Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 816/689/17

адміністративне провадження № К/9901/1392/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Олендера І.Я.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Будекспрессервіс» на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 25.07.2017 (Довгопол М.В.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.11.2017 (головуючий суддя Курило Л.В., судді Русанова В.Б., Присяжнюк О.В.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Будекспрессервіс» до Головного управління ДПС у Полтавській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Будекспрессервіс» (далі - ТОВ «Будекспрессервіс», Товариство, позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Полтавській області (яке замінено на правонаступника - Головне управління ДПС у Полтавській області, утворене на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України; далі - відповідач, контролюючий орган, податковий орган), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 25.04.2017 №0003911405, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на суму 379 995,00 грн, у тому числі за основним платежем 303 996,00 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями 75 999,00 грн.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 25.07.2017, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.11.2017, у задоволенні позову відмовлено.

Такі рішення суди мотивували тим, що операції між позивачем та контрагентами-постачальниками ТОВ «Агропромінвест-К», ТОВ «Техкомпроект» у спірний період не мали реального характеру, оскільки не підтверджуються належними та допустимими доказами, які повинні супроводжувати фактичне виконання такого роду відносин, а тому останні не можуть слугувати підставою для формування ТОВ «Будекспрессервіс» податкового кредиту з ПДВ у відповідності до статті 198 Податкового кодексу України.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, ТОВ «Будекспрессервіс» подало касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

У скарзі Товариство зазначає, що судами не в повній мірі досліджено обставини здійснення спірних господарських операцій, які є реальними та спричинили зміни майнового стану платника податку. Посилався на наявність у матеріалах справи як доказів придбання товару у вищезазначених контрагентів, так і подальшого використання у власній господарській діяльності, що залишено судами поза увагою.

Відповідач у письмових запереченнях на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечив, вважаючи їх безпідставними, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій, які просить залишити без змін, - обґрунтованими та законними. Вказує, що встановлені у акті перевірки та підтверджені у ході судового розгляду обставини свідчать про нереальність господарських операцій, на підставі яких формувався податковий кредит Товариства.

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд виходить з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ГУ ДФС у Полтавській області проведено позапланову виїзну документальну перевірку ТОВ «Будекспрессервіс» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «Агропромінвест-К» за період з 01.08.2016 по 31.08.2016, ТОВ «Техкомпроект» за період з 01.10.2016 по 31.10.2016 та правомірності їх відображення в податковій звітності.

За результатом перевірки контролюючий орган склав акт №428/16-31-14-05-09/38252517 від 31.03.2017, згідно із висновками якого встановлено порушення пункту 44.1 статті 44, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.1, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 303996 грн, у тому числі за серпень 2016 року - 115530 грн., за жовтень 2016 року - 188466 грн.

На акт перевірки позивачем подано заперечення, за результатами розгляду яких ГУ ДФС у Полтавській області залишено висновки акту перевірки без змін, про що повідомлено позивача листом від 20.04.2017 №5833/10/16-31-14-05-18.

На підставі акту перевірки ГУ ДФС у Полтавській області винесено податкове повідомлення-рішення № 0003911405 від 25.04.2017, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість в розмірі 379995 грн, в тому числі за основним платежем - 303996 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - 75999 грн.

В подальшому позивач оскаржив зазначене рішення контролюючого органу в судовому порядку.

Згідно із підпунктом 14.1.181 пункту 14.1. статті 14 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (тут і далі в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту «а» пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

За приписами пункту 198.2. статті 198 Податкового кодексу України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України встановлено, що податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Положеннями пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України встановлено, що у податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов`язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця). У разі постачання/придбання філією (структурним підрозділом) товарів/послуг, яка фактично є від імені головного підприємства - платника податку стороною договору, у податковій накладній, крім податкового номера платника податку додатково зазначається числовий номер такої філії (структурного підрозділу); д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

У відповідності до пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Пунктом 44.1. статті 44 Податкового кодексу України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно із частиною 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Отже, господарські операції, які зумовлюють наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування податкових вигод, мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які зазвичай супроводжують операції певного виду та відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Недоведеність наявності вказаних умов позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкових вигод, а покупця - права на їх формування та відображення у бухгалтерському та податковому обліку.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що між ТОВ «Агропромінвест-К» (постачальник) та ТОВ «Будекспрессервіс» (покупець) укладено договір поставки від 25.08.2016 №25/08-16, відповідно до умов якого поставка товару (цемент, дошка, швелер, брус) на склад покупця здійснюється на умовах DDP транспортом постачальника й за його рахунок за адресою та у строк, зазначені в письмовій або усній заявці покупця.

