Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

20 листопада 2018 року

Київ

справа №826/12131/14

касаційне провадження №К/9901/5774/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Хохуляка В.В.,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.12.2014 (суддя Дегтярьова О.В.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03.03.2015 (головуючий суддя - Грищенко Т.М., судді: Мацедонська В.Е., Лічевецький І.О.) у справі № 826/12131/14 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до 1.Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві; 2.Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання недійсними рішень,

В С Т А Н О В И В:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом, в якому просив визнати недійсними податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 26.03.2014 №0000511701 та №0000501701, від 25.06.2014 №00011911701, рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 26.03.2014 №0000521701 та рішення Головного управління Міндоходів у м. Києві від 05.06.2014 №1199/л/26-15-10-09-25.

Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 05.12.2014 позовні вимоги залишив без задоволення.

Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 03.03.2015 залишив постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 05.12.2014 без змін.

ОСОБА_1 звернувся до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просив постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.12.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03.03.2015 скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема, статей 124, 129 Конституції України, пункту 177.2 статті 177, пункту 187.1 статті 187, пункту 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України, статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Зокрема, зазначає, що судовими інстанціями неповно з'ясовано обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.

Переглядаючи оскаржені судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи на підставі встановлених фактичних обставин у справі правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві проведено документальну планову виїзну перевірку з питань дотримання вимог чинного законодавства Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 за період з 01.01.2012 по 31.12.2013, за результатами якої складено акт від 12.03.2014 №20/26-50-17-17-20-2576800079.

Перевіркою встановлено порушення позивачем:

1) пункту 177.2, 177.4 статті 177 Податкового кодексу України у зв'язку з неправомірним формуванням:

у 2012 році витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, в сумі 2763233,7грн. при придбанні товарів у Товариства з обмеженою відповідальністю «Карбонові технології», Товариства з обмеженою відповідальністю «Автогруп експрес», Товариства з обмеженою відповідальністю «Актас» з огляду на відсутність первинних документів, які б підтверджували фактичне здійснення таких господарських операцій;

у 2013 році витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, в сумі 260000грн.;

2) пункту 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України у зв'язку з неправомірним включенням до складу податкового кредиту податку на додану вартість в сумі 12000грн. за операціями з придбання товарів у Товариства з обмеженою відповідальністю «Капітальні інвестиції» за відсутності у позивача виписаної контрагентом відповідної податкової накладної;

3) пункту 187.1 статті 187 Податкового кодексу України у зв'язку із невключенням до складу податкових зобов'язань податку на додану вартість за операціями з надання юридичних послуг Товариству з обмеженою відповідальністю «Маха Україна» та Товариству з обмеженою відповідальністю «Роллс Груп» в сумі 4071,93грн. та в сумі 10833грн. відповідно;

4) пункту 1 частини першої статті 4, пункту 1 частини першої статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI, що полягало у ненарахуванні та неутриманні єдиного соціального внеску з чистого оподатковуваного доходу в загальній сумі 159343,75грн., в тому числі: в сумі 77731грн. у 2012 році та в сумі 81612,63грн. у 2013 році.

Виявлені податковим органом під час перевірки порушення слугували підставою для прийняття Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві 26.03.2014:

податкового повідомлення-рішення №0000511701 про визначення грошового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб від підприємницької діяльності в загальній сумі 775029,42грн., в тому числі: 516686,28грн. основного платежу та 258343,14грн. штрафних (фінансових) санкцій;

податкового повідомлення-рішення №0000501701 про визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 40357,5грн., в тому числі: 26905грн. основного платежу та 13452,5грн. штрафних (фінансових) санкцій;

рішення №0000521701 про застосування до позивача на підставі пункту 3 частини одинадцятої статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI штрафних (фінансових) санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно ненарахованого єдиного внеску в сумі 11848,74грн.

