Історія справи

Ухвала КАС ВП від 18.04.2021 року у справі №160/9061/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 160/9061/20

адміністративне провадження № К/9901/10940/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Судді-доповідача - Желтобрюх І. Л.,

суддів: Білоуса О. В., Блажівської Н. Є.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 7 жовтня 2020 року (головуючий суддя Юрков Е. О.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2021 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Щербак А. А., судді - Баранник Н. П., Малиш Н. І.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень,

установив:

У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області (далі - ГУ ДПС у Дніпропетровській області), в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 2 квітня 2020 року: №0051591-5240-0423/2, №0051591-5240-0423, №0051593-5240-0423/2, №0051593-5240-0423, №0051588-5240-0423/2, №0051588-5240-0423, №0051589-5240-0423/2, №0051589-5240-0423, №0051595-5240-0423/2, №0051595-5240-0423, №0051592-5240-0423/2, №0051592-5240-0423, №0051596-5240-0423/2, №0051596-5240-0423, №0051594-5240-0423/2, №0051594-5240-0423, №0051591-5240-0423/1, №0051593-5240-0423/1, №0051588-5240-0423/1, №0051589-5240-0423/1, №0051595-5240-0423/1, №0051592-5240-0423/1, №0051596-5240-0423/1, №0051594-5240-0423/1.

На обґрунтування позову вказував, що нежитлові будівлі, щодо яких йому визначено податкові зобов'язання згідно зі спірними податковими повідомленнями-рішеннями, є нерухомістю сільськогосподарського товаровиробника, а тому звільнені від оподаткування податком на нерухомість, відмінну від земельної ділянки, в силу положень підпункту "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України (далі - ПК України). Також, стверджував, що спірні податкові рішення прийняті відповідачем поза межами строку давності, визначеного ПК України, а тому він вважається вільним від податкового зобов'язання.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 7 жовтня 2020 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2021 року, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, вважаючи, що вони прийняті внаслідок неправильного застосування норм матеріального права, з порушенням норм процесуального права, позивач звернувся із касаційною скаргою, у якій просить скасувати ухвалені судами рішення й постановити нове, яким позов задовольнити.

Підставою касаційного оскарження судових рішень у цій справі скаржником зазначено неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права у випадку, передбаченому пунктом 1 частини 4 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

У розрізі заявленої підстави касаційного оскарження позивач звертає увагу на застосування судами норми права без урахування висновків, висловлених Верховним Судом за подібних правовідносин, у постановах від 10 квітня 2020 року (справа №823/1751/17), від 24 квітня 2020 року (справа №540/2206/19), від 1 жовтня 2019 року (справа №0340/1905/18), та зазначає, що правовою підставою для застосування до особи пільги зі сплати податку на нерухоме майно у вигляді звільнення від його сплати є правовий статус належної йому будівлі.

Також, позивач вважає, що суди залишили поза увагою те, що спірні об'єкти нерухомості використовуються сільськогосподарським товаровиробником ПП "Агропромислова фірма "Довіра", єдиним засновником та керівником якого є позивач.

Більш того, наполягає на тому, що, ознайомившись з мотивами рішення суду першої інстанції, якими у задоволенні позову було відмовлено, ним надано до суду апеляційної інстанції додаткові докази на підтвердження тієї обставини, що ПП "Агропромислова фірма "Довіра" є сільськогосподарським товаровиробником та платником єдиного податку четвертої групи, однак жодної оцінки такі докази в суді апеляційної інстанції не отримали.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить залишити оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін як законні й обґрунтовані, а скаргу позивача - без задоволення, повністю підтримуючи висновки й мотиви, з яких виходили суди при ухваленні рішень.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач є власником об'єктів нерухомості, які розташовані у с. Михайлівка Новомосковського району: будівля зернового складу загальною площею 285,50 кв. м. ; зерносклад (цільове призначення земельної ділянки: землі сільськогосподарського призначення, для розміщення складів) площею 889,5 кв. м. ; будівля заправки площею 889,5 кв. м. ; корівник; будівля механізованого току площею 0,5235 га; вагова; механізована майстерня; будинок рибалки.

Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області 2 квітня 2020 року прийнято низку податкових повідомлень-рішень, яким позивачу нараховано податкові зобов'язання за платежем "податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки" за податкові періоди 2016,2017 та 2019 років, усього на 73261,72 грн.

Не погоджуючись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями та вважаючи їх протиправними, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що спірні податкові повідомлення-рішення, якими позивачу донараховано податкові зобов'язання за податкові періоди 2016-2019 років, прийняті контролюючим органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством України.