На підтвердження виконання умов вказаного договору позивач подав до суду видаткові накладні, податкову накладну від 25.08.2016 №8, товарно-транспортні накладні.

У всіх товарно-транспортних накладних автомобільним перевізником зазначено ФОП ОСОБА_1 , замовником - ТОВ «Будекспрессервіс».

У розділі 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Мінтрансу №363 від 14.10.1997 (надалі - Правила перевезень вантажів), надано визначення поняттю «замовник», яким є вантажовідправник або вантажоодержувач, який уклав з перевізником договір про перевезення вантажів.

Виходячи зі змісту товарно-транспортних накладних, особою, яка уклала договір із перевізником є ТОВ «Будекспрессервіс» (замовник, вантажоодержувач), однак згідно із поясненнями представника позивача договір із автомобільним перевізником ФОП ОСОБА_1 . Товариством не укладався, натомість обов`язок із доставки товару покладався на постачальника - ТОВ «Агропромінвест-К», а у товарно-транспортних накладних допущено помилку у зазначенні найменування замовника.

Разом з тим, в акті перевірки зафіксовано, що за даними АІС «Податковий блок» взаємовідносини ТОВ «Агропромінвест-К» із ФОП ОСОБА_1 за період серпень 2016 року відсутні, що також підтверджується наявними в матеріалах справи розшифровками податкових зобов`язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів ТОВ «Агропромінвест-К».

Враховуючи встановлені обставини, суди констатували, що надані позивачем документи щодо перевезення товару від ТОВ «Агропромінвест-К» не дають можливості встановити факт укладення вантажовідправником (вантажоодержувачем) договору перевезення із ФОП ОСОБА_1 , а відтак і здійснення останнім транспортування товару.

Відповідно до пункту 11.1 Правил перевезень вантажів основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил.

Товарно-транспортна накладна може оформлюватись суб`єктом господарювання без дотримання форми, наведеної в додатку 7 до цих Правил, за умови наявності в ній інформації про назву документа, дату і місце його складання, найменування (прізвище, ім`я, по батькові) перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, найменування та кількість вантажу, його основні характеристики та ознаки, які надають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж, автомобіль (марка, модель, тип, реєстраційний номер), причіп/напівпричіп (марка, модель, тип, реєстраційний номер), пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора.

У товарно-транспортних накладних щодо перевезення товарів від ТОВ «Агропромінвест-К» до позивача пункт розвантаження товару зазначено м. Кременчук, вул. Артема, буд. №9, тоді як згідно із поясненнями представника позивача пунктом розвантаження товарів було с. Солонці, Полтавська область, де знаходилося орендоване майно позивача відповідно до договорів суборенди майна від 01.04.2016 №Д-4 та №С-2, від 03.10.2016 №С-4, а також актів приймання-передачі такого майна.

Товарно-транспортні накладні із зазначеним пунктом розвантаження містять підписи відповідальної особи вантажоодержувача щодо прийняття товарів, при цьому зауваження щодо помилкового визначення пункту розвантаження відсутні. У свою чергу жодних документів щодо перевезення товару від пункту розвантаження м. Кременчук, вул. Артема, буд. №9 до с. Солонців позивачем не надано. Крім того, судами вказано на те, що матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували право Товариства на користування земельною ділянкою у с. Солонці, Полтавської області.

У зв`язку із наведеним суди зазначили про неможливість точного встановлення пункту відвантаження товару та підтвердження реальності його прийняття і зберігання.

Також судами враховані доводи відповідача про те, що ТОВ «Агропромінвест-К» не має трудових ресурсів, матеріально-технічної і технологічної можливості здійснення виробництва, перевезення, тимчасового зберігання товару. Єдиним постачальником цього товариства у серпні 2016 року у податковій звітності відображено - ТОВ «ЕНКОР ПРОДАКТ», яким у свою чергу податкових зобов`язань не відобразив, натомість подав податкову звітність за серпень 2016 року з нульовими показниками, а з вересня 2016 року не звітує. За таких обставин неможливо встановити дійсне походження товару (формування активу) у ТОВ «Агропромінвест-К», а відтак і його подальший продаж позивачу.

Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що господарські операції позивача із зазначеним контрагентом не підтверджені належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій у часі, за місцем та колом осіб, та не спричиняють реальних змін майнового стану платника податків, а тому не можуть бути об`єктом оподаткування та підставою для відображення в бухгалтерському та податковому обліку, а тому податковий орган обґрунтовано збільшив суму податкового зобов`язання Товариству у розмірі 115530 грн.

