Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

20 вересня 2018 року

Київ

справа №754/3047/17

провадження №К/9901/52674/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Коваленко Н.В., суддів: Берназюка Я.О., Бучик А.Ю., розглянувши в попередньому судовому засіданні в касаційному порядку справу за позовом ОСОБА_2 до Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про зобов'язання вчинити певні дії, за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Троян Н.М., Костюк Л.О., Твердохліб В.А. від 03 травня 2018 року,

УСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому просив: зобов'язати Лівобережне об'єднане управління Пенсійного фонду України в місті Києві поновити пенсію за віком ОСОБА_2 з 07 жовтня 2009 року шляхом призначення її знову, відповідно до норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, на підставі документів, що знаходяться в його пенсійній справі, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2. Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 25 січня 2018 року позовні вимоги задоволено частково. Зобов'язано Лівобережне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Києві (вул. Каштанова, 6, м. Київ, код ЄДРПОУ 40379527) поновити ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, Ізраїль, РНОКПП НОМЕР_1) виплату раніше призначеної пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з 13 грудня 2016 року. В іншій частині позовних вимог - відмовлено.

Рішення мотивовано тим, що з дня набрання законної сили Рішенням № 25-рп/2009 щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону № 1058-ІV виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була припинена на підставі положень зазначеного Закону.

3. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 03 травня 2018 року рішення Деснянського районного суду міста Києва від 25 січня 2018 року - скасовано. Прийнято нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_2 в частині вимог за період з 07 жовтня 2009 року по 27 серпня 2016 року включно - залишено без розгляду. Адміністративний позов ОСОБА_2 до Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про зобов'язання вчинити певні дії - задоволено частково. Зобов'язано Лівобережне об'єднане управління Пенсійного фонду України в місті Києві поновити ОСОБА_2 виплату раніше призначеної пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 28 серпня 2016 року. В іншій частині позовних вимог - відмовлено.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що позовні вимоги за період з 07.10.2009 по 27.08.2016 включно заявлені поза шестимісячним строком, а з матеріалів справи не вбачається підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними, тому позовні вимоги за період з 07.10.2009 по 27.08.2016 підлягають залишенню без розгляду, оскільки заявлені поза межами встановленого строку. Щодо вимог позивача про компенсацію втрати частини доходів та проведення індексації пенсії, суд зауважив, оскільки з моменту припинення виплати пенсії, пенсія не тільки не виплачувалась, але і не нараховувалась, тому вказані вимоги є безпідставними. Крім того, визначення розміру пенсії не входить до компетенції суду, а проводиться пенсійними органами на підставі чинних нормативно-правових актів та з урахуванням матеріалів пенсійної справи. Що стосується проведення індексації пенсії, то відповідно до статті 2 Закону України від 03.07.1991 №1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема пенсії. Враховуючи, що позивачу припинено виплату пенсії у 2000 році, із цього часу позивач пенсії не отримував, а індексації підлягають тільки одержані доходи, тому ці вимоги задоволенню не підлягають.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

4. Не погоджуючись з постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 03 травня 2018 року та рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 25 січня 2018 року, ОСОБА_2 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 03 травня 2018 року та змінити рішення Деснянського районного суду міста Києва від 25 січня 2018 року в частині дати, з якої зобов'язано Лівобережне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Києві поновити ОСОБА_2 виплату раніше призначеної пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", а саме замість "13 грудня 2016 року" зазначити "07 жовтня 2009 року".

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

5. Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно копії пенсійного посвідчення серії НОМЕР_2 від 21.08.2000 ОСОБА_2 призначено пенсію за віком згідно норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (а.с. 14).

З копії трудової книжки та копії протоколу Ватутінського РУСЗН №13854 від 24.07.2000 року вбачається, що загальний трудовий стаж позивача ОСОБА_2 складає 40 років 14 днів (а.с. 17-29).

