Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

20 серпня 2019 року

Київ

справа №809/2150/15

адміністративне провадження №К/9901/9954/18

Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: суддя-доповідач - Гусак М. Б., судді - Пасічник С. С., Юрченко В. П., розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Івано-Франківську Головного управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24 червня 2015 року (суддя Мигалюк Ю.В.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2016 року (судді Костів М.В., Бруновська Н.В., Шавель Р.М.) у справі № 809/2150/15 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Люкс» до Державної податкової інспекції у місті Івано-Франківську Головного управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області про скасування рішення від 20 травня 2015 року № 10823/09-15-22-05-47/2982 «Про застосування адміністративного арешту майна платника податків»,

УСТАНОВИЛА:

У травні 2015 року позивач звернувся в суд з позовом до Державної податкової інспекції у місті Івано-Франківську Головного управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області (далі - ДФС) про скасування рішення від 20 травня 2015 року № 10823/09-15-22-05-47/2982 «Про застосування адміністративного арешту майна платника податків».

Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідачем в порушення підпункту 94.2.3 пунктів 94.2, 94.6 статті 94 Податкового кодексу України (далі - ПК України), частини третьої розділу 11 Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», частини третьої статті 7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» безпідставно, без наявності дозволу Кабінету Міністрів України на проведення перевірки застосовано умовний адміністративний арешт майна у зв`язку із відмовою позивача від допуску посадових осіб податкового органу до проведення перевірки. Крім того, позивач зазначив, що податковим органом вже було проведено перевірку позивача за період з 1 жовтня 2009 року по 31 грудня 2014 року, що підтверджується актом перевірки від 12 березня 2015 року № 1076/09-15-22-03-01/32873823. Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16 червня 2015 року визнано протиправним та скасовано наказ ДФС від 19 травня 2015 року № 594, на підставі якого мало бути проведено позапланову перевірку позивача.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24 червня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2016 року, позов задоволено. Скасовано рішення ДФС від 20 травня 2015 року № 10823/09-15-22-05-47/2982 «Про застосування адміністративного арешту майна платника податків».

Судові рішення мотивовані безпідставністю рішення відповідача про застосування умовного адміністративного арешту майна позивача з огляду на відсутність законних підстав для проведення позапланової документальної виїзної перевірки його діяльності. Так, приписами частини третьої розділу ІІ Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року № 71-VIII встановлено, що проведення у 2015 та 2016 роках перевірок суб`єктів господарювання з обсягом доходу до 20 мільйонів гривень за попередній календарний рік здійснюється виключно з дозволу Кабінету Міністрів України, за заявкою суб`єкта господарювання щодо його перевірки, згідно з рішенням суду або згідно з вимогами Кримінального процесуального кодексу України. Крім цього, суди попередніх інстанцій вказали на те, що наказ відповідача від 19 травня 2015 року № 594 на проведення вказаної перевірки позивача оформлено з порушенням приписів підпункту 78.1.12 пункту 78.1 статті 78 ПК України (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), відповідно до яких у випадку проведення службового розслідування стосовно посадових осіб контролюючого органу нижчого рівня, які проводили документальну перевірку платника податків, рішення про проведення у зв`язку із цим позапланової перевірки такого платника податків приймається керівником контролюючого органу вищого рівня.

Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями, ДФС звернулася до Вищого адміністративного суду з касаційною скаргою, в якій посилаючись на підпункт 94.2.3 пункту 94.2 статті 94 ПК України, яким передбачено застосування адміністративного арешту майна у випадку відмови платника податків від проведення документальної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу, зазначає про нетотожність понять «відмова платника податків від проведення документальної перевірки за наявності законних підстав для її проведення» та «відмова від допуску посадових осіб контролюючого органу», з чого доходить висновку, що з урахуванням приписів абзаців 5, 6 пункту 81.1 статті 81 ПК України у позивача були відсутні законодавчі підстави для відмови від допуску посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки, а, відтак, відповідачем було правомірно застосовано до позивача умовний адміністративний арешт майна.

