Історія справи

Ухвала КАС ВП від 21.12.2018 року у справі №812/910/15

ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

21 грудня 2018 року

справа №812/910/15

адміністративне провадження №К/9901/33132/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р.Ф.(суддя-доповідач),

суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2015 року у складі судді Кисельової Є.О. та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 02 листопада 2016 року у складі колегії суддів Васильєвої І.А., Гайдара А.В., Казначеєва Е.Г. у справі №812/910/15 за позовом Приватного акціонерного товариства «Лисичанська нафтова інвестиційна компанія» до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Луганську Міжрегіонального Головного управління ДФС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

У С Т А Н О В И В :

14 серпня 2015 року Приватне акціонерне товариство «Лисичанська нафтова інвестиційна компанія» (далі - Товариство, платник податків, позивач у справі) звернулося до суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Луганську Міжрегіонального Головного управління ДФС, правонаступником якої є Офіс великих платників податків Державної фіскальної служби (далі - податковий орган, відповідач у справі) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 06 вересня 2013 року №0000181702, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 7927454 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції у сумі 3963732 грн., №000171702, яким зменшено суму бюджетного відшкодування на суму 2480419 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції у сумі 1240209 грн. 50 коп., з мотивів безпідставності їх прийняття.

05 листопада 2015 року постановою Луганського окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 02 листопада 2016 року, повністю задоволений позов Товариства, визнане протиправним та скасовані податкові повідомлення-рішення податкового органу від 06 вересня 2013 року №0000171702, яким зменшено суму бюджетного відшкодування на суму 3 720 628,50 (три мільйони сімсот двадцять тисяч шістсот двадцять вісім грн. 50 коп.) та №0000181702, яким збільшено суму грошового зобов'язання на суму 11 891 196,00 (одинадцять мільйонів вісімсот дев'яносто одна тисяча сто дев'яносто шість грн. 00 коп.).

29 травня 2017 року податковим органом подана касаційна скарга, в якій посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, відповідач просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позовних вимог Товариства відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування касаційної скарги відповідач наводить обставини справи, шляхом відтворення частини акту перевірки та нормативно - правове обґрунтування вимог касаційної скарги шляхом викладення тексту норм покладених в основу прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, доводить що судами попередніх інстанцій помилково при аналізі спірних правовідносин не поставлене право платника податку на додану вартість на формування податкового кредиту за операціями поставки в залежність з його різновидами господарської діяльності.

13 червня 2017 року Товариством подані заперечення на касаційну скаргу податкового органу до Вищого адміністративного суду України, у яких просить залишити касаційну скаргу податкового органу без задоволення, постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції без змін.

01 червня 2017 року ухвалою Вищого адміністративного суду України відкрито касаційне провадження за скаргою податкового органу та витребувано справу №812/910/15 з Луганського окружного адміністративного суду.

30 червня 2017 року справа №812/910/15 надійшла на адресу Вищого адміністративного суду України.

03 березня 2018 року справу №812/910/15 разом з матеріалами касаційного провадження №К/9901/33132/18 до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону судові рішення відповідають.

Судами попередніх інстанцій установлено, що Товариство є юридичною особою, включене до є ЄДРПОУ за номером 32292929, перебуває на податковому обліку з 24 грудня 2002 року, є платником податку на додану вартість з 16 жовтня 2010 року, здійснює види діяльності за КВЕД-2010.

У серпні 2013 року податковим органом проведена документальна виїзна перевірка Товариства з питань правомірності нарахування від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту за квітень 2013 року та бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за травень 2013 року, результати якої викладені в акті від 23 серпня 2013 року №27/17-202/32292929 (далі - акт перевірки).

06 вересня 2013 року керівником податкового органу прийняті податкові повідомлення-рішення згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України на підставі акта перевірки.

Податковим повідомленням-рішенням №0000181702 збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у сумі 7927454 грн. за порушення положень пункту 198.3 статті 198, пункту 200.3 за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 3963732 грн. застосованих на підставі пункту 123.1 статті 123 цього кодексу.

Податковим повідомленням-рішенням №0000171702 зменшено суму бюджетного відшкодування за травень 2013 року на 2480419 грн., які не відшкодовані на момент перевірки на підставі 198.3 статті 198, пунктів 200.1, 200.3 статті 200 Податкового кодексу України та застосовані штрафні (фінансові) санкції у сумі 1240209 грн. 50 коп. на підставі пункту 123.1 статті 123 цього кодексу.

Склад податкового правопорушення за висновком податкового органу полягає у не можливості формування позивачем податкового кредиту за господарськими операціями здійсненними в межах господарської, але не основної діяльності Товариства на підставі договорів, укладених з різними суб'єктами господарювання у період тимчасової зупинки виробництва продуктів нафтоперероблення як основного виду діяльності.

Актом перевірки податковим органом встановлені обставини, щодо укладення та виконання Товариством з його контрагентами договорів поставки, послуг, наведений перелік цих договорів, зазначені та дослідженні податкові накладні, на підставі яких сформований податковий кредит, платіжні доручення та інші документи, якими фіксувалось виконання господарських операцій при їх здійснені.

