Історія справи

Ухвала КАС ВП від 18.03.2019 року у справі №1840/3064/18

ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

21 травня 2019 року

справа №1840/3064/18

адміністративне провадження №К/9901/7165/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р. Ф. (суддя-доповідач),

суддів: Гончарової І. А., Олендера І. Я.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДФС у Сумській області

на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2018 року у складі судді Опімах Л. М.

та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2019 року у складі суддів Яковенка М. М., Бершова Г. Є., Бегунц А. О.

у справі № 1840/3064/18

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління ДФС у Сумській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

УСТАНОВИЛ:

У серпні 2018 року ОСОБА_1 (далі - позивач у справі) звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Сумській області (далі - податковий орган, відповідач у справі) про скасування податкових повідомлень-рішень від 4 травня 2018 року, якими позивачу донараховано податкові зобов'язання за платежем - податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2015,2016 та 2017 роки, з мотивів безпідставності їх прийняття.

30 жовтня 2018 року рішенням Сумського окружного адміністративного суду позов задоволений в повному обсязі, скасовані податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Сумській області від 04 травня 2018 року № 001-1305-1812, № 002-1305-1812, № 003-1305-1812, № 004-1305-1812, № 005-1305-1812, № 006-1305-1812, № 007-1305-1812.

06 лютого 2019 року Харківський апеляційний адміністративний суд постановою частково задовольнив апеляційну скаргу податкового органу, рішення Сумського окружного адміністративного суду скасував в частині скасування податкових повідомлень - рішень № 004-1305-1812, № 005-1305-1812, № 006-1305-1812 від 04 травня 2018 року щодо визначення податкового зобов'язання за платежем - податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016 рік та прийняв в цій частині нову постанову, якою у задоволенні позову ОСОБА_1 в цій частині позовних вимог - відмовив. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишив без змін.

Задовольняючи позовні вимоги в частині, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, висновувалися на аналізі положень підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4, пункту 10.1 статті 10, підпунктів 12.3.4,12.3.5 пункту
12.3 статті 12 Податкового кодексу України, врахували дату прийняття Путивльською міською радою рішення про встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки - 29 січня 2015 року, здійснили висновок, що застосування контролюючим органом положень Податкового кодексу України щодо оподаткування нерухомого майна, відмінного від земельної ділянки, може мати місце не раніше наступного бюджетного періоду, тобто не раніше 2016 року, що обумовило протиправність податкових повідомлень-рішень від 04 травня 2018 року № 001-1305-1812, № 002-1305-1812, № 003-1305-1812. Щодо визначення податкового зобов'язання за 2017 рік податковим повідомленням-рішенням від 04 травня 2018 року № 007-1305-1812, суди попередніх інстанцій виходили з того, що рішенням Путивльської міської ради № 754-МР від 23 лютого 2017 року "Про встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки" встановлено ставку податку 0% на будівлі промисловості та склади, врахували право органів місцевого самоврядування згідно з підпунктом 266.4.2 пункту 266.4 статті 266 Податкового кодексу України визначати пільги по встановленню ставок на об'єкти нежитлової нерухомості та наявність у власності відповідача саме будівель промисловості, що обумовило протиправність зазначеного податкового повідомлення-рішення.

Відмовляючи в частині позовних вимог про скасування податкових повідомлень-рішень, якими визначені податкові зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016 рік, суд апеляційної інстанції висновувався на аналізі положень підпункту 266.2.2 "є" пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, який дав підстави для висновку, що отримання пільги з цього податку вимагає наявність двох обов'язкових умов - перебування у власності будівель промисловості та перебування цієї власності у промислового підприємства, тобто юридичної особи, що в межах спірних правовідносин відсутнє, оскільки позивачем у справі є фізична особа, а відтак на позивача не розповсюджуються пільги, встановлені зазначеним пунктом кодексу.

У березні 2019 року не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволених позовних вимог, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції повністю в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Позивачем наданий відзив на касаційну скаргу податкового органу, в якому просить залишити її без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

05 квітня 2019 року ухвалою Верховного Суду відкрито провадження за касаційною скаргою податкового органу, витребувано справу №1840/3064/18 з суду першої інстанції.

