Історія справи

Постанова КАС ВП від 17.02.2022 року у справі №160/11931/20
Ухвала КАС ВП від 02.08.2021 року у справі №160/11931/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 160/11931/20

адміністративне провадження № К/9901/25764/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Мацедонської В. Е.,

суддів: Данилевич Н. А., Кашпур О. В.,

розглянув в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області

на ухвалу Третього апеляційного адміністративного суду від 17.06.2021 (головуючий - суддя: Лукманова О. М., судді: Божко Л. А., Дурасова Ю. В. )

у справі №160/11931/20

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області

про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

УСТАНОВИЛ:

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області (далі - відповідач), в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати пункт 3 наказу Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області №1188к від 31.07.2020 року "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності окремих поліцейських Павлоградського ВП ГУНП" в частині накладення на ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції;

- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області №230 о/с від 21.08.2020 в частині звільнення капітана поліції ОСОБА_1 заступника начальника відділу кримінальної поліції Павлоградського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Дніпропетровській області, за пунктом 6 частини 1 статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України, прийнятого на підставі наказу №1186к від
31.07.2020 Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області;

- поновити ОСОБА_1 на службі в поліції на посаді заступника начальника відділу кримінальної поліції Павлоградського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області;

- стягнути з Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з
21.08.2020 по день ухвалення рішення по справі.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.01.2021 у задоволенні позову відмовлено.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що за наслідками проведеного службового розслідування відповідач дійшов висновків про порушення позивачем службової дисципліни, а саме: за порушення службової дисципліни, недотримання вимог пунктів 1, 2 частини 1 статті 18 Закону України "Про Національну поліцію", Присяги працівника поліції, пунктів 1,6 частини 3 статті 1 Дисциплінарного статуту, абзаців 1,2 пункту 1, розділу II, абзацу 1 пункту 3 розділу V Правил етичної поведінки поліцейських, затверджених наказом МВС України від 09.11.2016 №1179, що виразилося у недотриманні принципів діяльності поліції та вчиненні дій не сумісних з вимогами, що пред'являються до професійно-етичних якостей поліцейського, приниження авторитету та рівня довіри населення до органу Національної поліції України, застосовано до заступника начальника відділу кримінальної поліції Павлоградського ВП ГУНП капітана поліції ОСОБА_1 дисциплінарне стягнення у виді звільнення зі служби в поліції.

Суд зазначив, що дискредитація звання рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ (національної поліції) за своєю суттю полягає у вчиненні такого проступку, що підриває довіру та авторитет таких органів і їх працівників в очах громадськості та є несумісним із подальшим проходженням служби.

Дії позивача, встановлені службовим розслідуванням, є такими, що підривають авторитет і довіру до поліції як органу державної виконавчої влади, який покликаний захищати життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань, що є неприпустимим.

Провівши службове розслідування і встановивши беззаперечні докази вчинення поліцейським дисциплінарного проступку, відповідач не повинен чекати набрання законної сили рішенням суду про притягнення позивача до кримінальної відповідальності, щоб притягнути його до дисциплінарної відповідальності на підставі припису п.6 ч.1 ст.77 Закону.

Підставою звільнення позивача стало порушення ним Дисциплінарного статуту, а не наявність кримінального провадження, чи доведення вини останнього у вчиненні злочину. Тобто, оскаржуваними наказами позивача притягнуто саме до дисциплінарної відповідальності, при цьому не з підстав скоєння кримінального правопорушення, а через вчинення дій, які є дисциплінарним проступком.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу.

Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 17.06.2021 на підставі пункту 3 частини 1 статті 236 КАС України провадження у справі №160/11931/20 - зупинено до розгляду кримінального провадження №620191000000001610 від 04.11.2019 (справа №185/170/21, провадження №1-кп/185/288/21) до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що необхідно зупинити провадження у даній справі до розгляду кримінального провадження №6201910000001610 (справа №185/170/21, провадження №1-кп/185/288/21) до набрання законної сили судовим рішенням у кримінальній справі у зв'язку з об'єктивною неможливістю розгляду цієї адміністративної справи до встановлення доказів, які стали підставою для звільнення, під час розгляду вищевказаної кримінальної справи.

