Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 420/17244/22

адміністративне провадження № К/990/26121/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Мельник-Томенко Ж. М.,

суддів - Єресько Л. О., Смоковича М. І.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 26.04.2023 (колегія суддів у складі: Коваля М. П., Турецької І. О., Зуєвої Л. Є.),

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їхнє обґрунтування

У листопаді 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України, в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова № 168) у розмірі до 100 000 грн за червень, серпень та вересень 2022 року пропорційно дням участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену Постановою № 168 у розмірі до 100 000 грн за червень, серпень та вересень 2022 року пропорційно дням участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що під час проходження служби він приймав безпосередню участь в бойових діях та забезпечував здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації під час перебування безпосередньо в районах ведення бойових дій. Ураховуючи, що грошове забезпечення виплачується в поточному місяці за минулий, відповідно до виписки з карткового рахунку від 16.11.2022 за період безпосередньої участі в бойових діях та забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії, відповідачем було нараховано та сплачено додаткову винагороду у розмірі 100 000 грн пропорційно дням участі за наступні місяці 2022 року, з урахуванням грошового забезпечення: травень (126 071,95 грн), липень (113 085,09 грн), серпень (114 748,65 грн). Водночас йому не було нараховано додаткову винагороду у розмірі до 100 000 грн за червень, серпень та вересень 2022 року. У зв`язку із тим, що позивач не отримував документів, на підставі яких його було позбавлено додаткової грошової винагороди, в інтересах позивача було подано адвокатський запит. Листом відповідача від 18.10.2022 № 523 повідомлено, що за час проходження військової служби військовослужбовець ОСОБА_1 неодноразово вживав алкогольні напої, що було зафіксовано посадовими особами військової служби правопорядку, а також надано відповідні протоколи. Бездіяльність відповідача щодо невиплати додаткової винагороди позивач уважає протиправною, що і стало підставою для звернення до суду з цим позовом.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

ОСОБА_1 з 06.03.2022 проходить військову службу в Збройних Силах України за призовом під час мобілізації, на особливий період та зарахований до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України.

Згідно з Додатком 3 до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 01.07.2022 № 97 ОСОБА_1 не виплачувалась додаткова грошова допомога у зв`язку з перебуванням у стані алкогольного сп`яніння під час виконання обов`язків військової служби. Підстава: протокол ІНФОРМАЦІЯ_1 /341 від 14.06.2022.

Постановою Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 23.06.2022 у справі № 322/286/22 до ОСОБА_1 застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі двохсот п`ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 3655,00 грн, за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 172-20 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП).

Згідно з Додатком 2 до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 01.09.2022 № 203 ОСОБА_1 не виплачувалась додаткова грошова допомога у зв`язку з перебуванням в стані алкогольного сп`яніння під час виконання обов`язків військової служби. Підстава: протокол ІНФОРМАЦІЯ_2 від 31.08.2022 ДНЗ-2/926.

Постановою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 06.09.2022 у справі № 336/4406/22 ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 172-20 КУпАП та накладено на нього стягнення у вигляді штрафу в розмірі 3655 гривень в дохід держави.

Згідно з Додатком 2 до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 01.10.2022 № 265 ОСОБА_1 не виплачувалась додаткова грошова допомога у зв`язку з перебуванням в стані алкогольного сп`яніння під час виконання обов`язків військової служби. Підстава: протокол ІНФОРМАЦІЯ_3 -2/995 від 17.09.2022.

Постановою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 23.09.2022 у справі № 336/4871/22 ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 172-20 КУпАП та накладено на нього стягнення у вигляді штрафу в розмірі 3655 гривень в дохід держави.

27.09.2022 представник позивача звернувся до військової академії з адвокатським запитом, у якому просив:

1) надати обґрунтовану відповідь про підстави і причини ненарахування та невиплати у період 01.06.2022 - 31.06.2022 та 01.08.2022 - 31.09.2022, включно, щомісячної доплати у вигляді додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, військовослужбовцю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , під час його безпосередньої участі у бойових діях?

