Історія справи

Ухвала КАС ВП від 13.02.2019 року у справі №855/26/19

ПОСТАНОВА

Іменем України

14 лютого 2019 року

Київ

справа №855/26/19

адміністративне провадження №А/9901/23/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Смоковича М. І.,

суддів: Бевзенка В. М., Данилевич Н. А.,

за участі:

секретаря судового засідання Гулової О. І.,

позивача ОСОБА_1,

представника відповідача Рахнянського Б. Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Центральної виборчої комісії про визнання протиправною та скасування постанови,

в с т а н о в и в :

09 лютого 2019 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до Шостого апеляційного адміністративного суду як суду першої інстанції з позовом до Центральної виборчої комісії (далі - ЦВК, відповідач) з вимогами визнати протиправною та скасувати постанову ЦВК від 06 лютого 2019 року № 250 «Про відмову ОСОБА_1 у реєстрації кандидатом на пост Президента України на чергових виборах Президента України 31 березня 2019 року» (далі - Постанова).

Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовував тим, що:

форма та зміст Постанови як документа не відповідає вимогам закону, оскільки не містить обов'язкових реквізитів, а саме - інформації про місце її ухвалення;

свою заяву про реєстрацію кандидатом на пост Президента України ОСОБА_1 засвідчив належним чином та у спосіб, передбачений законом, тобто власним підписом громадянина України, який наділений право- та дієздатністю;

висновок ЦВК про те, що він (позивач) не вніс грошових коштів у безготівковому порядку на її спеціальний рахунок ґрунтується на припущеннях відповідача, адже цих обставин останній не перевіряв;

норма статті 49 Закону України від 05 березня 1999 року № 474-ХIV «Про вибори Президента України» (далі - Закон № 474-ХIV) щодо обов'язкового внесення грошової застави в розмірі два мільйони п'ятсот тисяч гривень є неконституційною, оскільки встановлює дискримінаційні обмеження для кандидатів на пост Президента України, які не в змозі заробити зазначену суму, відповідно обмежує конституційні права громадянина виключно за майновою ознакою;

всупереч положень, які зазначено в абзаці другому пункту 7 частини першої статті 52 Закону № 474-ХIV відповідач протиправно не вжив будь-яких заходів для виправлення «помилок або неточностей» у поданих ОСОБА_1 на реєстрацію документах та застосував санкцію - відмову в реєстрації кандидата на пост Президента України;

ЦВК у будь-який спосіб не надала копії Постанови, що є порушенням вимог частини другої статті 52 Закону № 474-ХIV, та значно ускладнило процес ознайомлення з його змістом та оскарження в судовому порядку.

Шостий апеляційний адміністративний суд рішенням від 10 лютого 2019 року відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1

Таке рішення цей суд мотивував тим, що ЦВК правомірно винесла Постанову, оскільки заява ОСОБА_1 про самовисунення кандидатом на пост Президента України не засвідчена у встановленому законом порядку і він не виконав вимог статті 49 Закону № 474-XIV щодо надання документів про внесення грошової застави.

Зокрема, з посиланням на статтю 78 Закону України від 02 вересня 1993 року № 3425-ХІІ «Про нотаріат» (далі - Закон № 3425-ХІІ) суд першої інстанції констатував, що подана ОСОБА_1 заява до ЦВК про реєстрацію кандидатом на пост Президента України на чергових виборах Президента України 31 березня 2019 року не засвідчена в установленому законом порядку, що є порушенням визначеного у статті 48 Закону № 474-XIV порядку самовисування. Твердження позивача щодо належного засвідчення власним підписом поданої ним заяви, на думку цього суду, є помилковим, оскільки суперечить вимогам статті 48 Закону № 474-XIV.

З приводу грошової застави суд першої інстанції зауважив, що, системний аналіз змісту положень частини третьої статті 48 та пункту 4 частини першої статті 51 Закону № 474-XIV дає підстави для висновку, що для реєстрації кандидатом на пост Президента України подання цього документа є обов'язковим. З покликанням на статтю 49 Закону № 474-XIV суд першої інстанції зазначив, що ОСОБА_1, подаючи заяву від 03 лютого 2019 року про реєстрацію кандидатом на пост Президента України на чергових виборах Президента України, не додав документа про внесення у безготівковому порядку на спеціальний рахунок ЦВК грошової застави. Натомість він долучив «Документ про внесення грошової застави», в якому зазначив, що вимога про сплату грошової застави має дискримінаційний характер та суперечить Основному Закону України і Загальній декларації прав людини. У цьому зв'язку суд першої інстанції, з посиланням на рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2002 року № 2-рп/2002, констатував, що інститут грошової застави визначено законом і не порушує прав позивача.

