Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

13 лютого 2019 року

Київ

справа №820/6918/16

адміністративне провадження №К/9901/42158/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Східної об'єднаної державної податкової інспекції м.Харкова Головного управління ДФС у Харківській області на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Перцової Т.С., суддів: Жигилія С.П., Дюкарєвої С.В. від 15 червня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Східної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2016 року ОСОБА_2 звернулась до суду з адміністративним позовом до Східної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області, в якому просила скасувати податкові повідомлення-рішення, якими її зобов'язано сплатити податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки: №944/1303 від 29 червня 2016 року на суму 538,36 грн., скасоване рішенням Головного управління ДФС у Харківській області частково на суму 269,18 грн.; №945/1303 від 29 червня 2016 року на суму 1227,74,82 грн., скасоване рішенням Головного управління ДФС у Харківській області частково на суму 613,87 грн.; №946/1303 від 29 червня 2016 року на суму 2272,79 грн., скасоване рішенням Головного управління ДФС у Харківській області частково на суму 1136,39 грн.; №947/1303 від 29 червня 2016 року на суму 1461,60 грн., скасоване рішенням Головного управління ДФС у Харківській області частково на суму 730,80 грн.; №948/1303 від 29 червня 2016 року на суму 2241,12 грн., скасоване рішенням Головного управління ДФС у Харківській області частково на суму 1120,56 грн.; податкове повідомлення-рішення №949/1303 від 29 червня 2016 року на суму 1780,72 грн., скасоване рішенням Головного управління ДФС у Харківській області частково на суму 890,36 грн.; податкове повідомлення-рішення №950/1303 від 29 червня 2016 року на суму 2228,94 грн., скасоване рішенням Головного управління ДФС у Харківській області частково на суму 1114,47 грн.; податкове повідомлення-рішення №951/1303 від 29 червня 2016 року на суму 1814,82 грн., скасоване рішенням Головного управління ДФС у Харківській області частково на 907,41 грн.; №952/1303 від 29 червня 2016 року на суму 1303,26 грн., скасоване рішенням Головного управління ДФС у Харківській області частково на суму 651,63 грн.; №953/1303 від 29 червня 2016 року на суму 806,12 грн., скасоване рішенням Головного управління ДФС у Харківській області частково на суму 403,06 грн.; податкове повідомлення-рішення №954/1303 від 29 червня 2016 року на суму 1053,57 грн., скасоване рішенням Головного управління ДФС у Харківській області частково на суму 526,79 грн.; №955/1303 від 29 червня 2016 року на суму 97,44 грн., скасоване рішенням Головного управління ДФС у Харківській області частково на суму 48,72 грн.; №956/1303 від 29 червня 2016 року на суму 100,49 грн., скасоване рішенням Головного управління ДФС у Харківській області частково на суму 50,24 грн.; №957/1303 від 29 червня 2016 року на суму 97,03 грн., скасоване рішенням Головного управління ДФС у Харківській області частково на суму 48,51 грн.; №958/1303 від 29 червня 2016 року на суму 997,52 грн., скасоване рішенням Головного управління ДФС у Харківській області частково на суму 498,77 грн.; №959/1303 від 29 червня 2016 року на суму 1644,30 грн., скасоване рішенням Головного управління ДФС у Харківській області частково на суму 822,15 грн.; №1982/1303 від 29 червня 2016 року на суму 220311,98 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення, якими ОСОБА_2 визначено податкові зобов'язання за платежем «податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки» прийнято з порушенням вимог чинного законодавства України, оскільки відповідачем неправильно визначено базу оподаткування.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 22 березня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з безпідставності позовних вимог, оскільки спірні податкові повідомлення-рішення від 29 червня 2016 року №944/1303, №945/1303, №946/1303, №947/1303, №948/1303, №949/1303, №950/1303, №951/1303, №952/1303, №953/1303, №954/1303, №955/1303, №956/1303, №957/1303, №958/1303, №959/1303 скасовано контролюючим органом в адміністративному порядку. Стосовно ж податкового повідомлення-рішення №1982/1303 від 29 червня 2016 року дійшов висновку, що воно прийнято відповідачем у межах та спосіб передбачених Конституцією та Законами України.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2017 року скасовано податкове повідомлення-рішення №1982/1303 від 29 червня 2016 року.

Рішення апеляційного суду, що переглянув рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги позивача, який, в свою чергу, не погодився із висновками суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову щодо скасування податкового повідомлення-рішення №1982/1303 від 29 червня 2016 року, мотивовано тим, що оскільки Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», згідно з яким з 01 січня 2015 року введено в дію «Податок на нерухомість», прийнятий 28 грудня 2014 року, тобто після 15 липня 2014 року, а ставки податку на нерухомість установлено в м. Харкові рішенням Харківської міської ради від 21 січня 2015 року №1793/15, то застосування контролюючим органом його положень з метою оподаткування, може мати місце не раніше наступного бюджетного періоду, тобто не раніше 2016 року.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся до суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення цим судом норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

В касаційній скарзі вказує на законність прийнятого ним податкового повідомлення-рішення та зазначає, що оскільки Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», який набрав чинності з 01 січня 2015 року, запроваджено податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, позивач, як власник приміщення за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 22619,3 кв.м., зобов'язана сплачувати відповідний податок у 2015 році.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 02 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

В подальшому справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VІІ «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглянувши судове рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги.