16 квітня 2019 року справа № 1840/3064/18 надійшла на адресу Верховного Суду.

Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судами фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачу на праві власності належать об'єкти нерухомого майна у вигляді нежитлових приміщень, а саме: адміністративно-побутовий корпус загальною площею 4469,9 кв. м. ; головний виробничий корпус загальною площею 14203,2 кв. м. ; готель загальною площею 1879,1 кв. м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_1.

04 травня 2018 року податковим органом згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 та відповідно до статті 266 Податкового кодексу України позивачу донараховано податкове зобов'язання за платежем - податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, - на підставі податкових повідомлень рішень:

- № 001-1305-1812, яким визначено податкове зобов'язання за платежем - податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, - за 2015 рік на суму 17299,50 грн;

- № 002-1305-1812, яким визначено податкове зобов'язання за платежем - податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, - за 2015 рік на суму 27221,69 грн;

- № 003-1305-1812, яким визначено податкове зобов'язання за платежем - податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, - за 2015 рік на суму 2288,74
грн;

- № 004-1305-1812, яким визначено податкове зобов'язання за платежем - податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, - за 2016 рік на суму 19572,01 грн;

- № 005-1305-1812, яким визначено податкове зобов'язання за платежем - податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, - за 2016 рік на суму 30797,61 грн;

- № 006-1305-1812, яким визначено податкове зобов'язання за платежем - податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, - за 2016 рік на суму 2589,40
грн;

- № 007-1305-1812, яким визначено податкове зобов'язання за платежем - податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, - за 2017 рік на суму 227251,20 грн.

Переглядаючи судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, а саме в частині задоволених позовних вимог, Суд зазначає наступне.

Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28 грудня 2014 року № 71-VIII (далі-Закон № 71-VIII) запроваджено новий місцевий податок, а саме податок на майно, який складається із: податку на майно, відмінне від земельної ділянки, транспортного податку та плати за землю.

Отже, ~law25~ запроваджено низку правових норм, що врегулювали питання справляння місцевих податків.

Згідно із пунктом 10.3 статті 10 Податкового кодексу України, в редакції ~law26~, місцеві ради в межах повноважень, визначених пунктом 10.3 статті 10 Податкового кодексу України, вирішують питання відповідно до вимог пунктом 10.3 статті 10 Податкового кодексу України щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

Відповідно до пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Зважаючи на зміст наведених законодавчих норм, встановлення податку на майно, зокрема в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є повноваженням місцевої ради, яке виконується шляхом прийняття відповідного рішення.

Одночасно підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України регламентовано порядок опублікування та застосування рішень місцевої ради про встановлення місцевих податків. Зазначені рішення офіційно оприлюднюються відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Наведеною нормою передбачено обов'язок місцевої ради опублікувати рішення про встановлення місцевого податку, а також наслідки несвоєчасного опублікування відповідного рішення. Разом з цим, норма розрізняє період опублікування рішення ради (це період, який передує плановому), плановий період (у якому планується встановити місцевий податок) і наступний період, (тобто період, який є наступним за плановим).

Кожен із цих періодів має самостійне правове значення. При цьому такі періоди не можуть співпадати в часі. Зокрема, не може бути плановим період, у якому було прийняте та опубліковане відповідне рішення ради. Плановим у будь-якому разі може бути лише той період, який є наступним після періоду опублікування рішення ради.

Якщо таке рішення не буде опубліковано до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому підлягає застосуванню відповідний податок, таке рішення застосовується з початку наступного бюджетного періоду за тим, у якому планувалося запровадити відповідний податок.

В даному випадку із запровадженням податку на майно, відмінне від земельної ділянки, на 2015 рік відповідні норми ~law27~ набрали чинності з 01 січня 2015 року.

Отже, лише в 2015 році місцеві ради отримали повноваження щодо встановлення податку на майно, відмінне від земельної ділянки. Відповідно, лише після цієї дати місцеві ради мали юридичні підстави для прийняття рішення про встановлення податку на майно, відмінне від земельної ділянки.