Щодо доводів позивача про порушення відповідачем положень абзацу другого пункту 7 частини першої статті 52 Закону № 474-ХIV суд зазначив, що неточності та помилки, які виявила ЦВК при розгляді документів ОСОБА_1, не були підставою для прийняття спірної Постанови.

Стосовно зауважень позивача до форми та змісту Постанови суд першої інстанції зазначив, що вони безпідставні та спростовуються змістом належним чином засвідченої копії Постанови, в якій визначено місце її ухвалення - «Київ».

Доводи позивача про ненадання йому копії Постанови суд першої інстанції також визнав необґрунтованими, позаяк з'ясував, що спірне рішення ЦВК надіслала ОСОБА_1 за зазначеною ним адресою 07 лютого 2019 року, що підтверджується списком згрупованих рекомендованих поштових відправлень.

12 лютого 2019 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу на рішення Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2019 року, у якій з покликанням на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати його рішення і ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що:

до початку судового розгляду відповідач не надав йому відзиву на позов з додатками, що порушує його право на захист, а також суперечить принципу рівності учасників справи, утім колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду зазначену обставину проігнорувала та прийняла цей відзив;

у позовній заяві він звернув увагу на відсутність у спірній Постанові вказівки на місце її ухвалення, що є свідченням порушення вимог пункту 3 частини третьої статті 12 Закону України від 30 червня 2004 року № 1932-IV «Про Центральну виборчу комісію» (далі - Закон № 1932-IV);

копія Постанови, яку надав відповідач, засвідчена неналежним чином, оскільки, як зауважує позивач, відбиток печатки на копії спірної Постанови, яка є у матеріалах справи, не відповідає вимогам пункту 25.3 Інструкції з діловодства Центральної виборчої комісії, затвердженої рішенням ЦВК № 70 від 13 грудня 1998 року (далі - Інструкція). Також позивач звернув увагу на те, що зміст Постанови, копію якої надано суду, не відповідає її змісту, опублікованому на офіційному сайті ЦВК;

суд першої інстанції при прийнятті рішення вважав, що копія Постанови відповідає оригіналу, між тим такий висновок помилковий, а копія спірної Постанови, на думку позивача, не є належним і допустимим доказом у справі;

відповідно до частини другої статті 55 Закону № 474-ХIV та пункту 4.6 Інструкції ЦВК мала б не пізніше 07 лютого 2019 року надати йому (ОСОБА_1.) особисто в руки копію спірної Постанови, однак цих вимог не дотрималася. Натомість, як зазначив позивач, ЦВК вирішила надіслати йому копію Постанови, що в трактуванні позивача свідчить про невідповідність цієї Постанови вимогам закону;

суд першої інстанції довільно тлумачить положення статті 78 Закону № 3425-ХІІ, зокрема таких понять як засвідчення справжності підпису на документі та засвідчення всього документа. Між тим, позивач зауважив, що вказаний Закон не містить положень щодо засвідчення заяви кандидата на пост Президента України;

висновок суду про те, що розмір грошової застави відповідає майновій спроможності більшості громадян є безпідставним;

покликання на правову позицію в іншій справі (№ 855/7/19) не ґрунтується на вимогах частини другої статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС);

суд першої інстанції безпідставно залишив поза увагою його (позивача) клопотання про розгляд справи в режимі відеоконференції.

Ухвалою від 13 лютого 2019 року Верховний Суд відкрив апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою. Тією ж ухвалою суд зобов'язав відповідача подати відзив на апеляційну скаргу.

На виконання вимог суду ЦВК подала відзив на апеляційну скаргу, у якому просила залишити її без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін. Відповідач зазначив, що суд першої інстанції правильно встановив усі фактичні обставини і ухвалив законне та обґрунтоване рішення.

Іншою ухвалою від 13 лютого 2019 року суд завершив підготовче провадження і призначив справу до апеляційного розгляду в судовому засіданні на 13 лютого 2019 року на 18:30 год., про що сторони повідомлені належним чином.

Представник відповідача (ОСОБА_3.) у судове засідання не з'явився, натомість подав (13 лютого 2019 року о 19:46 год.) через канцелярію суду письмове клопотання про розгляд вказаної справи без його участі.