Доказів прийняття спірних рішень поза межами строку давності, передбаченого пунктом 102.1 статті 102 ПК України, суди попередніх інстанцій також не встановили.

Перевіряючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених ними фактичних обставин справи, колегія суддів КАС ВС виходить з наступного.

Статтею 266 ПК України регламентовано елементи податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Згідно з підпунктами 266.1.1, 266.1.2 пункту 266.1 статті 266 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

За приписами підпунктів 266.3.1, 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Підпунктом 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України встановлено пільги зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Так, відповідно до підпункту "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України (в редакції, яка діяла до 1 січня 2019 року) не є об'єктом оподаткування: будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.

Законом України від 23 листопада 2018 року №2628-VIII, який набрав чинності 1 січня 2019 року, внесено зміни до ПК України й підпункт "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України викладено в такій редакції: не є об'єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства" (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.

Аналізуючи наведені вище приписи норми підпункту "ж" підпункту 266.2.2 пункту
266.2 статті 266 ПК України суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що її застосування передбачає наявність двох умов, перша з яких - власник об'єкта нерухомості (будівлі, споруди) є сільськогосподарським товаровиробником, а друга - об'єкт нерухомості (будівля, споруда) призначений для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності. Залежно від періоду застосовувалася додаткова умова - безпосереднє використання власником (без здачі в оренду лізинг, позичку).

Як з'ясовано судом першої інстанції з наявних у справі матеріалів, об'єкти нерухомості - будівля зернового складу, зерносклад, корівник, вагова, будинок рибалки, які належать позивачу на праві власності, й щодо яких контролюючим органом прийнято рішення про донарахування податкових зобов'язань, є будівлями, призначеними для використання у сільськогосподарській діяльності.

Позивач, обґрунтовуючи свої позовні вимоги, зазначав, що він є засновником та власником ПП "Агропромислова фірма "Довіра". Відповідно до КВЕД-2010 означене підприємство здійснює вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур (основний вид діяльності). Тобто, позивач переконував, що здійснює сільськогосподарську діяльність (товаровиробництво) через утворену ним юридичну особу, яка, своєю чергою, використовує спірні об'єкти нерухомості у межах провадження сільськогосподарської діяльності.

Разом із тим, судами попередніх інстанцій при вирішенні питання щодо наявності у позивача пільги зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, враховано, що позивачем не надано жодних доказів фактичного використання ПП "Агропромислова фірма "Довіра" у сільськогосподарській діяльності перелічених вище об'єктів нерухомості.

Не надано також і доказів передачі таких об'єктів до складу майна ПП "Агропромислова фірма "Довіра" позивачем як засновником означеного підприємства, чи передання таких об'єктів в оренду ПП "Агропромислова фірма Довіра" (що б давало право на пільгу зі сплати податку у правовідносинах до 2019 року, оскільки норма підпункту "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України до внесення відповідних змін цього не забороняла).

Також, судами встановлено, що об'єкти нерухомості: зерносклад (цільове призначення земельної ділянки: землі сільськогосподарського призначення, для розміщення складів), будівля заправки, корівник, будівля механізованого току, вагова, механізована майстерня придбані позивачем у ПП "Агропромислова фірма "Довіра" та право власності зареєстровано на підставі договорів купівлі-продажу нежитлових будівель.

Поряд із тим, суди виходили з того, що передбачена підпунктом "ж" підпункту
266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України пільга стосується сільськогосподарських товаровиробників і направлена на створення сприятливих умов для здійснення сільськогосподарської діяльності, стимулювання такої діяльності та досягнення її збалансованого податкового навантаження.

Так, поняття "сільськогосподарський товаровиробник" міститься у статті 1 Закону України "Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001, 2002, 2003, 2004 років" від 18 січня 2001 року №2238-III, під яким законодавець визначає фізичну або юридичну особу, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією.

З метою визнання осіб такими, що займаються сільськогосподарською діяльністю, законодавцем вживається також поняття "виробники сільськогосподарської продукції". Так, відповідно до приписів статті 1 Закону України "Про сільськогосподарський перепис" виробники сільськогосподарської продукції - це юридичні особи всіх організаційно-правових форм господарювання та їх відокремлені підрозділи, фізичні особи (фізичні особи - підприємці, домогосподарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою класифікацією видів економічної діяльності, мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин.

