Історія справи

Ухвала КАС ВП від 05.03.2019 року у справі №826/3794/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 липня 2020 року

м. Київ

справа № 826/3794/17

адміністративне провадження № К/9901/8198/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Яковенка М. М.,

суддів - Дашутіна І. В., Шишова О. О.,

розглянувши у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу № 826/3794/17

за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області про поновлення на роботі,

за касаційною скаргою Головного управління Національної поліції в Одеській області на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва (Є. В. Аблов) від 01 серпня 2018 року та постанову Шостий апеляційного адміністративного суду (колегія у складі суддів: Л. В. Бєлова, Н. В. Безименна, А. Ю. Кучма) від 16 січня 2019 року,

УСТАНОВИЛ:

І. РУХ СПРАВИ

1. У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Одеській області (далі - ГУНП в Одеській області), у якому просив:

- скасувати наказ начальника ГУНП в Одеській області № 1567 о/с про звільнення у зв'язку зі скороченням штатів від 16 листопада 2016 року та поновити на посаді начальника Білгород-Дністровського відділу поліції;

- зобов'язати відповідача виплатити грошову компенсацію за 36 діб невикористаної чергової відпустки за період роботи з 01 січня 2016 року по день звільнення (з урахуванням даті поновлення на роботі);

- зобов'язати відповідача виплатити заробітну плату за час вимушеного прогулу, тобто з 16 листопада 2016 року по час поновлення на роботі (пункт 24 Положення про проходження служби рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ, пункт 8 стаття 68 Закону України "Про Національну поліцію);

- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, визначену статтею 9 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких осіб" та пункту 10 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393.

2. Вимоги адміністративного позову мотивовано тим, що звільнення позивача зі служби в поліції за пунктом 4 частини першої статті 77 (скорочення штатів або проведення організаційних заходів) відбулося з порушенням вимог Закону України "Про Національну поліцію" та норм чинного трудового законодавства. Наголошував на те, що підставами для звільнення слугували акти про неможливість в ознайомленні з попередження про наступне звільнення, відсутності за місцем проживання та про неможливість в ознайомленні з попередженням з деякими роз'ясненнями норм діючого законодавства України, а саме - Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції" від 15 листопада 2016 року, у той час коли він знаходився на лікарняному та перебував на лікуванні в іншому місті.

3. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 серпня 2018 року адміністративний позов задоволено частково.

Скасовано наказ начальника ГУНП в Одеській області № 1567 о/с від 16 листопада 2016 року про звільнення у зв'язку зі скороченням штатів з посади начальника Білгород-Дністровського відділу поліції;

Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Білгород-Дністровського відділу поліції з 17 листопада 2016 року.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 з ГУНП в Одеській області середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 200094,25 грн.

У іншій частині позовних вимог відмовлено.

4. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2019 року, з урахуванням ухвали від 21 січня 2019 року про виправлення описки, змінено мотивувальну частину рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 серпня 2018 року, зазначивши, що підставами для задоволення позовних вимог є доводи, викладеній в даній постанові Шостого апеляційного адміністративного суду.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 серпня 2018 року у його резолютивній частині змінено, виклавши четвертий абзац в наступній редакції:

"Стягнути з Головного управління Національної поліції в Одеській області на користь ОСОБА_1 суму грошового забезпечення за час вимушеного прогулу у розмірі 198693,39 грн.".

У решті рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 серпня 2018 року залишено без змін.

5. Не погоджуючись з рішеннями суду першої та апеляційної інстанцій, 25 березня 2019 року відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 серпня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2019 року, та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

6. Ухвалою Верховного Суду (у складі колегії суддів: Бевзенко В. М. (суддя-доповідач), Данилевич Н. А., Желтобрюх І. Л. ) від 07 травня 2019 року, після усунення недоліків касаційної скарги, клопотання задовольнити та поновити строк на касаційне оскарження судових рішень, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача; установлено строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 23 травня 2019 року.

