Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

18 жовтня 2018 року

Київ

справа №813/577/17

адміністративне провадження №К/9901/55967/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І. судді Мороз Л.Л., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Міністерства оборони України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Львівський обласний військовий комісаріат про визнання рішень та дій протиправними за касаційною скаргою Міністерства оборони України на рішення Сихівського районного суду міста Львова в складі колегії суддів: Рудакова І.П., Чорної С.З., Мички Б.Р. від 28 грудня 2017 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду в складі колегії суддів: Судової-Хомюк Н.М., Гуляка В.В., Довгополова О.М. від 20 червня 2018 року,

В С Т А Н О В И В :

У лютому 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Львівський обласний військовий комісаріат, у якому просив:

визнати протиправними рішення та дії відповідача щодо відмови позивачу у виплаті одноразової грошової допомоги як особі, інвалідність якої встановлена внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби; зобов'язати відповідача провести нарахування та виплату позивачу одноразової грошової допомоги як особі, інвалідність якої встановлена внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби.

Позов мотивований тим, що позивач проходив військову службу в складі діючої армії Збройних сил СРСР та згідно довідки до акта огляду медико-соціальної експертної комісії є інвалідом ІІІ групи захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби при виконанні інтернаціонального обов'язку. Вказана інвалідність пов'язана з проходженням військової служби. На підставі статті 16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» ОСОБА_2 має право на отримання одноразової грошової допомоги.

Рішенням Сихівського районного суду міста Львова від 28 грудня 2017 року, яке залишено без змін постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2018 року, адміністративний позов задоволено.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивач отримав поранення та захворювання, які пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, та має право на отримання одноразової грошової допомоги згідно зі статтею 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Не погоджуючись з рішенням Сихівського районного суду міста Львова від 28 грудня 2017 року та постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2018 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, Міністерство оборони України звернулось з касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні адміністративного позову.

У касаційній скарзі скаржник вказує на те, що право військовослужбовців на отримання одноразової грошової допомоги в разі поранення надається виключно військовослужбовцям Збройних сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів, оскільки позивач був звільнений з військової служби з лав Збройних сил Союзу РСР 22 грудня 1984 року на нього не поширюються пільги на соціальні гарантії, передбачені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Крім того, вказує на та, що на день отримання позивачем інвалідності не існувало норми Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», яка б передбачала виплату одноразової грошової допомоги зазначеній категорії громадян.

Від ОСОБА_2 надійшов відзив на касаційну скаргу Міністерства оборони України, у якому вказується на безпідставність вимог касаційної скарги та законність рішень судів попередніх інстанцій.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону рішення судів попередніх інстанцій відповідають не повністю, а викладені у касаційній скарзі вимоги скаржника є частково обґрунтованими з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач проходив військову службу у складі військової частини 07651 та 25 вересня 1980 року отримав струс головного мозку середньої тяжкості, забій м'яких тканин голови, рвано-забійну рану потиличної ділянки, множинні садна та забої тулуба і нижніх кінцівок, закритий перелом спинки носа під час автомобільної аварії, знаходячись на полігоні під час тактико-спеціальних занять, травма отримана під час виконання обов'язків військової служби, що підтверджується довідкою командира військової частини 07651 від 27 вересня 1980 року.

Згідно виписки із наказу командира військової частини 07651 від 22 грудня 1984 року ОСОБА_2 з 22 грудня 1984 року виключено із особового складу військової частини та виплачено вихідну допомогу.

Постановою військово-лікарської комісії № 222 на підставі протоколу № 13 засідання 14 військово-лікарської комісії від 15 березня 2001 року визнано захворювання ОСОБА_2, а саме: «деформуючий спондильоз попереково-грудного відділу хребта 2 стадії без клінічних проявів», таким, що пов'язане з виконанням обов'язків військової служби при виконанні інтернаціонального обов'язку.

29 червня 2005 року позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності у зв'язку із травмою пов'язаною з виконанням обов'язків військової служби, про що свідчить довідка МСЕК серії ЛВА-1 № 137964 від 29 червня 2005 року.

27 липня 2016 року позивач звернувся до Львівського обласного військового комісаріату із заявою про призначення та виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням інвалідності ІІІ групи, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби.

Листом № 12484 від 21 грудня 2016 року Міністерство оборони України відмовило ОСОБА_2 у призначенні одноразової грошової допомоги особам, які звільнені з військової служби та інвалідність, яким встановлено до набуття чинності Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу» від 04 квітня 2006 року № 3597-ІV.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку із виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ "Про військовий обов'язок і військову службу".

