Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

14 серпня 2018 року

Київ

справа №810/4752/14

касаційне провадження №К/9901/3755/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Хохуляка В.В.

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 08.10.2014 (головуючий суддя Скрипка І.М.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11.12.2014 (головуючий суддя Земляна Г.В., судді: Горбань Н.І., Сорочко Є.О.) у справі №810/4752/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД-ПАК» до Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ТД-ПАК» звернулося до суду з позовом до Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про скасування податкового повідомлення-рішення від 05.12.2013 №0004082210.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 08.10.2014, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11.12.2014, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД-ПАК» до Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області від 05.12.2013 №0004082210.

Бориспільська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Київській області подала касаційну скаргу, в якій просила постанову Київського окружного адміністративного суду від 08.10.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11.12.2014 скасувати, прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, зокрема пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пунктів 198.3 та 198.6 статті 198 Податкового кодексу України.

Відповідач зазначає, що судами не надано належної оцінки доводам податкового органу щодо відсутності реального здійснення правочинів між позивачем та Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Прогрес-Фонд», оскільки діяльність зазначеної страхової компанії не відповідає меті найбільш повного задоволення страховими послугами юридичних та фізичних осіб.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД-ПАК» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам із Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Прогрес-Фонд» за період з 01.07.2010 по 31.12.2012.

Перевіркою встановлено порушення позивачем підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток на 71583,00грн.

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 08.11.2013 №239/22-1/36369651 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 05.12.2013 №0004082210, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання із податку на прибуток підприємств на 71583,00грн. за основним платежем і на 4095,00грн. за штрафними санкціями.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що факт надання послуг, оплати їх вартості, використання у господарській діяльності позивача, відображення у податковому та бухгалтерському обліку підтверджується документально; подані товариством докази є переконливими та підтверджують реальність господарських операцій.

Суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав для задоволення позовних вимог з огляду на таке.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

За змістом підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 зазначеного Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) та наявність первинних документів, оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства.

При цьому, наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Доводи податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування валових витрат.

Разом з тим, реальність спірних господарських операцій позивача з Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Прогрес-Фонд» підтверджується належними первинними документами, які за своєю формою та змістом відповідають вимогам податкового законодавства, зокрема, генеральним договором добровільного страхування майна №0201/05-320 та генеральним договором добровільного страхування вантажів №0301/01-309, додатковими угодами, актами виконаних робіт, платіжними дорученнями, реєстрами перевезень.

Судами також встановлено, що договори страхування пов'язані з господарською діяльністю позивача та укладалися ним з метою страхування майна та транспортування продукції (вантажу) для забезпечення майнових інтересів страхувальника, який є власником цього вантажу, що можуть бути порушені внаслідок ушкодження або знищення майна/вантажу.

Таким чином, досліджені в процесі розгляду справи первинні документи розкривають зміст господарських операцій, підтверджують рух активів позивача, зміни у власному капіталі підприємства та отримання ним реального результату в процесі господарської діяльності з Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Прогрес-Фонд».

При цьому, суд звертає увагу, що податковий орган ні в акті перевірки, ні під час розгляду справи судами не посилався на наявність кримінальних справ стосовно контрагента позивача чи на заперечення ним здійснення господарської діяльності. Матеріали справи не містять доказів проведення позивачем господарських операцій з підприємствами, які мають фіктивний статус та здійснюють нелегальну діяльність.

Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Прогрес-Фонд» внесене до Державного реєстру Держфінпослуг (свідоцтво серії АО1 №725559) та має безстрокову ліцензію від 28.07.2009 серії АВ №469822 на право провадження страхової діяльності у формі добровільного страхування майна, яка діяла на момент проведення операцій з позивачем.

Посилання податкового органу на те, що Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Прогрес-Фонд» укладало договори страхування з метою проведення транзитних фінансових операцій з страховими компаніями, які задіяні у схемах, мінімізації податкових зобов'язань та не забезпечують реальний захист прийнятих ризиків, обґрунтовано відхилено судами, оскільки жодних доказів на підтвердження вказаних доводів відповідачем не надано.

Враховуючи викладене, за встановлених обставин, висновок судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позовних вимог є правильним.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків судів не спростовують і не дають підстав вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області без задоволення, а оскаржуваних судових рішень судів попередніх інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 341, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 08.10.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11.12.2014 у справі №810/4752/14 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

Т.М. Шипуліна

Л.І. Бившева

В.В. Хохуляк ,

Судді Верховного Суду