ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 листопада 2023 року

м. Київ

справа № 520/690/23

провадження № К/990/21785/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Смоковича М. І.,

суддів: Мартинюк Н. М., Мацедонської В. Е.

розглянув у порядку письмового провадження справу

за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, провадження у якій відкрите

за касаційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Кириленка Андрія Володимировича на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2023 року (суддя Сліденко А. В.) і постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2023 року (судді: Кононенко З. О., Калиновський В. А., Мінаєва О. М.), та

в с т а н о в и в:

1. ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування і невиплати додаткової винагороди відповідно пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова № 168) у розмірі 100000,00 грн за період з травня по жовтень 2022 року пропорційно дням участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену Постановою № 168, у розмірі 100000,00 грн за період з травня по жовтень 2022 року пропорційно дням участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів.

2. Обставини, які встановили суди попередніх інстанцій, а також мотиви звернення з цим позовом до суду стисло можна викласти так.

ОСОБА_1 має звання старший сержант, проходить військову службу в Національній гвардії України у складі Військової частини НОМЕР_1 . У зв`язку з повномасштабною збройною агресією росії проти України позивач у складі Військової частини НОМЕР_1 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, перебуваючи у Харківській області.

У справі встановлено, що ОСОБА_1 , який у період з 1 квітня 2022 року по 31 жовтня 2022 року проходив військову службу на штатній військовій посаді фельдшера медичного пункту батальйону забезпечення (для Східного оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України) у Військовій частині НОМЕР_1 , брав безпосередню участь у бойових діях та забезпечував здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення).

Суди попередніх інстанцій зазначили, що періодами, протягом яких ОСОБА_1 брав участь у бойових діях і забезпечував здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), відповідно до довідки Військової частини НОМЕР_1 від 7 лютого 2023 року № 237, є: 24 лютого 2022 року - 30 квітня 2022 року, 10 травня 2022 року - 30 травня 2022 року, 1 липня 2022 року - 7 липня 2022 року.

Ці періоди зафіксовані у відповідних наказах командира Військової частини НОМЕР_1 , згідно з якими позивачеві виплачувалася [збільшена] додаткова винагорода (до 100000,00 грн) відповідно до Постанови № 168.

За решту часу, тобто за інші періоди, крім тих, які зазначені вище, військовослужбовцю ОСОБА_1 виплачена додаткова винагорода в розмірі 30000,00 грн пропорційно в розрахунку на місяць.

Відповідач пояснив, що усім військовослужбовцям Військової частини НОМЕР_1 , зокрема й позивачеві, у період з 1 травня 2022 року по 31 жовтня 2022 року виплачували додаткову винагороду відповідно до Постанови № 168 у фіксованому розмірі 30000,00 грн, а тим військовослужбовцям, які брали безпосередню участь у бойових діях та заходах з оборони, відсічі та стримування агресії з боку росії сума цієї винагороди збільшувалась до 100000,00 грн.

На підтвердження цього відповідач надав відомості про грошове забезпечення позивача.

Крім того, відповідач надав витяги з наказів, на підставі яких позивачу виплачена додаткова винагорода (до 100000,00 грн) у зв`язку з участю у бойових діях або заходах з оборони, відсічі та стримування збройної агресії , а саме:

згідно з наказом т.в.о. командира Військової частини НОМЕР_1 від 4 квітня 2022 року № 85 ОСОБА_1 у лютому 2022 року брав участь у бойових діях або заходах з оборони, відсічі та стримування збройної агресії і перебував при цьому безпосередньо в районах бойових дій 5 діб (24.02.2022 - 28.02.2022);

згідно з наказом т.в.о. командира Військової частини НОМЕР_1 від 7 квітня 2022 року № 88 ОСОБА_1 у березні 2022 року брав участь у бойових діях або заходах з оборони, відсічі та стримування збройної агресії і перебував при цьому безпосередньо в районах бойових дій 31 добу (01.03.2022 - 31.03.2022);

згідно з наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 14 травня 2022 року № 127 ОСОБА_1 у квітні 2022 року брав участь у бойових діях або заходах з оборони, відсічі та стримування збройної агресії і перебував при цьому безпосередньо в районах бойових дій 30 діб (01.04.2022 - 30.04.2022);

згідно з наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 2 серпня 2022 року № 207 заявник у травні 2022 року брав участь у бойових діях або заходах з оборони, відсічі та стримування збройної агресії і перебував при цьому безпосередньо в районах бойових дій 21 добу (10.05.2022 - 30.05.2022);

згідно з наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 3 серпня 2022 року № 208 ОСОБА_1 у липні 2022 року брав участь у бойових діях або заходах з оборони, відсічі та стримування збройної агресії і перебував при цьому безпосередньо в районах бойових дій 7 діб (01.07.2022 - 07.07.2022);

згідно з наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 2 січня 2023 року № 2 ОСОБА_1 у грудні 2022 року брав участь у бойових діях або заходах з оборони, відсіч та стримування збройної агресії і перебував при цьому безпосередньо в районах бойових дій 30 діб (02.12.2022 - 31.12.2022).

Згідно з наказами командира Військової частини НОМЕР_1 від 14 листопада 2022 року №313 та від 24 листопада 2022 року №323 у період 14.11.2022 - 23.11.2022 заявник був у відпустці за сімейними обставинами зі збереженням грошового забезпечення.

