Історія справи

Ухвала КАС ВП від 17.10.2018 року у справі №826/21838/15
Ухвала КАС ВП від 21.10.2018 року у справі №826/21838/15

ПОСТАНОВА

Іменем України

20 листопада 2018 року

м. Київ

справа №826/21838/15

адміністративне провадження №К/9901/13185/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),

суддів: Стародуба О.П., Мороз Л.Л.,

за участю секретаря судового засідання: Кочерги В.П.

учасники судового процесу:

позивач ОСОБА_1

представник позивача ОСОБА_2

розглянувши в судовому засіданні касаційну скаргу Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфіна Бориса Михайловича на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 2 грудня 2015 року (головуючий суддя Келеберда В.І.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2016 року (головуючий суддя Бистрик Г.М., судді: Межевич М.В., Сорочка Є.О.) у справі №826/21838/15 за позовом ОСОБА_1 до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфіна Бориса Михайловича, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфіна Бориса Михайловича, третя особа без самостійних вимог на предмет спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» про визнання протиправним та скасування рішення від 26 червня 2015 року № 22432709 про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1, зобов'язання внести запис про скасування державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 від 26 червня 2015 року.

Позов обґрунтовано тим, що пунктом 5.2.1 Договору іпотеки передбачено, що позасудове врегулювання здійснюється шляхом передачі Іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя, проте такий договір не укладався. Крім того, позивач не отримував від Іпотекодержателя письмової вимоги про усунення порушень, тобто, реєстраційна дія вчинена за відсутності письмового документу підтверджуючого надіслання та отримання позивачем вимоги, і як наслідок, сплив 30-денного строку. Також позивач вказує, що квартира підпадає під дію Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», проте відповідачем зареєстровано право власності на вказану квартиру за ТОВ «Кей Колект» як звернення стягнення на предмет іпотеки. У вказаній квартирі зареєстровані та проживають малолітні діти, сім'я є багатодітною та органом опіки та піклування Солом'янської районної в м.Києві державної адміністрації відмовлено у наданні дозволу на реалізацію зазначеної квартири. Вказане на думку позивача вказує на протиправність оскарженого рішення.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 2 грудня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2016 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення від 26.06.2015 індексний номер 22432709 прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Суперфін Борисом Михайловичем. Зобов'язано приватного нотаріусу Київського міського нотаріального округу Суперфіна Бориса Михайловича внести запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про скасування державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ТОВ «Кей-Колект».

Вирішуючи спір між сторонами, суди встановили, що 28 грудня 2007 року між акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту № 11281035000, відповідно до якого останній надано кредит в іноземній валюті в сумі 225 000 доларів США на строк до 28 грудня 2028 року. Відповідно до умов вказаного договору кредит надано на придбання чотирикімнатної квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Також, між позивачем та Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» укладено договір іпотеки від 28 грудня 2007 року №74759 яким передано в іпотеку квартиру що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

В подальшому, 13 лютого 2013 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» укладено договір факторингу №2 та договір відступлення права вимоги за договорами іпотеки.

Рішенням від 26 червня 2015 року №22432709 відповідачем проведено державну реєстрацію права власності на квартиру що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 за ТОВ «Кей-Колект».

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що спірна квартира підпадає під дію Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», та в порушення п. 46 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень від 17.10.2013 року № 868 відсутній доказ наявності письмової вимоги про усунення порушень. Крім того, у спірній квартирі проживають та зареєстровані малолітні ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_3. При цьому, органом опіки та піклування Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації згода на вчинення нотаріусом державної реєстрації передачі права власності на вказану квартиру до ТОВ «Кей-Колекст» не надавалась.

Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, приватний нотаріус подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду і прийняти нове рішення про відмову в позові.

У судовому засіданні позивач та її представник просили відмовити у задоволенні касаційної скарги, а судові рішення залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача та її представника, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання ними норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Вирішуючи справу по суті заявлених позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.

Проте, такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм процесуального права.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних рішень) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно із частиною другою статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

За правилами пункту 1 частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних судових рішень; далі - ЦПК України) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем не ставиться питання дотримання відповідачем процедури вчинення реєстраційного запису. Позовні вимоги заявлено на поновлення порушеного цивільного права позивача, спірні правовідносини виникли у зв'язку з невиконанням умов цивільно-правових договорів (кредитного договору та іпотечного договору), стосуються оскарження правомірності набуття права власності ТОВ «Вектор-Плюс» на квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, впливають на майнові права позивача як іпотекодавця, який правомірність такого набуття ставить під сумнів. Тому, Верховний Суд, незважаючи на участь у спорі суб'єкта владних повноважень, дійшов висновку про те, що цей спір не є публічно-правовим, випливає з договірних відносин і має вирішуватися судами за правилами ЦПК України.

Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права у подібних відносинах викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду, зокрема від 28 серпня 2018 року у справі №820/8219/15 (провадження №11-582апп18) та від 11 вересня 2018 року у справі №817/2398/15 (провадження №11-354апп18), і колегія суддів не вбачає підстав для відступу від такого висновку.

При цьому визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі й обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.

За нормами частини третьої статті 3 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 5 частини першої стаття 349 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині.

Згідно зі статтею 354 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

Таким чином, судові рішення підлягають скасуванню у повному обсязі із закриттям провадження у даній справі.

Відповідно до статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України, суд закриває провадження у справі, зокрема, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства (пункт 1).

Відповідно до частини першої статті 239 Кодексу, якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.

Керуючись статтями 344, 354, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфіна Бориса Михайловича задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 2 грудня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2016 року у справі №826/21838/15 скасувати.

Провадження у справі №826/21838/15 закрити.

Роз'яснити позивачеві, що справу належить розглядати в порядку цивільного судочинства.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає.

Повне судове рішення складено 21 листопада 2018 року.

...........................

...........................

...........................

М.М. Гімон

О.П. Стародуб

Л.Л. Мороз ,

Судді Верховного Суду