7. Ухвалою Верховного Суду від 07 травня 2019 року відмовлено у задоволенні клопотання про зупинення виконання судових рішень у справі № 826/3794/17.

8. На підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 08 травня 2020 року № 762/0/78-20 призначено повторний автоматизований розподіл цієї справи, у зв'язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Бевзенка В. М. що унеможливлює його участь у розгляді касаційної скарги.

9. Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 08 травня 2020 року, визначено склад колегії суддів: Яковенко М. М. - головуючий суддя, Дашутін І. В., Шишов О. О.

10. Ухвалою Верховного Суду від 15 липня 2020 року справу прийнято до провадження, закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження.

11. Станом на 21 липня 2020 року письмового відзиву на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходило, що не перешкоджає її подальшого розгляду по суті.

IІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

12. Судами попередніх інстанцій встановлено, що наказом від 16 вересня 2016 року №2244 дск "Про організаційно-штатні зміни" оголошено наказ Національної поліції України від 02 вересня 2016 року № 788 дск.

13. Наказом від 16 листопада 2016 року № 1567 о/с відповідно до Закону України "Про Національну поліцію", позивача звільнено зі служби в поліції з посади начальника Білгород-Дністровського відділу поліції відповідно до пункту 4 частини 1 статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" у зв'язку зі скороченням штатів.

14. Водночас, судами встановлено, що згідно доводів відповідача, скорочені були всі посади без виключення, у тому числі і посада позивача. При цьому, відповідач зазначив, що кількість посад у Білгород-Дністровському ВП ГУНП у тимчасовому штаті - 287, а в постійному - 249, тобто 38 посад було скорочено.

15. З наявного в матеріалах справи витягу з наказу начальника ГУПН в Одеській області вбачається, що після звільнення позивача наказом від 03 березня 2017 року № 397 о/о на посаду начальника Білгород-Дністровського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Одеській області призначено іншу особу.

16. Окрім вищевикладеного, судами також встановлено, що з 17 вересня 2016 року по 17 грудня 2016 року позивач перебував на лікуванні в медичних установах м.

Києва на стаціонарному та амбулаторному режимі, про що свідчать наявні в матеріалах справи копії листків непрацездатності №№ 389191,258415,397309,248451,176487.

17. Вважаючи спірне рішення відповідача протиправним та прийнятим в порушення норм чинного законодавства, позивач звернувся до суду з цим позовом.

IІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

18. Суд першої інстанції, частково задовольняючи позов, виходив з того, що на виконання пункту 2 частини 1 статті 65 та частини 2 статті 68 Закону України "Про Національну поліцію" відповідачем не було надано суду жодних доказів того, що з враховуючи порушення відповідачем при звільненні позивача вимог трудового законодавства, зокрема, статей 49-2 та 42 Кодексу законів про працю України, а тому звільнення позивача є незаконним, отже спірний наказ є протиправним та підлягає скасуванню. Судом першої інстанції зазначено також, що порядок звільнення працівника через скорочення штатів не визначений спеціальним законом, тому до правовідносин слід застосовувати загальні положення норм трудового законодавства.

19. Також, виходячи з наведених норм та встановлених обставин, позивач має право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 17 листопада 2016 року по день ухвалення судового рішення. При цьому, суд вказав, що розрахунок суми заробітної плати за час вимушеного прогулу здійснюється на підставі постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати" № 100 від 08 лютого 1995 року, та здійснив розрахунок з урахуванням кількості робочих днів.

20. Суд апеляційної інстанції, частково погодився з такими висновками суду першої інстанції та, надаючи правову оцінку спірним правовідносинам зазначає, що застосування судом першої інстанції до спірних правовідносин лише частини 2 статті 40, статті 49-2, частини 2 статті 235 КЗпП України є помилковим, оскільки спірні правовідносини врегульовано нормами спеціального законодавства.