1.1) у разі якщо такі ненарахування і невиплати відбулися внаслідок проведення службового розслідування або складання матеріалів про адміністративне правопорушення (вживання алкоголю порушення військового порядку несення військової служби) стосовно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , надати копії таких документів, що стали підставою для позбавлення такого виду грошового забезпечення;

1.2.) надати деталізовану інформацію про фактичні нарахування грошового забезпечення військовослужбовцю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , під час виконання військового обов`язку (несення служби) в період 01.06.2022 - 31.06.2022 та 01.08.2022 - 31.09.2022 включно;

2) в подальшому враховувати, що у разі наявності правових підстав та умов (період дії військового стану та безпосередня участь у бойових зонах), передбачених Постановою № 168, виплата додаткової винагороди здійснюється в обов`язковому порядку і не може підлягати обмеженню, звуженню чи позбавленню.

На запит стосовно невиплати додаткової грошової винагороди у розмірі 100 000 гривень військовослужбовцю військової частини НОМЕР_2 ОСОБА_1 у період 01.06.2022 - 31.06.2022 та 01.08.2022 - 31.09.2022 військова частина НОМЕР_1 листом від 18.10.2022 № 523 повідомила, що за час проходження військової служби військовослужбовець ОСОБА_1 неодноразово вживав алкогольні напої, що було зафіксовано посадовими особами військової частини, посадовими особами, військової служби правопорядку, а також підтверджується відповідними документами.

Уважаючи бездіяльність щодо невиплати додаткової винагороди протиправною, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 14.03.2023 у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивач у червні, серпні та вересні 2022 року вживав алкогольні напої, проходячи військову службу на посаді заступника командира бойової машини військової частини НОМЕР_1 , тому відповідачем правомірно невиплачено додаткову винагороду у розмірі до 100 000 грн за червень, серпень та вересень 2022 року.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 26.04.2023 рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14.03.2023 скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, відповідно до пункту 1 Постанови № 168 у розмірі до 100 000 гривень за червень 2022 року пропорційно дням участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену Постановою № 168 у розмірі до 100 000 гривень за червень 2022 року пропорційно дням участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Суд апеляційної інстанції скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи нове рішення про часткове задоволення позову, виходив з того, що виплату додаткової винагороди позивача за червень 2022 року було фактично обмежено наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 01.07.2022 на підставі окремого доручення Міністра оборони України від 23.06.2022 № 912/з/29. Водночас станом на момент виникнення спірних правовідносин у цій частині жодна норма чинного законодавства не передбачала права Міністра оборони України обмежувати виплати додаткової винагороди, яка була встановлена підзаконним нормативно-правовим актом. Зокрема, Постанова № 168 взагалі не передбачала обмежень щодо виплати додаткової винагороди у розмірі до 100 000,00 грн, яка залежала виключно від факту безпосередньої участі особи у бойових діях та забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів.

Також суд апеляційної інстанції зазначив, що Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 (далі - Порядок № 260; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), передбачав у разі вживання військовослужбовцем алкогольних напоїв (наркотичних речовин) на території військової частини як у службовий, так і в позаслужбовий час, прибуття на службу в нетверезому стані (у стані наркотичного сп`яніння) обмеження виплати виключно щомісячної премії, яка має іншу правову природу, аніж додаткова винагорода, передбачена Постановою № 168. У свою чергу, на думку суду апеляційної інстанції, окреме доручення Міністра оборони України від 23.06.2022 № 912/з/29 не є нормативно-правовим актом та може застосовуватись виключно у разі передбачення такого застосування нормативно-правовим актом, який регулює спірні правовідносини.