Відповідно до складеної відносно ОСОБА_1 інформаційної довідки йому виплачена (з утриманням військового збору) додаткова винагорода відповідно до Постанови № 168 за лютий 2022 року у розмірі 12500,00 грн, за березень 2022 року у розмірі 70000,00 грн, за квітень 2022 року у розмірі 70000,00 грн, за травень 2022 року у розмірі 47419,85 грн, за липень 2022 року у розмірі 15806,45 грн.

Позивач стверджував, що у період з квітня по жовтень 2022 року виконував заходи з національної безпеки і оборони на території Харківської області, зокрема ті, які пов`язані з евакуацією поранених з передової під постійними обстрілами. З уваги на це позивач, спираючись на приписи пункту 1 Постанови № 168, вважав, що має право на додаткову винагороду до 100000,00 грн за всі дні травня і по жовтень 2022 року (позаяк за квітень 2022 року він таку винагороду отримав), адже виконував ті самі бойові завдання, що й у квітні 2022 року, за який отримав [збільшену] винагороду до 100000,00 грн.

З цієї причини представник позивача звертався до відповідача з адвокатським запитом щодо документального підтвердження участі позивача у бойових діях з 1 травня по 31 жовтня 2022 року, а також щодо грошового забезпечення позивача за означений період часу, акцентуючи на виплаті додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою № 168, у зв`язку з участю позивача у бойових діях.

Відповідач, як можна зрозуміти його позицію у справі, вважає, що позивач у період з 24 лютого 2022 року по 30 квітня 2022 року, з 10 травня 2022 року по 30 травня 2022 року та з 1 липня 2022 року по 7 липня 2022 року справді виконував завдання по евакуації поранених з передової, перебуваючи під постійними обстрілами. Це зафіксовано у відповідних бойових розпорядженнях, на підставі яких видані накази, відповідно до яких позивачеві була нарахована і виплачена [збільшена] винагорода до 100000,00 грн. Щодо інших періодів (з 31 травня 2022 року по 30 червня 2022 року, з 8 липня 2022 року по 31 жовтня 2022 року), то ОСОБА_1 , з погляду відповідача, помилково вважає, що виконував ті самі завдання, що й протягом періоду, за який йому була нарахована і виплачена додаткова винагорода у розмірі до 100000,00 грн. У цьому зв`язку відповідач апелює, з-поміж інших, до Порядку та умов виплати додаткової винагороди військовослужбовцям Національної гвардії України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 18 серпня 2022 року № 504 (далі також - Порядок/Наказ № 504), які визначають за які саме завдання має нараховуватися додаткова винагорода у розмірі до 100000,00 грн.

Переконував, що відсутність бойових розпоряджень та, як наслідок, ненарахування позивачеві додаткової винагороди до 100000,00 грн за періоди з травня по жовтень 2022 року не свідчить про неправомірність його дій, позаяк протягом цього періоду позивач не був задіяний у заходах, за участь у яких виплачується додаткова винагорода до 100000,00 грн. На думку відповідача, щоб вимагати нарахування і виплати додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, у розмірі 100000,00 грн за період з травня по жовтень 2022 року, військовослужбовець ОСОБА_1 мав би довести свою участь у бойових діях та заходах, необхідних для забезпечення оборони України протягом періодів, щодо яких відповідач не має документального підтвердження його участі у бойових діях та заходах, бо інакше, як вважає відповідач, немає підстав для задоволення позовних вимог.

Позивач не погодився з таким підходом та позицією відповідача, тому звернувся з цим позовом до суду.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій

3. Харківський окружний адміністративний суд рішенням від 24 лютого 2023 року відмовив у задоволенні позовних вимог.

Другий апеляційний адміністративний суд постановою від 18 травня 2023 року залишив рішення суду першої інстанції без змін.

4. Суд першої інстанції спершу звернув увагу на те, що Постанова № 168, відколи була видана, неодноразово зазнавала змін, зокрема частині виплати додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 цієї Постанови.

У цьому контексті суд першої інстанції зупинився на постанові Кабінету Міністрів України від 7 липня 2022 року № 793 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. № 168» (далі - Постанова № 793), відповідно до якої, з-поміж іншого, у пункті 1 Постанови № 168 в абзаці першому слова і цифри «додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно» замінені словами і цифрами «додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць».

За текстом рішення суду, юридичні наслідки запровадженої Постановою № 793 нової/додаткової умови обчислення розміру додаткової винагороди - «до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць», з огляду на приписи статті 58 Конституції України, підлягають поширенню виключно на відносини щодо оплати часу фактично виконаної служби, які виникли не раніше від оприлюднення Постанови № 793 у газеті «Урядовий кур`єр» від 19 липня 2022 року № 156, позаяк значно погіршують фінансове становище особи.

Виходячи з цього, у період з 24 лютого 2022 року по 19 липня 2022 року особи мають право на отримання відповідно до пункту 1 Постанови № 168 додаткову винагороду у фіксованому розмірі 30000,00 грн на місяць (тобто у сталому розмірі) із розрахунку відпрацьованих днів служби. З 20 липня 2022 року обчислення розміру додаткової винагороди має здійснюватися згідно з пунктом 1 Постанови № 168 у редакції Постанови № 793 у межах від 0,1% до 100% обрахункового показника - максимальної величини виплати у 30000,00 грн.