У судовому засіданні 13 лютого 2019 року колегія суддів протокольною ухвалою оголосила перерву до 18:30 год. 14 лютого 2019 року та зобов'язала ЦВК надати суду належне підтвердження про направлення відзиву на позовну заяву ОСОБА_1, а також належно засвідченої копії оскаржуваної Постанови та її оригіналу - для огляду.

У судовому засіданні позивач підтримав свої вимоги з мотивів, наведених в апеляційній скарзі, просив їх задовольнити.

Представник відповідача Рахнянський Б. Ю. у судовому засіданні надав пояснення, в яких підтримав доводи зазначені у відзиві, просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги.

З'ясувавши підстави апеляційного перегляду справи, заслухавши пояснення представників сторін колегія суддів при ухваленні постанови виходила з такого.

03 лютого 2019 року ОСОБА_1 особисто подав до ЦВК заяву про самовисунення кандидатом на пост Президента України на чергових виборах Президента України 31 березня 2019 року.

Розглянувши заяву позивача та додані до неї документи ЦВК ухвалила спірну Постанову, якою відмовила ОСОБА_1 у реєстрації кандидатом на пост Президента України на чергових виборах Президента України 31 березня 2019 року з тих мотивів, що заява ОСОБА_1 про самовисунення кандидатом на пост Президента України не засвідчена у встановленому законом порядку та до цієї заяви не додано документа про внесення у безготівковому порядку на спеціальний рахунок ЦВК грошової застави у розмірі два мільйони п'ятсот тисяч гривень.

Також ЦВК звернула увагу на те, що анкета ОСОБА_1 не містить відомостей про громадянство та місце проживання на території України протягом десяти останніх років перед днем виборів, зареєстроване в Україні відповідно до Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні». Крім того, зазначені ОСОБА_1 в анкеті відомості про місце народження не відповідають інформації, яка міститься в його паспорті громадянина України та автобіографії кандидата на пост Президента України.

Не погодившись з таким рішенням ЦВК, ОСОБА_1 звернувся до суду.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог з мотивів, які зазначено вище. Переглядаючи справу та даючи оцінку цьому судовому рішенню в межах доводів апеляційної скарги колегія суддів керується таким.

Відповідно до частини шостої статті 103 Конституції України порядок проведення виборів Президента України встановлюється законом.

Відповідно до статті 48 Закону № 474-ХIV громадянин України, який відповідно до статті 9 цього Закону може бути обраним Президентом України, особисто подає до ЦВК засвідчену в установленому законом порядку заяву про самовисунення кандидатом на пост Президента України, у якій мають міститися згода на оприлюднення біографічних відомостей і декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, відповідно до статті 50 цього Закону, зобов'язання в разі обрання передати у порядку, встановленому законом, протягом місяця після офіційного оголошення результатів виборів в управління іншій особі належні йому підприємства та корпоративні права і припинити діяльність чи скласти представницький мандат, які відповідно до Конституції України та законів України несумісні з зайняттям посту Президента України. До заяви додаються документи, передбачені частиною першою статті 51 цього Закону.

Згідно з частиною першою статті 51 Закону № 474-XIV Центральна виборча комісія реєструє кандидата на пост Президента України за умови отримання таких документів:

1) анкети кандидата на пост Президента України за формою, встановленою Центральною виборчою комісією (заповнюється кандидатом особисто);

2) автобіографії особи, висунутої кандидатом на пост Президента України (на паперовому носієві та в електронному вигляді), обсягом до двох тисяч друкованих знаків, що обов'язково повинна містити: прізвище, ім'я, по батькові, число, місяць, рік і місце народження, відомості про громадянство, освіту, трудову діяльність, посаду (заняття), місце роботи, громадську роботу (в тому числі на виборних посадах), партійність, склад сім'ї, адресу місця проживання із зазначенням часу проживання в Україні, відомості про судимість, не погашену і не зняту у встановленому законом порядку;

3) передвиборної програми кандидата, викладеної державною мовою, обсягом до дванадцяти тисяч друкованих знаків (на паперовому носієві та в електронному вигляді);

4) документа про внесення грошової застави відповідно до статті 49 цього Закону;

5) декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру відповідно до статті 50 цього Закону;

6) ксерокопії першої та другої сторінок паспорта громадянина України кандидата на пост Президента України та сторінок, де зазначаються відомості про його місце проживання, відповідно до Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»;

7) чотири фотографії кандидата на пост Президента України розміром 4 х 6 сантиметрів, а також дві фотографії кандидата на пост Президента України розміром 9 х 13 сантиметрів, на паперових носіях та в електронному вигляді.

