Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

12 червня 2019 рокуґ

Київ

справа №826/18436/16

адміністративне провадження №К/9901/18057/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Уханенка С.А.,

суддів: Кашпур О.В., Радишевської О.Р.,

розглянув у попередньому судовому засіданні в касаційній інстанції адміністративну справу №826/18436/16

за позовом ОСОБА_1 до Київської митниці Державної фіскальної служби України про зобов`язання вчинити певні дії

за касаційною скаргою Київської митниці Державної фіскальної служби України на постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 27 січня 2017 року (суддя Балась Т.П.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05 квітня 2017 року (судді (Земляна Г.В., Межевич М.В., Сорочко Є.О.) ,

І. Суть спору:

1. У листопаді 2016 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Київської міської митниці Державної фіскальної служби України (далі - Київська міська митниця, відповідач), у якому просив:

1.1. стягнути з відповідача на його користь середньомісячний заробіток за вимушений прогул за час затримки виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 10.12.2013 року у справі №826/10873/13-а щодо поновлення на роботі з 11.12.2013 по 13.10.2014 включно у сумі 70491,52 грн. шляхом здійснення її перерахування на банківський картковий рахунок.

2. Позов обґрунтовано несвоєчасністю виконання постанови суду щодо поновлення на посаді.

3. Відповідач позов не визнав та послався на неможливість виконати рішення суду щодо поновлення позивача на посаді, з огляду на відсутність посади, з якої було звільнено позивача. Також, з посиланням на ст.236 КЗпПУ, наголосив, що правом винесення ухвали про виплату середнього заробітку за час затримки виконання рішення наділений суд, як орган, який розглядав трудовий спір.

ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи

4. Позивач з 29.09.1997 по 26.06.2013 проходив службу в Київській регіональній митниці та з 03.03.2012 обіймав посаду начальника аналітичного відділу Служби боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил Київської регіональної митниці.

5. Наказом Київської регіональної митниці Державної митної служби України № 759-К «Про припинення перебування на державній службі» від 26.06.2013 року позивача було звільнено з митних органів за порушення Присяги державного службовця, що виявилось у несумлінному виконанні службових обов`язків та основних обов`язків державних службовців відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 30 Закону України «Про державну службу».

6. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 10.12.2013 року зобов`язано Київську міжрегіональну митницю Міндоходів поновити ОСОБА_1 на рівнозначній посаді у порівнянні з тією, яку він займав на час звільнення. Зобов`язано Київську міжрегіональну митницю Міндоходів нарахувати ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в період з 27.06.2013 року по 10.12.2013 року в розмірі 40136,32 грн. та провести їх виплату за виключенням загальнообов`язкових платежів (податку з доходів фізичних осіб та єдиного соціального внеску).

7. Наказом № 1558-о від 14.10.2014 року позивача поновлено на посаді начальника аналітичного відділу служби боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил Київської регіональної митниці з 27.06.2013, переведено ОСОБА_1 , з 14.10.2014 року на посаду головного державного інспектора відділу контролю за переміщеннями товарів Київської міжрегіональної митниці Міндоходів з посадовим окладом зі штатним розписом митниці.

8. Середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня ухвалення у адміністративній справі №826/10873/13-а постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 10.12.2013 р. по день поновлення на роботі 14.10.2014 р., позивачу не виплачений.

9. Отже суть спору полягає у визначенні права особи, поновленої на роботі, на виплату середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі.

ІІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

10. Окружний адміністративний суд м.Києва постановою від 27 січня 2017 року адміністративний позов задовольнив у повному обсязі. Стягнув з Київської міської митниці Державної фіскальної служби України, як правонаступника Київської міжрегіональної митниці Міндоходів на користь ОСОБА_1 , середньомісячний заробіток за вимушений прогул за час затримки виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 10.12.2013 року у справі №826/10873/13-а з приводу поновлення на роботі з 11.12.2013 р. по 13.10.2014 р. включно у сумі 70491,52 грн. (сімдесят тисяч чотириста дев`яносто одна грн. 52 коп.) шляхом здійснення її перерахування на банківський картковий рахунок ОСОБА_1 № НОМЕР_1 відкритий в ПАТ "Райфайзен Банк Аваль" МФО 300335, отримувач - ОСОБА_1 , ідентифікаційний код отримувача НОМЕР_2).

11. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що період вимушеного прогулу, за який позивач просить стягнути середній заробіток, пов`язаний із фактом незаконного звільнення позивача із займаної посади, який був встановлений постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 10.12.2013 року, яка набрала законної сили, а тому ОСОБА_1 має законне право на виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу.

12. Зазначена позиція була підтримана Київським апеляційним адміністративним судом, який ухвалою від 05 квітня 2017 року залишив без змін постанову суду першої інстанції.

IV. Провадження в суді касаційної інстанції

13. У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їх рішення та ухвалити нове, яким відмовити в позові.

14. Як і під час судового розгляду в судах першої й апеляційної інстанцій, у касаційній скарзі відповідач зазначає про відсутність його вини, оскільки на момент звільнення ОСОБА_1 займав посаду начальника аналітичного відділу служби боротьби з контрабандою та порушенням митних правил Київської регіональної митниці, однак 02.12.2013 року наказом Міністерства доходів і зборів України №741 підрозділи боротьби з контрабандою та порушеннями у складі митниць були ліквідовані. У зв`язку з цим підстави щодо поновлення ОСОБА_1 на посаді на той час були відсутні.

15 . В свою чергу позивач у своєму запереченні вказує на безпідставність касаційної скарги і просить залишити її без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

V. Джерела права й акти їх застосування

16. Положеннями п.7 ч.1 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15.12.2017 року) було встановлено, що принципом здійснення правосуддя в адміністративних судах є обов`язковість судових рішень.

17. Обов`язковість судових рішень також встановлена ст.14 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції від 03.10.2017 року).

18. Стаття 255 КАС України (в редакції, чинній до 15.12.2017 року) передбачала, що постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов`язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Обставини, які були встановлені постановою, що набрала законної сили, в одній адміністративній справі не можуть оспорюватися в іншій судовій справі за участю тих самих сторін.

19. Стаття 370 КАС України (в редакції від 03.10.2017 року) встановлено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

20. Кодекс законів про працю України, введений в дію з 1 червня 1972 року Законом Української РСР від 10 грудня 1971 року №322-VIII.

20.1. Стаття 236. У разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

21. Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100.

21.1. Абзац перший пункту 2. Обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

21.2. Абзац третій пункту 2. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

21.3. Абзац перший пункту 8. Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

VI. Позиція Верховного Суду

22. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, згідно зі статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.

23. Як вбачається з роз`яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у пункті 34 постанови від 6 листопада 1992 року №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.

24. Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про те, що позивач має право відповідно до статті 236 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) на виплату йому середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі.

25. Стаття 236 КЗпП України не містить жодних застережень, щодо звільнення власника або уповноваженого ним органу від відповідальності за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника.

26. Суд звертає увагу на те, що наведений обов`язок виплатити поновленій на посаді особі середнього заробітку за час вимушеного прогулу не залежить від обставин та причин невиконання судового рішення про поновлення такої особи на посаді.

27. Аналіз правових норм чинного законодавства, що регулює правовідносини в сфері проходження громадянами публічної служби та звільнення з публічної служби, дає підстави для висновку, що рішення судів про поновлення на роботі є обов`язковими та виконуються негайно.

28. Враховуючи те, що постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 10.12.2013 року у справі №826/10873/13-а про поновлення ОСОБА_1 на посаді виконано лише 14 жовтня 2014 року, суди обґрунтовано стягнули за період з 11 грудня 2013 року по 13 жовтня 2014 року середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України.

29. Таким чином, з огляду на викладене, доводи касаційної скарги щодо неможливості виконати рішення суду з приводу поновлення позивача на посаді у зв`язку з відсутністю такої посади, є безпідставними та не приймаються судом касаційної інстанції.

30. Згідно зі статтею 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

31. З урахуванням викладеного, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій винесені законні і обґрунтовані рішення, постановлені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

VII. Судові витрати

32. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

ПОСТАНОВИВ:

33. Касаційну скаргу Київської митниці Державної фіскальної служби України залишити без задоволення.

34. Постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 27 січня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05 квітня 2017 року у справі №826/18436/16 - залишити без змін.

35. Судові витрати розподілу не підлягають.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий С.А.Уханенко

Судді О.В. Кашпур

О.Р.Радишевська