Історія справи

Ухвала КАС ВП від 16.04.2019 року у справі №820/1179/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

18 квітня 2019 року

Київ

справа №820/1179/16

адміністративне провадження №К/9901/26765/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Юрченко В.П., суддів - Васильєвої І.А., Пасічник С.С., розглянувши в порядку письмового провадженнякасаційну скаргуЦентральної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській областіна постановуХарківського окружного адміністративного суду від 19 квітня 2016 року (суддя Н.А. Полях) та ухвалуХарківського апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2016 року (колегія у складі суддів: Т.С. Перцова, С.В. Дюкарєва, С.П. Жигилій)у справі № 820/1179/16за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «ПРЕСТИЖ-ТК»доЗахідної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській областіпровизнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ПРЕСТИЖ-ТК» (далі - ТОВ «ПРЕСТИЖ-ТК») звернулось до суду з адміністративним позовом, в якому просило:

визнати протиправними дії Західної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області щодо невизнання податкової декларації ТОВ «Престиж-ТК» з податку на додану вартість за січень та лютий 2016 року з додатком №5;

скасувати рішення від 22 лютого 2016 року №2385/10/20-33-11-03-06 та від 17 березня 2016 року №3424/10/20-33-11-03-06 відповідача про невизнання податковою декларації ТОВ «Престиж-ТК» з податку на додану вартість за січень та лютий 2016 року;

визнати податкову декларацію ТОВ «Престиж-ТК» з податку на додану вартість за січень 2016 року та за лютий 2016 року з додатками поданою датою її фактичного отримання;

зобов'язати податкову інспекцію відобразити показники (дані) податкової декларації ТОВ «Престиж-ТК» з податку на додану вартість за січень 2016 року та за лютий 2016 року в інформаційних базах Державної фіскальної служби;

визнати протиправними дії Західної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області щодо розірвання Договору про визнання електронних документів в односторонньому порядку;

зобов'язати податкову інспекцію поновити договір № 160920151 від 16 вересня 2015 року про визнання електронних документів.

Позов обґрунтовано тим, що у податкової інспекції не було законодавчих підстав для розірвання договору про визнання електронних документів в односторонньому порядку, що спричинило несприятливі наслідки для позивача.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 19 квітня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2016 року, позов задоволено.

Визнано протиправними дії відповідача щодо невизнання податкової декларації ТОВ «Престиж-ТК» з податку на додану вартість за січень та лютий 2016 року з додатком №5 та скасовано рішення від 22 лютого 2016 року №2385/10/20-33-11-03-06 та від 17 березня 2016 року №3424/10/20-33-11-03-06 про невизнання податковою декларації ТОВ «Престиж-ТК» з податку на додану вартість за січень та лютий 2016 року.

Визнано податкову декларацію ТОВ «Престиж-ТК» з податку на додану вартість за січень 2016 року та за лютий 2016 року з додатками поданою датою її фактичного отримання та зобов'язано відповідача відобразити показники (дані) податкової декларації ТОВ «Престиж-ТК» з податку на додану вартість за січень 2016 року та за лютий 2016 року в інформаційних базах ДФС.

Визнано протиправними дії податкової інспекції щодо розірвання Договору про визнання електронних документів в односторонньому порядку та зобов'язано відповідача поновити договір № 160920151 від 16 вересня 2015 року про визнання електронних документів.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що зміни місцезнаходження позивача не відбулося, запису про відсутність ТОВ «Престиж-ТК» за місцезнаходженням до ЄДРПОУ внесено не було, а відтак, відсутні підстави для одностороннього розірвання відповідачем договору про визнання електронних документів та для невизнання податкових декларацій з ПДВ за січень та лютий 2016 року в якості податкової звітності.

Не погоджуючись з судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити повністю, оскільки вважає, що судові рішення були ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також на не об'єктивний аналіз обставин справи. Доводи касаційної скарги контролюючого органу є аналогічними обґрунтуванням його апеляційної скарги.

Відзив або заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

З урахуванням відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю, касаційний суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги в порядку письмового провадження відповідно до пункту 1 частини першої статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ТОВ «Престиж-ТК» орендує у фізичної особи Донченка В.В. офісне приміщення за адресою : м. Харків, вул. Малиновскього, 5, про що свідчить наявна в матеріалах справи копія договору оренди № 23/04-01 від 23 квітня 2015 року та акту прийому-передачі до цього договору від 23 квітня 2015 року. Ця адреса зазначена в якості місцезнаходження ТОВ «Престиж-ТК» у його статуті.