За результатами апеляційного оскарження вказаних актів індивідуальної дії Головним управлінням Міндоходів у м. Києві прийнято рішення від 05.06.2014 №1199/л/26-15-10-09-74 про часткове задоволення скарги із залишенням податкового повідомлення-рішення від 26.03.2014 №0000501701 без змін та скасуванням податкового повідомлення-рішення від 26.03.2014 №0000511701 в частині визначення грошового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб від підприємницької діяльності в загальній сумі 4745,27грн., в тому числі: 3163,51грн. основного платежу та 1581,76грн. штрафних (фінансових) санкцій.

З метою встановлення для платника нових строків сплати грошових зобов'язань Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві прийнято податкове повідомлення-рішення від 25.06.2014 №0001191701 про визначення грошового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб від підприємницької діяльності в загальній сумі 770284,15грн., в тому числі: 513522,77грн. основного платежу та 256761,38грн. штрафних (фінансових) санкцій.

1. Щодо позовних вимог про оскарження податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 26.03.2014 №0000511701 про визначення грошового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб від підприємницької діяльності в загальній сумі 775029,42грн., в тому числі: 516686,28грн. основного платежу та 258343,14грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Як зазначено вище, податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 25.06.2014 №00011911701 прийняте у зв'язку з скасуванням податкового повідомлення-рішення від 26.03.2014 №0000511701 в частині визначення грошового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб від підприємницької діяльності в загальній сумі 4745,27грн., в тому числі: 3163,51грн. основного платежу та 1581,76грн. штрафних (фінансових) санкцій, за результатами апеляційного оскарження такого акту індивідуальної дії.

Відповідно до вимог підпункту 60.1.3 пункту 60.1 статті 60 Податкового кодексу України податкове повідомлення-рішення вважається відкликаними, якщо контролюючий орган зменшує нараховану суму грошового зобов'язання раніше прийнятого податкового повідомлення-рішення.

Згідно з пунктом 60.4. статті 60 Податкового кодексу України у випадках, визначених підпунктами 60.1.3 і 60.1.5 пункту 60.1 цієї статті, податкове повідомлення-рішення вважається відкликаним з дня надходження до платника податків податкового повідомлення-рішення, яке містить зменшену суму грошового зобов'язання.

Таким чином, податкове повідомлення-рішення від 26.03.2014 №0000511701 є відкликаним в силу положень Податкового кодексу України, а тому позовні вимоги щодо його скасування задоволенню не підлягають.

2. Щодо позовних вимог про оскарження податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 25.06.2014 №00011911701 про визначення грошового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб від підприємницької діяльності в загальній сумі 770284,15грн., а також рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 26.03.2014 №0000521701 про застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно ненарахованого єдиного внеску в сумі 11848,74грн.

Згідно із статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Так, за правилами пунктів 177.1, 177.2, 177.4 статті 177 Податкового кодексу України (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) доходи фізичних осіб-підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу. Об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця. До переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

Пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За змістом підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, не включаються до складу витрат.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) платниками єдиного внеску фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та на суму доходу, що розподіляється між членами сім'ї фізичних осіб - підприємців, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

У відповідності до пункту 3 частини одинадцятої статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску накладається штраф у розмірі 5 відсотків зазначеної суми за кожний повний або неповний звітний період, за який донараховано таку суму, але не більш як 50 відсотків суми донарахованого єдиного внеску.

Системний аналіз викладених положень дає підстави для висновку про те, що витрати фізичної особи-підприємця, що враховуються при обчисленні чистого оподаткованого доходу, на суму якого нараховується єдиний соціальний внесок, а також податковий кредит, мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. При цьому всі витрати мають бути здійснені в межах господарської діяльності такого платника.

За результатами проведеного податковим органом контрольного заходу встановлено, що задекларовані позивачем витрати у 2012 році в сумі 2763233,7грн. за операціями з придбання товарів у Товариства з обмеженою відповідальністю «Карбонові технології», Товариства з обмеженою відповідальністю «Автогруп експрес», Товариства з обмеженою відповідальністю «Актас» та витрати в сумі 260000грн. у 2013 році не підтверджуються належним чином оформленими первинними документами бухгалтерського і податкового обліку.

