Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

10 травня 2018 року

Київ

справа №139/306/17

адміністративне провадження №К/9901/15357/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Мороз Л.Л.,

суддів: Бучик А.Ю., Гімона М.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у касаційній інстанції адміністративну справу № 139/306/17

за позовом ОСОБА_1 до Могилів-Подільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Вінницької області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою Могилів-Подільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Вінницької області на постанову Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області, прийняту 29 травня 2017 року у складі судді Тучинської Н.В. та постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2017 року у складі колегії суддів: головуючого - Полотнянка Ю.П., суддів Драчук Т.О., Загороднюка А.Г.,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Могилів-Подільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області визнання протиправною відмови у перерахунку пенсії та зобов'язання провести перерахунок та виплату пенсії.

Постановою Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 29 травня 2017 року позов задоволено частково: визнано протиправними дії Могилів-Подільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Вінницької області щодо відмови позивачу у перерахунку пенсії на підставі довідки прокуратури Вінницької області № 18/41 від 16 серпня 2012 року; зобов'язано Могилів-Подільське об'єднане управління Пенсійного фонду України Вінницької області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 відповідно до ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" (в редакції чинній станом на 01 липня 2012 року), починаючи з 01 березня 2017 року у розмірі 90% від місячної заробітної плати зазначеної у довідці прокуратури Вінницької області № 18/41 від 16 серпня 2012 року; в частині позову про визнання протиправними дій Могилів-Подільського об'єднаного УПФУ щодо відмови у перерахунку пенсії на підставі довідки прокуратури Вінницької області № 18/283 від 15 лютого 2017 та зобов'язання провести перерахунок та виплату пенсії відповідно до ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05 листопада 1991 року з 01 січня 2016 року в розмірі 90 відсотків заробітної плати, зазначеної у довідці прокуратури Вінницької області № 18/283 від 15.02.2017, відмовити; на користь ОСОБА_1 стягнено за рахунок бюджетних асигнувань Могилів-Подільського обєднаного управління Пенсійного фонду України Вінницької області судові витрати в сумі 640 гривень.

Постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2017 року постанову Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 29 травня 2017 року змінено, викладено абзац 2 резолютивної частини постанови в такій редакції:

Зобов'язати Могилів-Подільське об'єднане управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 відповідно до ст.50-1 Закону України "Про прокуратуру" (в редакції чинній станом на 1 липня 2012 року), починаючи з 23 березня 2016 року у розмірі 90% від місячної заробітної плати зазначеної у довідці прокуратури Вінницької області №18/41 від 16 серпня 2012 року.

В решті постанову суду першої інстанції залишено без змін.

Як встановлено, позивач перебуває на обліку в органах Пенсійного фонду України з 1997 року та отримує пенсію призначену та нараховану відповідно до вимог ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" у розмірі 90 % середньомісячного заробітку.

У зв'язку з підвищенням заробітної плати працівникам прокуратури, позивач 01 березня 2017 року звернувся до відповідача з заявою про перерахунок його пенсії з 01 січня 2016 року, відповідно до довідки прокуратури Вінницької області №18/283 від 15 травня 2017 року.

23 березня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача з заявою про перерахунок пенсії у зв'язку з підвищенням окладів робітникам прокуратури на підставі постанови Кабінету Міністрів України №505 від 31 травня 2012 року з 01 липня 2012 року в розмірі 90% від середньомісячного заробітку, вказаного у довідці прокуратури Вінницької області №18/41 від 16 серпня 2012 року.

Листом №905/06-52/02 від 28 березня 2016 року відповідач відмовив у проведенні перерахунку пенсії позивача з посиланням на ряд змін у законодавстві про пенсійне забезпечення прокурорів та відсутність, на даний час, законних підстав для проведення такого перерахунку. Одночасно позивачу повідомлено, що з 01 липня 2012 року розмір його пенсії було приведено у відповідність із нормами законодавства, що діяли на той момент, і визначили розмір пенсії 80 % від суми місячної заробітної плати.