Суд першої інстанції відтак зауважив, що управлінське волевиявлення з приводу визначення конкретного розміру додаткової винагороди відповідно до Постанови №168 у межах до 30000,00 грн або у межах до 100000,00 грн є виключною прерогативою суб`єкта владних повноважень, свобода адміністративного розсуду якого обмежена запровадженим статтею 8 Конституцією України принципом верховенства права та неприпустимістю дискримінації, гарантованої Законом України від 6 вересня 2012 року № 5207-VI «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні».

З погляду цього суду, позивач, коли вимагає виплатити додаткову винагороду у більшому розмірі (до 100000,00 грн), таким чином неявно винуватить Військову частину (її посадову особу) у неправильному/неналежному обліку часу військової служби та умов її несення, що позначилося на визначенні розміру додаткової винагороди. Суд першої інстанції зазначив, що не виявив порушень в діях/рішеннях посадових осіб Військової частини НОМЕР_1 щодо обліку часу та умов несення позивачем військової служби й виплати йому додаткової винагороди за час виконання завдань із захисту суверенітету і територіальної цілісності України.

Суд апеляційної інстанції загалом погодився з висновками суду першої інстанції, підкресливши, що підставою для виплати додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, є відповідні накази командирів (начальників), а документальне підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, у період здійснення зазначених дій або заходів, здійснюється на підставі: бойових наказів, журналів бойових дій, рапортів командира підрозділу та довідок командира військової частини за формою, затвердженою додатком № 1 Окремого доручення Міністра оборони України від 23 червня 2022 року № 912/з/29 (яким, за текстом постанови апеляційного суду, визначено порядок і умови виплати вищенаведеної додаткової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України).

За текстом постанови апеляційного суду, подані суб`єктом владних повноважень на вимогу суду першої інстанції докази стосовно умов проходження заявником військової служби у період з 1 травня 2022 року по 31 жовтня 2022 року не містять ознак дефектів/вад/недоліків та спростовують доводи ОСОБА_1 щодо його особистої та безпосередньої участі у бойових діях та/або заходах з оборони, відсічі чи стримування збройної агресії ворога із фізичним знаходженнях у районах бойових дій чи районах проведення згаданих заходів.

Додав також, що аргументи суб`єкта владних повноважень про непідтвердження обставин безпосередньої та особистої участі позивача у бойових діях або у заходах з оборони, відсічі і стримування збройної агресії із фізичним знаходженням у районах бойових дій чи районах забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони або районах забезпечення здійснення заходів з відсічі і стримуванні збройної агресії узгоджуються з положеннями Інструкції з виплати додаткової винагороди військовослужбовцям Національної гвардії України, затвердженої наказом командувача Національної гвардії України від 29 березня 2022 року № 89 (далі також - Інструкція/ Наказ № 89) та Порядку № 504.

Касаційне оскарження

5. У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Кириленко А. В. просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2023 року і постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2023 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Касаційна скарга подана з підстави, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), у зв`язку з чим її автор зазначив про те, що наразі немає висновку Верховного Суду щодо застосування положень пункту 1 Постанови № 168 в контексті правовідносин, що виникають між військовослужбовцями Національної гвардії України та командуванням військових частин з приводу (не)виплати військовослужбовцям додаткової винагороди, передбаченої цим пунктом; пункту 21 Постанови № 168, абзаців 3, 4 пункту 3 Окремого доручення Міністра оборони України від 23 червня 2022 року № 912/з/29 (далі - Окреме доручення Міністра оборони України), абзацу третього пункту 4 Інструкції з виплати додаткової винагороди військовослужбовцям Національної гвардії України, затвердженої наказом командувача Національною гвардією України від 29 березня 2022 року №89 «Про окремі питання виплат військовослужбовцям Національної гвардії України» (згадувані Інструкція/Наказ № 89) в контексті правовідносин, які виникають між військовослужбовцями Національної гвардії України та командуванням військових частин у зв`язку з використанням зазначеної Інструкції № 89 та Окремого доручення для визначення порядку і умов виплати додаткової винагороди згідно з пунктом 21 Постанови № 168.

Представник позивача, серед іншого, висловив думку про те, що Окреме доручення Міністра оборони України, на яке покликається суд апеляційної інстанції у своїй постанові, не може застосовуватися до спірних правовідносин, позаяк цей документ не відповідає вимогам Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності». Крім того, як зазначив скаржник, Окреме доручення Міністра оборони України є обов`язкове для військовослужбовців Збройних Сил України, тоді як позивач є військовослужбовцем Національної гвардії України.

Представник позивача зазначив також про те, що суди попередніх інстанцій фактично позбавили позивача належного судового захисту, адже не з`ясували обставин, на яких були основані позовні вимоги, тобто щодо безпосередньої участі ОСОБА_1 у бойових діях та заходах з національної безпеки і оборони, які велися на території Харківської області (м. Балаклія) у період з квітня по жовтень 2022 року (коли позивач виконував завдання із евакуації поранених з передової, перебуваючи під постійними обстрілами). З цією метою представник позивача, за текстом касаційної скарги, просив суд першої інстанції витребувати докази, але його прохання не задовольнили. Зважаючи на обов`язок відповідача як суб`єкта владних повноважень у цьому спорі доводити правомірність своїх рішень/дій, підхід судів попередніх інстанцій до вирішення справи, за яким доводити свої твердження мав би позивач, з погляду представника останнього, суперечить завданням і принципам адміністративного судочинства.

