Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

21 серпня 2018 року

Київ

справа №809/2796/15

касаційне провадження №К/9901/26534/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Бившевої Л.І.,

суддів: Шипуліної Т.М., Хохуляка В.В.,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Івано-Франківську Головного управління ДФС в Івано-Франківській області (далі - Інспекція) на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05.08.2015 (суддя - Могила А.Б.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 25.11.2015 (головуючий суддя - Дякович В.П., судді - Ішук Л.П., Онишкевич Т.В.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірми «Текстиль А.В.» (далі - Товариство) до Державної податкової інспекції у місті Івано-Франківську Головного управління ДФС в Івано-Франківській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

УСТАНОВИВ:

У липні 2015 року Товариство звернулось до суду із позовом до Інспекції, у якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 07.05.2015 № 0007281503 та № 0007271503.

На обґрунтування зазначених позовних вимог Товариство послалось на те, що 30.01.2014 Товариство подало до Інспекції річну декларацію з плати за землю (орендна плата) на 2014 рік, проте у зв'язку з відмовою міської ради у продовженні терміну оренди земельних ділянок Товариство у січні 2015 року подало уточнюючу декларацію з плати за землю, яка Інспекцією при прийнятті спірних податкових повідомлень-рішень до уваги прийнята не була.

Івано-Франківський окружний адміністративний суд постановою від 05.08.2015, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 25.11.2015, позов задовольнив повністю: визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення Інспекції від 07.05.2015 № 0007281503 та №0007271503.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог суди виходили з того, що оскільки строк дії договорів оренди землі закінчився 09.07.2013, а міською радою було відмовлено Товариству у продовженні терміну оренди земельних ділянок, у зв'язку з чим Товариство подало уточнюючу декларацію з плати за землю за 2014 рік, то відсутні підстави для нарахування позивачу штрафних санкцій за несвоєчасну сплату грошових зобов'язань згідно спірних податкових повідомлень-рішень, з урахуванням того, що за інформацією Управління земельних відносин виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради Товариство фактично не використовувало земельні ділянки.

Інспекція оскаржила рішення судів першої та апеляційної інстанції до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 25.04.2016 відкрив касаційне провадження у справі.

В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник вказує на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, оскільки в силу підпункту 14.1.152 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України уточнення грошових зобов'язань, які не були погашені у строки, встановлені законом, є зменшенням абсолютного значення податкового боргу, а передбачена пунктом 126.1статті 126 цього Кодексу відповідальність у вигляді штрафу застосовується в силу самого факту погашення податкового боргу з простроченням і розмір такої відповідальності залежить виключно від терміну прострочення, а не від способу і порядку погашення податкового боргу.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 16.08.2018 прийняв касаційну скаргу Інспекції до провадження та призначив справу до касаційного розгляду у спрощеному провадженні без повідомлення сторін на 21.08.2018.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Суди встановили, що 08.02.2010 між Товариством (орендарем) та Івано-Франківською міською радою (орендодавцем) було укладено три договори оренди землі за № №19-21 про оренду протягом трьох років земельних ділянок по вул. Ребета, 3 в місті Івано-Франківську площею 0,1119га, 0,1113га та 0,0819га відповідно (а.с.22-33). Вказані договори зареєстровані в Івано-Франківському міському відділі Івано-Франківської регіональної філії центру ДЗК при Держкомземі України 09.07.2010.

Товариство 30.01.2014 подало до Інспекції податкову декларацію з орендної плати за землю, відповідно до якої річна сума оренди за користування трьома земельними ділянками становила 90804,00 грн., з розбивкою щомісячних платежів протягом 2014 року.

Разом з цим, згідно рішень Івано-Франківської міської ради від 21.03.2014 № 1374-43 та від 28.08.2014 № 1512-47 Товариству було відмовлено у продовженні терміну оренди земельних ділянок та у поновленні договорів оренди відповідно.