Під час розгляду справи судами попередніх інстанцій було забезпечено реалізацію позивачем права на доведення обставин, на яких ґрунтуються його вимоги, шляхом долучення до матеріалів справи наданих ОСОБА_1 доказів на спростування встановлених перевіркою порушень.

Утім, судами попередніх інстанцій не встановлено, що такі докази відображають підтвердження понесених позивачем у 2012-2013 роках витрат, у зв'язку з реальним здійсненням операцій в межах господарської діяльності та є належним чином складеними первинними документами, що розкривають зміст і суть операцій та відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV.

Обґрунтування, наведені позивачем у касаційній скарзі, фактично містять лише вимоги здійснити переоцінку встановлених судами обставин справи, а також додатково перевірити докази, що не входить в межі повноважень суду касаційної інстанції згідно з положеннями частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній а момент розгляду справи судом касаційної інстанції).

3. Щодо позовних вимог про оскарження податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 26.03.2014 №0000501701 про визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 40357,5грн., в тому числі: 26905грн. основного платежу та 13452,5грн. штрафних (фінансових) санкцій.

За змістом пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

При цьому відповідно до пункту 44.6 статті 44 Податкового кодексу України (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті (протягом трьох робочих днів з дня отримання акта перевірки), платник податків не надає посадовим особам органу державної податкової служби, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Враховуючи ненадання позивачем контролюючому органу податкової накладної від 30.04.2013 №102 на підтвердження правомірності включення до складу податкового кредиту податку на додану вартість у сумі 72000грн., яка за викладеними в акті перевірки доводами була відсутня на момент здійснення контрольного заходу, в терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 статті 44 Податкового кодексу України, здійснене відповідачем донарахування за цим епізодом є обґрунтованим.

Згідно з абзацом «б» пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 187.1 статті 187 Податкового кодексу України (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Отже, у платника податків податкове зобов'язання з податку на додану вартість виникає або в момент проведення розрахунків за поставлені послуги, або в момент фактичного постачання послуг, залежно від того, яка подія настала раніше.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивачем за результатами надання юридичних послуг Товариству з обмеженою відповідальністю «Маха-Україна» та Товариству з обмеженою відповідальністю «Роллс Груп» та отримання оплати за такі послуги не сформовано податкових зобов'язань з податку на додану вартість в загальній сумі 14904,93грн. в порядку, встановленому пунктом 187.1 статті 187 Податкового кодексу України (у редакції на час виникнення спірних правовідносин).

За таких обставин, суд касаційної інстанції вважає правильним донарахування позивачу податкових зобов'язань згідно з податковим повідомленням-рішенням від 26.03.2014 №0000501701 за цим епізодом.

4. Щодо позовних вимог про оскарження рішення Головного управління Міндоходів у м. Києві від 05.06.2014 №1199/л/26-15-10-09-25.

Відмовляючи в задоволенні позову в цій частині вимог, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, керувався тим, що таке рішення не створює для платника податків будь-яких прав та обов'язків.

Суд касаційної інстанції погоджується з вказаними висновками судів, оскільки рішення суб'єкта владних повноважень за результатами розгляду скарги не породжує для платника податків певних правових наслідків, не спрямоване на регулювання тих чи інших відносин і не має обов'язкового характеру для суб'єктів цих відносин. Актом, який породжує для платника податків певні правові наслідки, є відповідне податкове повідомлення-рішення податкового органу про визначення грошового зобов'язання.

За правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суди попередніх інстанцій не допустили порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи.

За відсутності в касаційній скарзі обґрунтованих доводів та посилань на обставини, що могли б поставити під сумнів дотримання судами попередніх інстанцій норм процесуального права щодо порядку встановлення обставин справи, а також з огляду на недопущення судами неправильного застосування норм матеріального права, що врегульовують спірні відносини, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги ОСОБА_1 без задоволення, а оскаржуваних судових рішень судів попередніх інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.12.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03.03.2015 у справі № 826/12131/14 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду Т.М.Шипуліна Л.І.Бившева В.В.Хохуляк