Історія справи

Ухвала КАС ВП від 27.02.2018 року у справі №826/3750/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

13 червня 2018 року

Київ

справа №826/3750/17

адміністративне провадження №К/9901/46460/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м.Києві на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2018 року (суддя-доповідач Ісаєнко Ю.А., судді Земляна Г.В., Сорочко Є.О.) у справі за позовом ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м.Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

В березні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м.Києві (далі - Інспекція) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення форми «Ф» від 19 червня 2015 року №8677-17.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 квітня 2017 року позов задоволено.

При цьому, зазначена постанова ухвалена судом першої інстанції у відкритому судовому засіданні, в якому були присутні представники сторін, та із застосуванням положень частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), а її копії надіслано сторонам 25 квітня 2017 року.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Інспекція 10 травня 2017 року подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, та порушення норм матеріального і процесуального права, просила його скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову, одночасно заявивши клопотання про звільнення від сплати судового збору.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2017 року в задоволенні заявленого відповідачем клопотання відмовлено, а апеляційну скаргу залишено без руху у зв'язку з її невідповідністю вимогам частини 6 статті 187 КАС України, оскільки до апеляційної скарги не додано документа про сплату судового збору в сумі 704,00 грн.

Ухвалами від 07 та 08 червня 2017 року Київський апеляційний адміністративний суд відмовив в задоволенні надісланого відповідачем в межах наданого для усунення недоліків апеляційної скарги клопотання про відстрочення сплати судового збору та повернув апеляційну скаргу особі, що її подала, на підставі пункту 1 частини 3 статті 108 КАС України у зв'язку із неусуненням у встановлений судом строк її недоліку.

26 вересня 2017 року Інспекція повторно подала апеляційну скаргу на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 квітня 2017 року, одночасно порушивши й питання звільнення від сплати судового збору та поновлення пропущеного строку апеляційного оскарження.

При цьому, обґрунтовуючи заявлене клопотання, відповідач зазначав лише про неможливість сплати судового збору внаслідок відсутності належного фінансування, що, на його думку, є підставою для звільнення від його сплати та вже вказувалось ним в аналогічному клопотанні, яке заявлялось в первісній апеляційній скарзі; жодних же мотивів щодо поважності причин пропуску строку апеляційного оскарження відповідач не навів.

Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 27 листопада 2017 року відмовив в задоволенні клопотання Інспекції про звільнення від сплати судового збору та, з врахуванням приписів частин 3 та 4 статті 189 КАС України, залишив апеляційну скаргу без руху у зв'язку з недоданням до неї доказів сплати судового збору в сумі 704,00 грн. та її поданням поза межами строку апеляційного оскарження без наведення поважних причин його пропуску.

В межах наданого строку відповідачем надіслано до суду клопотання про усунення недоліків апеляційної скарги (а фактично - супровідний лист), до якого додано платіжне доручення №1924 від 20 грудня 2017 року про сплату судового збору в сумі 704,00 грн. та копію довіреності на представника Інспекції ОСОБА_4; будь-які інші документи в переліку додатків до цього клопотання не значаться й в матеріалах справи відсутні.

Ухвалою від 18 січня 2018 року Київський апеляційний адміністративний суд на підставі пункту 4 частини 1 статті 299 КАС України відмовив у відкритті провадження за апеляційною скаргою, оскільки прийшов до висновку про відсутність підстав для поновлення відповідачеві пропущеного строку апеляційного оскарження.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду апеляційної інстанції від 18 січня 2018 року, Інспекція звернулась з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просила вказане рішення суду апеляційної інстанції скасувати та направити справу до цього ж суду для продовження розгляду.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, відповідач зазначав, що після направлення до апеляційного суду оригіналу платіжного доручення про сплату судового збору він очікував, що йому буде продовжено строк для усунення іншого недоліку апеляційної скарги.

Справу згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями передано для розгляду касаційної скарги колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду: головуючий суддя Пасічник С.С. (суддя-доповідач), судді: Васильєва І.А., Юрченко В.П.

Ухвалою Верховного Суду від 14 травня 2018 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

Позивач письмового відзиву на касаційну скаргу суду не подав.

Перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судом апеляційної інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги, виходячи з наступного.

15 грудня 2017 року набрав чинності КАС України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року №2147-VІІІ, пунктом 12 Розділу VІІ "Перехідні положення" якого передбачено, що заяви і скарги, подані до набрання чинності цією редакцією Кодексу, провадження за якими не відкрито на момент набрання ним чинності, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви чи скарги не можуть бути залишені без руху, повернуті або передані за підсудністю, щодо них не може бути прийнято рішення про відмову у прийнятті чи відмову у відкритті провадження за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу, якщо вони подані з додержанням відповідних вимог процесуального закону, які діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Також, за приписами пункту 13 частини 1 Розділу VІІ "Прикінцеві положення" КАС України судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання ним чинності.

Відповідно до частини 2 статті 186 КАС України (в редакції, чинній на момент подання апеляційної скарги) апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Частиною 4 статті 189 КАС України було визначено, що апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 186 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом тридцяти днів з моменту отримання ухвали про залишення апеляційної скарги без руху особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строків або вказати інші підстави для поновлення строку.