При цьому, виходячи з неможливості збігу між періодом опублікування рішення та плановим періодом, в 2015 році не можна було визначити плановим періодом 2015 рік.

Рішення місцевої ради про встановлення місцевих податків приймається до початку наступного бюджетного періоду і набирає чинності з наступного бюджетного періоду. При цьому відповідно до пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом
12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України.

Саме тому за умови дії підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України рішення місцевої ради щодо встановлення місцевого податку не може набрати чинності в тому самому бюджетному періоді, в якому воно прийняте.

В свою чергу, з урахуванням пункту 10.2 статті 10 Податкового кодексу України юридичний факт встановлення місцевого податку місцевою радою відповідним рішенням має передувати його справлянню.

Водночас, враховуючи зміст норм Податкового кодексу України, Верховна Рада України не є уповноваженою на встановлення місцевих податків, оскільки відповідно до підпункту 12.1.2 пункту 12.1 статті 12 Податкового кодексу України. Верховна Рада України лише встановлює перелік місцевих податків та зборів, установлення яких належить до компетенції сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад.

Отже, виключно місцева рада має компетенцію щодо прийняття рішень стосовно встановлення місцевих податків протягом бюджетного періоду, причому таке рішення набуває чинності лише з початку наступного бюджетного періоду, але з урахуванням приписів підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України. І лише з наступного бюджетного періоду контролюючі органи на підставі підпункту
12.3.5 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України можуть розпочати справляння місцевого податку.

Виходячи із системного аналізу вищевказаних норм права, Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що у відповідача відсутні правові підстави для винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, оскільки запроваджені Законом України від 28 грудня 2014 року № 71-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" зобов'язання щодо сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, виникають у платників податків лише після 01 січня 2016 року.

Відтак, податкові повідомлення-рішення від 04 травня 2018 року № 001-1305-1812, № 002-1305-1812, № 003-1305-1812 є протиправними та підлягають скасуванню.

Щодо податкового повідомлення-рішення № 007-1305-1812, яким визначено податкове зобов'язання за платежем - податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, - за 2017 рік на суму 227251,20 грн.

Відповідно до підпункту 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 Податкового кодексу України ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Судами попередніх інстанцій установлено, що рішенням Путивльської міської ради № 754-МР від 23 лютого 2017 року "Про встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки" встановлено ставку 0% податку на будівлі промисловості та склади. Рішення набрало чинності з 01 січня 2017 року.

Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що рішення органу міськради є визначальним та таким, що підлягає застосуванню та врахуванню при визначенні ставок податку на об'єкти нежитлової нерухомості.

Право органу місцевого самоврядування на визначення пільг по встановленню ставок на об'єкти нежитлової нерухомості своїм рішенням визначене положеннями підпункту
266.4.2 пункту 266.4 статті 266 Податкового кодексу України, а відтак обґрунтованим є висновок судів попередніх інстанцій про протиправність застосування до позивача за 2017 рік при донарахуванні податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно для будівлі промисловості - головний виробничий корпус загальною площею 14203,2 кв. м. - ставки 0,5% замість 0%, як установлено місцевою радою.

Враховуючи вищенаведене, суд касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, не спростованими доводами касаційної скарги, про те, що спірні податкові повідомлення-рішення є такими, що не ґрунтується на нормах закону, а тому вони підлягають скасуванню.

Суд касаційної інстанції визнає, що суди попередніх інстанцій при задоволенні позовних вимог в частині не допустили неправильного застосування норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Доводи касаційної скарги зводяться до непогодження з оцінкою наданою судами попередніх інстанцій встановленим обставинам та не спростовують висновків цих судів.

Відповідно до частини 3 статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Сумській області залишити без задоволення.

Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2018 року в частині, залишеній без змін постановою суду апеляційної інстанції, та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2019 року у справі № 1840/3064/18 - залишити без змін

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Р. Ф. Ханова

Судді: І. А. Гончарова

І. Я. Олендер