Крім того, апеляційний суд критично оцінив посилання відповідача на положення пункту 17 Порядку № 260 як на підставу застосування до позивача у червні 2022 року обмеження виплати додаткової винагороди. Так, суд зазначив, що з системного тлумачення положень Порядку № 260 вбачаєтеся, що вимоги пункту 17 передбачають право Міністра оборони України на період дії воєнного стану встановлювати нові та додаткові види грошового забезпечення, окрім тих, які передбачені у Законах та підзаконних нормативно-правових актах, водночас указана норма Порядку не розповсюджується на обмеження таких виплат. Суд зазначив, що метою прийняття наказу Міністерства оборони України від 01.04.2022 № 98, яким норми Порядку № 260 було доповнено пунктом 17, є саме належний соціальний захист військовослужбовців Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу додаткової винагороди, відповідно до пункту 1 Постанови № 168 за червень 2022 року є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача стосовно ненарахування та невиплати позивачу додаткової винагороди, відповідно до пункту 1 Постанови № 168 за серпень і вересень 2022 року, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вони є необґрунтованими та не підлягають задоволенню, виходячи з того, що Постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.2022 № 793 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. № 168» (далі - Постанова № 793) Постанову № 168 доповнено пунктом 2-1 наступного змісту: «Установити, що порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів». Указані зміни набрали чинності з 19.07.2022. Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що починаючи з 19.07.2022, з огляду на положення підпункту 9.8 пункту 9 окремого доручення Міністра оборони України від 23.06.2022 № 912/з/29, ураховуючи встановлений факт вживання позивачем алкогольних напоїв у серпні та вересні 2022 року, додаткова винагорода не підлягала виплаті позивачу.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить скасувати постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 26.04.2023 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу додаткової винагороди, відповідно до пункту 1 Постанови № 168, за серпень і вересень 2022 року та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позов задовільнити у повному обсязі.

Підставою касаційного оскарження скаржник зазначає пункт 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Обґрунтовуючи посилання на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник указує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме:

- пункту 1 Постанови № 168, статті 48 Закону України від 24.03.1999 № 551-XIV «Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України» (далі - Дисциплінарний Статут), статті 24 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) в контексті правовідносин, які виникають між військовослужбовцями Збройних Сил та командуванням військових частин у зв`язку з позбавленням таких військовослужбовців права на виплату їм додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 Постанови № 168, внаслідок: як власне притягнення їх до юридичної відповідальності (накладення дисциплінарного стягнення та/або накладення адміністративного стягнення); так і вирішення питання про притягнення до юридичної відповідальності (проведення службового розслідування, складення протоколу про адміністративне правопорушення);

- пункту 2-1 Постанови № 168 та в цілому Окремого доручення Міністра оборони України від 23.06.2022 № 912/з/29 в контексті правовідносин, які виникають між військовослужбовцями Збройних Сил та командуванням військових частин у зв`язку з використанням зазначеного Окремого доручення для визначення порядку і умов виплати додаткової винагороди, одноразової грошової допомоги, відповідно до пункту 2-1 Постанови № 168.

Скаржник наголошує на тому, що окреме доручення, на яке посилається суд апеляційної інстанції, не є актом Міноборони у розумінні вимог Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», яким визначені умови виплати додаткової винагороди при участі в бойових діях та не відповідає формі, визначеної для регуляторних актів, визначених пунктом 8 Положення про Міністерство оборони України. Таким чином, на підставі указаного доручення, позивача не може бути позбавлено додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою № 168. Наведене, на думку скаржника, свідчить, що судом апеляційної інстанції було неправильно застосовано норми Постанови № 168, оскільки жодне її положення не передбачає можливості позбавити військовослужбовця права на отримання додаткової грошової винагороди за безпосередню участь у бойових діях.

Також скаржник уважає, що сам факт позбавлення позивача додаткової винагороди, як вид юридичної відповідальності, у зв`язку із вживанням алкогольних напоїв, є безпідставним та не відповідає вимогам закону. Зазначає, що ані положеннями КУпАП, ані іншими Законами України, не передбачено такий вид адміністративного стягнення для військовослужбовців, як обмеження у виплаті додаткової винагороди (до того ж його правова природа взагалі не визначена в порядку статті 92 Конституції України), його застосування є незаконним, ні як в якості основного виду стягнення, ні як додаткового. На думку скаржника, таке обмеження може встановлюватися виключно законом - актом, ухваленим Верховною Радою України як єдиним органом законодавчої влади в Україні.

Звертає увагу на те, що наведений перелік видів дисциплінарних стягнень є вичерпним і додатковому розширенню не підлягає, а тому застосування такого виду дисциплінарного стягнення як позбавлення додаткових доплат до грошового забезпечення не передбачена нормами Дисциплінарного Статуту, отже знаходиться поза межами правового поля.