19 грудня 2000 року позивач виїхав з України до Держави Ізраїль на постійне місце проживання (а.с. 32-34), у зв'язку з чим виплату призначеної позивачу пенсії було припинено у 2000 році.

13 грудня 2016 року позивач через свого представника звернувся до відповідача із заявою про поновлення раніше призначеної пенсії (а.с. 35-37).

Листом від 23.12.2016 №21859/09/Л-1615 відповідач повідомив ОСОБА_2 про відмову у поновленні виплати пенсії за віком, з посиланням на вимоги ст.ст. 49, 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», відповідно до яких виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється на весь час проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Крім того, зазначено, що під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Однак, договору між Україною та Ізраїлем у галузі пенсійного забезпечення не укладено (а.с. 38-39).

6. Не погоджуючись з такою відмовою відповідача, ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

7. Касаційна скарга обґрунтована тим, що право на поновлення та виплату пенсії позивачам винокло саме з дати прийняття Рішення Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07 жовтня 2009 року, відповідно до якого пункт 2 частини 1 статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» щодо припинення виплати пенсії пенсіонерам на час постійного проживання за кордоном у разі, якщо Україна не уклала з відповідною державою міжнародний договір з питань пенсійного забезпечення і якщо згода на обов'язковість такого міжнародного договору не надана Верховною Радою України було визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).

8. Лівобережним об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_2 не подано.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

9. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 49 Закону № 1058-ІV Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-ІV) виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється на весь час проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно зі статтею 51 цього Закону у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

10. Рішенням № 25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону № 1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону № 1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Як зазначено в Рішенні №25-рп/2009, оспорюваними нормами Закону № 1058-ІV держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

11. Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).

У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й у рішенні у справі «Пічкур проти України», як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

12. Відповідно до частини другої статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час звернення позивача до суду) для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка доводів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанції

13. З огляду на наведене, з дня набрання чинності Рішенням № 25-рп/2009 щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону № 1058-ІV виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону. З цього часу управління ПФУ має відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.

14. Проживаючи в Ізраїлі, як громадянин України, позивач має такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни цієї держави, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії за ознакою місця проживання.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що з дати прийняття рішення Конституційним Судом України № 25-рп/2009, яким визнано неконституційними положення Закону, на підставі яких позивачу було припинено виплату пенсії, у нього виникло право на відновлення виплати пенсії за віком.

15. В той же час, виходячи з приписів статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час звернення позивача до суду) права позивача підлягають захисту в межах шестимісячного строку звернення до суду.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 12 та 19 травня 2015 року (справи №№ 21-180а15, 21-168а15 відповідно), а також від 8 червня 2016 року (справи № 21-174а16).

У постанові від 8 грудня 2015 року Верховний Суд України, переглядаючи рішення суду касаційної інстанції у справі зазначеної категорії за заявами, в яких, крім іншого, йшлося про усунення розбіжностей у застосуванні законодавства, що регламентує строки звернення до адміністративного суду, вказав на те, що ці спори мають вирішуватися з урахуванням вимог статей 99 та 100 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час ухвалення рішень).

Ні адміністративний позов, ні матеріали справи не містять відомостей щодо існування об'єктивних обставин, які обумовили неможливість звернення позивача до суду з цим позовом після прийняття Конституційним Судом України 07.10.2009 року рішення № 25-рп/2009.

16. Таким чином, адміністративний позов має бути задоволений в межах шестимісячного строку звернення до суду, встановленого ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України, тобто не з 07 жовтня 2009 року, а з 28 серпня 2016 року, оскільки позов поданий до суду 28 лютого 2017 року.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

17. З огляду на наведене, суд апеляційної інстанції обґрунтовано поклав на управління ПФУ обов'язок поновити позивачу виплату пенсії та застосував положення статей 99, 100 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час звернення позивача до суду).

18. Колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення суду апеляційної інстанції є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, висновки суду є правильними, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 03 травня 2018 року - без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Н.В.Коваленко

Суддя Я.О.Берназюк

Суддя А.Ю.Бучик