Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

14 травня 2019 року

Київ

справа №808/4326/15

адміністративне провадження №К/9901/28630/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І.А.,

суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Приватного підприємства «Виробничо-Будівельне підприємство «Мегаполіс»»

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 14 вересня 2015 року (головуючий суддя - Дуляницька С.М.)

та на ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 03 грудня 2015 року (колегія суддів: головуючий суддя - Поплавський В.Ю., судді - Сафронова С.В. та Чепурнов Д.В.)

у справі №808/4326/15

за позовом Приватного підприємства «Виробничо-Будівельне підприємство «Мегаполіс»»

до Держаної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Запоріжжя Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області

про визнання протиправним рішення від 31.05.2015 №10, визання подакового зобов'язання узгодженим,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2015 року Приватне підприємство «Виробничо-Будівельне підприємство «Мегаполіс»» (далі - Підприємство) звернулось в Запорізький окружний адміністративний суд з позовом до Держаної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Запоріжжя Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області (далі - ДПІ), в якому просило: визнати протиправним та скасувати рішення ДПІ в Шевченківському районі м. Запоріжжя № 10 від 31.03.2015 про розгляд заяви про намір досягнення податкового компромісу; визнати узгодженим податкове зобов'язання ПП «ВБП «Мегаполіс» в сумі 759 413, 00 грн. в рамках податкового компромісу.

В обґрунтування позовних вимог Підприємство зазначило, що у відповідача, на момент винесення оскаржуваного рішення, були відсутні підстави для відмови позивачу у досягненні податкового компромісу.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 14 вересня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровський апеляційний адміністративний суду від 03 грудня 2015 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суди попередніх інстанцій виходили з того, що грошові зобов'язання з ПДВ за податковим повідомленням-рішенням від 03.02.2015 визначено за періоди з березня 2008 року по червень 2009 року, тобто, поза строками, які можуть підпадати під дію податкового компромісу.

Не погодившись з вказаними рішеннями судів попередніх інстанцій відповідач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права просив їх скасувати та ухвалити нову постанову, якою визнати протиправним та скасувати повністю рішення ДПІ в Шевченківському районі м. Запоріжжя ГУ ДФС у Запорізькій області №10 від 31.03.2015 про розгляд заяви про намір досягнення податкового компромісу. В обґрунтування вимог касаційної скарги зазначає про протиправність оскаржуваного рішення контролюючого органу.

Відзиву на касаційну скаргу від відповідача не надійшло, що не перешкоджає огляду справи.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, посадовими особами контролюючого органу проведено позапланову документальну невиїзну перевірку ПП "ВБП "Мегаполіс" з питань своєчасності, достовірності та повноти нарахування та сплати до бюджетів податку на прибуток підприємства та податку на додану вартість по взаємовідносинам з ПП "БТФ "Еліпс" та ПП "Ашенві" за період з 01.03.2008 по 30.06.2009.

За результатами перевірки складено акт від 24 січня 2014 року № 12-2201/34068009 (а.с.9-26).

03.02.2015 прийнято податкове повідомлення-рішення №0000252201, яким збільшено позивачу суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем на 759 413 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на 189 853, 25 грн.

Сторонами не заперечуються обставини, що грошові зобов'язання за вказаним податковим повідомленням-рішенням на момент звернення позивача з заявою про застосування податкового компромісу є неузгодженими, оскільки позивач оскаржив податкове повідомлення-рішення в адміністративному та судовому порядках.

26.03.2015 позивач звернувся до відповідача з заявою про застосування податкового компромісу, в якій просив узгодити суми по податковому повідомленню-рішенню №0000252201 від 03.02.2015. Сума до сплати у розмірі 5% з податку на додану вартість становить 37 970, 65 грн., при цьому 95% зобов'язання вважаються погашеними, штрафні санкції не застосовуються (а.с.29-30).

31.03.2015 відповідачем прийнято рішення № 10 про розгляд заяви про податковий компроміс (а.с.32), яким непогоджено застосування процедури податкового компромісу ПП "ВБП "Мегаполіс" по податковому повідомленню-рішенню № 0000252201 від 03.02.2015.

З протоколу засідання робочої групи щодо застосування податкового компромісу від 31.03.2015 №10 вбачається, що підставою для непогодження податкового компромісу стало те, що грошові зобов'язання, податковим повідомленням-рішенням №0000252201 від 03.02.2015 визначені за періоди з березня 2008 по червень 2009, що перевищують строки давності, встановлені ст. 102 ПК України, тому не відповідають умовам, за яких податковий компроміс може бути застосований.

Позивач не погодившись з зазначеним рішенням контролюючого органу оскаржив його до суду.

Відповідно до пункту 1 підрозділу 9-2 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України податковий компроміс - це режим звільнення від юридичної відповідальності платників податків та/або їх посадових (службових) осіб за заниження податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств та/або податку на додану вартість за будь-які податкові періоди до 1 квітня 2014 року з урахуванням строків давності, встановлених статтею 102 цього Кодексу.

Платник податків, який вирішив скористатися процедурою податкового компромісу, під час дії податкового компромісу за такі податкові періоди має право подати відповідні уточнюючі розрахунки податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств та/або податку на додану вартість, в яких визначає суму завищення витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств та/або суму завищення податкового кредиту з податку на додану вартість.

