Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

16 січня 2019 року

Київ

справа №808/509/17

адміністративне провадження №К/9901/23308/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Головуючої судді - Желтобрюх І.Л.,

суддів: Білоуса О.В., Шарапи В.М.,

розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 3 квітня 2017 року (суддя Семененко М.О.) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2017 року (колегія суддів у складі: головуючого судді Баранник Н.П., Бишевської Н.А., Щербака А.А.) у справі № 808/509/17 за позовом ОСОБА_1 до Апеляційного суду Запорізької області, Державної судової адміністрації України про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії та стягнення коштів,

установив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Апеляційного суду Запорізької області, Державної судової адміністрації України (далі - ДСА України), в якому просив: визнати протиправною відмову Апеляційного суду Запорізької області у виплаті позивачу одноразової вихідної допомоги у зв'язку з виходом у відставку згідно статті 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та стягнути на його користь 273036,90 грн вихідної допомоги у зв'язку з виходом у відставку; зобов'язати ДСА України виділити Апеляційному суду Запорізької області кошти, належні до виплати позивачу одноразової вихідної допомоги у зв'язку з виходом у відставку.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 3 квітня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2017 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, скаржник просить скасувати оскаржувані судові рішення та прийняти нове, яким позов задовольнити. Скаргу мотивує тим, що він набув право на відставку до набрання чинності Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27 березня 2014 року № 1166-VII, з огляду на стаж його роботи, а тому він має право на отримання вихідної допомоги за останньою посадою у зв'язку з відставкою відповідно статті 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453-VI. Зазначає, що за принципом верховенства права, зміни до законодавства не можуть стосуватися осіб, які вже користуються відповідними правами, і розповсюджуються лише на тих осіб, які призначені на посаду судді після набрання такими змінами чинності.

У запереченнях на касаційну скаргу ДСА України просить залишити її без задоволення, а судові рішення - без змін, оскільки вважає доводи позивача безпідставними, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій такими, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна не скарга підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 працював на посаді судді Апеляційного суду Запорізької області з 10 липня 1987 року.

2 липня 2016 року позивач направив до Вищої ради юстиції заяву про звільнення з посади судді у відставку.

Постановою Верховної Ради України від 8 вересня 2016 року № 1515-V11 ОСОБА_1 звільнено з посади судді Апеляційного суду Запорізької області у зв'язку з поданням заяви про відставку.

Наказом голови Апеляційного суду Запорізької області від 15 вересня 2016 року №72-к суддю судової палати з розгляду кримінальних справ ОСОБА_1 відраховано зі складу суду.

У січні 2017 року позивач звернувся до голови Апеляційного суду Запорізької області із заявою про нарахування та виплату йому вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Листом Апеляційного суду Запорізької області від 3 лютого 2017 року позивачу повідомлено про відсутність правових підстав для виплати вихідної допомоги, оскільки на день звільнення позивача був чинним Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453-VI в редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд», який не передбачав виплату вихідної допомоги судді, який звільняється у відставку.

26 січня 2017 року позивач звернувся до ДСА України із заявою про виплату йому вихідної допомоги у зв'язку з виходом у відставку. Листом від 26 січня 2017 року ДСА України також повідомило позивача про відсутність підстав для виплати такої допомоги.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що на момент реалізації позивачем права на відставку виплата вихідної допомоги не була передбачена нормами чинного законодавства.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з таким висновком судів першої та апеляційної інстанцій, з огляду на наступне.

Згідно зі статтею 120 Закону України № 2453-VI (у редакції, що діяла станом на час подання позивачем заяви про відставку) суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається відповідно до статті 135 цього Закону, має право подати заяву про відставку. Заява про відставку подається суддею безпосередньо до Вищої ради юстиції, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади. Суддя здійснює свої повноваження до прийняття рішення про його звільнення.

За правилами статті 122 Закону України № 2453-VI порядок розгляду питання та прийняття Верховною Радою України рішення про звільнення з посади судді, обраного безстроково, визначається цим Законом та Регламентом Верховної Ради України. Повноваження судді припиняються з дня прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення з посади судді.

Статтею 136 Закону України № 2453-VI передбачалося, що судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Водночас, Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27 березня 2014 року №1166-VII, який набрав чинності 1 квітня 2014 року, було внесено зміни до Закону України № 2453-VI, та виключено статтю 136.

Отже, судді, які вийшли у відставку після 1 квітня 2014 року, не мали права на отримання вихідної допомоги відповідно до Закону № 2453-VI.

У рішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року №1-рп/99 зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Отже, в даному випадку до спірних правовідносин слід застосовувати положення нормативно-правових актів, які діяли на час прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення позивача з посади судді.

Згідно з фактичними обставинами справи, ОСОБА_1 було звільнено у відставку на підставі постанови Верховної Ради України від 8 вересня 2016 року, тобто, у той час, коли положення про виплату вихідної допомоги, передбачену статтею 136 Закону №2453-VI, втратили чинність.

Так, 30 вересня 2016 року набрав чинності Закон України від 2 червня 2016 року №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», положеннями частини першої статті 143 якого відновлено право судді, який вийшов у відставку, на виплату вихідної допомоги (в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою). Однак, положення вказаної статті набрали чинності після виходу позивача у відставку.

Зважаючи на те, що право на отримання відповідної вихідної допомоги нерозривно пов'язане саме з фактом виходу судді у відставку, а не з датою подання позивачем заяви про відставку до Вищої ради юстиції, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність у позивача права на отримання вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

При цьому, колегія суддів Верховного Суду зауважує, що відмова відповідача у виплаті такої допомоги не є звуженням змісту та обсягу прав позивача, на чому він акцентує увагу, оскільки законодавство, чинне на момент виходу позивача у відставку, виплату такої допомоги не передбачало.

Крім того, у рішенні від 19 листопада 2013 року №10-рп/2013 Конституційний Суд України зазначив, що за своєю правовою природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вихідна допомога не належить до таких конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання, оскільки не є основним джерелом матеріального забезпечення суддів та не має постійного характеру.

Рішення щодо неконституційності Закону України № 1166-VII в частині виключення статті 136 із Закону України № 2453-VI, Конституційним Судом України не приймалося.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову та виплати позивачу вихідної допомоги у зв'язку з виходом у відставку у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Отже, доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Верховного Суду вважає, що висновки судів попередніх інстанцій є обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, внаслідок чого касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.

Керуючись статтями 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

постановив :

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 3 квітня 2017 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2017 року - залишити без змін, а касаційну скаргу ОСОБА_1 - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуюча суддя І.Л. Желтобрюх

Судді О.В. Білоус

В.М. Шарапа