Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

15 травня 2018 року

справа №820/4710/16

адміністративне провадження №К/9901/44814/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р.Ф.(суддя-доповідач),

суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Київської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2018 року у складі колегії суддів Бартош Н.С., Макаренко Я.М., Мінаєва О.М. по справі № 820/4710/16 за позовом Київської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компані "Плазма» про накладення арешту на кошти,

У С Т А Н О В И В :

У вересні 2016 року Київська об'єднана державна податкова інспекція м. Харкова Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області (далі - податковий орган, позивач у справі) звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компані «Плазма» (далі - Товариство, відповідач у справі), в якому просила накласти арешт на кошти, які перебувають на відкритих банківських рахунках Товариства.

04 грудня 2017 року постановою Харківського окружного адміністративного суду позов задоволено, внаслідок чого накладений адміністративний арешт на кошти усіх наявних відкритих банківських рахунків Товариства з обмеженою відповідальністю "Компані "Плазма".

Суд першої інстанції задовольняючи позов податкового органу висновувався на тому, що недопуск перевіряючих до перевірки, є передбаченою положеннями статті 94 Податкового кодексу України підставою для накладання арешту на кошти, які перебувають на рахунках відповідача.

28 лютого 2018 року постановою Харківського апеляційного адміністративного суду постанову Харківського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2017 року по справі № 820/4710/16 скасовано, а у задоволені позовних вимог податкового органу відмовлено.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та відмовляючи в задоволені позовних вимог, суд апеляційної інстанції наголошував, що позивач не надав доказів на підтвердження існування арешту майна, застосованого згідно зі статтею 94 Податкового кодексу України, тому є помилковим висновок суду першої інстанції щодо наявності підстав для застосування арешту коштів на рахунках відповідача, оскільки такий арешт є складовою загального арешту майна. Крім того, внаслідок звернення позивача з позовом до суду не з передбачених підпунктом 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України підстав, а у зв'язку з не допуском працівників контролюючого органу до проведення перевірки, підстави для задоволення позову відсутні.

22 березня 2018 року позивачем подана касаційна скарга до Верховного Суду, в якій податковий орган посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2018 року та залишити постанову Харківського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2017 року в силі.

Доводи касаційної скарги обґрунтовує безпідставним недопуском відповідачем посадових осіб позивача до проведення документальної позапланової виїзної перевірки, що в свою чергу обумовило на підставі статті 94 Податкового кодексу України необхідність звернення з позовом до суду.

27 березня 2018 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою позивача та витребувано із Харківського окружного адміністративного суду справу № 820/4710/16.

16 квітня 2018 року справа № 820/4710/16 надійшла на адресу Верховного Суду.

Відповідач скористався своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу, в якому заперечуючи проти неї з огляду на законність та обґрунтованість рішення суду апеляційної інстанції, просив відмовити у її задоволенні, а постанову цього суду залишити без змін.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Верховний Суд, переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Здійснюючи касаційний перегляд оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанції, Суд вважає, що зазначеним вимогам закону таке судове рішення відповідає у повному обсязі з огляду на наступне.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що у зв'язку з ненаданням Товариством до контролюючого органу документального підтвердження на письмові запити податкового органу з питань дотримання вимог валютного законодавства, на підставі підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, відповідно до наказу за підписом в.о. начальника податкового органу від 30 серпня 2016 року № 643 призначено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог валютного законодавства.

Фахівцями позивача на підставі наказу в.о. начальника Київської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області від 30 серпня 2016 року № 643 та направлення на перевірку від 30 серпня 2016 року № 593 та № 592 здійснено вихід 30 серпня 2016 року за юридичною адресою підприємства відповідача, проте до проведення перевірки вони допущені не були, про що складено акт від 30 серпня 2016 року № 947/20-31-14-02-07/36226451.

Судом першої інстанції встановлено, що Товариством оскаржено у судовому порядку наказ податкового органу № 643 від 30 серпня 2016 року та дії Головного державного ревізора-інспектора відділу перевірок окремих платників управління аудиту Київської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області Ростовською З.І. та Головного державного ревізора-інспектора відділу перевірок ризикових платників управління аудиту Київської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області Волкової К.В. про намір проведення документальної позапланової виїзної перевірки Товариства з питань дотримання вимог валютного законодавства.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2017 року у справі № 820/4697/16, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2017 року, у задоволенні адміністративного позову Товариства відмовлено.

Зазначені фактичні обставини не є по суті спірними між сторонами, а основне спірне питання, що складає предмет заявлених вимог, перебуває в площені права, яке підлягає належному встановленню та наданні правової оцінки при вирішенні спірних питань в межах справи.