Позиція інших учасників справи

Відповідач не скористався правом надіслати відзив на касаційну скаргу.

Рух касаційної скарги

25.07.2023 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 26.04.2023.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.07.2023 визначено склад колегії суддів, а саме: головуючого суддю (суддю-доповідача) ОСОБА_3, суддів Смоковича М. І., Уханенка С. А. для розгляду судової справи № 420/17244/22.

Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 14.08.2023 № 1346 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 420/17244/22 у зв`язку з поданням заяви про відставку», згідно з наказом Голови Верховного Суду від 10.08.2023 № 2512-К «Про відрахування судді ОСОБА_3 зі штату Верховного Суду».

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.08.2023 визначено склад колегії суддів, а саме: головуючого суддю (суддю-доповідача) Мельник-Томенко Ж. М., суддів Єресько Л. О., Смоковича А. В. для розгляду судової справи № 420/17244/22.

Ухвалою Верховного Суду від 13.09.2023 відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 26.04.2023.

Ухвалою Верховного Суду від 17.10.2024 закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Релевантні джерела права й акти їхнього застосування. Оцінка висновків судів, рішення яких переглядається, та аргументів учасників справи

Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 341 КАС України).

Перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, Верховний Суд виходить із такого.

Як вбачається з вимог касаційної скарги, скаржник не погоджується з рішенням суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу додаткової винагороди, відповідно до пункту 1 Постанови № 168, за серпень і вересень 2022 року.

Суд апеляційної інстанції в цій частині позовних вимог дійшов висновку, що вони є необґрунтованими та не підлягають задоволенню, виходячи з того, що Постановою № 793 Постанову № 168 доповнено пунктом 2-1, відповідно до якого порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів. Оскільки указані зміни набрали чинності з 19.07.2022, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що починаючи з 19.07.2022, з огляду на положення підпункту 9.8 пункту 9 окремого доручення Міністра оборони України від 23.06.2022 № 912/з/29, ураховуючи встановлений факт вживання позивачем алкогольних напоїв у серпні та вересні 2022 року, додаткова винагорода не підлягала виплаті позивачу.

Верховний Суд частково не погоджується із вказаним висновком суду апеляційної інстанції, з огляду на таке.

Представник позивача у доводах касаційної скарги стверджує, що окреме доручення не є актом Міноборони у розумінні вимог Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», яким визначені умови виплати додаткової винагороди при участі в бойових діях та не відповідає формі, визначеної для регуляторних актів, визначених пунктом 8 Положення про Міністерство оборони України, тому, на підставі указаного доручення, позивача не може бути позбавлено додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою № 168, та указує на відсутність висновків Верховного Суду щодо питання застосування норм права, а саме: пункту 2-1 Постанови № 168 та в цілому Окремого доручення Міністра оборони України від 23.06.2022 № 912/з/29 в контексті правовідносин, які виникають між військовослужбовцями Збройних Сил та командуванням військових частин у зв`язку з використанням зазначеного Окремого доручення для визначення порядку і умов виплати додаткової винагороди, одноразової грошової допомоги, згідно з пунктом 2-1 Постанови № 168.

Також представник позивача у доводах касаційної скарги стверджує, що сам факт позбавлення позивача додаткової винагороди, як вид юридичної відповідальності, у зв`язку із вживанням алкогольних напоїв, є безпідставним та не відповідає вимогам закону; ані положеннями КУпАП, ані іншими Законами України не передбачено такий вид адміністративного стягнення для військовослужбовців, як обмеження у виплаті додаткової винагороди та указує на відсутність висновків Верховного Суду щодо питання застосування норм права, а саме: пункту 1 Постанови № 168, статті 48 Дисциплінарного Статуту, статті 24 КУпАП в контексті правовідносин, які виникають між військовослужбовцями Збройних Сил та командуванням військових частин у зв`язку з позбавленням таких військовослужбовців права на виплату їм додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 Постанови № 168, внаслідок: як власне притягнення їх до юридичної відповідальності (накладення дисциплінарного стягнення та/або накладення адміністративного стягнення); так і вирішення питання про притягнення до юридичної відповідальності (проведення службового розслідування, складення протоколу про адміністративне правопорушення).