У касаційній скарзі ДФС просила поновити строк на касаційне оскарження судових рішень; скасувати оскаржувані рішення та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити; зупинити дію ухвали Львівського апеляційного адміністративного суду до закінчення її перегляду у касаційному порядку, справу розглядати за участю її представників.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 17 червня 2016 року поновлено строк на касаційне оскарження та відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ДФС на зазначені судові рішення.

В подальшому справа передана до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 4 липня 2019 року справу прийнято до свого провадження, відмовлено ДФС у задоволенні клопотання про зупинення виконання ухвали Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2016 року та призначено розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін.

Сторони у справі, будучи належним чином повідомленні про дату, час та місце судового розгляду справи, у судове засідання не з`явились.

За правилами пункту 2 частини першої статті 345 КАС України суд касаційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Керуючись вищевикладеними положеннями цього Кодексу, суд розглядає справу у порядку письмового провадження.

Представником позивача відзив на касаційну скаргу не надано, що не перешкоджає касаційному розгляду справи.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що 12 березня 2015 року за результатами проведення планової виїзної перевірки позивача ДФС складено акт за № 1076/09-15-22-03-01/32873823 за період з 1 жовтня 2009 року по 31 грудня 2014 року.

Головним управлінням ДФС в Івано-Франківській області в рамках здійснення постійного моніторингу якості складання актів перевірок платників податків у квітні 2015 року проаналізовано вищевказаний акт перевірки та виявлено недоліки проведення планової виїзної перевірки позивача, які описані в листі від 23 квітня 2015 року № 2766/7/09-19-22-04-14 «Про якість складання актів перевірок», у зв`язку з чим Головним Управлінням ДФС в Івано-Франківській області зобов`язано відповідача: забезпечити дослідження та усунення порушень, допущених при проведенні позапланової перевірки товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Люкс» (далі - Товариство); організувати проведення службового розслідування із одночасним проведенням документальної позапланової виїзної перевірки на підставі норм підпункту 78.1.12 пункту 78.1 статті 78 ПК України.

На підставі наказу відповідача «Про проведення службового розслідування» від 30 квітня 2015 року № 526, керуючись підпунктом 78.1.12 пункту 78.1 статті 78 ПК України, вимогами наказу Державної податкової інспекції в місті Івано-Франківську від 10 червня 2014 року № 888, відповідачем у справі прийнято наказ від 19 травня 2015 року № 594 «Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Будівельна компанія «Люкс»».

Вказаним наказом зобов`язано посадових осіб відповідача провести документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів, єдиного соціального внеску, а також дотримання валютного та іншого законодавства за період з 1 жовтня 2009 року по 31 грудня 2014 року, яку розпочати 19 травня 2015 року та завершити 25 травня 2015 року.

Згідно з актом від 19 травня 2015 року працівників податкового органу до проведення документальної позапланової перевірки позивачем не допущено (а.с. 49).

Доповідною запискою податкового органу повідомлено про даний факт начальника управління податкового аудиту із проханням застосувати до позивача адміністративний арешт майна платника податку (а.с. 50-51).

Рішенням відповідача від 20 травня 2015 року № 10823/09-15-22-05-47/2982 вирішено застосувати до позивача умовний адміністративний арешт майна (а.с. 53).

Наказом від 20 травня 2015року № 610 призначено виконавців даного рішення (а.с. 52).

При вирішенні питання щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права колегія суддів виходить з такого.

Пунктом 81.1 статті 81 ПК України передбачено право посадових осіб контролюючого органу приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів:

направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника контролюючого органу або його заступника, що скріплений печаткою контролюючого органу;

копії наказу про проведення перевірки;

службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.

Непред`явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред`явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.

Відмова платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) від допуску до перевірки на інших підставах, ніж визначені в абзаці п`ятому цього пункту, не дозволяється.