Встановлено, що відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру на нерухоме майно у власності ОСОБА_3 у 2015 році знаходилося приміщення за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 22619,3 кв.м.

29 червня 2016 року Східною об'єднаною державною податковою інспекцією м.Харкова Головного управління ДФС у Харківській області прийнято податкове повідомлення-рішення №1982/1303, яким позивачу визначено податкове зобов'язання за платежем «податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки» у сумі 220311,98 грн.

В частині другій статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України (далі - ПК України) та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року №71-VIII запроваджено новий місцевий податок, а саме - податок на майно, який складається з трьох різновидів: транспортний податок, податок на майно, відмінне від земельної ділянки, та плата за землю.

Відповідно до підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) платниками податку на майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Згідно з підпунктом 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Базою оподаткування у відповідності до підпункту 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 ПК України є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

Підпунктом 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України встановлено, що ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної або міської ради в залежності від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 2 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування.

Згідно з підпунктом 266.6.1 пункту 266.6 статті 266 ПК України базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Пунктом 4 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року №71-VIII рекомендовано органам місцевого самоврядування: у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2015 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів. Установлено, що в 2015 році до рішень місцевих рад про встановлення місцевих податків на 2015 рік не застосовуються вимоги, встановлені Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

Відповідно до положень пункту 12.3 статті 12 ПК України сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України визначено порядок опублікування та застосування рішень місцевої ради про встановлення місцевих податків. Зазначені рішення офіційно оприлюднюються відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Наведеною нормою передбачено обов'язок місцевої ради опублікувати рішення про встановлення місцевого податку, а також наслідки несвоєчасного опублікування відповідного рішення. Зазначена норма розрізняє період опублікування рішення ради, плановий період та наступний період, кожен з яких має самостійне правове значення та не може співпадати в часі.

Згідно з пунктом 2.1 статті 2 ПК України зміна положень цього Кодексу може здійснюватися виключно шляхом внесення змін до цього Кодексу.

Жодних змін до вищезазначених положень ПК України внесено не було, дія зазначених положень на 2015 рік законодавцем не зупинялась, місцеві ради не звільнялись від обов'язку при встановленні нового виду місцевого податку дотримуватись вимог підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України.

Отже, зміст наведених положень дає підстави для висновку, що місцеві ради мають обов'язково встановити (відповідним рішенням місцевої ради) податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, для об'єктів нежитлової нерухомості. Таке рішення має бути оприлюдненим до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, для об'єктів нежитлової нерухомості був встановлений Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року №71-VIII, який набрав чинності 01 січня 2015 року, отже, лише у 2015 році місцеві ради отримали повноваження і одночасно набули обов'язку встановлення цього податку.

Наявність у ПК України норм, які регулюють правила справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не є підставою для його справляння за відсутності відповідного рішення місцевої ради, оскільки Верховна Рада України відповідно до підпункту 12.1.2 пункту 12.1 статті 12 ПК України лише встановлює перелік місцевих податків та зборів, установлення яких належить до компетенції сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад.

Відповідно до підпункту 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 ПК України у разі якщо сільська, селищна або міська рада не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів та акцизного податку в частині реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.

Наведені положення кодексу необхідно застосовувати з урахуванням норм Конституції України, які є нормами прямої дії, а звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Так, за змістом статті 57 Основного Закону кожному гарантується право знати свої права і обов'язки. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними.

При цьому статтею 64 Конституції України передбачено, що зазначене конституційне право громадянина не може бути обмежене навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану.

Враховуючи ухвалення Закону України №71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», яким запроваджено податок на майно (до складу якого включено й податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки), лише 28 грудня 2014 року, а також відсутність доказів прийняття відповідною місцевою радою рішення про встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, до 15 липня 2014 року, касаційний суд приходить до висновку, що застосування контролюючим органом положень статті 266 ПК України з метою оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, можливо було не раніше наступного бюджетного періоду, який настав за плановим (2015 роком), тобто не раніше 2016 року.

Таким чином, висновок суду апеляційної інстанції про неправомірність покладення контролюючим органом на позивача обов'язку зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2015 рік ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права, а відтак податкове повідомлення-рішення Східної об'єднаної державної податкової інспекції м.Харкова Головного управління ДФС у Харківській області №1982/1303 від 29 червня 2016 року є протиправним та підлягає скасуванню.

Доводи ж касаційної скарги за наведеного та обставин даної справи не дають підстав для висновку, що суд апеляційної інстанції допустив неправильне застосування норм матеріального права при ухваленні судового рішення, а тому підстави для його скасування та задоволення касаційної скарги відсутні.

За правилами частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Таким чином, касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Східної об'єднаної державної податкової інспекції м.Харкова Головного управління ДФС у Харківській області залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2017 року у справі №820/6918/16 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

С.С. Пасічник

І.А. Васильєва

В.П. Юрченко,

Судді Верховного Суду