Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 травня 2023 року

м. Київ

справа № 120/8419/22

адміністративне провадження № К/990/3388/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Мороз Л.Л.,

суддів: Бучик А.Ю., Рибачука А.І.,

розглянувши у порядку попереднього розгляду в касаційній інстанції адміністративну справу № 120/8419/22

за позовом ОСОБА_1 до Брацлавської селищної ради Тульчинського району Вінницької області, голови Брацлавської селищної ради Тульчинського району Вінницької області про визнання дій протиправними, визнання протиправним та скасування рішення селищної ради, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 26.10.2022 (головуючий суддя Альчук М.П.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 08.12.2022 (головуючий суддя Ватаманюк Р.В., судді: Сапальова Т.В., Капустинський М.М.),

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2022 року ОСОБА_1 (далі також - позивачка/скаржниця) звернулась до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Брацлавської селищної ради Тульчинського району Вінницької області, голови Брацлавської селищної ради Тульчинського району Вінницької області, у якому просила:

- визнати протиправним та скасувати рішення 26 сесії 8 скликання Брацлавської селищної ради Тульчинського району Вінницької області від 14.02.2022 № 133 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) в АДРЕСА_1 , гр. ОСОБА_2 »;

- визнати протиправними дії Брацлавського селищного голови у частині погодження технічної документації, виготовленої з 05.08.2022 по 27.08.2022 на замовлення гр. ОСОБА_2 щодо самоуправного збільшення нею до 0,0489 га розміру ділянки для обслуговування будинку, тобто збільшення на 101 м2.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 26.10.2022, залишеною без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 08.12.2022, відмовлено у відкритті провадження у справі згідно з пунктом 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Суди попередніх інстанцій виходили з того, що зазначений спір не належить до юрисдикції адміністративних судів, оскільки має вирішуватися в порядку цивільного судочинства, за правилами якого можливий одночасний розгляд вимог про визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу місцевого самоврядування, а також захисту приватного права позивача як власника земельної ділянки.

Не погоджуючись з указаними ухвалою та постановою, позивачка оскаржила їх у касаційному порядку.

Обґрунтовує касаційну скаргу позивач тим, що до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Відповідачі правом подання письмових заперечень (відзиву) на касаційну скаргу не скористалися.

Верховний Суд, перевіривши та обговоривши доводи касаційної скарги, в межах касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення скарги позивача з огляду на таке.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частиною першою статті 4 КАС України, адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - це, зокрема, спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

На підставі пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Статтею 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження; спори між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Водночас помилковим є поширення юрисдикції адміністративних судів на всі спори, стороною яких є суб`єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних чи господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило майнового, приватного права чи інтересу.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювала правові позиції щодо правил віднесення спорів до адміністративної юрисдикції.

Зокрема у постановах від 21.11.2018 у справі № 520/13190/17, від 27.11.2018 у справі № 820/3534/17, від 19.02.2020 у справі № 1340/3580/18 та інших Велика Палата дійшла наступних висновків:

«До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів».

Натомість до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб`єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого суб`єкта, а останній, відповідно, зобов`язаний виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 914/2006/17).

Зважаючи на те, що саме Велика Палата Верховного Суду є судом, уповноваженим вирішувати юрисдикційні спори, колегія суддів не має підстав не враховувати запропонований підхід під час вирішення цієї справи.

Ураховуючи наведені вище нормативні положення, не є публічно-правовим спір між органом державної влади та/або органом місцевого самоврядування (суб`єктом владних повноважень) як суб`єктом публічного права та суб`єктом приватного права - фізичною особою чи юридичною особою, в якому управлінські дії суб`єкта владних повноважень спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав фізичної чи юридичної особи. У такому випадку - це спір про право цивільне, незважаючи на те, що у спорі бере участь суб`єкт публічного права, а спірні правовідносини врегульовано нормами цивільного та адміністративного права.

