Історія справи

Постанова КАС ВП від 08.12.2022 року у справі №160/4338/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 грудня 2022 року

м. Київ

справа № 160/4338/21

адміністративне провадження № К/990/330/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Соколова В.М.,

суддів: Загороднюка А.Г., Єресько Л.О.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні у суді касаційної інстанції адміністративну справу №160/4338/21

за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Державне бюро розслідувань, про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 липня 2021 року (суддя Бондар М.В.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2021 року (головуючий суддя -Семененко Я.В., судді: Бишевська Н.А., Добродняк І.Ю.),

УСТАНОВИВ:

І. Короткий зміст позовних вимог

1. У березні 2021 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві (далі - ТУ ДБР у м. Полтаві, відповідач), у якому просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ Директора ТУ ДБР у м. Полтаві від 24 лютого 2021 року № 15-о про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 з посади слідчого першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління ТУ ДБР у м. Полтаві, у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок затвердження структури та змін до штатного розпису;

- поновити ОСОБА_1 на посаді слідчого першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління ТУ ДБР у м. Полтаві, або, у разі її ліквідації на день ухвалення судового рішення, на посаду слідчого слідчого відділу ТУ ДБР у м. Полтаві, з аналогічними функціональними обов`язками;

- стягнути з ТУ ДБР у м. Полтаві на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу.

2. В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено, що звільнення позивача з посади прямо суперечить підпункту 4 пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 03 грудня 2019 року № 305-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань» (далі - Закон № 305-IX), оскільки цією нормою встановлено гарантію продовження здійснення повноважень усіма працівниками ДБР. Також гарантії щодо переважного права позивача на залишення на роботі визначені пунктом 7 Положення про види, розміри і порядок надання компенсації громадянам у зв`язку з роботою, яка передбачає доступ до державної таємниці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 червня 1994 року № 414.

ОСОБА_1 вказував, що зазначена у спірному наказі підстава звільнення не визначена Законом України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу» (далі - № 889-VIII). Фактичного скорочення посади державної служби, яку він обіймав, унаслідок внесення змін у штатний розпис ДБР у дійсності не відбулося, а лише дещо змінилась її назва та категорія - з посади державної служби на посаду рядового і начальницького складу. Покликався на те, що Директор ТУ ДБР у м. Полтаві не є керівником державної служби, до повноважень якого віднесено звільнення державних службовців. Окремо позивач зауважив про порушення відповідачем норм законодавства про працю щодо пропонування йому рівнозначної або іншої посади в ТУ ДБР у м. Полтаві.

ІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення

3. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 липня 2021 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2021 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

4. Мотиви ухвалення судом першої інстанції оскаржуваного рішення полягають у тому, що у зв`язку зі зміною правового статусу ДБР (центральний орган виконавчої влади перетворений у державний правоохоронний орган) була скорочена посада державної служби, яку обіймав позивач, внаслідок змін штатного розпису ТУ ДБР у м. Полтаві. Зокрема суд установив, що внаслідок реалізації наказів ДБР від 20 жовтня 2020 року №197 дск та від 30 грудня 2020 року № 303 дск посади державної служби у слідчому управлінні ТУ ДБР у м. Полтаві були виведені зі штатного розпису, в тому числі посада, яку займав позивач. Водночас введено посаду слідчого середнього начальницького складу (капітан ДБР).

5. Суд першої інстанції зазначив, що позивача звільнено на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII, а саме у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу. При цьому частина третя статті 87 Закону № 889-VIII передбачає право, а не обов`язок суб`єкта призначення або керівника державної служби пропонувати державному службовцю вакантну посаду. З огляду на це, твердження позивача щодо обов`язку відповідача пропонувати йому рівнозначну або іншу посаду в ТУ ДБР у м. Полтаві є необґрунтованими.