Досліджуючи господарські відносини позивача із контрагентом-постачальником ТОВ «Техкомпроект», суди встановили, що між ними укладено договір поставки від 19.10.2016 №19/10/2016-1, предметом якого є поставка бітуму дорожнього БНД 60/90 автомобільним транспортом.

На підтвердження виконання умов вказаного договору позивачем подано до суду рахунки-фактури, видаткові накладні, податкові накладні, товарно-транспортні накладні

При цьому, під час перевірки позивач надав такі ж товарно-транспортні накладні, однак без дати, що представник позивача пояснив наявністю у Товариства двох примірників товарно-транспортних накладних: із датою та без дати, однак законодавчих підстав відповідних обставин не навів.

Суди вказали на те, що бітум нафтовий дорожній БНД 60/90 належить до нафтопродуктів, щодо яких законодавством встановлено особливий порядок транспортування, зберігання та передачі, а тому, очевидною є й необхідність оформлення відповідних документів.

Так, відповідно до пункту 1 Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв`язку, Державного комітету з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20.05.2008 №281/171/578/155 (далі - Інструкція) інструкція встановлює єдиний порядок організації та виконання робіт, пов`язаних з прийманням, транспортуванням, зберіганням, відпуском та обліком товарної нафти (далі - нафта) і нафтопродуктів.

Ця Інструкція поширюється на всі класи, типи, групи і види нафти та типи, марки і види (залежно від масової частки сірки) нафтопродуктів.

Вимоги цієї Інструкції є обов`язковими для всіх суб`єктів господарювання (підприємств, установ, організацій та фізичних осіб - підприємців), що займаються хоча б одним з таких видів економічної діяльності, як закупівля, транспортування, зберігання і реалізація нафти і нафтопродуктів на території України (далі - підприємства).

Отже, під час відпуску, приймання, транспортування, зберігання бітуму нафтового дорожнього БНД 60/90 підлягали застосуванню положення Інструкції.

Відповідно до пункту 5.4.1 Інструкції перевезення нафтопродуктів автомобільним транспортом здійснюється згідно з Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Мінтрансу України від 14.10.1997 №363, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за №128/2568, та ГОСТ 27352-87 «Автотранспортные средства для заправки и транспортирования нефтепродуктов. Типы, параметры и общие технические требования».

З прибуттям нафтопродуктів до вантажоодержувача в автоцистерні перевіряється наявність і цілісність пломб, технічний стан автоцистерни, відповідність об`єму і густини нафтопродукту в автоцистерні об`єму і густині, зазначеним у товарно-транспортній накладній на відпуск нафтопродуктів (нафти) за формою №1-ТТН (нафтопродукт) (далі ТТН) (додаток 3), відповідність найменування, марки і виду (залежно від масової частки сірки) нафтопродукту, зазначених у ТТН і паспорті якості на відвантажений нафтопродукт. Відповідність густини нафтопродукту під час відвантаження та приймання визначається після її приведення до температури 20°C відповідно до ГОСТ 3900.

Згідно із пунктом 5.4.2 Інструкції маса нафтопродукту в автоцистерні визначається зважуванням на автомобільних вагах або об`ємно-масовим методом.

Підпунктом 4.2.4.1 Інструкції встановлено, що прямим (ваговим) методом вимірюють масу нафти і нафтопродуктів у тарі та транспортних засобах шляхом зважування на вагах (залізничних та автомобільних цистерн) для статичного зважування середнього класу точності за ГОСТ 29329-92 «Весы для статического взвешивания. Общие технические требования» з кількістю повірочних поділок не менше ніж 3000.

Границі відносної похибки методу не мають перевищувати:

+- 0,5% - під час вимірювання маси нетто нафтопродуктів, а також маси бітумів;

+- 0,3% - під час вимірювання маси нетто пластичних мастил.

Розділом 7.5 Інструкції встановлено порядок відпуску нафти та нафтопродуктів автомобільним транспортом.

За приписами пунктів 7.5.1, 7.5.2 Інструкції - нафта і нафтопродукти вантажоодержувачам постачаються централізовано або вивозяться самостійно вантажоодержувачем. Контролювання наливання нафти або нафтопродуктів здійснює оператор автоматизованої системи наливу, а кількість налитого до міри повної місткості продукту здійснюється водієм автоцистерни на підставі договору постачання.

Відпуск нафти або нафтопродуктів до мір повної місткості здійснюється лише за наявності свідоцтва про її повірку. За наявності простроченого свідоцтва про повірку відпуск нафти або нафтопродуктів до мір повної місткості забороняється.