Відповідачем не було здійснено передбачені Законом України "Про Національну поліцію" дії, що передували звільненню позивача за пунктом 4 частини 1 статті 77 Закону України "Про Національну поліцію", зокрема, позивача не було належним чином попереджено про наступне вивільнення, позивачу не були запропоновані всі вакантні посади, на які він претендувати з урахуванням досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров'я, ставлення до виконання службових обов'язків. Отже, звільнення є неправомірним і позивач підлягає поновленню на посаді, з якої його було незаконно звільнено.

21. При цьому, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції помилково при розрахунку сум грошового забезпечення за час вимушеного прогулу застосував положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 та здійснив розрахунок з урахуванням кількості робочих днів, оскільки при визначенні розміру грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, що підлягає присудженню на користь позивача з відповідача, потрібно брати до уваги кількість календарних днів для обрахунку грошового забезпечення, як то передбачено Порядком та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затверджений наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 квітня 2016 року № 260.

22. Враховуючи викладене та оскільки суд першої інстанції, правильно частково задовольнивши позовні вимоги позивача, виходив з помилкового застосування норм матеріального права, тому суд апеляційної інстанції оскаржене рішення змінив з урахуванням мотивів, наведених в мотивувальній частині даної постанови. Також, за необхідним вважав змінити резолютивну частину рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 серпня 2018 року, виклавши абз. 4 у редакції, що відповідає обставинам справи щодо суми стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

23. Скаржник у своїй касаційній скарзі не погоджується з висновками суду першої та апеляційної інстанцій, вважає їх необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню, оскільки судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень у справі.

24. Доводи касаційної скарги є аналогічними обґрунтуванням його апеляційної скарги, здійснює виклад обставин та надає їм відповідну оцінку, цитую норми процесуального та матеріального права, а також висловлює свою незгоду із оскаржуваними судовими рішеннями.

25. Зокрема, скаржник, наголошує на тому, що розгляд справи проведений із порушенням встановлених строків її розгляду. Окрім цього, спірний наказ прийнятий із дотриманням вимог закону. При цьому, відповідач акцентує увагу на те, що як і до суду першої інстанції так і до суду апеляційної інстанції ним було наголошено про пропуск строку звернення до суду з цим позовом, однак судами належної оцінки цим доводам не надано.

V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

26. Враховуючи положення пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" ~law35~, а також те, що касаційна скарга на судові рішення у цій справі була подана до набрання чинності ~law36~ і розгляд їх не закінчено до набрання чинності ~law37~, Верховний Суд розглядає цю справу у порядку, що діяв до набрання чинності ~law38~. Отже, застосуванню підлягають положення КАС України у редакції, чинній до 08 лютого 2020 року.

27. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, у відповідності до частини 1 статті 341 КАС України, виходить з наступного.

28. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

29. Статтею 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

30. За приписами статті 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

31. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність.

Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (стаття 3 Конституції України).

32. За змістом статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

33. Положеннями частини 1 статті 99 КАС України (у редакції, чинній на час подання позову) передбачено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого частини 1 статті 99 КАС України або іншими законами.

34. Для захисту прав, свобод та інтересів особи частини 1 статті 99 КАС України та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частина 3 статті 99 КАС України (у редакції, чинній на час подання позову).

35. Відповідно до статті 100 КАС України (у редакції, чинній на час подання позову), адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.

Позовна заява може бути залишена без розгляду як на стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання, так і в ході підготовчого провадження чи судового розгляду справи.

36. Порядок вирішення трудових спорів та розрахунку з працівником при звільненні встановлений нормами Кодексу законів про працю України, якими встановлено зокрема строки звернення до суду для їх вирішення, які підлягають застосуванню згідно зазначених вище положень КАС України.

37. Частиною 1 статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених Частиною 1 статті 71 КАС України.

Водночас, обов'язок доведення обставин, з якими сторона пов'язує поважність причин пропуску строків звернення до суду, покладається на особу, яка звернулась до суду.

38. Відповідно до частини 1 статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

39. Зі змісту наведених норм убачається, що для звернення до адміністративного суду з позовом щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлено місячний строк і цей строк обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

40. Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів.

Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.

41. Рішенням Конституційного Суду України № 17-рп/2011 від 13 грудня 2011 року визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

42. За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

43. Слід зауважити на тому, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

44. Поважними причинами слід розуміти лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулася із адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

45. Питання поважності причин пропуску строку звернення до суду є оціночним та залежить від доказів, якими підтверджуються обставини та підстави такого пропуску.

46. Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

47. Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.

48. Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом.

49. Суди попередніх інстанцій встановили, що спірний наказ прийнято 16 листопада 2016 року

50. як зазначав позивач, що копію наказу отримав 03 лютого 2016 року, проте, з адміністративним позовом до суду позивач звернувся лише 15 березня 2017 року, у якому просив поновити пропущений процесуальний строк для пред'явлення позову.

51. При цьому, відповідач - скаржник неодноразового наголошував на пропуск строку звернення до суду з цим позовом, однак, суд першої інстанції як суд, що визначений законом та до компетенції якого належить вирішення цього питання, не надав оцінки обставинам дотримання позивачем строку звернення до суду.

52. Помилку суду першої інстанції не виправлено і судом апеляційної інстанції.

53. Водночас, зміст принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі зобов'язує адміністративний суд до активної ролі у судовому засіданні.

54. Відповідно до частин 4 статті 9 КАС України (в редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій), суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

55. Згідно зі статтею 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

56. Приписами частини 2 статті 74 КАС України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

57. Отже, судами першої та апеляційної інстанції не досліджено питання дотримання позивачем строку звернення до адміністративного суду, а також причини пропуску, які можуть бути визнані судом поважними лише якщо відповідні обставини виникли об'єктивно, незалежно від волі особи, безпосередньо унеможливлюють або ускладнюють можливість подання позову у визначений законом строк, виникли протягом строку, який пропущено та підтверджується належними і допустимими доказами.

58. Також слід додати, що з огляду на приписи статті 242 КАС України в редакції, яка діяла на час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

59. Це означає, що судове рішення має міститись пояснення (мотиви), чому суд вважає ту чи іншу обставину доведеною або не доведеною, чому суд врахував одні докази, але не взяв до уваги інших доказів, чому обрав ту чи іншу норму права (закону), а також чому застосував чи не застосував встановлений нею той чи інший правовий наслідок. Кожен доречний і важливий аргумент особи, яка бере участь у справі, повинен бути проаналізований і одержати відповідь суду.

60. Викладене в сукупності дає підстави для висновку про недотримання судами принципу офіційного з'ясування всіх обставин справи під час дослідження зібраних у справі доказів, що унеможливлюють встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

61. Таким чином, Верховний Суд констатує порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

62. У свою чергу, Верховний Суд зазначає, що суд касаційної інстанції, в силу положень статті 341 Кодексу адміністративного судочинства, обмежений у праві встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

63. Водночас, за правилами пункту 1 частини 2 статті 353 КАС України, підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

64. Згідно з частиною четвертою вказаної статті Кодексу, справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

65. Оскільки вказане порушення допущене судом першої інстанції, до компетенції якого процесуальним законом віднесено вирішення питання дотримання позивачем строку звернення до суду з відповідною позовною вимогою, тому Верховний Суд доходить висновку про те, що скасуванню підлягає як рішення суду першої, так і рішення суду апеляційної інстанції, а справа підлягає направленню на новий судовий розгляд до суду першої інстанції для встановлення вказаних фактичних обставин, що мають значення для правильного її вирішення.

66. Відповідно до статті 139 КАС України, розподіл судових витрат не здійснюється.

На підставі викладеного, керуючись статтями 341, 344, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Національної поліції в Одеській області задовольнити частково.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 серпня 2018 року та постанову Шостий апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2019 року у справі № 826/3794/17 скасувати.

Справу № 826/3794/17 направити на новий судовий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач М. М. Яковенко

Судді І. В. Дашутін

О. О. Шишов