У вимірі наведених вище понять, колегія суддів вважає обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій про те, що позивач не підпадає під статус сільськогосподарського товаровиробника, а належні йому на праві власності нежитлові приміщення є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Надаючи оцінку доводам позивача про те, що спірні податкові повідомлення-рішення прийняті з порушенням строку, визначеного ПК України, суди виходили з того, що відповідно до підпункту 266.10.3 пункту 266.10 статті 266 ПК України, який діє з 1 січня 2018 року, податкове зобов'язання з податку (на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) може бути нараховано за податкові (звітні) періоди (роки) в межах строків, визначених підпункту 266.10.3 пункту 266.10 статті 266 ПК України. З урахуванням викладеного, суди дійшли висновку, що податкові повідомлення-рішення за податкові періоди 2016-2019 років прийняті відповідачем в межах строку давності, визначеного пунктом 102.1 статті 102 ПК України. Аргументів щодо неправильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права в цій частині касаційна скарга не містить.

Отже, переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судами фактичних обставин справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень суди повно й правильно встановили обставини справи, не допустили неправильного застосування норм матеріального права, чи порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судових рішень. Висновки судів першої та апеляційної інстанцій є результатом оцінки наявних у їх розпорядженні доказів.

Суд касаційної інстанції не може не погодитись із ними, оскільки така оцінка судами здійснена з дотриманням вимог процесуального закону щодо повного та всебічного з'ясування всіх обстави справи на підставі належних та допустимих доказів.

Так, позивач у касаційній скарзі посилається на неврахування судами попередніх інстанцій висновків, висловлених Верховним Судом за подібних правовідносин, у постановах від 10 квітня 2020 року (справа №823/1751/17), від 24 квітня 2020 року (справа №540/2206/19), від 1 жовтня 2019 року (справа №0340/1905/18).

Поряд із тим, висновок Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2020 року (справа №823/1751/17) є нерелевантним до спірних правовідносин, оскільки в означеній справі контролюючий орган не визнавав за фізичною особою права на пільгу зі сплати земельного податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки з тих підстав, що під сільськогосподарським виробником розуміється саме юридична особа. У справі, що розглядається, відповідач такими обставинами не обґрунтовував спірні податкові повідомлення-рішення, тобто фактичні обставини у наведеній скаржником постанові касаційного суду є відмінними.

У постанові Верховного Суду від 24 квітня 2020 року (справа №540/2206/19) суди установили, що об'єкт нерухомості - ангар-модуль, який належить позивачу на праві власності і щодо якого контролюючим органом донараховані податкові зобов'язання, є будівлею, призначеною для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, та фактично використовується ФГ "Труд" у сільськогосподарській діяльності. Такий висновок судів був зумовлений наявними у справі доказами того, що засновник ФГ "Труд" (він же позивач по справі), як власник ангару-модуля, передав вказану нежитлову будівлю на праві господарського відання ФГ "Труд" для ведення фермерського господарства. Обставина, що об'єкт нерухомості, ангар-модуль, призначений для використання у сільськогосподарській діяльності та фактично використовується ФГ "Труд" у сільськогосподарській діяльності, сторонами у справі №540/2206/19 не заперечувалася. Натомість у справі, яка розглядається, фактичні обставини та правове регулювання є дещо відмінним, а позивачем не доведено жодними доказами факт дотримання сукупності визначених законом умов звільнення від оподаткування цим податком.

Правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 1 жовтня 2019 року (справа №0340/1905/18), також не можуть застосовані до справи, яка розглядається, з огляду на відмінність фактичних обставин. Так, у справі №0340/1905/18 суди установили, що позивачка є сільськогосподарським товаровиробником; основними видам її діяльності є вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур, розведення свиней, оброблення насіння для відтворення, виробництво готових кормів для тварин, що утримуються на фермах, надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна; позивачка є орендарем земельної ділянки (категорія - землі сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства), яка й використовується позивачем для сільськогосподарського товарного виробництва. Як наголошувалося вище, у справі, яка розглядається, позивачем не доведено факту використання належних йому об'єктів нерухомості у межах сільськогосподарської діяльності.

В решті касаційна скарга не містить інших обґрунтувань, ніж ті, які були висловлені позивачем в судах обох інстанцій, і з урахуванням яких як суд першої, так і апеляційної інстанцій вже надавали правову оцінку встановленим у справі обставинам. У цілому доводи скаржника у розрізі підстав касаційного оскарження зводяться до незгоди із правовою оцінкою наданим позивачем доказам, однак, такі доводи відповідно до статті 341 КАС України виходять за межі касаційного перегляду і не є свідченням неправильного застосування судами положень ПК України.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених ПК України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина 1 статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України).

У зв'язку з цим касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

постановив:

Постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2021 року залишити без змін, а касаційну скаргу ОСОБА_1 - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. Л. Желтобрюх

Судді О. В. Білоус

Н. Є. Блажівська