Історія справи

Ухвала КАС ВП від 09.09.2018 року у справі №640/2982/18

ПОСТАНОВА

Іменем України

09 червня 2021 року

Київ

справа №640/2982/18

адміністративне провадження №К/9901/60659/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Бучик А. Ю.,

суддів: Кравчука В. М., Стародуба О. П.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21 травня 2018 року (суддя Волошина Д. А.) та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 30 липня 2018 року (колегія суддів: Бегунц А. О., Старостін В. В., Рєзнікова С. С. ) у справі № 640/2982/18 за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Київського району Харківської міської ради про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИЛ:

В лютому 2018 року позивач, ОСОБА_1, звернувся до суду із позовом до Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Київського району Харківської міської ради (далі - відповідач), в якому просив: визнати протиправною бездіяльність Управління праці та соціального захисту населення Адміністрації Київського району Харківської міської ради, яка полягає у відмові поновлення виплати ОСОБА_1 державної соціальної допомоги; зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Адміністрації Київського району Харківської міської ради здійснити нарахування та поновити ОСОБА_1 виплату державної соціальної допомоги, як особі з інвалідністю з дитинства, з часу припинення її у м. Ровеньки Луганської області і по теперішній час, виходячи із прожиткового мінімуму, затвердженого на момент її виплати.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 21.05.2018, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від
30.07.2018, в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з судовими рішеннями, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, позивачем подано касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити.

Касаційну скаргу обґрунтовано тим, що соціальні виплати, такі, як допомога особі з інвалідністю з дитинства, не може залежати від наявності довідки внутрішньопереміщеної особи. Водночас зазначає, що відповідачем протиправно скасовано вказану довідку, що є порушенням свободи пересування та вибору місця проживання.

Ухвалою Верховного Суду від 06.09.2018 відкрито касаційне провадження.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить відмовити в задоволенні касаційної скарги, а судові рішення залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи та вимоги касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 встановлена ІІІ група інвалідності з дитинства, що підтверджується довідкою МСЕК № 0015880 від 21.06.2005. Перебував на обліку в Управлінні праці та соціального захисту населення адміністрації Київського району Харківської міської ради та отримував допомогу як особа з інвалідністю з дитинства.

03 серпня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Київського району Харківської міської ради із заявою, відповідно до якої просив поновити виплату державної соціальної допомоги, як особі з інвалідністю з дитинства, з урахуванням невиплаченої допомоги у зв'язку із збройним конфліктом.

Листом від 10.08.2017 № 7008-08 Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Київського району Харківської міської ради повідомило позивача про те, що згідно рішення районної комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам № 12 від
07.07.2017 скасовано довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи № 6327010253 від 03.06.2015, у зв'язку із непідтвердженням факту проживання ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_1.

Також, листом від 21.08.2017 № 7454-05 позивача повідомлено про те, що він має право на отримання допомоги інвалідам з дитинства, проте, у зв'язку із непідтвердженням факту проживання ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_1, для отримання вказаної допомоги позивачу необхідно звернутись до органу соціального захисту за фактичним місцем проживання.

Згідно витягу із протоколу №22 від 07.07.2017 засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальної виплати внутрішньо переміщеним особам ОСОБА_1 відмовлено у соціальних виплатах внутрішньо переміщеній особі, яка не перебуває за адресою АДРЕСА_1

Вважаючи протиправними дії відповідача по припиненню виплати йому допомоги як інваліду дитинства, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що у відповідача були відсутні підстави для здійснення нарахування та поновлення ОСОБА_1 виплати державної соціальної допомоги, як особі з інвалідністю з дитинства, оскільки довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи № 6327010253 від 03.06.2015 скасована у зв'язку із непідтвердженням факту проживання ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_1.

Дослідивши спірні правовідносини, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю" право на державну соціальну допомогу мають особи з інвалідністю з дитинства і діти з інвалідністю віком до 18 років.

Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, з питань сім'ї та дітей, організовує роботу щодо призначення та виплати державної соціальної допомоги особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю.

Згідно з статтею 8 Закону України "Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю" заява про призначення державної соціальної допомоги подається особою з інвалідністю з дитинства до управління праці та соціального захисту населення за місцем проживання.

Відповідно до статті 9 Закону України "Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю" заява про призначення державної соціальної допомоги розглядається місцевою державною адміністрацією не пізніше 10 днів після надходження заяви з усіма необхідними документами.

Державна соціальна допомога призначається з дня звернення за її призначенням.

Згідно з абзацом 1 статті 10 Закону України "Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю" державна соціальна допомога виплачується державними підприємствами і об'єднаннями зв'язку за місцем проживання особи з інвалідністю з дитинства або батьків, усиновителів, яким призначена допомога на дітей з інвалідністю. Опікуну або піклувальнику державна соціальна допомога виплачується за місцем їх проживання.

Відповідно до статті 12 Закону України "Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю" суми державної соціальної допомоги, призначені, але не витребувані своєчасно одержувачем без поважних причин, виплачуються за минулий час не більш як за 12 місяців перед зверненням за її одержанням.

Відповідно до статті 6 Закону України "Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям інвалідам" виплата державної соціальної допомоги зупиняється у випадку пропуску строку переогляду інвалідом з дитинства або дитиною-інвалідом, а в разі визнання знову інвалідом або дитиною-інвалідом виплата державної соціальної допомоги поновлюється з дня зупинення, але не більш як за один місяць. У разі припинення виплати державної соціальної допомоги внаслідок не з'явлення на переогляд без поважних причин, при наступному визнанні інвалідом з дитинства або дитиною-інвалідом, виплата цієї допомоги поновлюється з дня встановлення інвалідності або визнання дитиною-інвалідом.