Суд апеляційної інстанції зазначив про неможливість встановлення доказів порушення службової дисципліни, які стали підставою для звільнення, в рамках цієї адміністративної справи.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги. Позиція інших учасників.

Не погоджуючись з ухвалою суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції та направити справу для продовження розгляду до Третього апеляційного адміністративного суду.

Касаційна скарга мотивована тим, що висновок суду апеляційної інстанції про неможливість розгляду цієї справи до розгляду кримінального провадження №62019100000001610 (справа №185/170/21, провадження №1-кп/185/288/21) до набрання законної сили судовим рішенням у кримінальній справі є необґрунтованим і таким, що суперечить законодавству.

На думку скаржника, суд апеляційної інстанції не врахував, що рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності позивача ґрунтується на самостійних правових підставах.

Судом апеляційної інстанції не було надано належної оцінки тому факту, що дисциплінарна комісія не вирішувала питання про обґрунтованість обвинувачення ОСОБА_1, яке здійснюється в межах досудового розслідування, а лише перевіряла дотримання позивачем вимог, що пред'являються до поліцейських та наявності в діях позивача складу дисциплінарного проступку.

Позивачем відзив на касаційну скаргу не подано, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Рух касаційної скарги

Ухвалою Верховного Суду від 29.09.2021 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області на ухвалу Третього апеляційного адміністративного суду від 17.06.2021.

12.10.2021 справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою від 14.02.2022 зазначену адміністративну справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження на 15.02.2022.

Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи

Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, виходить з такого.

Відповідно до ухвали Верховного Суду від 29.09.2021 касаційне провадження у справі відкрито з метою перевірки доводів касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, зокрема пункту 3 частини 1 статті 236 КАС України щодо неможливості розгляду цієї справи до розгляду кримінального провадження №62019100000001610 (справа №185/170/21, провадження №1-кп/185/288/21) до набрання законної сили судовим рішенням у кримінальній справі, що є підставою касаційного оскарження згідно із частиною 4 статті 328 КАС України.

Щодо зупинення провадження в адміністративній справі з підстав неможливості розгляду справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку кримінального провадження, Верховний Суд зазначає наступне.

Під неможливістю розгляду справи до вирішення іншої справи слід розуміти, що обставини, які розглядаються у такій іншій справі, не можуть бути встановлені адміністративним судом самостійно через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок непідвідомчості, обмеженості предметом позову, неможливості розгляду тотожної справи, певної черговості розгляду вимог тощо.

Зупиняючи провадження в справі, суд апеляційної інстанції виходив з того, що розгляд кримінального провадження №62019100000001610 від 04.11.2019 (справа №185/170/21, провадження №1-кп/185/288/21) має безпосередній вплив на вирішення цієї адміністративної справи, а зібрані докази у кримінальному провадженні дозволять суду встановити та оцінити обставини (факти), які стали підставою для звільнення зі служби в поліції ОСОБА_1.

Колегія суддів Верховного Суду не погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції, з огляду на таке.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 236 КАС України суд зупиняє провадження у справі в разі об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Вирішуючи питання щодо зупинення провадження в адміністративній справі з підстав, визначених пунктом 3 частини 1 статті 236 КАС України, суд повинен належним чином проаналізувати ймовірні наслідки розгляду кримінального провадження №62019100000001610 від 04.11.2019 року (справа №185/170/21, провадження №1-кп/185/288/21), їхній взаємозв'язок із спірними правовідносинами, що є предметом розгляду в адміністративній справі, підставами позову, і відобразити відповідні висновки у своїй ухвалі.

Зупинення провадження в адміністративних справах до розгляду кримінального провадження може бути визнано доцільним за умов дійсної пов'язаності потенційного результату розгляду цього питання із фактичними обставинами адміністративної справи та належного обґрунтування судом необхідності такого зупинення.