Суди у цій справі при прийнятті рішень виходили з того, що на час звернення позивача до відповідача із заявою про перерахунок пенсії частини тринадцята та вісімнадцята статі 50-1 Закону України "Про прокуратуру" №1789-XП від 05 листопада 1991 року втратили чинність.

Згідно з частиною 20 статті 86 Закону України «Про прокуратуру» (чинної на час виникнення спірних правовідносин) умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України, а тому вказані зміни до законодавства не позбавляють позивача права на перерахунок пенсії, який був йому гарантований ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» при призначені пенсії, проте визначення умов та порядку перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури покладено на Кабінет Міністрів України.

На час звернення позивача за перерахунком пенсії, Кабінетом Міністрів України відповідний нормативно-правовий акт не було прийнято.

Відтак, суди дійшли висновку про правомірність дій відповідача щодо відмови у перерахунку пенсії позивача відповідно до довідки прокуратури Вінницької області № 18/283 від 15 лютого 2017 року.

У касаційній скарзі УПФ заявило вимогу про скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалення нової постанови про відмову у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування своїх вимог заявник посилається на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Заперечень на касаційну скаргу не надано.

Суд заслухав доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, та, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, дійшов висновку про задоволення касаційної скарги.

На час призначення позивачеві пенсії пенсійне забезпечення працівників прокуратури визначалося статтею 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року № 1789-XII.

Відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року № 1789-XII, у редакції на час призначення позивачу пенсії, передбачено, що призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв'язку з підвищенням заробітної плати відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників. Перерахунок призначених пенсій провадиться з першого числа місяця, що йде за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув права на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців. Перерахунок пенсій провадиться з урахуванням фактично отримуваних працівником виплат і умов оплати праці, що існували на день його звільнення з роботи.

Законом України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року № 76-VIII, який набрав чинності 01 січня 2015 року, внесено зміни до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» № 1789-ХІІ, зокрема, частину 18 викладено у такій редакції: «Умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України».

Пунктом 5 розділу III Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII передбачено, що у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до перелічених законів України, зокрема, Закону України «Про прокуратуру» № 1789-ХІІ.

З 15 липня 2015 року набрав чинності Закон України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII, відповідно до підпункту 1 пункту 3 розділу ХІІ «Прикінцеві положення» якого визнано таким, що втратив чинність Закон України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 року № 1789-ХІІ, крім пункту 8 частини 1 статті 15, частини 4 статті 16, абзацу першого частини 2 статті 46-2, статті 47, частини 1 статті 49, частини 5 статті 50, частин 3, 4, 6 та 11 статті 50-1, частини 3 статті 51-2, статті 53 щодо класних чинів.

Підстави та порядок перерахунку пенсії працівників прокуратури, передбачені статтею 86 Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII, відповідно до частини 20 якої (у редакції Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» № 76-VIII) умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2015 року № 1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів» підвищено розміри заробітку працюючих працівників прокуратури.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З урахуванням такого елемента принципу верховенства права, як пропорційність (розмірність) Конституційний Суд України зазначив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними, а оскільки держава зобов'язана регулювати економічні процеси, встановлювати й застосовувати справедливі та ефективні форми перерозподілу суспільного доходу з метою забезпечення добробуту всіх громадян, то механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження справедливого балансу між інтересами окремих осіб і інтересами всього суспільства. При цьому зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

Принцип збалансованості інтересів людини з інтересами суспільства сформульовано й у практиці Європейського суду з прав людини. Так, у рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Сорінг проти Сполученого Королівства» Суд зазначив, що Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) «спрямована на пошук справедливого співвідношення між потребами, пов'язаними з інтересами суспільства в цілому, і вимогами захисту основних прав людини». У рішенні від 17 жовтня 1986 року у справі «Ріс проти Сполученого Королівства» Суд зазначив, що, з'ясовуючи, чи існує позитивне зобов'язання стосовно людини, «належить врахувати справедливий баланс, який має бути встановлений між інтересами всього суспільства й інтересами окремої людини».

У рішенні від 9 жовтня 1979 року у справі «Ейрі проти Ірландії» Суд констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового.

Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат (рішення Суду від 12 жовтня 2004 року у справі «Кйартан Асмудсон проти Ісландії»).

Європейський суд з прав людини у рішенні «Великода проти України» від 3 червня 2014 року зазначив, що законодавчі норми можуть змінюватися й передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

У Рішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99 цей суд зазначив, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині 1 статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Суд враховує, що на час прийняття постанови Кабінетом міністрів України від 9 грудня 2015 року № 1013, з прийняттям якої позивач пов'язує виникнення у нього права на перерахунок пенсії, а також на час звернення позивача до пенсійного органу із заявою про перерахунок пенсії положення статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 року № 1789-ХІІ, які регулювали порядок перерахунку пенсій, втратили чинність.

Положень, які б закріплювали можливість перерахунку пенсії у зв'язку з підвищенням розміру заробітку працюючих працівників прокуратури, постанова Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2015 року № 1013 не містить.

На час звернення позивача до пенсійного органу із заявою про перерахунок пенсії Кабінетом Міністрів України умов та порядку перерахунку пенсій працівникам прокуратури визначено не було.

Оскільки відповідач є територіальним органом виконавчої влади, який в своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, указами Президента, постановами Верховної Ради України, актами Кабінету Міністрів України, які прийняті відповідно до Конституції та законів України, іншими нормативно-правовими актами, він не мав підстав здійснювати позивачу перерахунок пенсії на умовах та в порядку, закріплених нормою, що втратила чинність.

Положення Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» № 76-VIII, якими частину 18 статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» № 1789-XII та частину 20 статті 86 Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII викладено у новій редакції, не були визнані неконституційними Конституційним Судом України, який до того ж у рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 вказав, що одним із визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.

Норма Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року № 76-VIII, якою внесено зміни до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» № 1789-ХІІ, зокрема, частину 18 викладено у такій редакції: «Умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України» не підлягає застосуванню у зв'язку із тим, що пунктом 5 розділу III Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII передбачено, що у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до перелічених законів України, зокрема, Закону України «Про прокуратуру» № 1789-ХІІ.

Ураховуючи наведені вище положення джерел права, суд дійшов висновку про те, що з 1 грудня 2015 року - дати набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2015 року № 1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів» та у зв'язку з набранням у подальшому чинності Законом України «Про прокуратуру» № 1697-VII, яким по-іншому врегульовані правовідносини, пов'язані із пенсійним забезпеченням працівників прокуратури, пенсії, призначені за статтею 50-1 Закону України «Про прокуратуру» № 1789-ХІІ, не підлягають перерахунку у зв'язку з підвищенням розміру заробітку працюючих працівників прокуратури.

Право на перерахунок пенсії може бути реалізовано позивачем на підставі тих норм, які діють на час виникнення обставин для такого перерахунку з урахуванням часу звернення до відповідного органу, а тому, зважаючи, що на час звернення позивача за перерахунком розміру пенсії такої підстави для перерахунку призначених працівникам прокуратури пенсій як збільшення розміру заробітної плати на законодавчому рівні не встановлено, а Урядом будь-яких умов для перерахунку не визначено, у відповідача не було правових підстав для здійснення такого перерахунку, а тому УПФ, приймаючи рішення про відмову в перерахунку пенсії, діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд не вбачає порушення статті 22 Конституції України у зв'язку зі зміною правого регулювання спірних правовідносин, адже відповідні положення законів не визнані неконституційними Конституційним Судом України, який до того ж у Рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 вказав, що одним із визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Враховуючи вищезазначене, в межах розгляду даної справи має місце неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, що є підставою для скасування судових рішень повністю та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову, що передбачено частинами першою та другою статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 345, 349, 351, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу Могилів-Подільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Вінницької області задовольнити.

Постанову Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 29 травня 2017 року та постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2017 року скасувати.

Ухвалити нове рішення.

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Могилів-Подільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Вінницької області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити повністю.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.

...........................

...........................

...........................

Л.Л. Мороз

М.М. Гімон

А.Ю. Бучик ,

Судді Верховного Суду