У зв'язку відмовою орендодавця продовжувати орендні відносини Товариство у січні 2015 року подало до Інспекції уточнюючу податкову декларацію з плати за землю.

Також, судами було встановлено, що Товариство фактично не використовувало земельні ділянки, що підтверджується листом-відповіддю Управління земельних відносин виконкому Івано-Франківської міської ради від 18.06.2015 за вих. № 501/01-17/08.

Інспекція провела камеральну перевірку Товариства з приводу порушень правил сплати (перерахування) податків, за результатами якої складений акт від 22.04.2015 року №1769/09-15-15-03-28/23922044, за висновками якого Товариство порушило граничні терміни сплати самостійно визначеного грошового зобов'язання по орендній платі за землю.

На підставі висновків акту перевірки Інспекція 07.052015 прийняла податкові повідомлення-рішення: №0007271503, яким зобов'язала Товариство сплатити штраф у розмірі 20% у сумі 8997,74 грн. за затримку на 135, 123, 121, 121, 105, 91, 91, 91, 60 календарних днів сплати грошового зобов'язання в розмірі 44988,70 грн.; №0007281503, яким зобов'язала Товариство сплатити штраф у розмірі 10% у сумі 756,70 грн. за затримку на 30 календарних днів сплати суми грошового зобов'язання в розмірі 7567,00 грн.

Зі змісту Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) та Закону України «Про оренду землі» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) убачається, що користування землею в Україні є платним.

З 01.01.2011 року набрав чинності Податковий кодекс України, який, відповідно до пункту 1.1 статті 1 регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, і, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

За визначенням, наведеним у підпункті 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідно до пункту 269.1 статті 269 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) платниками податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі. Останні ж, як визначає зміст підпункту 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), це особи, яким, зокрема, на умовах оренди надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності. Отже, Податковий кодекс України визначив обов'язок й орендаря сплачувати земельний податок у формі орендної плати.

Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - це обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункт 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)).

Подібне визначення міститься й у статті 21 Закону України «Про оренду землі» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) .

Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем, а підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки (пункти 288.1, 288.4 статті 288 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)).

При цьому, абзацом другим пункту 288.1 статті 288 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, повинні до 1 лютого подавати контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік, та інформувати відповідний контролюючий орган про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди землі та їх розірвання до 1 числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися зазначені зміни.

Виходячи з аналізу наведених правових норм, а також зважаючи на те, що строк дії договорів оренди землі, укладених між Товариством та міською радою, закінчився, у продовженні строку дїї цих договорів та у поновленні таких договорів Товариству було відмовлено згідно рішень Івано-Франківської міської ради від 21.03.2014 №1374-43 та від 28.08.2014 № 1512-47, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правомірного висновку, що застосування до Товариства штрафних санкцій згідно оспорюваних податкових повідомлень-рішень є неправомірним.

Таким чином, оскільки висновки судів першої та апеляційної інстанцій у справі, що розглядається, ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права до встановлених у справі обставин, у задоволенні касаційної скарги Інспекції слід відмовити. При цьому, посилання скаржника на положення підпункту 14.1.152 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України є безпідставними, оскільки Товариство подало уточнюючу податкову декларацію з орендної плати у строки, визначені пунктом 50.1 статті 50 Податкового кодексу України, чим реалізувало надане йому право на подання уточнюючої звітності за минулий період.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи зазначене, касаційна скарга Інспекції підлягає залишенню без задоволення, а постанова Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05.08.2015 та ухвала Львівського апеляційного адміністративного суду від 25.11.2015 - без змін.

Керуючись п.1 ч.1 ст. 349, ст. 350, ч.ч. 1, 5 ст. 355, ст.ст. 356, 359, підпунктом 4 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Івано-Франківську Головного управління ДФС в Івано-Франківській області залишити без задоволення, а постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05.08.2015 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 25.11.2015 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду Л.І. Бившева

В.В. Хохуляк

Т.М. Шипуліна