Водночас, вирішуючи питання щодо зупинення провадження у справі, суд апеляційної інстанції належним чином не обґрунтував наявності зв'язку між очікуваним розглядом кримінального провадження №62019100000001610 від 04.11.2019 року (справа №185/170/21, провадження №1-кп/185/288/21) і предметом цього спору.

З оскаржуваної ухвали убачається, що, на думку суду апеляційної інстанції, підставою для звільнення позивача зі служби в поліції стало відкриття вищевказаного кримінального провадження та проведення пов'язаних з ним слідчих дій.

Проте, підставою звільнення позивача стало порушення ним Дисциплінарного статуту, а не наявність кримінального провадження, чи доведення вини останнього у вчиненні злочину. Оскаржуваними наказами позивача притягнуто саме до дисциплінарної відповідальності, при цьому не з підстав скоєння кримінального правопорушення, а через вчинення дій, які є дисциплінарним проступком.

Згідно з частинами 1, 2, 3, 4 статті 14 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, затвердженого Законом України "Про Дисциплінарний статут Національної поліції України" від 15.03.2018 № 2337-VIII, службове розслідування - це діяльність із збирання, перевірки та оцінки матеріалів і відомостей про дисциплінарний проступок поліцейського.

Службове розслідування проводиться з метою своєчасного, повного та об'єктивного з'ясування всіх обставин вчинення поліцейським дисциплінарного проступку, встановлення причин і умов його вчинення, вини, ступеня тяжкості дисциплінарного проступку, розміру заподіяної шкоди та для підготовки пропозицій щодо усунення причин вчинення дисциплінарних проступків.

Службове розслідування призначається за письмовим наказом керівника, якому надані повноваження із застосування до поліцейського дисциплінарного стягнення.

Підставою для призначення службового розслідування є заяви, скарги та повідомлення громадян, посадових осіб, інших поліцейських, засобів масової інформації, рапорти про вчинення порушення, що має ознаки дисциплінарного проступку, або безпосереднє виявлення ознак такого проступку посадовою особою поліції, за наявності достатніх даних, що вказують на ознаки дисциплінарного проступку.

Службове розслідування проводиться та має бути завершено не пізніше одного місяця з дня його призначення керівником (ч. 1 ст. 16 Дисциплінарного статуту).

Однією із загальних рис дисциплінарної відповідальності, якою вона відрізняється від інших видів юридичної відповідальності, є можливість її застосування без рішення суду на підставі вчинення дисциплінарного проступку.

Аналіз співвідношення кримінальної та дисциплінарної відповідальності особи свідчить про те, що перша застосовується за діяння, котре є суспільно небезпечним, охоплюється положеннями Кримінального кодексу України, та за яке передбачено найбільш суворий захід державного примусу. На відміну від кримінальної відповідальності, дисциплінарна відрізняється тим, що підставою її застосування завжди є порушення встановленої організації праці або порушення загальновстановлених зобов'язань, які можуть бути передбачені службовими обов'язками суб'єкта проступку.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини не є порушенням статті 6 Конвенції притягнення до дисциплінарної відповідальності на основі відомостей про факти, що встановлені у кримінальному провадженні, якщо такі відомості аналізувалися під кутом зору правил службової етики, навіть якщо особа була у кримінальному провадженні виправданою (див. mutatis mutandis рішення Європейської комісії з прав людини від 06 жовтня 1982 року у справі "X. v.

Austria" про неприйнятність заяви № 9295/81) чи таке провадження було закрите (див. mutatis mutandis рішення Європейської комісії з прав людини від 07 жовтня 1987року у справі "C. v. the United Kingdom" про неприйнятність заяви № 11882/85). Більше того, гарантована пунктом 2 статті 6 Конвенції презумпція невинуватості застосовується до процедури, яка за своєю суттю є кримінальною, і в межах якої суд робить висновок про вину особи саме у кримінально-правовому сенсі (рішення Європейського суду з прав людини від 11 лютого 2003 року у справі "Ringvold v. Norway", заява № 34964/97). Відтак, зазначена гарантія не може бути поширена на дисциплінарні й інші провадження, які згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції охоплюються поняттям спору щодо прав та обов'язків цивільного характеру.