Нормативне регулювання і висновки Верховного Суду

6. Відповідно до статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

7. Відповідно до пункту 4 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» Кабінет Міністрів України [зобов`язаний] невідкладно: 2) забезпечити фінансування та вжити в межах повноважень інших заходів, пов`язаних із запровадженням правового режиму воєнного стану на території України.

8. Згідно з пунктом 6 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» Кабінету Міністрів України [доручено] забезпечити фінансування та вжити в межах повноважень інших заходів, пов`язаних з оголошенням та проведенням загальної мобілізації.

9. На виконання цих указів Кабінет Міністрів України видав Постанову № 168, якою, серед іншого, передбачив на період дії воєнного стану виплату для військовослужбовців додаткової винагороди.

Відповідно до пункту 1 Постанови № 168 (тут - зі змінами, внесеними згідно з постановами Кабінету Міністрів України від 7 березня 2022 року № 271, від 22 березня 2022 року № 350, від 1 квітня 2022 року № 400) на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським, а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми «єПідтримка», виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Відповідно до наказів про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100000 гривень, включати осіб, зазначених у цьому пункті, у тому числі тих, які:

у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної) комісії;

захоплені в полон (крім тих, які добровільно здалися в полон) або є заручниками, а також інтерновані в нейтральні держави або безвісно відсутні (у разі, коли зазначені події сталися як до введення воєнного стану, так і після його введення);

загинули (померли внаслідок отриманих після введення воєнного стану поранень, травм), - виплата здійснюється за весь місяць, у якому особа загинула (померла).

10. Кабінет Міністрів України постановою від 7 липня 2022 року № 793 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. № 168» (яка набрала чинності 19 липня 2022 року та, за пунктом 2 цієї постанови, та застосовується з 24 лютого 2022 року) затвердив низку змін до Постанови № 168, зокрема у пункті 1 в абзаці першому слова і цифри «додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно» замінив словами і цифрами «додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць»; крім того, Постанова № 168 доповнена пунктом 21 такого змісту: «Установити, що порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів.».

11. Відповідно до статті 1 Закону України від 6 грудня 1991 року № 1932-ХІІ «Про оборону України» (далі - Закон № 1932-ХІІ; тут - в редакції, викладеній згідно із Законом України від 16 липня 2021 року № 1702-ІХ) бойові дії - форма застосування з`єднань, військових частин, підрозділів (інших сил і засобів) Збройних Сил України, інших складових сил оборони для вирішення бойових (спеціальних) завдань в операціях або самостійно під час відсічі збройної агресії проти України або ліквідації (нейтралізації) збройного конфлікту, виконання інших завдань із застосуванням будь-яких видів зброї (озброєння); район воєнних (бойових) дій - визначена рішенням Головнокомандувача Збройних Сил України частина сухопутної території України, повітряного або/та водного простору, на якій впродовж певного часу ведуться або/та можуть вестися воєнні (бойові) дії.

12. На виконання Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» і № 69 «Про загальну мобілізацію» та Постанови № 168 командувач Національної гвардії України Наказом № 89 затвердив: Інструкцію з виплати додаткової винагороди військовослужбовцям Національної гвардії України [Інструкція № 89]; Порядок підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, під час безпосереднього перебування в районах ведення воєнних (бойових) дій [Порядок № 89].

Перед тим, як продовжити, пригадаєм, що відповідач, коли визначав розмір додаткової винагороди ОСОБА_1 , передбаченої пунктом 1 Постанови № 168, а головно у збільшеному її розмірі [до 100000,00 грн], спирався на приписи згаданих Інструкції № 89 та Порядку № 504, у яких, як зазначав відповідач, розкритий зміст «бойових дій», відповідно й умови для виплати додаткової винагороди у розмірі до 100000,00 грн, передбаченої пунктом 1 Постанови № 168.

Апелюючи до цих актів відповідач переконував, що зміст «бойових дій» полягає у безпосередній участі у виконанні бойових завдань. На основі такої інтерпретації категорій військовослужбовців «які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів» відповідач ствердив, а суди попередніх інстанцій це питання дослідили і підтвердили, що військовослужбовець ОСОБА_1 брав участь у «заходах з національної безпеки і оборони », будучи в Харківській області, з 24 лютого 2022 року по 30 квітня 2022 року, з 10 по 30 травня 2022 року, з 1 по 7 липня 2022 року. Докази, які це підтверджують, згадані вище.

За інші періоди, а саме: з 31 травня 2022 року по 30 червня 2022 року, з 8 липня 2022 року по 31 жовтня 2022 року ОСОБА_1 , як переконував відповідач (позиція якого викладена у відзиві на позов і описана у стислій формі в судових рішеннях), не брав безпосередньої участі в бойових діях та/або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони у значенні актів, які затверджені Наказом № 89 та про які написано в Порядку № 504.

З уваги на суть спору та пояснень скаржника в аспекті питань, порушених у касаційній скарзі, колегія суддів має з`ясувати передовсім зміст нормативних актів, на яких суди попередніх інстанцій побудували свої висновки, коли погодилися з правомірністю дій/рішень відповідача, сферу їх правового регулювання, відтак вирішити питання про їх застосовність до спірних правовідносин.