Відповідно до статті 41 цього Закону (у редакції, чинній на час звернення позивача до відповідача - 27 липня 2016 року) виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або каліцтва військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Статтею 16 Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (у редакції, чинній на час встановлення позивачу ІІІ групи інвалідності - 29 червня 2005 року) передбачалося, що військовослужбовці, а також військовозобов'язані, призвані на збори, підлягають державному обов'язковому особистому страхуванню на випадок загибелі або смерті в розмірі 100-кратного мінімального прожиткового рівня населення України на час загибелі або смерті, а також в разі поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання, одержаних у період проходження служби (зборів), у розмірі, залежному від ступеня втрати працездатності, що визначається у відсотковому відношенні від загальної суми страхування на випадок загибелі або смерті. Умови страхування і порядок виплат страхових сум військовослужбовцям і військовозобов'язаним, призваним на збори, та членам їх сімей встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Підпунктом "б" пункту 6 Умов державного обов'язкового особистого страхування військовослужбовців і військовозобов'язаних, призваних на збори, і порядок виплат їм та членам їх сімей страхових сум, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 19 серпня 1992 року N 488, встановлено, що НАСК "Оранта" виплачує страхові суми у разі втрати застрахованим працездатності, що сталася внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання, одержаних в період проходження служби (зборів), - у розмірі залежно від ступеня втрати працездатності, що визначається у процентному відношенні до загальної суми страхування на випадок загибелі або смерті.

Частиною другою статті 16-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (в редакції діючій на час звернення позивача до відповідача із заявою - 26 липня 2016 року) передбачалося, що одноразова грошова допомога у випадках, зазначених у підпунктах 5-9 пункту 2 статті 16 цього Закону, призначається і виплачується залежно від встановленої військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту інвалідності та ступеня втрати ним працездатності у розмірі, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Призначення і виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, урегульовано Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 (далі - Порядок № 975).

Відповідно до пункту 2 Порядку № 975 особам, які до набрання чинності Порядком, затвердженим цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги: допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позовні вимоги ОСОБА_2 стосуються отриманню одноразової грошової допомоги, на підставі того, що 29 червня 2005 року позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності у зв'язку із травмою пов'язаною з виконанням обов'язків військової служби, про що свідчить довідка МСЕК серії ЛВА -1 № 137964 від 29 червня 2005 року.

Проте, задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанції виходили з того, що ОСОБА_2 є інвалідом ІІ групи.

В матеріалах справи наявна незасвідчена копія посвідчення серії НОМЕР_2, виданого 15 липня 2008 року (арк. 21), відповідно до якого, позивач є інвалідом ІІ групи та відсутні будь-які інші документи пов'язані зі встановленням ОСОБА_2 ІІ групи інвалідності.

А тому, під час нового розгляду справи судам необхідно врахувати викладене та дослідити всі обставини справи пов'язані із отриманням інвалідності в аспекті позовних вимог.

Відтак, судами першої та апеляційної інстанцій не встановлені всі обставини справи, які мають важливе значення для її правильного вирішення.

До повноважень Верховного Суду, при розгляді справи в касаційному порядку, не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об'єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.

Як зазначається у рішенні Конституційного Суду України від 29 серпня 2012 року № 16-рп/2012, Конституція України гарантує здійснення судочинства судами на засадах, визначених у частині третій статті 129 Конституції України, які забезпечують неупередженість здійснення правосуддя судом, законність та об'єктивність винесеного рішення тощо. Ці засади, є конституційними гарантіями права кожного на судовий захист, зокрема, шляхом забезпечення перевірки судових рішень в апеляційному та касаційному порядках, крім випадків, встановлених законом (див. рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2011 року № 13-рп/2011).

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

В пункті 31 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Волошин проти України» (№15853/08) та пункті 22 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бацаніна проти Росії» (№3932/02) зазначено, що принцип рівності сторін вимагає «справедливого балансу між сторонами», і кожній стороні має бути надано відповідну можливість для представлення своєї справи в умовах, що не ставлять її у суттєво невигідне становище порівняно з її.

Відповідно до положень пункту 25 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" (№ 63566/00), пункту 13 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Петриченко проти України" (№ 2586/07) та пункту 280 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Нечипорук і Йонкало проти України" (№42310/04), суд зобов'язаний оцінити кожен специфічний, доречний та важливий аргумент, а інакше він не виконує свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції.

Крім цього, у пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини від 15 листопада 2007 року по справі «Бендерський проти України» (№ 22750/02) вказано, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватись в світлі обставин кожної справи (…). Конвенція не гарантує захист теоретичних та ілюзорних прав, а гарантує захист прав конкретних та ефективних (…). Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді "заслухані", тобто належним чином вивчені судом.

Відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази.

За таких обставин колегія суддів дійшла до висновку про необхідність часткового задоволення касаційної скарги, скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Враховуючи, що справа повертається на новий розгляд до суду першої інстанції, то в силу частини шостої статті 139 КАС України судові витрати новому розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Міністерства оборони України задовольнити частково.

Рішення Сихівського районного суду міста Львова від 28 грудня 2017 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2018 року скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: М.І. Гриців

Л.Л. Мороз