Тож вирішення питання про правомірність притягнення працівника органів поліції до дисциплінарної відповідальності, передбачає необхідність з'ясовувати склад дисциплінарного проступку в його діях, незалежно від того, яку кримінально-правову кваліфікацію, ці ж самі дії особи отримали в рамках кримінального провадження та які наслідки, у підсумку, настали для такої особи.

Такий підхід до вирішення питання про правомірність притягнення осіб до дисциплінарної відповідальності застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17, а також Верховним Судом, зокрема у постановах від 07 лютого 2020 року у справі № 260/1118/18, від 28 лютого 2020 року у справі № 825/1398/17, від 06 березня 2020 року у справі № 804/1758/18 та від 20 жовтня 2020 року у справі № 340/1502/19.

Таким чином, в рамках розгляду цієї справи суд апеляційної інстанції повинен дослідити та надати оцінку висновку саме службового розслідування та зібраним в ході цього службового розслідування доказам і оцінити доведеність матеріалами службового розслідування наявність складу дисциплінарного проступку у діях позивача, адже притягнення позивача до кримінальної відповідальності не було підставою для притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності.

Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2,4,7 та 11 до Конвенції" (далі - Конвенція), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях указував на необхідність дотримання судами держав-учасниць Конвенції принципу розгляду справи судами упродовж розумного строку.

Практика Європейського суду з прав людини з цього питання є різноманітною й залежною від багатьох критеріїв, серед яких: складність справи, поведінка заявника, судових та інших державних органів, важливість предмета розгляду та ступінь ризику терміну розгляду для заявника тощо.

Не вдаючись до детального аналізу практики Європейського суду з прав людини з питання, що розглядається, Верховний Суд ураховує висновки цього суду про те, що трудові спори за своєю природою вимагають оперативного вирішення, ураховуючи значимість цього питання для зацікавленої особи, яка через звільнення втрачає засоби для існування.

Отже, тривале зволікання судами з розглядом трудових спорів, різновидом яких є спори щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, ставить під загрозу дотримання з боку України пункту 1 статті 6 Конвенції.

Подібний висновок викладено в постанові об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду від 12 грудня 2019 року у справі № 826/25204/15.

Окремо слід зазначити, що зупинення провадження у справі щодо проходження публічної служби покладає на обох сторін надмірний тягар правової невизначеності.

Так, орган, з якого звільнено особу, не може прийняти на цю посаду іншу особу з огляду на можливість поновлення на цій посаді попереднього працівника, а особа, яку звільнено, не розуміє перспективи свого подальшого проходження публічної служби та потреби у працевлаштуванні.

У зв'язку з цим, для даної категорії справ законодавством встановлено стислі процесуальні строки з метою своєчасного та оперативного розгляду: місячний строк для звернення до суду замість загального шестимісячного; віднесено такі справи до справ незначної складності зі зменшеними строками розгляду.

Таким чином, невиправдане зупинення провадження у справах даної категорії є неприпустимим та не відповідає завданням адміністративного судочинства.

Крім того, трудові спори пов'язані з можливістю поновлення особи на роботі. У такому випадку на користь особи підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу, який за рахунок надміру тривалого розгляду справи може сягнути величезних розмірів за відсутності у цьому вини органу.

Отже, суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права, що призвело до постановлення незаконної ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Відповідно до частин 1 та 4 статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі. Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом.

За таких обставин касаційна скарга Головного правління Національної поліції в Дніпропетровській області підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала Третього апеляційного адміністративного суду від 17.06.2021 - скасуванню з направленням справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Висновки щодо розподілу судових витрат

З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати не розподіляються.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області задовольнити.

Ухвалу Третього апеляційного адміністративного суду від 17.06.2021 скасувати, а справу направити до Третього апеляційного адміністративного суду для продовження розгляду.

Судові витрати не розподіляються.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач В. Е. Мацедонська

Судді Н. А. Данилевич

О. В. Кашпур