13. У цій справі відповідач, обґрунтовуючи свою позицію, покликався на Інструкцію № 89, Порядок № 89 і Порядок № 504 як на нормативні акти, у яких розкрито значення бойових дій, за які має виплачуватися додаткова винагорода у розмірі до 100000,00 грн відповідно до пункту 1 Постанови № 168, та які визначають на підставі яких документів щодо військовослужбовця видається наказ про виплату цієї винагороди (пункт 4 Інструкції № 89).

Тимчасом суд апеляційної інстанції у своїй постанові спирався також на положення Окремого доручення Міністра оборони України, які стосуються документального підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, у період здійснення зазначених дій або заходів. Ось з цього приводу треба зауважити таке.

У вимірі обставин цієї справи колегія суддів не може робити висновків щодо застосовності Окремого доручення Міністра оборони України під час визначення розміру додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 Постанови № 168, адже Національна гвардія України, військовослужбовцем якої є позивач, є військовим формуванням з правоохоронними функціями, що входить до системи Міністерства внутрішніх справ України, а не Міністерства оборони України, яке - відповідно до Закону України від 6 грудня 1991 року № 1934-ХІІ «Про Збройні Сили України» - здійснює військово-політичне та адміністративне керівництво Збройними Силами України.

З цих мотивів колегія суддів погоджується з доводами представника позивача про помилкове застосування до спірних правовідносин, учасником яких є військовослужбовець Національної гвардії України, Окремого доручення Міністра оборони України, яке стосується питань, пов`язаних з виплатою додаткової винагороди відповідно до пункту 1 Постанови № 168.

14. З приводу Інструкції та Порядку, які затверджені наказом командувача Національної гвардії України від 29 березня 2022 року № 89, а відтак і питання, яке порушив скаржник у цій частині, то позаяк у матеріалах справи не було цих актів, до положень яких апелювали як відповідач (у заявах по суті спору), так і суди попередніх інстанцій, суд [касаційної інстанції] під час підготовки цієї справи до касаційного розгляду звернувся із відповідними листами про отримання їх копій.

У відповідь на це звернення Головне управління Національної гвардії України у листі від 23 жовтня 2023 року № 27/11/3-12826/02 повідомило, що накази командувача Національної гвардії України не підлягають опублікуванню в офіційних виданнях.

Це має означати, що наказ командувача Національної гвардії України від 29 березня 2022 року № 89 (як і затверджені ним нормативні акти) не був опублікований, зате, як написано в цьому наказі, мав бути оголошений особовому складу Національної гвардії України в частині, що його стосується.

Колегія суддів звертає увагу, що Наказ № 89 виданий до того, як була ухвалена Постанова № 793, а редакція пункту 1 (абзац другий) Постанови № 168 (на дату видання Наказу № 89) передбачала, що «виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників)».

Після того, як набрала чинність Постанова № 793, якою, пригадаєм, Постанова №168 була доповнена пунктом 21, умови виплати додаткової винагороди на період дії воєнного стану, відтак, мали бути визначені відповідним міністерством і такі спроби - протягом спірного в цій справі періоду - були.

На виконання пункту 21 Постанови № 168 та з метою визначення порядку та умов виплати додаткової винагороди військовослужбовцям Національної гвардії України на період дії воєнного стану Міністерство внутрішніх справ України видало наказ від 18 серпня 2022 року № 504 «Про затвердження Порядку та умов виплати на період дії воєнного стану додаткової винагороди військовослужбовцям Національної гвардії України» [Наказ/Порядок № 504].

Відповідно до пункту 3 зазначеного наказу, він [наказ] набирає чинності з дня його офіційного опублікування.

На основі інформації щодо публікації Наказу № 504, яка є на вебсайті Верховної Ради України (https://zakon.rada.gov.ua/), стало відомо, що цей Наказ, відповідно і затверджений ним Порядок, опубліковані 21 жовтня 2022 року в Офіційному віснику України від 21 жовтня 2022 року (№ 82, стор. 482, стаття 5087, код акта 113634/2022). Водночас, за допомогою того самого ресурсу суд з`ясував, що 21 жовтня 2022 року набрав чинності також наказ Міністерства внутрішніх справ України від 21 вересня 2022 року № 602 «Про скасування наказу Міністерства внутрішніх справ України від 18 серпня 2022 року № 504» (теж був опублікований в Офіційному віснику України від 21 жовтня 2022 року (№ 82, стор. 485, стаття 5088, код акта 114188/2022).

З уваги на наведене колегія суддів дійшла висновку, що Порядок № 504 фактично не набрав чинності, тому не має підстав для того, щоб застосовувати цей нормативний акт до спірних правовідносин.

Зважаючи також на те, коли були затверджені наступні порядок та умови виплати на період дії воєнного стану додаткової винагороди військовослужбовцям Національної гвардії України, колегія суддів вимушена констатувати також, що протягом періоду, якого стосується спір у цій справі (травень-жовтень 2022 року) Міністерство внутрішніх справ України не затвердило порядку, який би визначав умови виплати додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 Постанови № 168.

Поза тим, Наказ № 89 (до якого згодом вносилися також зміни, зокрема згідно з наказом командувача від 19 грудня 2022 року № 481 щодо впорядкування виплати додаткової винагороди) залишається чинний і щонайменше протягом спірного періоду регулював ті питання, які необхідні для належного виконання пункту 1 Постанови № 168.