Жодних зауважень, до первинних документів, як підстав для бухгалтерського обліку господарських операцій, якими зафіксовані факти їх здійснення, відповідно до частини першої та другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» податковий орган під час перевірки та впродовж судового розгляду не має.

Спірним питанням є саме правомірність віднесення позивачем до складу податкового кредиту з податку на додану вартість за травень 2013 року сум, сплачених за товари, послуги придбаними в межах інших ніж виробництво продуктів нафтоперероблення (19.20) видів діяльності.

Суди попередніх інстанцій встановили, що за період, який підлягав перевірці Товариство не здійснювало переробку нафти та виробництво і реалізацію нафтопродуктів, оскільки з березня 2012 року завод зупинив виробництво нафтопродуктів у зв'язку з нерентабельністю виробництва.

Рішенням Наглядової ради Товариства від 01 березня 2012 року діяльність з виробництва нафтопродуктів зупинена на період проведення позапланового ремонту, у зв'язку з чим обсяги реалізації нафтопродуктів відсутні. Разом з тим, лишилися витрати підприємства пов'язані з придбанням електроенергії, послуг з ремонту виробництва, ремонтно-будівельних робіт, поточного ремонту обладнання та технічного обслуговування, пожежної охорони та інші, з метою підтримки обладнання в робочому стані, здійснення ремонту власними силами та сторонніми організаціями, для поповнення оборотних коштів, та для фінансування господарської діяльності підприємство отримує кредити та фінансову допомогу відповідно до діяльності, яка реалізується підприємством на підставі договорів, перелік яких викладений в акті перевірки необхідність та доцільність придбання яких обумовили формування податкового кредиту.

Суди по попередніх інстанцій здійснили системній аналіз норм, якими врегульований Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків визначені, а саме положення пунктів 200.1, 200.3, підпункту «б» пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України, який зумовив висновок, що в рамках господарської діяльності позивача, яка хоча і не є основною діяльністю Товариства, у зв'язку з її офіційним зупиненням в частині нафтоперероблення, проте направлена на здійснення інших видів його діяльності з метою отримання доходу, та як наслідок формування податкового кредиту.

За висновком судів попередніх інстанцій законодавець ні яким чином не обмежує позивача, як суб'єкта господарювання, внаслідок зупинення проведення основного виду господарської діяльності, права та можливості проводити інші види господарської діяльності, що передбачені по КВЕД у довідці, за результатами діяльності якої й формується податковий кредит та може виникнути право на відшкодування податку на додану вартість.

Із зазначених у Єдиному Державному Реєстрі підприємств та організацій України вбачається, що позивач, як суб'єкт господарювання крім виробництва продуктів нафтоперероблення, виконання яких зупинено, має право здійснювати діяльність по класу 46.90: «неспеціалізована оптова торгівля», яка по КВЕД 2010 є оптовою торгівлею різним асортиментом без будь-якої визначеної спеціалізації, класу 47.30 «роздрібна торгівля пальним», класу 49.41 вантажний автомобільний транспорт», класу 46.71 «оптова торгівля твердим, рідким, газоподібним паливом і подібними продуктами», класу 71.11 «діяльність у сфері архітектури».

З урахуванням наведених обставин суди попередніх інстанцій дійшли до висновку про те, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість не залежить від виду (основного чи іншого) господарської діяльності, яку здійснює платник податків та яка відповідає чинному законодавству України, оскільки жодна норма податкового законодавства не ставить в залежність операції поставки з різновидами господарської діяльності, не забороненими законом, для формування податкового кредиту чи податкового зобов'язання з податку на додану вартість.

Оцінюючи спірні правовідносини, Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, вважає, що податковим органом під час перевірки встановлено, а судами попередніх інстанцій підтверджено правомірність формування Товариством податкового кредиту у травні 2013 року по факту придбання товарів, послуг, які використані ним в оподаткованих операціях у межах господарської діяльності.

Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність у позивача відповідних первинних документів як підстав для бухгалтерського обліку господарських операцій, якими зафіксовані факти їх здійснення, відповідно до частини першої та другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Суд визнає, що податковим органом не доведені податкові правопорушення покладені в основу прийняття податкових повідомлень-рішень в розумінні статті 109 Податкового кодексу України.

Відсутність підстав збільшення грошових зобов'язань з податку на додану вартість спірними податковими повідомленнями-рішеннями унеможливлює застосування штрафних (фінансових) санкцій.

Суд зазначає, що відповідачем касаційною скаргою не обґрунтовано, із зазначенням того, у чому полягає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, внаслідок чого касаційна скарга є невмотивованою.

Верховний Суд визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень, внаслідок чого касаційна скарга відповідача залишається без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби залишити без задоволення.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2015 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 02 листопада 2016 року у справі №812/910/15 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Р.Ф.Ханова

Судді: І.А. Гончарова

І.Я. Олендер