6. Окремо суд першої інстанції зауважив про непоширення на спірні правовідносини положень Кодексу законів про працю України, позаяк положеннями частини третьої статті 5 Закону №889-VIII визначено, що дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців в частині відносин, не врегульованих цим законом. Тому оскільки нормами Закону № 889-VIII на час існування спірних правовідносин було врегульовано процедуру звільнення державного службовця у зв`язку із скороченням чисельності або штату працівників, то в даному випадку саме норми спеціального законодавства підлягають застосуванню.

7. Посилання позивача на те, що Законом України від 23 лютого 2021 року № 1285-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення проведення конкурсів на зайняття посад державної служби та інших питань державної служби» частину третю статті 87 Закону № 889-VIII викладено у новій редакції, суд першої інстанції визнав необґрунтованими, адже цей Закон набув чинності 06 березня 2021 року, тобто після прийняття оспорюваного наказу.

8. Щодо доводів позивача про порушення гарантії, передбаченої підпунктом 4 пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 305-ІХ окружний суд зазначив, що слідчі після набрання чинності Законом № 305-ІХ не продовжують здійснювати свої повноваження навіть у разі визначення посади слідчого як посади рядового і начальницького складу, а лише здійснюють свої повноваження до дня їх звільнення або припинення повноважень на посаді; зайняття посади особи рядового і начальницького складу в ДБР здійснюється за результатом відповідного конкурсу.

9. Оцінюючи доводи позивача про відсутність повноважень керівника державної служби у Директора ТУ ДБР у м. Полтаві на підписання спірного наказу, Дніпропетровський окружний адміністративний суд зазначив, що останній є найвищою посадовою особою у відповідному ТУ ДБР, яка законом уповноважена призначати на посади і звільняти з посад працівників управління, окрім тих, яких призначає Директор ДБР, та суб`єктом призначення у розумінні пункту 7 частини першої статті 2 Закону №889-VIII. Таким чином, Директор ТУ ДБР у м. Полтаві мав повноваження на підписання оскаржуваного наказу.

10. Також окружний суд критично оцінив доводи позивача про поширення на нього гарантій, передбачених пунктом 7 Положення про види, розміри і порядок надання компенсації громадянам у зв`язку з роботою, яка передбачає доступ до державної таємниці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 червня 1994 року № 414, зазначивши про те, що норми Закону №889-VIII мають вищу юридичну силу по відношенню до норм Положення.

11. За наведених вище мотивів Дніпропетровський окружний адміністративний суд дійшов висновку проте, що спірний наказ є таким, що прийнятий на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначенні чинним законодавством, а тому підстави для його скасування відсутні. У зв`язку із чим, відсутні підстави для задоволення позову в частині поновлення позивача на посаді та присудження середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

12. У свою чергу, Третій апеляційний адміністративний суд у повній мірі погодився з позицією суду першої інстанції та мотивами ухвалення оскаржуваного рішення, з огляду на що постановою від 18 листопада 2021 року залишив рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 липня 2021 року без змін.

ІІІ. Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції. Позиція інших учасників справи

13. 04 січня 2022 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , у якій скаржник, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 липня 2021 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2021 року, ухваливши у справі нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

14. Рішення судів попередніх інстанцій оскаржуються позивачем з підстав, визначених пунктами 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

15. Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

16. Обґрунтовуючи наявність зазначеної підстави касаційного оскарження позивач зазначає, що суд апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення не врахував висновків щодо застосування частини третьої статті 87 Закону №889-VIII (у редакції Закону України 14 січня 2020 року № 440-ІХ), викладеного у постанові Верховного Суду від 15 липня 2021 року у справі №140/6353/20.

17. Відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

18. В обґрунтування зазначеної підстави касаційного оскарження ОСОБА_1 покликається на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував висновок щодо застосування частини третьої статті 87 Закону №889-VIII, викладений у постанові Верховного Суду від 28 липня 2021 року у справі № 640/11024/20. Разом з тим, ОСОБА_1 уважає, що від названого висновку Верховного Суду необхідно відступити, оскільки він зроблений за інших правовідносин, ніж у розглядуваній справі, а саме державного службовця було звільнено під час випробувального терміну. Відтак, правовідносини у справах № 160/4338/21 і № 640/11024/20 є неподібними.

19. Відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

20. Аргументи касаційної скарги ОСОБА_1 у частині обґрунтувань зазначеної підстави касаційного оскарження полягають у відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування підпункту 4 пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 305-IХ. На думку позивача, вказана норма передбачає збереження трудових відносин працівників ДБР в умовах зміни організаційно-штатної структури ДБР. Усупереч наведеному, суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях зазначають, що працівники, які на час набрання чинності цим Законом №305-IХ вже перебували на посадах у ДБР та перемогли у конкурсах на призначення на посади слідчих, оперуповноважених, продовжують здійснювати свої повноваження до їх звільнення. Таким чином, оскільки сторони по-різному трактують положення підпункту 4 пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 305-IХ, то позивач уважає, що дана норма не відповідає критеріям щодо «якості закону», а тому потребує висновку Верховного Суду щодо її застосування.

21. Ухвалою від 24 січня 2022 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

22. 10 лютого 2022 року до суду касаційної інстанції від ДБР надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому третя особа просить скаргу позивача залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

23. Щодо касаційного оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, ДБР зазначає про те, що посилання скаржника на правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду у справі № 440/1964/20 є недоречними з огляду на їх нерелевантність через неподібність правовідносин, а посилання на справу № 140/6353/20 - безпідставними, оскільки будь-які правові висновки у рамках цих справ, релевантні відносинам, що є предметом розгляду у цій справі № 160/4338/21, Верховним Судом взагалі не формувалися.

24. Стосовно касаційного оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 2 частини четвертої статті 328 КАС України, ДБР вказує про те, що 28 липня 2021 року Верховний Суд у справі №640/11024/20 сформував правовий висновок щодо застосування положень частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII при звільнені державних службовців ДБР з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 87 цього Закону в контексті вимог положень статей 9, 12, 14, 14-3 Закону України «Про Державне бюро розслідувань». Зокрема, Верховний Суд дійшов висновку про те, що вжите у частині третій статті 87 Закону № 889-VIII слово «може» означає, що на суб`єкта призначення не покладається обов`язок із працевлаштування працівників, що вивільняються. Вирішення питання пропонувати державному службовцю вакантну посаду чи ні законодавець залишив на розсуд суб`єкта призначення.

25. У свою чергу, «період проходження випробувального терміну» та/або приналежність особи до державного службовця центрального апарату у справі № 640/11024/20 не виступають певними кваліфікуючими ознаками, які тим чи іншим чином вплинули на висновок Верховного Суду щодо застосування частини 1 статті 87 Закону № 889-VIII.

26. Аналогічним чином Верховним Судом застосовано положення частини третьої статті 87 Закону №889-VIII у контексті застосування положень Закону України «Про Державне бюро розслідувань» у подібних правовідносинах у справах № 420/3825/20, № 520/11687/2020, №480/4055/20, №380/3646/20, №640/20284/20, № 200/7446/20-а, № 380/3551/20.

27. Отже, на теперішній час склалася усталена практика Верховного Суду щодо застосування положень частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII у подібних правовідносинах і жодних вад вказаної практики, як то неефективності, неясності, неузгодженості, необґрунтованості, незбалансованості, помилковості тощо, які можуть бути підставою для відступу від неї судами, наразі не вбачається та скаржником вмотивовано не обґрунтовано.

28. Натомість ОСОБА_1 у касаційній скарзі вмотивовано не обґрунтував необхідність відступлення від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 28 липня 2021 року у справі № 640/11024/20. Зрештою, фактично всі доводи скаржника у цій частині ґрунтуються виключно на його незгоді з положеннями частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII, які, на його думку, порушують, зокрема права та гарантії, що визначені Кодексом законів про працю України та Конституцією України.