Оцінюючи аргументи касаційної скарги про незастосовність до спірних правовідносин окремого доручення Міністра оборони України від 23.06.2022 № 912/з/29, Суд ураховує, що на час розгляду цієї касаційної скарги Верховний Суд у постанові від 06.06.2024 у справі № 400/1217/23 сформував позицію щодо питання застосування рішень Міністра оборони України від 07.03.2022 № 248/1217, від 25.03.2022 № 248/1298, від 18.04.2022 № 248/1529, від 23.06.2022 № 912/з/29 у контексті визначення порядку та умов виплати додаткової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України, передбаченої Постановою № 168.

Так, у постанові від 06.06.2024 у справі № 400/1217/23 Верховний Суд зазначив, що 24.02.2022 відбулося широкомасштабне вторгнення російської федерації в Україну. У відповідь на це Президентом України було запроваджено воєнний стан та оголошено загальну мобілізацію, за якою, крім іншого, здійснено призов на військову службу всіх військовозобов`язаних, включаючи резервістів.

З метою забезпечення додаткової фінансової підтримки осіб, які беруть участь у відсічі та стримуванні збройної агресії російської федерації, у тому числі військовослужбовців, підвищення їх мотивації та рівня соціального забезпечення, 28.02.2022 Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 168. Очевидно, що первинна редакція Постанови № 168, з огляду на її швидкочасне прийняття, п`ятий день повномасштабної агресії, тобто період особливо гострої напруженості, характеризувалася недостатньою чіткістю та визначеністю її формулювань, що ускладнювало реалізацію її положень.

Як зауважив Верховний Суд у постанові від 22.11.2023 у справі № 520/690/23, «текстуальний виклад цієї частини пункту 1 Постанови № 168 має широкий зміст, що за певних умов могло б спричиняти неоднакове її розуміння та застосування, наслідком чого може бути необґрунтована невиплата військовослужбовцю додаткової винагороди або, навпаки, виплата за відсутності для цього підстав».

У постанові від 21.12.2023 у справі № 200/193/23 Верховний Суд констатував, що реалізація приписів Постанови № 168 «вимагала визначення порядку й умов виплати додаткової винагороди з метою встановлення переліку бойових дій та заходів, передбачених абзацом першим пункту 1 цієї Постанови, а також визначення документів, які підтверджують безпосередню участь військовослужбовця у таких діях і заходах».

Нечіткість первинної редакції цієї постанови зумовила неодноразове внесення змін до неї, зокрема у період з 07.03.2022 по 01.07.2022, які дещо розширили перелік суб`єктів права на отримання додаткової грошової винагороди. Водночас порядок й умови виплати додаткової винагороди залишалися невизначеними.

Розуміючи нагальну потребу у врегулюванні виплати спірної додаткової винагороди, та усвідомлюючи те, що конкретизація умов, визначених положенням пункту 1 Постанови № 168 поставлена в залежність від типу військового формування (роду військ), в якому проходить службу військовослужбовець, Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 793, якою доповнив Постанову № 168 новим пунктом (2-1) та делегував визначення порядку та умов виплати додаткової винагороди керівникам відповідних міністерств та державних органів.

В силу приписів статті 8 Закону України від 06.12.1991 № 1934-XII «Про Збройні Сили України» та статті 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII) Міністр оборони України здійснює військово-політичне та адміністративне керівництво Збройними Силами України, а також інші повноваження, передбачені законодавством, у тому числі визначає порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям.

У зв`язку із введенням в Україні воєнного стану Міністр оборони України видав наказ від 01.04.2022 № 98, яким доповнив раніше затверджений його наказом від 07.06.2018 № 260 Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, новим пунктом 17, та установив, що на період дії воєнного стану виплата грошового забезпечення особам офіцерського, старшинського, сержантського та рядового складу може встановлюватися за окремим рішенням Міністра оборони України.