15. За частиною першою статті 7 Закону України від 13 березня 2014 року № 876-VII «Про Національну гвардію» (далі - Закон № 876-VII) безпосереднє військове керівництво Національної гвардії України здійснює командувач Національної гвардії України, який одночасно є начальником головного органу військового управління Національної гвардії України.

Безпосереднє військове керівництво Національної гвардії України - це діяльність, спрямована на здійснення заходів щодо розвитку Національної гвардії України, її технічного оснащення, підготовки та всебічного забезпечення, визначення основ її застосування, а також управління нею під час виконання службово-бойових завдань.

Відповідно до пункту 10 Положення про головний орган військового управління Національної гвардії України, затвердженого Указом Президента України від 28 березня 2014 року № 346/2014 «Питання головного органу військового управління Національної гвардії України» командувач Національної гвардії України у межах повноважень видає накази, директиви, розпорядження та доручення, організовує і контролює їх виконання.

Назване Положення не передбачає оприлюднення цих актів, зокрема і як умову, з якою пов`язується їхня чинність.

Аналізуючи написані вище положення пункту 21 Постанови № 168 у зіставленні з Наказом № 89 через призму того, чи правомірним (дозволеним, правним, легітимним) є застосування положень Інструкції № 89 та Порядку № 89 для визначення/підтвердження безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії у період здійснення зазначених заходів (як умови для виплати додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 Постанови № 168, у розмірі до 100000,00 грн) колегія суддів дійшла висновку, що це застосування має як юридичне підґрунтя, так і раціональне пояснення.

Командувач Національної гвардії України відповідальний за очолюване ним військове формування і Наказ № 89, який він видав в умовах дії воєнного стану на виконання указів Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 і № 69 та Постанови № 168, має правну основу.

Приписи пункту 1 Постанови № 168 пов`язують виплату військовослужбовцям додаткової винагороди у [збільшеному] розмірі до 100000,00 грн з безпосередньою участю у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів.

Колегія суддів гадає, що текстуальний виклад цієї частини пункту 1 Постанови №168 (щодо умов для виплати військовослужбовцям додаткової винагороди у [збільшеному] розмірі до 100000,00 грн) має широкий зміст, що за певних умов могло б спричиняти неоднакове її розуміння та застосування, наслідком чого може бути необґрунтована невиплата військовослужбовцю додаткової винагороди або, навпаки, виплата за відсутності для цього підстав.

Для належного виконання пункту 1 Постанови № 168 і виплати додаткової винагороди військовослужбовцям з урахуванням їхньої участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, командувач Національної гвардії України своїм наказом затвердив не тільки Інструкцію № 89, але також Порядок № 89, у якому, серед іншого, написано, що треба розуміти під терміном «безпосередня участь військовослужбовця Національної гвардії України у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів» (далі також - бойові дії або заходи).

З погляду колегії суддів, командувач Національної гвардії України, який здійснює безпосереднє військове керівництво Національною гвардією України, організовує виконання покладених на неї завдань і функцій, затверджує кошториси, плани використання бюджетних коштів, штатні розписи територіальних управлінь Національної гвардії України, з`єднань, військових частин (підрозділів), своїм Наказом № 89 затвердив акти, якими мало б керуватися командування військових частин для належного підтвердження участі військовослужбовців Національної гвардії України у бойових діях і заходах, за що цим військовослужбовцям належить виплатити додаткову винагороду, що ніяким чином не звужує прав військовослужбовців на її отримання.

Пам`ятаючи також про те, що Національна гвардія України є військовим формуванням і виконує свої завдання в умовах дії воєнного стану, колегія суддів не має підстав заперечити обов`язковість дотримання вимог Наказу № 89 і затверджених ним актів, які націлені головно на те, щоб розкрити/роз`яснити зміст положень пункту 1 Постанови № 168 (з уваги на основні функції Національної гвардії України) і організувати порядок їх виконання/реалізації, позаяк йдеться про військовослужбовців та публічні кошти.

Відповідно до частин першої, другої статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

З наведених міркувань колегія суддів дійшла висновку, що протягом спірного періоду командування Військової частини НОМЕР_1 діяло правомірно, коли у свій діяльності та в умовах дії воєнного стану дотримувалося затверджених Наказом №89 вимог Інструкції і Порядку та діяло відповідним чином.

У контексті цього спору це означає, що Військова частина НОМЕР_1 мала б пов`язувати виплату додаткової винагороди у розмірі до 100000,00 грн з виконанням військовослужбовцем завдань, які перелічені у пункті 1 Порядку № 89. Водночас покликання відповідача у цьому самому контексті на Наказ № 504 та затверджений ним Порядок колегія суддів вважає необґрунтованим з мотивів, які написані вище.

Тому в аспекті питань, які порушив скаржник у касаційній скарзі, стосовно того чи може застосовуватися абзац третій пункту 4 Інструкції № 89 до правовідносин, які виникають між військовослужбовцями Національної гвардії України та командуванням військових частин у зв`язку з використанням зазначеної Інструкції для визначення порядку і умов виплати додаткової винагороди згідно з пунктом 21 Постанови № 168, колегія суддів відповідає, що затверджені Наказом № 89 для реалізації положень пункту 1 Постанови № 168 акти (Інструкція і Порядок) підлягають застосуванню до спірних відносин.

