Історія справи

Ухвала КАС ВП від 13.01.2019 року у справі №815/4830/17

ф

ПОСТАНОВА

Іменем України

15 січня 2019 року

Київ

справа №815/4830/17

адміністративне провадження №К/9901/16436/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Гімона М.М.,

суддів: Мороз Л.Л., Стародуба О.П.

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2017 року (головуючий суддя - Завальнюк І.В.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2017 року (головуючий суддя - Шевчук О.А., судді: Зуєва Л.Є., Федусик А.Г.)

у адміністративній справі № 815/4830/17 за позовом ОСОБА_1 до Одеської регіональної філії Державного підприємства «Центр Державного земельного кадастру», Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, треті особи: Селянське фермерське господарство «Задум», Дочірнє підприємство «Украгросоюз», про визнання протиправними дій, скасування записів,

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив: визнати протиправними дії Одеської регіональної філії Державного підприємства "Центр Державного земельного кадастру" щодо державної реєстрації договору оренди землі від 20 вересня 2007 року, укладеного між ним та ДП "Украгросоюз", про що у Державному реєстрі земель вчинено запис № 040951200233 від 15 квітня 2009 року та скасувати цей запис; визнати протиправними дії Відділу в Ананьївському районі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області в особі Відділу Держкомзему у Ананьївсьому районі Одеської області щодо державної реєстрації додаткової угоди до договору оренди землі від 1 вересня 2008 року, укладеної між ОСОБА_1 та ДП "Украгросоюз", про що у Державному реєстрі земель вчинено запис № 512020004002127 від 29 грудня 2012 року та скасувати цей запис.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2017 року, адміністративний позов залишено без розгляду у зв'язку з пропуском строку звернення до суду.

Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, просив їх скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

В обґрунтування вимог касаційної скарги посилається на те, що судами неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, внаслідок чого суди дійшли хибного висновку про порушення ним строку звернення до суду з даним адміністративним позовом.

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Як встановлено судами, 20 вересня 2007 року між ОСОБА_1 та ДП "Украгросоюз" укладено договір оренди землі, на підставі якого ОСОБА_1 передав в оренду ДП "Украгросоюз" власну земельну ділянку площею 2,91 га, що знаходиться за адресою: Долинська сільська рада Ананьївського району Одеської області, надана для товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер НОМЕР_1, строком до 31 грудня 2018 року, а 1 вересня 2008 - додаткову угоду до цього договору.

ОСОБА_1, як орендодавець, оскаржує державну реєстрацію договору оренди, що була проведена 5 квітня 2009 року з внесенням відповідного запису № 040951200233 до Державного реєстру земель, а також додаткової угоди до договору оренди, що була проведена 29 грудня 2012 року з внесенням відповідного запису № 512020004002127.

Однак, з даним адміністративним позовом позивач звернувся до суду лише 20 вересня 2017 року, що підтверджується відміткою канцелярії суду про отримання позову.

В обґрунтування поважності пропуску строку позивач вказує, що про державну реєстрацію вказаних договорів оренди землі - 15 квітня 2009 року та додаткової угоди - 29 грудня 2012 року він дізнався лише в березні 2017 року після того як ознайомився з позовом ДП «Украгросоюз» про скасування рішення (справа № 815/1141/17), а в іншому випадку просить визнати поважними причини пропуску строку на звернення до суду із даними вимогами.

Відповідно до частин першої та другої статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції до 15 грудня 2017 року) адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.

Рішенням Конституційного Суду України № 17-рп/2011 від 13 грудня 2011 року визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.

Відповідно до статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції до 15 грудня 2017 року) адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала. Позовна заява може бути залишена без розгляду як на стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання, так і в ході підготовчого провадження чи судового розгляду справи.

Суд першої інстанції залишаючи адміністративний позов без розгляду, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів, а тому позивачем пропущений строк для звернення до адміністративного суду з даним адміністративним позовом, та не надано доказів поважності причин пропуску даного строку.

Проте такий висновок є передчасним та зроблений без достатньої оцінки суттєвих обставин, що мають значення для вирішення юрисдикційної належності спору, що має передувати оцінці дотримання строків звернення до суду.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно із частиною другою статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

З огляду на наведене, передумовою для застосування строків звернення до суду з позовом перш за все є визначення юрисдикції даного спору.

Однак, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, залишаючи позовні вимоги без розгляду, у зв'язку з пропуском строку звернення до суду, не встановив природу заявлених вимог та зміст спору.

Під час визначення юрисдикції щодо вирішення справи необхідно виходити з характеру спірних правовідносин, прав та інтересів, за захистом яких звернувся позивач, суб'єктний склад учасників спірних правовідносин, з яких виник спір, і мету пред'явлення позову.

Суди попередніх інстанцій на зазначене уваги не звернули, не встановили природу та характер спірних правовідносин, не перевірили та не з'ясували обставин якими вони обґрунтовуються, у зв'язку з чим допустили неправильне застосування норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 351 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Відповідно до частини четвертої наведеної статті, справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Таким чином, для правильного вирішення питання щодо дотримання позивачем строків звернення до суду з позовом слід спочатку встановити до суду якої юрисдикції належить вказаний спір, тим самим встановити природу та характер спірних правовідносин, а також яке порушене право позивача підлягає судовому захисту.

Суд касаційної інстанції позбавлений можливості згідно частини другої статті 341 КАС України встановлювати нові обставини або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на наведене, колегія суддів приходить до висновку, що суди попередніх інстанцій, внаслідок недодержання норм процесуального права, дійшли передчасного висновку про залишення позовних вимог без розгляду, у зв'язку з чим судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись статтями 345, 351, 356 КАС України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2017 року скасувати.

Справу № 815/4830/17 направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

М.М. Гімон

Л.Л. Мороз

О.П. Стародуб

Судді Верховного Суду