На виконання пункту 2-1 Постанови № 168 та з метою визначення порядку та умов виплати додаткової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України на період дії воєнного стану Міністр оборони України видав окремі рішення у формі директив від 07.03.2022 № 248/1217, від 25.03.2022 № 248/1298, від 18.04.2022 № 248/1529 та окремого доручення від 23.06.2022 № 912/з/29, якими надав тлумачення терміну «безпосередня участь військовослужбовця у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії в період здійснення зазначених заходів», встановив порядок визначення районів ведення бойових дій; визначив вимоги щодо документального підтвердження безпосередньої участі у бойових діях та заходах, а також обов`язки керівників органів військового управління, штабів угруповань військ, штабів тактичних груп, командирів військових частин щодо організації належного документування участі у бойових діях та заходах та інше.

Отже, у згаданій постанові у справі № 400/1217/23 Верховний Суд виснував, що при прийнятті таких рішень Міністр оборони України як очільник відповідного міністерства, реалізував делеговані йому повноваження щодо визначення порядку та умов виплати додаткової винагороди військовослужбовцям відповідного військового формування - Збройних Сил України, та з метою забезпечення реалізації пункту 1 Постанови № 168, шляхом прийняття в межах свої повноважень відповідних окремих рішень, визначив на період дії воєнного стану порядок та умови виплати додаткової винагороди, а також документи для підтвердження безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях та заходах.

З уваги на це Верховний Суд констатував, що окремі рішення Міністром оборони України, прийняті для підтвердження безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії у період здійснення зазначених заходів (як умови для виплати додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 Постанови № 168, у розмірі до 100 000,00 грн), мають належне юридичне підґрунтя.

Суд визнав обґрунтованими доводи скаржника про те, що рішення Міністра оборони України від 07.03.2022 № 248/1217, від 25.03.2022 № 248/1298, від 18.04.2022 № 248/1529, від 23.06.2022 № 912/з/29, підлягали обов`язковій державній реєстрації, позаяк містять норми, які зачіпають права, свободи та законні інтереси осіб, встановлюють організаційно-правовий механізм реалізації виплати додаткової винагороди.

Поза тим, Верховний Суд відзначив, що така обставина відсутності їх державної реєстрації, зважаючи на умови в яких ці рішення Міністром оборони України приймалися, а також те, що вони фактично виконувалися керівниками органів військового управління, штабів угруповань військ, штабів тактичних груп, командирами військових частин упродовж періоду їх дії шляхом документування безпосередньої участі у бойових діях та заходах, є виправданою, має розумне пояснення і не може змінити їхньої юридичної сили.

Таким чином Верховний Суд у справі № 400/1217/23 дійшов висновку про необґрунтованість доводів позивача щодо незастосовності до спірних правовідносин зазначених рішень Міністра оборони України.

Крім того, у постанові від 08.05.2024 у справі № 620/546/23 Верховний Суд звернув увагу судів нижчих інстанцій на необхідності з`ясування обставин справи через призму, зокрема, приписів окремого доручення Міністра оборони України від 23.06.2022 № 912/з/29, які стосуються підстав (умов) для виплати додаткової винагороди у збільшеному розмірі (до 100 000,00 грн).

У постанові від 20.06.2024 у справі № 400/249/23 Верховний Суд визнав безпідставними доводи скаржника про невідповідність зазначених рішень Міністра оборони України, зокрема окремого доручення від 23.06.2022 № 912/з/29, вимогам Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», оскільки виплату додаткової винагороди в розмірі до 100 000 грн запроваджено на період дії воєнного стану, згадані рішення Міністра оборони України, у тому числі окреме доручення від 23.06.2022 № 912/з/29, не повинні узгоджуватися з вимогами Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», позаяк сфера його дії не поширюється на прийняття актів з питань здійснення заходів правового режиму воєнного стану.

Верховний Суд у справі № 400/249/23 наголосив, що згадані рішення Міністра оборони України є частиною нормативно-правових актів, спрямованих на врегулювання порядку та умов виплати військовослужбовцям додаткової винагороди на період проходження ними військової служби в умовах воєнного стану та мають зовсім інше правове підґрунтя в порівнянні із загальною регуляторною політикою у сфері господарської діяльності.