Відповідно до наявного у матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, станом на 18 березня 2016 року місцезнаходженням юридичної особи ТОВ «Престиж-ТК» є адреса : 61052, Харківська область, м. Харків, Ленінський район, вул. Маліновського, буд. 5.

Відповідно до виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, станом на 27 квітня 2015 року місцезнаходженням юридичної особи ТОВ «Престиж-ТК» є: 61052, Харківська область, м. Харків, вул. Маліновського, буд. 5.

Судами також встановлено, між позивачем та податковою інспекцією укладено договір № 160920151 від 16 вересня 2015 року про визнання електронних документів з метою спрощення надання податкової звітності з використанням телекомунікаційних каналів зв'язку, предметом якого є визнання податкових документів, поданих платником податків в електронному вигляді із застосуванням електронного цифрового підпису до органу ДФС засобами телекомунікаційного зв'язку або на електронних носіях, як оригіналу. Договір укладено в електронному вигляді. Підтвердженням укладення договору є квитанція № 2, з якої вбачається, що документ прийнято, договір укладено згідно встановлених вимог

У той же час, позивачем було направлено в електронному вигляді податкову декларацію з ПДВ за січень 2016 року, яка отримана контролюючим органом 16 лютого 2016 року, що підтверджується квитанцією №2.

12 березня 2016 року позивачем було подано до податкової інспекції податкову декларацію з ПДВ за лютий 2016 року разом з додатком 5 «Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів».

Однак, відповідачем на адресу позивача було направлено листи від 22 лютого 2016 року № 2385/10/20-33-11-03-06 та від 17 березня 2016 року № 3424/10/20-33-11-03-06, з яких вбачається, що податкові декларації з ПДВ за січень 2016 року та за лютий 2016 року заповнені з порушенням п. 48.3, ст. 48 Податкового кодексу України (далі - ПК України), а саме, зазначена у деклараціях податкова адреса не відповідає дійсності. Також, цими листами позивачеві роз'яснено, що податкова декларація повинна містити такі обов'язкові реквізити, як місцезнаходження (місце проживання) платника податків. Повідомлено, що в податковій адресі, вказаній у цих деклараціях, не зазначений район міста, що в свою чергу має розбіжність з базами даних відповідача.

У зв'язку наведеним, податкові декларації з податку на додану вартість за січень та лютий 2016 року з додатком 5 «Розшифровка податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів» не були визнані податковою інспекцією як податкова звітність. Цими листами запропоновано позивачеві надати нові декларації з ПДВ згідно з п.48.3 ст.48 ПК України.

Вказані дії відповідача стали підставою для звернення позивача з адміністративним позовом до суду.

Статтею 14 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» передбачено, що електронний документообіг здійснюється відповідно до законодавства України або на підставі договорів, що визначають взаємовідносини суб'єктів електронного документообігу.

Загальні принципи організації інформаційного обміну під час подання платниками податків податкової звітності до органів державної податкової служби України в електронній формі із використанням електронного цифрового підпису визначає Інструкція з підготовки і подання податкових документів в електронному вигляді засобами телекомунікаційного зв'язку, затверджена наказом Державної податкової адміністрації України від 10 квітня 2008 року №233 (далі по тексту - Інструкція), положення якої були чинними на момент спірних відносин.

Пунктом 1 розділу ІІ Інструкції передбачено, що платник податків здійснює формування та подання податкових документів в електронному вигляді відповідно до законодавства із застосуванням спеціалізованого програмного забезпечення формування податкових документів, засобу КЗІ, керуючись цією Інструкцією та договором.

Розділом VІ додатку І Інструкції встановлено, що договір набирає чинності з моменту його підписання Сторонами. З моменту укладання цього Договору всі попередні домовленості та укладені правочини між Платником податків та органом ДПС з питань електронного обміну інформацією втрачають чинність. Договір діє до закінчення строку чинності посилених сертифікатів відкритих ключів. Якщо Платник податків подає до органу ДПС нові посилені сертифікати ЕЦП, цей Договір вважається пролонгованим до закінчення терміну чинності нових посилених сертифікатів ключів. Орган ДПС має право розірвати Договір в односторонньому порядку у випадку ненадання Платником податків нового посиленого сертифіката (сертифікатів) відкритого ключа замість скасованих або в разі зміни Платником місця реєстрації. У разі припинення дії Договору надісланий Платником податків податковий документ в електронному вигляді не приймається.