16. Повертаючись до встановлених у справі обставин пригадаєм, що звернення з цим позовом до суду зумовило те, що відповідач не виплатив військовослужбовцю ОСОБА_1 додаткової винагороди у [збільшеному] розмірі до 100000,00 грн за період з травня (за всі дні) по жовтень 2022 року, позаяк вважає, що протягом цього періоду позивач не брав участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони , тож і документів (бойових розпоряджень, наказів командира), які б це підтверджували, відповідач не має. Іншими словами, Військова частина НОМЕР_1 виплатила ОСОБА_1 додаткову винагороду у [збільшеному] розмірі до 100000,00 грн за ті періоди, за які є документальне підтвердження його участі у бойових діях або заходах; за ті періоди, - щодо яких тут виник спір - які не мають документального підтвердження участі позивача у бойових діях і заходах, додаткову винагороду у [збільшеному] розмірі до 100000,00 грн позивачу не виплачували.

Позивач з цього приводу якраз і висловив заперечення, адже протягом спірного періоду, щодо якого відповідач заперечує участь позивача у бойових діях і заходах, які в значенні пункту 1 Постанови № 168 є підставою для виплати додаткової винагороди у [збільшеному] розмірі до 100000,00 грн, він, як переконує його представник, виконував ті самі завдання (евакуйовував під обстрілами поранених з передової), що й у ті періоди (з 24 лютого 2022 року по 30 квітня 2022 року, з 10 травня 2022 року по 30 травня 2022 року, з 1 липня 2022 року по 7 липня 2022 року), за які відповідач нарахував і виплатив додаткову винагороду у [збільшеному] розмірі до 100000,00 грн.

Відповідач, як можна зрозуміти його позицію на основі встановлених у справі обставин, вважає помилкою уподібнювати завдання з евакуації поранених з передової, які позивач виконував у період з 24 лютого 2022 року по 30 квітня 2022 року, з 10 травня 2022 року по 30 травня 2022 року, з 1 липня 2022 року по 7 липня 2022 року, до виконання інших завдань, які позивач виконував протягом періоду (за всі дні з травня по жовтень 2022 року), щодо якого заявлений цей позов.

Тимчасом представник позивача намагався і намагається (у касаційній скарзі) донести думку, що військовослужбовець ОСОБА_1 упродовж всього періоду перебування в м. Балаклія Харківської області (куди, як можна зрозуміти доводи скаржника, його направили для проходження військової служби) виконував завдання з евакуації поранених з передової, які, з уваги на умови виконання цих завдань, здійснювалися під постійними обстрілами. Але якщо за періоди з 24 лютого 2022 року по 30 квітня 2022 року, з 10 травня 2022 року по 30 травня 2022 року, з 1 липня 2022 року по 7 липня 2022 року позивачу нарахували і виплатили додаткову винагороду у [збільшеному] розмірі до 100000,00 грн, то за решту часу (по жовтень 2022 року), з погляду представника позивача, останній теж має право отримати додаткову винагороду у [збільшеному] розмірі до 100000,00 грн, адже протягом цього часу він виконував ті самі завдання, що й протягом тих періодів, щодо яких видані згадані вище накази.

17. Суди попередніх інстанції, коли відмовляли у задоволенні позовних вимог, виходили з того, що в діях/рішеннях відповідача немає ознак протиправності. Іншими словами, їхній висновок про безпідставність позовних вимог оснований на тому, що відповідач видавав накази про виплату ОСОБА_1 додаткової винагороди у [збільшеному] розмірі до 100000,00 грн за згадані вище періоди на підставі відповідних бойових розпоряджень; за ті дні чи періоди, щодо яких стосовно позивача не було бойових розпоряджень, додаткову винагороду у [збільшеному] розмірі до 100000,00 грн йому не виплачували (виплачували тільки додаткову винагороду в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць). З погляду судів першої і апеляційної інстанцій, наведене має свідчити, що в діях/рішеннях відповідача немає ознак протиправності.

Проте колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій дещо поквапилися з таким висновком, адже без відповіді так і залишилося питання, з якого власне й виник спір, що спонукав позивача звернутися з цим позовом до суду. Йдеться про те, які саме завдання і де (на якому напрямку) виконував військовослужбовець ОСОБА_1 упродовж всього спірного періоду (вочевидь йдеться про всі дні травня, а не тільки з 10 по 30 травня (як то зазначено в наказі від 2 серпня 2022 року № 207), й до 31 жовтня 2022 року) та чим це підтверджується.

Тобто якщо позивач протягом періоду, щодо якого виник спір, проходив військову службу в м. Балаклія Харківської області (так, як мовить представник позивача), але не виконував завдань щодо евакуації поранених з передової чи інших завдань, які в розумінні пункту 1 Постанови № 168 і затвердженого на її виконання Порядку № 89 дають підстави для виплати додаткової винагороди у [збільшеному] розмірі до 100000,00 грн, то які завдання він у такому разі виконував протягом цього часу (з уваги на штатну військову посаду фельдшера медичного пункту батальйону забезпечення, на якій він проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 ) та/або де проходив службу у цей час.