Відповідно до пункту 7.5.6 Інструкції відпуск нафти і нафтопродуктів до мір повної місткості та нафтопродуктів, розфасованих до тари, оформлюється ТТН у чотирьох примірниках, з яких: перший - залишається у товарного оператора вантажовідправника і є первинним документом складського обліку з подальшим здаванням до бухгалтерської служби підприємства; другий - використовується водієм як перепустка під час виїзду з підприємства, а після виїзду - залишається в охорони підприємства з подальшим здаванням до бухгалтерської служби підприємства; третій та четвертий - засвідчені підписом представника вантажоодержувача та відміткою про час виїзду з підприємства - передаються перевізнику. При цьому третій примірник є супровідним документом вантажу і після його здавання передається вантажоодержувачу. Четвертий примірник передається експедитору (водію) і є підставою для обліку транспортної роботи.

Бланки ТТН на підприємстві є документами суворої звітності.

Пунктом 7.5.8 Інструкції передбачено, що відпуск нафти або нафтопродуктів здійснюється в день оформлення ТТН за наявності усіх її примірників.

У ТТН оператор зазначає номер резервуара, з якого відпущено нафту або нафтопродукт, розписується в ній і здає для оформлення. У ТТН зазначаються найменування, марка та вид нафти або нафтопродукту, об`єм, маса, густина і температура, за якої визначалась густина, а також дата і час виїзду автоцистерни з підприємства.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що товарно-транспортні накладні щодо перевезення бітуму БНД 60/90, подані Товариством до матеріалів справи, не відповідають формі №1-ТТН (нафтопродукт), натомість складені за формою 1-ТН, при цьому не містять дані про номер резервуара, з якого відпущено нафтопродукт, об`єм, густину, температуру нафтопродукту, а також час виїзду автоцистерни з підприємства. Крім того, у таких товарно-транспортних накладних пункт навантаження товару зазначено як м. Київ, без зазначення конкретної адреси, що унеможливлює визначити місце, де навантажувався товар. При цьому, докази наявності у ТОВ «Техкомпроект» технічних можливостей відпуску бітуму загальною масою 123 тонни, відсутні, а відповідно до податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку форми 1-ДФ ТОВ «Техкомпроект» за ІІІ квартал 2016 року на підприємстві працювала 1 особа.

Таким чином, надані позивачем товарно-транспортні накладні, виписані з порушенням вимог Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, які не містять обов`язкових реквізитів, на підставі яких здійснюється відпуск та приймання нафтопродуктів, не є належними доказами на підтвердження транспортування та фактичного отримання позивачем нафтопродуктів.

В ході судового розгляду позивачем надано копії сертифікату відповідності, виданого виробником ПАТ «Укртатнафта» та паспортів якості заводу-виробника ПАТ «Укртатнафта» на бітум нафтовий дорожній в`язкий БНД 60/90 разом із копіями квитанцій зважування до накладних від 20.10.2016 №89043361, від 20.10.2016 №89043368, від 24.10.2016 №89043942 (11:28:54), від 24.10.2016 №89043942 (16:07:24), виданих покупцеві ТОВ «Техкомпроект».

Однак на запит суду першої інстанції ПАТ «Укртатнафта» надано копії квитанцій зважування до тих самих накладних, які повністю не відповідають документам, наданим позивачем до суду та свідчать про відпуск бітуму нафтового дорожнього в`язкого не ТОВ «Техкомпроект», а іншим суб`єктам господарювання.

За таких обставин, суди констатували, що позивачем не доведено реальність здійснення господарських операцій з ТОВ «Техкомпроект» в частині поставки бітуму у жовтні 2016 року.

Також, між ТОВ «Техкомпроект» (постачальник) та ТОВ «Будекспрессервіс» (замовник) укладено договір постачання від 21.10.2016 №21/10/2016-1, предметом якого є поставка гранітного відсіву, щебеню, мінерального порошку.

На підтвердження виконання умов вказаного договору позивачем надано до суду рахунок-фактуру, видаткову накладну, податкову накладну, товарно-транспортні накладні.

При цьому, у товарно-транспортних накладних пункт навантаження товару зазначено м. Кременчук, без зазначення конкретної адреси, водночас місцезнаходження ТОВ «Техкомпроект» на дату господарських правовідносин із позивачем зареєстровано за адресою - м. Київ, вул. Дегтярівська, 33-Б.

Тобто із наявних документів неможливо визначити перевізника, місце, де навантажувався товар, при цьому суди врахували, що докази наявності у ТОВ «Техкомпроект» складських приміщень або інших місць зберігання наведених вище товарів загальною масою близько 846,063 тонн, наявності у власності (оренді) транспортних засобів, або замовлення транспортних послуг відсутні, а відповідно до податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку форми 1-ДФ за ІІІ квартал 2016 року на підприємстві працювала 1 особа.