Згідно з пунктом 7 підрозділу 9-2 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України процедура податкового компромісу, встановлена цим підрозділом, поширюється також на неузгоджені суми податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств та/або податку на додану вартість, визначені у податкових повідомленнях-рішеннях, щодо яких триває процедура судового та/або адміністративного оскарження, а також на випадки, коли платник податків отримав податкове повідомлення-рішення, за яким податкові зобов'язання не узгоджені відповідно до норм цього Кодексу. Досягнення податкового компромісу у такому разі здійснюється за заявою платника податків у письмовій формі до контролюючого органу про намір досягнення податкового компромісу. У таких випадках, днем узгодження платником податків податкових зобов'язань, визначених у податковому повідомленні-рішенні, є день подання такої заяви до відповідного контролюючого органу. У разі несплати платником податків такого податкового зобов'язання у сумі, визначеній пунктом 2 цього підрозділу, таке податкове зобов'язання вважається неузгодженим.

Таким чином, податковий компроміс на підставі пункту 7 підрозділу 9-2 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України застосовується виключно щодо неузгоджених грошових зобов'язань.

У цій справі позивач, обґрунтовуючи своє право на застосування податкового компромісу, зазначив, що грошове зобов'язання, визначене податковим повідомленням - рішенням №0000252201 від 03.02.2015 на момент звернення з заявою про застосування процедури податкового компромісу є неузгодженим.

Згідно з пунктом 102.1 статті 102 Податкового кодексу України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання.

Статтею 102 Податкового кодексу України визначено строк давності в 1095 днів. При цьому, з урахуванням положень пункту 56.18 статті 56 Податкового кодексу України, початок перебігу такого строку починається з моменту прийняття податкових повідомлень-рішень (виникнення податкового зобов'язання), незалежно від того за який період платник допустив порушення податкового законодавства, що стало наслідком прийняття таких рішень.

Така ж сама правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі №803/578/15-а.

Враховуючи вищевикладене, оскільки заява про застосування процедури податкового компромісу подана позивачем 26.03.2015 щодо податкових зобов'язань, визначених податковим повідомленням-рішенням №0000252201 від 03.02.2015, колегія суддів суду касаційної інстанції вважає помилковими висновки судів попередніх інстанцій про правомірність висновків відповідача про недотримання позивачем строків, визначених положеннями ст. 102 Податкового кодексу України.

Також, Суд касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що якщо виходити із позиції податкового органу, який відмовив позивачу у застосуванні податкового компромісу посилаючись на закінчення строків давності, встановлених ст. 102 ПК України - 1095 календарних днів, контролюючий орган так само втрачає право вимагати (в тому числі і в судовому порядку) погашення платником податків донарахованих податкових зобов'язань у зв'язку із закінченням термінів, встановлених ст. 102 ПК України, щодо стягнення податкового боргу.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, усі рішення та дії суб'єкта владних повноважень мають підзаконний характер, тобто повинні бути прийняті (вчинені) на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені законом.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Таким чином, виходячи із системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, Суд вважає, що рішення ДПІ про розгляд зави про податковий компроміс від 31.03.2015 року №10 є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до частини другої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Суд визнає, що у межах спірних відносин об'єктом судового захисту є право позивача на прийняття справедливого рішення суб'єктом владних повноважень, внаслідок чого враховуючи дискреційні повноваження податкового органу належним способом відновлення порушеного права позивача є зобов'язання контролюючого органу розглянути заяву про застосування податкового компромісу та прийняти відповідне рішення з урахуванням мотивів наведених у цій постанові.

Така ж сама правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 18.08.2018 у справі №815/3146/15.

Частиною 1 статті 345 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами документами у разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Відповідно до статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та здійснивши системний аналіз долучених до справи доказів, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального права, колегія суддів вважає, що судами неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до помилкового висновку про відсутність підстав длячасткового задоволення позову, внаслідок чого касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, судові рішення - скасуванню, а позовні вимоги платника податків частковому задоволенню.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 345, 349, 351, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Приватного підприємства «Виробничо-Будівельне підприємство «Мегаполіс»» - задовольнити частково.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 14 вересня 2015 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 03 грудня 2015 року скасувати та ухвалити нову постанову, якою позов Приватного підприємства «Виробничо-Будівельне підприємство «Мегаполіс»» до Держаної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Запоріжжя Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області про визнання протиправним рішення від 31.05.2015 №10, визнання податкового зобов'язання узгодженим задовольнити частково:

Визнати протиправним та скасувати рішення Державної податкової інспекції в Шевченківському районі м. Запоріжжя Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області № 10 від 31.03.2015 про розгляд заяви про податковий компроміс.

Зобов'язати Державну податкову інспекцію в Шевченківському районі м. Запоріжжя Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області розглянути заяву Приватного підприємства «Виробничо-Будівельне підприємство «Мегаполіс»» про застосування податкового компромісу щодо податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 759 413 грн. визначеного податковим повідомленням-рішенням від 03.02.2015 року №0000252201 та прийняти відповідне рішення.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. А. Гончарова

Судді І. Я. Олендер

Р. Ф. Ханова