Підставою припинення виплати державної соціальної допомоги, відповідно до ст. 14 Закону є влаштування дітей-інвалідів до відповідної установи (закладу) на повне державне утримання або зняття з повного державного утримання, влаштування дитини-інваліда віком до 18 років до відповідної установи (закладу) на повне державне утримання або зняття з повного державного утримання.

З аналізу норм Закону вбачається, що жодних додаткових умов для припинення означеної соціальної виплати, зокрема, такої підстави, як відсутність у особи реєстрації її як внутрішньо переміщеної, нормами статті 6 Закону України "Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям інвалідам" не передбачено.

Статтею 14 Закону України "Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю" передбачено, що при зміні одержувачем державної соціальної допомоги місця проживання виплата цієї допомоги продовжується відповідною місцевою державною адміністрацією за новим місцем проживання. Виплата державної соціальної допомоги продовжується з того часу, з якого вона була припинена за попереднім місцем проживання.

З 22.11.2014 набрав чинності Закон України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20.10.2014 № 1706-VII, яким відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, закріплені гарантії для внутрішньо переміщених осіб.

Зокрема, відповідно до Закон України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20.10.2014 № 1706-VII, для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на пенсійне забезпечення, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина-інвалід та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.

Суди попередніх інстанцій встановили, що підставою для відмови у виплаті державної соціальної допомоги, як особі з інвалідністю з дитинства стало скасування довідки щодо позивача про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи № 6327010253 від 03.06.2015 у зв'язку із непідтвердженням факту проживання ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_1.

Крім того, необхідно зазначити, що реалізація позивачем права на вільний вибір місця проживання в Україні, гарантованого Законом України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" ніхто не може позбавляти його права на отримання призначеної йому пенсії за віком.

Постанови Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 531 "Про особливості реалізації прав деяких категорій осіб на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", від 05 листопада 2014 року № 637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", від 07 листопада 2014 року № 595 "Деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, а також інших платежів з рахунків, відкритих в органах Казначейства" не є законом, тому не можуть звужувати чи скасовувати права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили, і у сфері спірних правовідносин, врегульованих ~law18~, не можуть застосовуватись.

Право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод, що забезпечуються Конституцією України та не можуть бути скасовані.

Право громадянина на призначення йому соціальних виплат не можна пов'язувати з такою умовою, як постійне місце проживання (реєстрація місця проживання) або з відсутністю довідки про внутрішньо переміщену особу, а держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначені страхові виплати.

В даному випадку наявність або відсутність у позивача, в певний період часу, статусу внутрішньо переміщеної особи створює для нього, на відміну від інших громадян України, певні перешкоди в отриманні соціальних виплат, та потребує від людини здійснення додаткових дій, не передбачених Законами України.

Статтею 92 Конституції України визначено коло питань (суспільних відносин), які можуть бути врегульовані виключно законами України, зокрема, права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основні обов'язки громадянина, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення, засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства, виховання, освіти, культури і охорони здоров'я, екологічної безпеки.

Водночас, за змістом конституційних норм, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

В даному випадку поняття "закон" розуміється як нормативно-правовий акт вищої юридичної сили, що регулює найважливіші суспільні відносини шляхом встановлення загальнообов'язкових правил, прийнятий в особливому порядку (законодавчим органом влади), або безпосередньо народом. Тому конституційне поняття "закон", на відміну від поняття "законодавство України", не підлягає розширеному тлумаченню. Відповідно, нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Відповідно до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У рішенні у справі "Суханов та Ільченко проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (п. 25 цього рішення).

Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді страхових виплат суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Щокін проти України", питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (п. 33 цього рішення).

Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.

При розгляді цієї справи суд враховує висновки щодо застосування норм матеріального права у подібних відносинах, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 243/3505/16-ц, про те, що скасування довідки про взяття на облік позивача як особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району АТО, не може бути підставою для невиплати позивачу соціальних виплат. При цьому Верховний Суд відступив від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеному в рішенні Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі № 6-51цс17.

На підставі викладеного колегія суддів дійшла висновку, що судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового задоволення позову.

Відповідно до частин 1 статті 351 КАС України (в редакції до набрання чинності змінами, внесеними Законом України від 15.01.2020 № 460-IX) підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 6 ст. 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Частиною 1 вказаної статті передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень ч. 6 ст. 139 КАС України, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, судовий збір за подання апеляційної та касаційної скарги в сумі 2466,80
грн., що підтверджується квитанціями підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21 травня 2018 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 30 липня 2018 року скасувати.

Ухвалити нове рішення.

Позов задовольнити.

Визнати протиправною відмову Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Київського району Харківської міської ради щодо поновлення виплати ОСОБА_1 державної соціальної допомоги як особі з інвалідністю з дитинства.

Зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Адміністрації Київського району Харківської міської ради поновити з моменту припинення та виплатити державну соціальну допомогу, як особі з інвалідністю з дитинства, ОСОБА_1 (паспорт НОМЕР_1, ІНФОРМАЦІЯ_1).

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Київського району Харківської міської ради на користь ОСОБА_1 (паспорт НОМЕР_1, ІНФОРМАЦІЯ_1) судовий збір в розмірі 2466,80 грн.

Постанова суду є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий А. Ю. Бучик

Судді В. М. Кравчук

О. П. Стародуб