При цьому, у постанові від 20.03.2024 у справі № 560/7178/22 Верховний Суд, беручи до уваги вимоги пункту 17 Порядку № 260, також зробив висновок, відповідно до якого на період дії воєнного стану виплата грошового забезпечення особам офіцерського, старшинського, сержантського та рядового складу може встановлюватися за окремим рішенням Міністра оборони України.

На думку колегії суддів ця позиція є застосовною до обставин цієї справи, тому твердження скаржника щодо незастосовності окремого доручення Міністра оборони України від 23.06.2022 № 912/з/29 до спірних правовідносин визнається необґрунтованим.

Оцінюючи аргументи касаційної скарги про відсутність висновків Верховного Суду щодо питання застосування норм права, а саме: пункту 1 Постанови № 168, статті 48 Дисциплінарного Статуту, статті 24 КУпАП в контексті правовідносин, які виникають між військовослужбовцями Збройних Сил та командуванням військових частин у зв`язку з позбавленням таких військовослужбовців права на виплату їм додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 Постанови № 168, внаслідок: як власне притягнення їх до юридичної відповідальності (накладення дисциплінарного стягнення та/або накладення адміністративного стягнення); так і вирішення питання про притягнення до юридичної відповідальності (проведення службового розслідування, складення протоколу про адміністративне правопорушення), Суд ураховує, що на час розгляду цієї касаційної скарги Верховний Суд у постановах від 20.03.2024 у справі № 560/7178/22, від 31.07.2024 у справі № 380/2691/23, від 05.09.2024 у справі № 380/4308/23, від 09.09.2024 у справі № 480/1613/23 сформував позицію в контексті правовідносин, які виникають між військовослужбовцями Збройних Сил та командуванням військових частин у зв`язку з позбавленням таких військовослужбовців права на виплату їм додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 Постанови № 168, внаслідок притягнення їх до юридичної відповідальності.

Так, у постанові від 20.03.2024 у справі № 560/7178/22 Верховний Суд, на підставі системного аналізу норм Закону № 2011-ХІI, Постанови № 168, Порядку № 260 та рішення Міністра оборони України дійшов висновку, що військовослужбовцю може бути не виплачено додаткову винагороду у разі вчинення ним адміністративного правопорушення пов`язаного із проходженням військової служби.

У постанові від 09.09.2024 у справі № 480/1613/23 Верховний Суд підкреслив, що за фактами, зокрема, перебування у стані алкогольного сп`яніння під час несення військової служби позивач як військовослужбовець був притягнений до дисциплінарної відповідальності (за Дисциплінарним статутом Збройних Сил України), що таким чином не виключає (не заперечує) можливості настання (за наявності нормативних підстав для цього) інших юридичних наслідків за тим самим фактом (діянням), зокрема й позбавлення (невиплати) додаткової винагороди (пункт 1 Постанови № 168), що ніяким чином не може позиціонуватися як повторне (подвійне) застосування юридичної відповідальності.

Також у постанові від 12.09.2024 у справі № 480/5024/23 Верховний Суд дійшов висновку про безпідставність доводів скаржника про незаконне позбавлення його права на виплату додаткової винагороди з тих міркувань, що перелік видів дисциплінарних стягнень, визначений частиною першою статті 48 Дисциплінарного Статуту, не передбачає такого виду дисциплінарного стягнення як позбавлення додаткових доплат до грошового забезпечення, оскільки в даному випадку позбавлення позивача виплати додаткової винагороди у спірні періоди здійснено з урахуванням вимог окремого доручення Міністра оборони України від 23.06.2022 № 912/з/29, а не на підставі Дисциплінарного Статуту як виду застосованого дисциплінарного стягнення.

Висновки й підходи, наведені Верховним Судом у цих постановах, є релевантними до обставин цієї справи, тож колегія суддів не бачить підстав для їхнього неврахування.