18. Колегія суддів цим не намагається сказати, що відповідач щось порушив чи що його рішення/дії стосовно виплати позивачеві додаткової винагороди протягом спірного періоду мають ознаки протиправності. Колегія суддів звернула увагу на ці обставини, тому що вони, на її думку, мають значення для правильного вирішення спору, тоді як суди попередніх інстанцій оминули їх належною увагою, позаяк вважали, що позивач та його представник не переконали (не довели), що відповідач неналежним чином обліковував періоди участі позивача у бойових діях та заходах, за яку передбачена додаткова винагорода у розмірі до 100000,00 грн. Тож під час розгляду справи суди попередніх інстанцій дали правову оцінку наказам командира, на підставі яких позивачеві виплатили додаткову винагороду, й на цій підставі виснували, що відповідач діяв правомірно. Між тим, спірні правовідносини в цій справі виникли з іншого приводу.

З уваги на наведене вище нормативне регулювання спірних відносин колегія суддів не має підстав заперечувати того, що відповідач правомірно виплатив позивачеві додаткову винагороду за періоди з 24 лютого 2022 року по 30 квітня 2022 року, з 10 травня 2022 року по 30 травня 2022 року, з 1 липня 2022 року по 7 липня 2022 року. Але цього не може бути достатньо для висновку про правомірність дій/рішень відповідача стосовно (не)нарахування і виплати додаткової винагороди ОСОБА_1 за спірний період (в обсязі з`ясованих обставин справи, йдеться про період з 1 по 9 травня 2022 року, з 31 травня по 30 червня 2022 року, з 8 липня 2022 року по 31 жовтня 2022 року), тому що сам факт відсутності документального підтвердження участі позивача у виконанні завдань/заходів, які в розумінні пункту 1 Порядку № 89, є підставою для нарахування і виплати додаткової винагороди у розмірі до 100000,00 грн, ще не означає, що позивач цих завдань/заходів не виконував. Власне завданням суду в цій адміністративній справі якраз і полягало в тому, щоб з`ясувати чи могло так статися, що відсутність цих документів (на підставі яких військовослужбовці включаються до наказу про виплату додаткової винагороди) є наслідком неправомірних дій/рішень відповідача, або ж, навпаки, відповідач не допустив помилок і вимоги позивача не мають обґрунтованих підстав.

19. Встановлені у справі обставини, а також доводи скаржника, спонукали колегію суддів згадати ситуацію з Харківською області, частину території якої взяли під контроль російські окупаційні війська, а також як згодом Збройні Сили України відновлювали контроль над населеними пунктами цієї області. Пригадаєм, що, як відомо з відкритих джерел інформації, у період травень - початок вересня 2022 року м. Балаклія Харківської області була під контролем російських військ. Лінія бойових зіткнень проходила вздовж міста. Звільнення цього міста з-під окупації сталося 8 вересня 2022 року, про що медіа повідомляв Генеральний штаб Збройних Сил України, а також Президент України, оприлюднивши про це відео у соціальних мережах. Згодом був відновлений контроль також над іншими населеним пунктами названої області, хоч і не над усіма. Та загалом, вересневий контрнаступ на Харківщині у вересні 2022 року, який здійснили Збройні Сили України, є одним з найбільших військових досягнень України.

Цей невеликий екскурс написаний для того, щоб нагадати події, які відбувалися на території Харківської області, де, з огляду на встановлені обставини справи, проходив військову службу позивач і певний час здійснював заходи з евакуації поранених з поля бою.

З погляду колегії суддів, у вимірі обставин справи, з яких виник спір, а також зважаючи на аргументи представника позивача, зокрема й ті, які стосувалися витребування доказів, суди попередніх інстанцій якраз і мали б з`ясувати, а які завдання/заходи у такому разі виконував/здійснював позивач на території Харківської області, зокрема в м. Балаклія, упродовж саме спірного періоду, стосовно якого відповідач висловив заперечення щодо наявності підстав для виплати додаткової винагороди у розмірі до 100000,00 грн. Відтак - якщо будуть для цього підстави - зупинитися на питанні, а чи могло бути так, що відповідач з певних причин не зафіксував участі позивача у завданнях/заходах (передбачених у пункті 1 Порядку № 89) у документах (абзац третій пункту 4 Інструкції № 89), які потім слугують підставою для виплати додаткової винагороди у розмірі до 100000,00 грн.

Такий підхід до вирішення спору або підтвердив би доводи позивача в цій частині або спростував би їх. Щонайменше судовий розгляд через призму повного і об`єктивного з`ясування всіх обставин справи не давав би підстав сумніватися у правильності дій/рішень відповідача, а також у дотриманні судами попередніх інстанцій завдань і принципів адміністративного судочинства.

20. За правилами частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи (частини четверта статті 9 КАС України).

На основі наведеного колегія суддів дійшла висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій мали би зважити на доводи представника позивача, якими обґрунтовані позовні вимоги, зокрема й ті, які стосувалися витребування доказів, адже нехтування ними спричинило те, що фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення цієї справи, - на яких головним чином і були побудовані вимоги позивача - залишилися нез`ясованими.

За частиною другою статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; .

21. З уваги на приписи частин першої, другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не може самостійно усунути порушень процесуального закону, які допустили суди попередніх інстанцій. Тому, з уваги на написані вище міркування у зіставленні з приписами частин другої, четвертої статті 353 КАС України, є підстави для скасування судових рішень в цій справі з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 341 345 349 353 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в :

1. Касаційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Кириленка Андрія Володимировича задовольнити частково.

2. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2023 року і постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2023 року у справі № 520/690/23 скасувати, справу направити на новий розгляд до Харківського окружного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. І. Смокович

Судді Н. М. Мартинюк

В. Е. Мацедонська