Відповідно до пункту 94.2.3 статті 94 ПК України якщо платник податків відмовляється від проведення документальної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу до нього може бути застосовано адміністративний арешт майна.

Згідно з пунктом 94.11 вказаної статті рішення керівника контролюючого органу (його заступника) щодо арешту майна може бути оскаржене платником податків в адміністративному або судовому порядку.

З огляду на викладене недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки з підстав, визначених в абзаці п`ятому пункту 81.1 ПК України, не породжує для платника податку наслідків, передбачених статтею 94 ПК України.

Судами попередніх інстанцій правильно встановлено порушення відповідачем законодавчих вимог до оформлення наказу про проведення перевірки позивача.

Так, виходячи з системного аналізу законодавчих норм, а саме: підпункту 78.1.12 пункту 78.1 статті 78, пункту 78.4 статті 78 ПК України, якщо щодо посадових осіб контролюючого органу нижчого рівня, які проводили документальну перевірку зазначеного платника податків, розпочато службове розслідування, то рішення щодо проведення позапланової перевірки платника податків повинно бути прийнято керівником контролюючого органу вищого рівня у формі наказу про призначення такої перевірки.

Водночас, наказ від 19 травня 2015 року № 594 «Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Будівельна компанія «Люкс»» прийнято відповідачем, а не контролюючим органом вищого рівня (Головним управлінням Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області).

З огляду на викладене колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивач мав законні підстави для недопущення посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки, а, отже, рішення про застосування адміністративного арешту є необґрунтованим.

Крім цього, суди попередніх інстанцій взяли до уваги приписи частини третьої розділу ІІ Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року № 71-VIII, якою встановлено, що проведення у 2015 та 2016 роках контролюючими органами перевірок підприємств, установ та організацій, фізичних осіб - підприємців з обсягом доходу до 20 мільйонів гривень за попередній календарний рік здійснюється виключно з дозволу Кабінету Міністрів України, за заявкою суб`єкта господарювання щодо його перевірки, згідно з рішенням суду або згідно з вимогами Кримінального процесуального кодексу України. Зазначене обмеження не поширюється: з 1 січня 2015 року на перевірки суб`єктів господарювання, що ввозять на митну територію України та/або виробляють та/або реалізують підакцизні товари, на перевірки дотримання норм законодавства з питань наявності ліцензій, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб, єдиного соціального внеску, відшкодування податку на додану вартість; з 1 липня 2015 року на перевірки платників єдиного податку другої і третьої (фізичні особи - підприємці) груп, крім тих, які здійснюють діяльність на ринках, продаж товарів у дрібнороздрібній торговельній мережі через засоби пересувної мережі, за винятком платників єдиного податку, визначених пунктом 27 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України, з питань дотримання порядку застосування реєстраторів розрахункових операцій.

Стосовно правильності застосування судами у цій справі вказаної норми, колегія суддів зазначає, що хоча встановлене законом тимчасове обмеження на проведення перевірок не передбачено пунктом 81.1 ПК України в якості підстави для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення перевірки, суди попередніх інстанцій вірно оцінили недоведення відповідачем під час розгляду справи в порушення статті 71 КАС України (в редакції, чинній на час судового розгляду даної справи судами попередніх інстанцій) наявності підстав для проведення перевірки, встановлених частиною третьою розділу ІІ Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року № 71-VIII.

Таким чином, враховуючи те, що судами встановлено обставини, за яких позивач правомірно відмовив в допуску до проведення перевірки, колегія суддів погоджується із висновками, зробленими судами у цій справі, щодо обґрунтованості позовної вимоги про скасування рішення відповідача стосовно застосування адміністративного арешту майна позивача.

Відповідно до частин першої та другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Згідно із статтею 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Івано-Франківську Головного управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області залишити без задоволення, а ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2016 року та постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24 червня 2015 року у справі № 809/2150/15 - без змін.

2. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач М. Б. Гусак

Судді С. С. Пасічник

В. П. Юрченко