Повертаючись до обставин цієї справи зазначимо, що судом першої інстанції встановлено, що позивачу ненараховано та невиплачено додаткову грошову винагороду у розмірі до 100 000 грн, зокрема, за серпень та вересень 2022 року пропорційно дням участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів у зв`язку з тим, що за час проходження військової служби військовослужбовець позивач неодноразово вживав алкогольні напої, що підтверджується, зокрема: протоколом ДНЗ-2/926 про військове адміністративне правопорушення, передбачене частиною третьою статті 172-20 КУпАП від 31.08.2022 та протоколом ДНЗ-2/995 про військове адміністративне правопорушення, передбачене частиною третьою статті 172-20 КУпАП від 17.09.2022.

Підпунктом 9.8 пункту 9 окремого доручення Міністра оборони України від 23.06.202 № 912/з/29 установлено, що до наказів про виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000 грн або 30 000 грн не включати військовослужбовців, які вживали алкогольні напої (наркотичні або психотропні речовини) на території військової частини як у службовий, так і в позаслужбовий час, прибували на службу та/або виконували обов`язки військової служби в нетверезому стані (у стані наркотичного сп`яніння) - за місяць, у якому здійснено таке правопорушення, оголошеного наказом командира (начальника).

Згідно з пунктом 14 окремого доручення Міністра оборони України від 23.06.2022 № 912/з/29 це доручення застосовувати з 01.06.2022 (крім абзацу третього пункту 1, абзацу четвертого пункту 7 та підпункту 9.11 пункту 9 (в частині виплати додаткової винагороди військовослужбовцям за час проходження підготовки (навчання) за кордоном щодо порядку застосування, обслуговування та ремонту різних видів озброєння та військової/спеціальної техніки) цього доручення, які застосовувати з 24.02.2022).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у зв`язку із перебуванням позивача, зокрема, 31.08.2022 та 17.09.2022 у стані алкогольного сп`яніння під час проходження військової служби на посаді заступника командира бойової машини військової частини НОМЕР_1 , наказами командира військової частини НОМЕР_1 від 01.09.2022 № 203 та від 01.10.2022 № 265 вирішено не виплачувати ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену пунктом 1 Постанови № 168.

Крім того, постановами Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 06.09.2022 у справі № 336/4406/22 та від 23.09.2022 у справі № 336/4871/22 позивача визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 172-20 КУпАП та накладено на нього стягнення у вигляді штрафу в розмірі 3655,00 гривень, відповідно.

Отже, є підтвердженими факти перебування позивача у стані алкогольного сп`яніння під час несення військової служби, зокрема, у серпні та вересні 2022 року.

За таких обставин справи Верховний Суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем правомірно невиплачено додаткову винагороду у розмірі до 100 000 грн, зокрема, за серпень та вересень 2022 року, оскільки позивач у серпні та вересні 2022 року вживав алкогольні напої, проходячи військову службу на посаді заступника командира бойової машини військової частини НОМЕР_1 .

Водночас попри те, що суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу додаткової винагороди, відповідно до пункту 1 Постанови № 168, за серпень і вересень 2022 року та зобов`язання відповідача нарахувати й виплатити її позивачу за цей період, судове рішення в цій частині, з огляду на наведене, прийнято з помилковим мотивуванням.

Рішення суду апеляційної інстанції у частині задоволених позовних вимог не є предметом касаційного оскарження, у зв`язку з чим правильність застосуванням судом апеляційної інстанції норм матеріального права і дотримання норм процесуального права у цій частині судом касаційної інстанції не перевіряється.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Відповідно до частин першої, третьої, четвертої статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Отже, ураховуючи те, що суд апеляційної інстанції прийняв правильне по суті рішення в оскаржуваній частині, але з помилковим мотивуванням, касаційну скаргу необхідно задовольнити частково та змінити мотивувальну частину постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 26.04.2023, виклавши її у редакції цієї постанови; в іншій частині постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Висновки щодо розподілу судових витрат

З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341 345 349 351 355 356 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , - задовольнити частково.

Постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 26.04.2023 змінити в частині мотивів відмови у задоволенні позовних вимог, виклавши їх у редакції цієї постанови.

В іншій частині постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 26.04.2023 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.

СуддіЖ.М. Мельник-Томенко Л.О. Єресько М. І. Смокович