У справі що розглядається, судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач звернулася до суду із позовом, яким оскаржує рішення 26 сесії 8 скликання Брацлавської селищної ради Тульчинського району Вінницької області від 14.02.2022 № 133 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) в АДРЕСА_1 , гр. ОСОБА_2 ».

Крім того, позивач просить суд визнати протиправними дії Брацлавського селищного голови у частинні погодження технічної документації, виготовленій з 05.08.2022 по 27.08.2022 на замовлення гр. ОСОБА_2 щодо самоуправного збільшення нею до 0,0489 га розміру ділянки для обслуговування будинку, тобто збільшення на 101 м2.

Позивач зазначає, що оскаржуване рішення селищної ради порушує її право на реєстрацію земельної ділянки площею 0,0421 га, оскільки винесення такого призвело до прийняття Державним кадастровим реєстратором відділу 5 управління Звенигородського району ГУ Держгеокадастру у Черкаській області рішення № РВ-7101546392021 про відмову у внесенні відомостей про земельну ділянку ОСОБА_1 до Державного земельного кадастру.

Також, позивач наголошує, що селищним головою допущено протиправні дії, що полягали у порушенні рішення 31 сесії 6 скликання Брацлавської селищної ради, яким надано дозвіл ОСОБА_1 на виготовлення технічної документації із землеустрою по АДРЕСА_1 , щодо встановлення меж земельної ділянки орієнтовною площею 0,0421 га, що перебуває у її користуванні, адже в порушення зазначеного, одноособово погоджено в серпні 2021 року ОСОБА_2 документацію із землеустрою щодо встановлення меж зазначеної земельної ділянки. Тобто, погоджено документацію на земельну ділянку, яка перебувала у користуванні заявниці для обслуговування належної їй 12/25 частини одноповерхового будинку та господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1 .

Таким чином, заявниця вважає, як рішення № 133 від 14.02.2022, прийняте Брацлавською селищною радою, так і дії селищного голови щодо погодження документації іншій особі, є протиправними, у зв`язку з чим звернулася до суду з цим позовом.

Тобто, у даній справі позивач оскаржує рішення селищної ради, на підставі якого третій особі затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), з підстав порушення її прав як користувача відповідної земельної ділянки, яка розташована безпосередньо під будівлею, що належить позивачу на праві власності, а отже скасування відповідного рішення, заявником якого позивач не була, матиме вплив на права третьої особи, як користувача спірної земельної ділянки.

Верховний Суд зауважує, що спір, який розглядається, не є спором між учасниками публічно-правових відносин, оскільки селищна рада, приймаючи оскаржуване рішення, не мала публічно-правових відносин саме з позивачкою.

Згідно із частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Одним зі способів захисту цивільного права є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (пункт 10 частини другої статті 16 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша статті 21 ЦК України).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що цей спір не пов`язаний із захистом прав у сфері публічно-правових відносин, водночас стосується цивільних прав та інтересів позивача, а отже має вирішуватися судами за правилами ЦПК України.

Та обставина, що відповідачем у справі визначено орган місцевого самоврядування, не змінює правову природу спірних правовідносин та не робить цей спір публічно-правовим, оскільки вимоги позивача не стосуються захисту його прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин.

Слід наголосити також й на висновках Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 01.10.2019 у справі № 922/2723/17 стосовно того, що рішення суб`єкта владних повноважень у сфері земельних відносин може оспорюватися з погляду його законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації цього рішення виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 ЦК України та пред`являтися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред`явлення такої позовної вимоги є оспорювання цивільного права особи, що виникло в результаті та після реалізації рішення суб`єкта владних повноважень.

При цьому слід враховувати, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі з обов`язком суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.

Аналогічну правову позицію викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 802/233/16-а, від 27.06.2018 у справі № 814/104/17, від 14.11.2018 у справі № 439/1597/16-а.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що вказаний спір не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень.

Відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 341 343 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2022 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 08 грудня 2022 року у справі № 120/8419/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.Л. Мороз А.Ю. Бучик А.І. Рибачук