Звертаючись до суду першої інстанції із вищевказаними позовними вимогами, контролюючий орган зазначив, що необхідність накладення арешту на кошти пов'язана із порушенням підприємством позивача пункту 81.1 статті 81 Податкового кодексу України щодо допуску до перевірки, при цьому в судовому порядку підтверджено правомірність виданого позивачем наказу, що слугував підставою для здійснення контролюючим органом перевірки, та дій перевіряючих при намаганні здійснення перевірки підприємства відповідача, а отже, позивач був наділений правом на проведення останньої.

Надаючи оцінку доводам касаційної скарги та прийнятим судовим рішенням, Суд погоджується із висновками суду апеляційної інстанції щодо відмови у задоволенні вимог з огляду на наступне.

Підстави для застосування як адміністративного арешту майна, так і арешту коштів на рахунках платника податків є універсальними та визначені статтею 94 Податкового кодексу України. Відповідно до пункту 94.4 цієї статті арешт може бути накладено контролюючим органом на будь-яке майно платника податків, крім майна, на яке не може бути звернено стягнення відповідно до закону, та коштів на рахунку платника податків.

Відповідно до підпункту 94.2.3 пункту 94.2 статті 94 Податкового кодексу України, арешт майна може бути застосовано, якщо платник податків відмовляється від проведення документальної або фактичної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу.

Положеннями підпункту 94.6.2 пункту 94.6 статті 94 Податкового кодексу України передбачено, що арешт коштів на рахунку платника податків здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення контролюючого органу до суду.

Тобто, на законодавчому рівні, положеннями норм податкового законодавства розрізненні правові поняття щодо арешту майна та арешту на кошти, що знаходяться в банківських установах платника податків.

При чому, не зважаючи на те, що кошти є також складовою майна платника податків, що складає загальний об'єкт, в той же час має свої особливості та різницю виникнення підстав для вчинення відповідних дій пов'язаних із встановленням певного виду обмеження щодо такого майна (коштів), у вигляді арешту, а також можливим порядком його застосування. Обидва види арешту, розрізняються процедурою застосування - або за рішенням керівника податкового органу (щодо майна, відмінного від коштів), або за рішенням суду (арешт коштів). В зв'язку з чим, має місце різна правова природа виникнення та регулювання цих предметів, які не можна вважати тотожними в межах спірних правовідносинах.

Частиною четвертою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлено, що суб'єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України.

Відповідно до підпункту 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України, контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо накладення арешту на кошти та інші цінності, що знаходяться в банку, платника податків, який має податковий борг, у разі якщо у такого платника податків відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.

З огляду на правовий зміст та аналіз наведених норм матеріального права у їх взаємному зв'язку Суд приходить до висновку, що законодавством чітко встановлена не тільки процесуальна можливість на звернення до суду з законодавчо визначеним предметом позову, що складає суть вимог, але ж і за наявністю підстав (умов), за яких існує правова можливість для задоволення таких вимог.

В даному випадку такими правовими підставами (умовами) є саме, або наявність податкового боргу, у разі якщо у такого платника податків відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.

В той же час, для звернення з позовними вимогами щодо накладення арешту на кошти, що знаходяться в банку, платника податків з підстав не допуску перевіряючих до перевірки, не є передбаченою правовою підставою визначених положеннями податкового законодавства для накладання арешту на кошти, які перебувають на рахунках Товариства, відкритих в банківських установах.

При розгляді та вирішенні справи суд апеляційної інстанції, з огляду на обраний спосіб судового захисту надав аналіз підставам для звернення з відповідними позовними вимогами, та по суті правильно дійшов висновку про відмову у задоволенні вимог.

Відтак, висновки суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог податкового органу в частині накладення арешту на кошти, які перебувають на рахунках Товариства, відкритих в банківських установах, шляхом зупинення видаткових операцій на таких рахунках, є помилковими.

З огляду на вищенаведене, жодні доводи скаржника щодо необхідності задовольнити позовні вимоги податкового органу, Суд вважає неприйнятними. Не може бути скасоване судове рішення, яким правильно вирішений спір по суті заявлених вимог лише з формальних обставин.

Суд касаційної інстанції визнає, що суд апеляційної інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суд повно встановив обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надав їм належну правову оцінку на підставі норм закону.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2018 року у справі № 820/4710/16 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Р.Ф.Ханова

Судді: І.А.Гончарова

І.Я.Олендер