Згідно з частиною першою статті 49 Закону №474-XIV грошова застава вноситься партією, яка висунула кандидата на пост Президента України, або кандидатом на пост Президента України у безготівковому порядку на спеціальний рахунок Центральної виборчої комісії (після початку виборчого процесу та до подання документів Центральній виборчій комісії для реєстрації) у розмірі два мільйони п'ятсот тисяч гривень.

Відповідно до частини першої статті 52 Закону № 474-XIV Центральна виборча комісія відмовляє в реєстрації кандидата на пост Президента України, зокрема, у разі: порушення встановленого цим Законом порядку висунення кандидата (пункт 1) та відсутності документів, зазначених у статтях 48 або 51 цього Закону (пункт 3); виявлення інших відповідно до частин другої та третьої статті 103 Конституції України обставин, які позбавляють особу, висунуту кандидатом на пост Президента України, права бути обраною Президентом України (пункт 7). Між тим, помилки і неточності, виявлені в поданих кандидатами на реєстрацію документах, підлягають виправленню і не є підставою для відмови в реєстрації кандидата на пост Президента України (абзац 2 пункту 7).

У справі встановлено, що спірною Постановою ОСОБА_1 відмовлено у реєстрації кандидатом на пост Президента України на чергових виборах Президента України 31 березня 2019 року з підстав, визначених пунктами 1, 3 частини першої статті 52 Закону № 474-XIV.

Фактичними підставами для такого висновку слугувало те, що заява про самовисунення кандидатом на пост Президента України, яку позивач подав особисто до ЦВК 03 лютого 2019 року, не була засвідчена у встановленому законом порядку, що свідчить про порушення визначеного у статті 48 Закону № 474-XIV порядку самовисунення, а також те, що позивач не додав документа про внесення грошової застави відповідно до статті 49 Закону № 474-XIV.

Стосовно того, що заява про самовисунення, з якою кандидат на пост Президента України звертається до ЦВК, повинна бути засвідчена у встановленому законом порядку, то висновки, яких дійшов суд першої інстанції в цій частині, колегія суддів вважає правильними.

Відповідно до частини першої статті 78 Закону № 3425-ХІІ нотаріус, посадова особа органу місцевого самоврядування, начальник установи виконання покарань засвідчують справжність підпису на документах, крім тих, які відповідно до закону або за вимогою сторін підлягають нотаріальному посвідченню.

Аналізуючи наведені положення частини першої статті 48 Закону № 474-XIV в поєднанні з положеннями частини першої статті 78 Закону № 3425-ХІІ колегія суддів дійшла висновку, що особа, яка кандидує на пост Президента України у порядку самовисування повинна подати ЦВК заяву відповідного змісту, засвідчену нотаріусом або іншою посадовою особою, зазначеною у статті 78 Закону № 3425-ХІІ. Між тим, засвідченню підлягає підпис особи, яка подає заяву, а не вірогідність змісту документа. В контексті цієї справи варто зауважити, що з огляду на те, яку посаду обіймає позивач (голова Єлизаветівської сільської ради), засвідчити свій же підпис як посадова особа він, з урахуванням положень статті 9 Закону № 3425-ХІІ, не може.

Щодо доводів, якими позивач мотивує причини відсутності документа про внесення грошової застави, то з огляду на наведене правове регулювання спірних відносин, такі, на думку колегії суддів, є непереконливими і не доводять того, що ЦВК прийняла неправомірне рішення.

У цьому аспекті колегія суддів наголошує, що предметом спору в цій справі є правомірність відмови ЦВК у реєстрації ОСОБА_1 кандидатом на пост Президента України і правову оцінку рішенню ЦВК адміністративний суд надає на предмет його відповідності критеріям, установленим у частині другій статті 2 КАС, зокрема перевіряє, чи таке прийнято на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Сутність змісту виборчого права громадян розкрито в положеннях статей 38, 70, 71 Конституції України. Втім вони не встановлюють відповідного механізму забезпечення цього права. Механізм правового регулювання проведення виборів і гарантії виборчих прав визначаються виключно законами України.

Незгода з вимогами/приписами Закону № 474-XIV не може бути підставою для того, щоб не виконувати та/або їх порушувати, як і не може слугувати аргументом протиправності рішення суб'єкта владних повноважень, прийнятого на підставі таких норм Закону.