Зазначені у товарно-транспортних накладних транспортні засоби ФАВ НОМЕР_1 та КАМАЗ НОМЕР_2 згідно із обліковими картками мають повну масу 14 900 кг та 14 500 кг відповідно, тоді як маса товару, зазначена в ТТН, складала 40 тонн і більше, що викликає сумнів у реальній можливості такого перевезення, при цьому відомості про причепи/напівпричепи у ТТН відсутні.

Відповідно до пункту 22.1 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306, маса вантажу, що перевозиться, і розподіл навантаження на осі не повинні перевищувати величин, визначених технічною характеристикою даного транспортного засобу.

За змістом пункту 22.5. Правил дорожнього руху України за спеціальними правилами здійснюється дорожнє перевезення небезпечних вантажів, рух транспортних засобів та їх составів у разі, коли хоч один з їх габаритів перевищує за шириною 2,6 м, за висотою від поверхні дороги - 4 м (для контейнеровозів на встановлених Укравтодором і Державтоінспекцією маршрутах - 4,35 м), за довжиною - 22 м (для маршрутних транспортних засобів - 25 м), фактичну масу понад 40 т (для контейнеровозів - понад 44 т, на встановлених Укравтодором і Державтоінспекцією для них маршрутах - до 46 т), навантаження на одиночну вісь - 11 т (для автобусів, тролейбусів - 11,5 т), здвоєні осі - 16 т, строєні - 22 т (для контейнеровозів навантаження на одиночну вісь - 11 т, здвоєні осі - 18 т, строєні - 24 т) або якщо вантаж виступає за задній габарит транспортного засобу більш як на 2 м.

Рух транспортних засобів та їх составів з навантаженням на одиночну вісь понад 11 т, здвоєні осі - понад 16 т, строєні осі - понад 22 т або фактичною масою понад 40 т (для контейнеровозів - навантаження на одиночну вісь - понад 11 т, здвоєні осі - понад 18 т, строєні осі - понад 24 т або фактичною масою понад 44 т, а на встановлених Укравтодором і Державтоінспекцією для них маршрутах - понад 46 т) у разі перевезення подільних вантажів автомобільними дорогами забороняється.

Частиною другою статті 29 Закону України «Про дорожній рух» визначено, що з метою збереження автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, допускається за наявності дозволу на участь у дорожньому русі таких транспортних засобів. Порядок видачі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, та розмір плати за його отримання встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Статтею 33 Закону України «Про автомобільні дороги» передбачено, що рух транспортних засобів, навантаження на вісь, загальна маса або габарити яких перевищують норми, встановлені державними стандартами та нормативно-правовими актами, дозволяється за погодженнями з відповідними органами у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Доказів наявності відповідних дозволів при перевезенні товарів, маса яких перевищувала норми, від ТОВ «Техкомпроект» до позивача до суду не надано.

З огляду на викладене, суди дійшли висновку про обґрунтованість доводів контролюючого органу щодо нереальності здійснення поставки товарів від ТОВ «Техкомпроект» на адресу позивача та правомірність збільшення суми податкового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 188466 грн.

Колегія Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що досліджені у процесі розгляду справи первинні документи не підтверджують фактичне виконання спірних операцій, а також обумовлену правочинами реалізацію позивачу товарів саме контрагентами ТОВ «Агропромінвест-К» та ТОВ «Техкомпроект».

Судами першої та апеляційної інстанцій надано оцінку здійсненим господарським операціям на підставі комплексного аналізу правовідносин, з урахуванням їх особливостей та характеру виконання.

Наведені у касаційній скарзі доводи не спростовують вищезазначених висновків судів, які, у свою чергу, не викликають розумних сумнівів. При цьому слід зазначити, що суд касаційної інстанції згідно положень статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України позбавлений процесуальної можливості на здійснення переоцінки встановлених обставин справи. Водночас, за змістом частини другої статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України скасування або зміна рішення можлива лише за умови ухвалення незаконного рішення, чого в даному випадку не встановлено.

Враховуючи відсутність підстав для висновку, що суди допустили неправильне застосування норм матеріального права при ухваленні судового рішення або порушення процесуальних норм, підстави для їх скасування та задоволення касаційної скарги відсутні.

Керуючись статтями 341 343 349 350 355 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Будекспрессервіс» залишити без задоволення, а постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 25.07.2017 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.11.2017 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

СуддіС.С. Пасічник І.А. Васильєва І.Я.Олендер