Аналогічні положення щодо залишення апеляційної скарги без руху в зв'язку з її поданням поза межами строку апеляційного оскарження (крім тривалості строку, протягом якого особа може усунути недолік апеляційної скарги) передбачено й в частині 3 статті 298 КАС України (в редакції, що діє після 15 грудня 2017 року).

Згідно ж з пунктом 4 частини 1 статті 299 КАС України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.

Отже, у випадку пропуску строку апеляційного оскарження підставами для розгляду апеляційної скарги є лише наявність поважних причин (підтверджених належними доказами), тобто обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій.

Дотримання строків оскарження судового рішення є однією із гарантій додержання у суспільних відносинах принципу правової визначеності, як складової принципу верховенства права. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними та після завершення таких строків, якщо ніхто не звернувся із скаргою до суду вищої інстанції, відносини стають стабільними.

З огляду на викладені вимоги закону та зважаючи, що, як вже зазначалось, повторна апеляційна скарга на постанову Окружного адміністративного суду від 18 квітня 2017 року була подана поза межами законодавчо встановленого десятиденного строку її апеляційного оскарження, а Інспекцією не наведено достатніх обгрунтувань для висновку щодо пропуску цього строку з поважних причин, касаційний суд вважає, що відповідачу обґрунтовано відмовлено у відкритті апеляційного провадження на підставі пункту 4 частини 1 статті 299 КАС України ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2018 року.

Водночас, статтею 49 КАС України (в редакції, що діяла на час подання апеляційної скарги) було закріплено обов'язок осіб, які беруть участь у справі (учасників справи), добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки, зокрема, щодо сплати судового збору.

Аналогічні положення закріплено й в статті 44 КАС України, що набрала чинності з 15 грудня 2017 року.

Таким чином, виконання обов'язку дотримання вимог процесуального закону стосовно форми і змісту апеляційної скарги, в тому числі щодо сплати судового збору, покладається на особу, яка має намір її подати, а тому остання повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї для цього дії.

Це стосується і суб'єктів владних повноважень, які фінансуються з Державного бюджету України, зокрема, в частині видатків на оплату судового збору, тому держава повинна створити належні фінансові можливості і заздалегідь передбачити відповідні кошти на вказані цілі у кошторисах установ, а особа, яка утримується за рахунок Державного бюджету України, має право в межах бюджетних асигнувань здійснити розподіл коштів, якими можна було б забезпечити сплату судового збору.

Отже, відсутність відповідного бюджетного фінансування щодо видатків на оплату судового збору не можуть впливати на дотримання строку апеляційного оскарження судових рішень і, як наслідок, не є поважною підставою пропуску цього строку.

При цьому, як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пункті 39 справи "Устименко проти України", принцип рівності сторін вимагає надання кожній стороні розумної можливості представити свою справу за таких умов, які не ставлять його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною. Кожній стороні повинна бути надана можливість знати про зауваження або докази, надані іншою стороною, включаючи апеляційну скаргу, та надати власні зауваження з цього приводу.

У пунктах 46, 47 цього ж Рішення ЄСПЛ вказує на те, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі "Рябих проти Росії". Суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків (див. рішення у справі "Пономарьов проти України").

Також, у пункті 74 Рішення у справі "Лелас проти Хорватії" і пункті 70 Рішення у справі "Рисовський проти України" ЄСПЛ підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування" та пояснив його практичне значення, зокрема, зазначивши, що держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов'язків. Іншими словами, ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу. Принцип "належного урядування" передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, "Онер'їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер'їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), п. 119).

Не спростовують висновків суду апеляційної інстанції й обставини звернення Інспекції з первинною апеляційною скаргою (яку було залишено без руху та повернуто з підстав несплати судового збору) у строк, встановлений статтею 186 КАС України, оскільки невиконання вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху не є поважною причиною пропуску строку апеляційного оскарження й не надає такій особі права у будь-який необмежений після спливу строку апеляційного оскарження час реалізовувати право на оскарження судових рішень.

При цьому, Верховний Суд враховує, що повторну апеляційну скаргу Інспекцією було подано 26 вересня 2017 року, тобто більш як через три місяці після її первісного повернення судом апеляційної інстанції, при цьому, доказів наявності непереборних обставин, які б перешкоджали апеляційному оскарженню судового рішення у цей період, матеріали справи не містять.

У касаційній скарзі відсутні й відомості про наявність інших обставин, які б давали підстави для поновлення строку апеляційного оскарження, а також свідчили б про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права при ухваленні судового рішення, а тому підстави для його скасування та задоволення касаційної скарги відсутні.

Що ж до доводів касаційної скарги про те, що після направлення до апеляційного суду оригіналу платіжного доручення про сплату судового збору відповідач очікував, що йому буде продовжено строк для усунення іншого недоліку апеляційної скарги, то вони не приймаються Судом до уваги, поскільки нормами КАС України (як в редакції до, так і після 15 грудня 2017 року) не встановлено обов'язку суду продовжувати наданий особі для усунення недоліків апеляційної скарги строк, натомість учасники процесу зобов'язані вчиняти всі дії, спрямовані на виконання вимог суду (зокрема, викладених в ухвалі про залишення апеляційної скарги без руху).

Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 327, 341, 345, 349, 350, 355 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м.Києві залишити без задоволення, а ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2018 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

С.С. Пасічник

І.А. Васильєва

В.П. Юрченко ,

Судді Верховного Суду