Згідно частини першої статті 626 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У відповідності до статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Частиною 1 статті 654 ЦК України передбачено, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Отже одностороннє розірвання договору означає односторонню волю сторони угоди, яка має право на вчинення таких дій, що, у свою чергу, передбачає доведеність з боку управленої сторони наявності обставин, з якими умови договору пов'язують можливість реалізації права однієї із сторін на одностороннє розірвання договору.

В межах спірних правовідносин законодавством встановлено виключні випадки, які дають право органу ДФС розірвати договір в односторонньому порядку, а саме: у випадку ненадання платником податків нового посиленого сертифіката (сертифікатів) відкритого ключа замість скасованих або в разі зміни платником місця реєстрації.

У зв'язку з наведеним слід зазначити, що згідно з абзацом першим пункту 45.2 статті 45 ПК України податковою адресою юридичної особи (відокремленого підрозділу юридичної особи) є місцезнаходження такої юридичної особи, відомості про що містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Пунктом 10 частини другої статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що в Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про юридичну особу, крім державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб, зокрема, місцезнаходження юридичної особи.

Відповідно до частин першої, другої статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Відтак, зважаючи на відсутність в матеріалах справи будь-яких доказів на підтвердження існування обставин, з якими законодавство та умови угоди пов'язують можливість її одностороннього розірвання, Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанції про те, що у контролюючого органу не було законних підстав для вчинення дій по розірванню укладеного із позивачем договору в односторонньому порядку й, як наслідок, для відмови у прийнятті податкової звітності.

До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд під час розгляду подібної справи, зокрема постанова від 22 серпня 2018 року, справа №820/392/16 (адміністративне провадження №К/9901/19407/18).

Не спростовують наведеного й посилання відповідача на інформацію про відсутність позивача за податковою адресою, одержану від оперативного управління Центральної ОДПІ м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області від 15 лютого 2016 року, оскільки остання не є такою, що в силу згаданих положень законодавства свідчить про відсутність платника податків за зареєстрованим місцезнаходженням, а тому не може зумовлювати підстав для розірвання договору про визнання електронних документів в односторонньому порядку. Судами ж в ході розгляду справи встановлено, що станом на момент вчинення оскаржуваних дій в Єдиному державному реєстрі були відсутні записи про непідтвердження відомостей про позивача або про його відсутність за місцезнаходженням.

Що ж стосується податкової звітності, слід зазначити, що відповідно до підпункту 16.1.3 пункту 16.1 статті 16 ПК України платники податків зобов'язані подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів.

Згідно пункту 46.1 статті 46 ПК України податкова декларація, розрахунок (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.

Як передбачено у пункті 48.1 статті 48 ПК України, податкова декларація складається за формою, затвердженою в порядку, визначеному положеннями пункту 46.5 статті 46 цього Кодексу та чинному на час її подання.

Форма податкової декларації повинна містити необхідні обов'язкові реквізити і відповідати нормам та змісту відповідних податку та збору.

Пунктом 48.2 статті 48 ПК України визначено, що обов'язкові реквізити - це інформація, яку повинна містити форма податкової декларації та за відсутності якої документ втрачає визначений цим Кодексом статус із настанням передбачених законом юридичних наслідків.

Порядок подання податкової декларації до контролюючих органів закріплений статтею 49 ПК України, у відповідності до пункту 49.8 якої прийняття податкової декларації є обов'язком контролюючого органу.

Імперативний характер наведеної норми означає, що контролюючий орган не має права не прийняти фактично отриману податкову декларацію, подану платником податків в один із способів, передбачених пунктом 49.3 статті 49 ПК України (особисто або через представника, поштою чи засобами електронного зв'язку).

Практична реалізація процедури прийняття податкової декларації встановлена пунктами 49.8 та 49.9 статті 49 ПК України.

Як визначено нормою абзацу першого пункту 49.9 статті 49 ПК України, за умови дотримання платником податків вимог цієї статті посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана зареєструвати податкову декларацію платника датою її фактичного отримання контролюючим органом.

