвищеного посадового окладу виключно за результатами кваліфікаційного оцінювання. Водночас непроходження кваліфікаційного оцінювання може бути підставою для звільнення судді у встановлених законом випадках.

Також у пояснювальній записці до проекту ~law57~ зазначено, що його прийняття сприятиме відновленню довіри громадян до судової системи, оновленню суддівського корпусу відповідно до суспільних очікувань, посиленню авторитету судової гілки влади та удосконаленню роботи системи судоустрою та її органів.

Очищення судової системи від осіб, які не відповідають критеріям компетентності, професійної етики та доброчесності, а також створення шляхів для наповнення суддівського корпусу найбільш професійними правниками сприятиме суттєвому підвищенню якості правосуддя.

Із запровадженням судової реформи та набранням чинності ~law58~ для утвердження незалежності судової влади, зокрема, шляхом її деполітизації, для посилення відповідальності судової влади перед суспільством, а також для запровадження належних конституційних засад кадрового оновлення суддівського корпусу було запроваджено необхідність проходження суддями кваліфікаційного оцінювання. Запровадження кваліфікаційного оцінювання суддів було зумовлене істотною метою, що полягала у відновленні довіри до судової влади в Україні.

Зміни, запроваджені в судовій системі України у зв'язку з її реформуванням, були схвалені світовою спільнотою, у тому числі Венеційською комісією.

Водночас, ~law59~ у зв'язку із запровадженням підвищених вимог до суддів було підвищено рівень їх соціальних гарантій, зокрема збільшено розмір суддівської винагороди. При цьому необхідною умовою для отримання суддівської винагороди в підвищеному розмірі була необхідність проходження суддею кваліфікаційного оцінювання. Суддям, які не пройшли кваліфікаційного оцінювання, незалежно від причин його непроходження, суддівська винагорода виплачувалася в порядку та розмірах, які діяли до набрання чинності ~law60~.

Тобто, право на отримання суддівської винагороди в розмірі, визначеному ~law61~, мають судді, які пройшли кваліфікаційне оцінювання та підтвердили здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді.

При цьому, перебування судді в процесі кваліфікаційного оцінювання (у випадку його незавершення) не наділяє останнього правом на отримання суддівської винагороди в розмірі, визначеному ~law62~, оскільки ще не свідчить про успішне проходження ним кваліфікаційного оцінювання.

Отже, відмінності у визначенні розміру суддівської винагороди тих суддів, які пройшли кваліфікаційне оцінювання, і тих, які його не проходили, не можна вважати дискримінаційними, оскільки ці відмінності були обумовлені легітимною й істотною метою, відповідали конституційним положенням, були об'єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими.

Така правова позиція наведена у постанові Великої Палати Верховного Суду від
04.11.2020 у справі №200/9195/19-а.

Оскільки, відповідно до установлених у цій справі обставин, станом на час подання позову кваліфікаційне оцінювання щодо ОСОБА_1 завершено ще не було, зважаючи на те, що у спірний період та на час звернення позивача до ДСА із заявою про проведення перерахунку суддівської винагороди та відмови відповідача у вказаному перерахунку положення пунктів 22,23,25 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" ~law63~ були чинними, ці положення були обов'язковими до застосування ДСА, що і було дотримано відповідачем.

Таким чином, посилання позивача на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування приписів ч.2 ст.24 Конституції України, ст.15 Закону України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні", які слугували підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі, не знайшли свого підтвердження, оскільки за висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 04.11.2020 у справі №200/9195/19-а, відмінності у визначенні ~law65~ розміру суддівської винагороди тих суддів, які пройшли кваліфікаційне оцінювання, і тих, які його не проходили, не можна вважати дискримінаційними.

Крім того, Верховний Суд звертає увагу позивача на безпідставність його посилань на відсутність висновку Верховного Суду саме щодо застосування приписів ч.2 ст.24 Конституції України, ст.15 Закону України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні, оскільки вказані правові норми можуть бути застосовані у спірних правовідносинах лише у взаємозв'язку з приписами ~law66~.

Окремо Суд звертає увагу на безпідставність посилань позивача на приписи з ч.1 ст.1173 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 5 ст. 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Однак, відповідно до поданої позивачем позовної заяви останній не заявляв жодних вимог про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин.

Оцінюючи доводи касаційної скарги, Суд виходить з того, що судами першої та апеляційної інстанцій було надано належну правову оцінку доводам, викладеним у позовній заяві та запереченнях проти позову, а також наведеним сторонами під час судового розгляду справи. Жодних нових доводів, які б доводили порушення норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваних судових рішень, у касаційній скарзі не зазначено.

Суд вважає, що доводи касаційної скарги не спростовують висновки судів попередніх інстанцій, а зводяться до переоцінки встановлених судами обставин.

Частиною 1 статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищенаведене, відповідно до частини 1 статті 350 КАС України Суд касаційної інстанції вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення судів попередніх інстанцій - без змін, оскільки судами не було допущено неправильного застосування норм матеріального права та порушень норм процесуального права.

З огляду на викладене, висновки судів першої та апеляційної інстанцій є правильними, обґрунтованими, підстави для скасування судових рішень відсутні.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -

постановив:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2020 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.

СуддіН. А. Данилевич В. Е. Мацедонська Н. В. Шевцова