Розмір грошової застави визначено Законом № 474-XIV і невиконання вимог щодо її внесення (у визначеному розмірі) та надання ЦВК документів, які це підтверджують, відповідно до вказаного Закону, є самостійною підставою для відмови особі у її реєстрації кандидатом на пост Президента України.

У справі встановлено, що при зверненні до ЦВК 03 лютого 2019 року із заявою про реєстрацію кандидатом на пост Президента України документа про внесення у безготівковому порядку на спеціальний рахунок ЦВК грошової застави позивач не долучив, позаяк не вносив цієї застави через її непомірно великий розмір.

Колегія суддів вважає, що за таких обставин і правового регулювання спірних правовідносин, ЦВК обґрунтовано констатувала факт невиконання позивачем вимог пункту 4 частини першої статті 51 Закону № 474-XIV при зверненні із заявою про самовисунення, відтак правомірно відмовила ОСОБА_1 у реєстрації його кандидатом на пост Президента України.

Стосовно доводів позивача щодо неналежного засвідчення копії Постанови та відсутності в ній необхідних реквізитів (місця її ухвалення), а також про неналежне вручення йому копії Постанови, то в контексті цієї справи такі не спростовують її правомірності як рішення суб'єкта владних повноважень, не впливають на юридичні наслідки, які настають для позивача у зв'язку з її прийняттям, як і на правову оцінку цього акта судом.

З приводу доводів позивача щодо неналежного вручення йому копії відзиву слід зазначити, що з огляду на стислі строки розгляду справ такої категорії інша сторона обмежена у можливості заздалегідь вручити позивачу копії документів. Якщо поряд з тим взяти до уваги ще й ту обставину, що позивач у своїй позовній заяві не вказав електронної пошти, а тільки адресу для надсилання кореспонденції, то отримати копію відзиву до початку судового засідання в цій справі він об'єктивно не міг. Між тим суд першої інстанції надав позивачу можливість отримати копію відзиву перед початком судового засідання, свідченням чого є розписка ОСОБА_1 відповідного змісту.

Щодо доводів ОСОБА_1 про те, що суд першої інстанції залишив поза увагою його заяву про розгляд справи в режимі відеоконференції, то з огляду на мету (призначення) такого способу участі в судовому засіданні та з урахуванням того, позивач був присутній у судовому засіданні в суді першої інстанції, зазначене ним порушення не порушило його права на участь у розгляді справи і не вплинуло на висновки суду першої інстанції по суті позовних вимог.

У судовому засіданні позивач звернувся з клопотанням про звернення до Конституційного Суду України із конституційним поданням стосовно перевірки на відповідність Конституції України положень статті 49 Закону № 474-XIV щодо обов'язкового внесення грошової застави в розмірі два мільйони п'ятсот тисяч гривень, яка, на думку позивача, встановлює дискримінаційні обмеження для кандидатів на посаду Президента України за майновою ознакою та суперечить положенням статті 24 Конституції України.

За правилами частини четвертої статті 7 КАС, якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

У такому випадку суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України.

З огляду на встановлені обставини у справі та висновки суду в цьому рішенні, правове врегулювання підстав щодо вирішення такого клопотання, суд приходить до висновку, що в його задоволенні необхідно відмовити, оскільки суд не встановив, що вказані норми Закону № 474-XIV суперечать Конституції України.

Відповідно до статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції, яке є предметом перегляду в цій справі, законне та обґрунтоване, висновки цього суду відповідають нормам матеріального та процесуального права, відповідно підстави для скасування чи зміни оскарженого рішення суду відсутні.

Позаяк при поданні апеляційної скарги в цій справі позивач не сплатив судового збору, то з урахуванням вимог частини дев'ятої статті 273 КАС питання про його стягнення суд вирішує цією постановою.

За змістом підпункту 2 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» за подання до адміністративного суду апеляційної скарги на рішення суду, <…> ставка судового збору становить 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

З урахуванням наведеного та керуючись статтями 271, 272, 273, 278, 310, 316, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2019 року цій справі залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1; реєстраційний номер облікової картки платника НОМЕР_1) судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 1152 (одна тисяча сто п'ятдесят дві) гривні 60 копійок.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і не оскаржується.

Головуючий М. І. Смокович

Судді В. М. Бевзенко

Н. А. Данилевич