Згідно з пунктом 49.8 статті 49 ПК України під час прийняття податкової декларації уповноважена посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана перевірити наявність та достовірність заповнення всіх обов'язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу. Інші показники, зазначені в податковій декларації платника податків, до її прийняття перевірці не підлягають.

При цьому за змістом пункту 49.10 статті 49 ПК України відмова посадової особи контролюючого органу прийняти податкову декларацію з будь-яких причин, не визначених цією статтею, у тому числі висунення будь-яких не визначених цією статтею передумов щодо такого прийняття (включаючи зміну показників такої податкової декларації, зменшення або скасування від'ємного значення об'єктів оподаткування, сум бюджетних відшкодувань, незаконного збільшення податкових зобов'язань тощо), забороняється.

Водночас ПК України передбачені спеціальні наслідки подання платником податків податкової декларації, заповненої з порушенням вимог пунктів 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу. У такому разі на підставі пункту 49.11 статті 49 ПК України контролюючий орган зобов'язаний надати платнику податків письмове повідомлення про відмову у прийнятті його податкової декларації із зазначенням причин такої відмови.

У відповідності до пункту 49.13 статті 49 ПК України у разі якщо в установленому законодавством порядку буде встановлено факт неправомірної відмови контролюючим органом (посадовою особою) у прийнятті податкової декларації, остання вважається прийнятою у день її фактичного отримання контролюючим органом.

Отже зміст вищенаведених правових норм свідчить про те, що перелік підстав для відмови контролюючого органу від прийняття податкової декларації, закріплений положеннями статей 48 та 49 ПК України, є вичерпним; неприйняття податкової декларації з інших підстав, не передбачених податковим законодавством, забороняється.

Як зазначалось вище, підставою для неприйняття податкових декларацій з податку на додану вартість за січень 2016 року, лютий 2016 року та додатків до них слугувало порушення п.48.3 ст.48 ПК України при заповненні цих податкових декларацій, а також не зазначення району міста в адресі підприємства.

Разом з тим, як вбачається з наявних в матеріалах справи копій вищевказаних податкових декларацій та встановлено судами, у рядку 05 податкових декларацій «Податкова адреса» позивачем зазначено: у податковій декларації за січень 2016 року - вул. Маліновського, буд. 5, Ленінський район, м. Харків, Харківська область, 61052; у податковій декларації за лютий 2016 року - вул. Маліновського, буд. 5, Холодногірський район, м. Харків, Харківська область, 61052, що відповідає даним Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а також Реєстру платників ПДВ.

Отже, позивачем у податкових деклараціях з ПДВ за січень та лютий 2016 року вірно зазначено податкову адресу підприємства, яка співпадає з юридичною адресою та фактичним місцезнаходженням, та вказано район міста, в якому знаходиться підприємство.

Водночас, інших доводів щодо невідповідності поданих позивачем декларацій вимогам п.48.3 ст.48 ПК України, крім невірного зазначення місцезнаходження підприємства, відповідачем не викладено ані в надісланих на адресу позивача листах від 22 лютого 2016 року та від 17 березня 2016 року про відмову у визнанні цих декларацій податковою звітністю, ані в апеляційній та касаційній скарг.

Враховуючи наведене, а також відсутність будь-яких доказів на підтвердження існування обставин, з якими положення ПК України пов'язують можливість неприйняття податкової декларації, касаційний суд погоджується із висновком судів попередніх інстанцій про те, що у відповідача не було законних підстав для відмови у прийнятті податкових декларацій з податку на додану вартість за січень та лютий 2016 року з додатком №5, поданих позивачем у справі, скасування рішень відповідача про невизнання цих податкових декларацій податковою звітністю, а також визнання вищевказаних податкових декларацій з додатками поданими датою її фактичного отримання, та, як наслідок, зобов'язання відповідача відобразити показники (дані) цих податкових декларацій в інформаційних базах ДФС.

За таких обставин, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги про наявність законних підстав для задоволення позову.

Суд касаційної інстанції визнає, що суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Відповідно до ст. 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Центральної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області залишити без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19 квітня 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2016 року - без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

........................

........................

........................

В.П.Юрченко І.А.ВасильєваС.С.Пасічник Судді Верховного Суду