29. Обґрунтовуючи свої заперечення щодо наявності підстав для касаційного оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, ДБР вказує про те, що зміст положень підпункту 4 пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 305-IХ не свідчить, що законодавець передбачив імперативний обов`язок у разі визначення посад слідчих державних службовців посадами рядового і начальницького складу автоматично переводити їх на такі посади, як і те, що слідчі не можуть бути звільненні саме з цих підстав (зміни категорії посад). Таким чином, положення Прикінцевих і перехідних положень Закону № 305-ІХ, не забороняють і не спростовують право суб`єкта призначення на звільнення державного службовця з підстав, передбачених чинним на момент прийняття такого рішення законодавством, після 27 грудня 2019 року.

30. ДБР переконане, що суди попередніх інстанцій установивши, що скаржник, як працівник ДБР, з набранням чинності Законом № 305-ІХ, тобто з 27 грудня 2019 року, продовжував здійснювати свої повноваження до моменту звільнення, правильно застосували в цій частині норми підпункту 4 пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень цього Закону.

31. На підставі вищенаведеного ДБР уважає, що доводи касаційної скарги, які були підставою для відкриття касаційного провадження, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, оскаржувані рішення є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки судами всебічно перевірено обставини справи, вирішено спір відповідно до норм матеріального права та при належному дотриманні норм процесуального права.

32. 16 лютого 2022 року до Суду від ТУ ДБР у м. Полтаві надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому відповідач просить скаргу позивача залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін. Доводи та міркування, якими відповідач обґрунтовує свою позицію, є аналогічними тим, що викладені у відзиві ДБР.

33. 26 вересня та 03 жовтня 2022 року до Суду надійшли клопотання ДБР та ТУ ДБР у м. Полтаві відповідно про закриття касаційного провадження на підставі пунктів 4, 5 частини першої статті 339 КАС України.

34. 06 грудня 2022 року від ДБР надійшли додаткові пояснення у справі, в яких третя особа зазначає про відсутність підстав для відступу від уже сформованої практики Верховного Суду щодо застосування частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII при розгляді аналогічних спорів за позовами колишніх працівників ДБР. У зв`язку із чим ДБР просить закрити касаційне провадження у справі на підставі пунктів 4, 5 частини першої статті 339 КАС України.

35. Ухвалою від 07 грудня 2022 року Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Соколова В.М. провів необхідні дії з підготовки справи до касаційного розгляду та призначив її до розгляду у попередньому судовому засіданні.

36. Ухвалою від 08 грудня 2022 року Верховний Суд задовольнив частково клопотання відповідача та третьої особи про закриття касаційного провадження, а саме, касаційне провадження № К/990/330/22, відкрите з підстави, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, закрив. У задоволенні клопотань ДБР та ТУ ДБР у м. Полтаві про закриття касаційного провадження № К/990/330/22, відкритого з підстави, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, - відмовив.

ІV. Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

37. Наказом ТУ ДБР у м. Полтаві від 28 жовтня 2019 року № 143-о ОСОБА_1 призначено на посаду слідчого другого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) слідчого управління ТУ ДБР у м. Полтаві.

38. 29 жовтня 2019 року позивач прийняв Присягу державного службовця.

39. Наказом ТУ ДБР у м. Полтаві від 27 листопада 2019 року № 167-о позивач переведений на посаду слідчого першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління ТУ ДБР у м. Полтаві з 02 грудня 2019 року.

40. 10 грудня 2019 року наказом ДБР від 10 грудня 2019 року № 496-ос ОСОБА_1 присвоєно 7 (сьомий) ранг державного службовця, як такому, що має класний чин юриста 1 класу.

41. 29 жовтня 2020 року ТУ ДБР у м. Полтаві видано наказ № 167-о «Про попередження працівників», яким затверджено списки працівників ТУ ДБР у м. Полтаві, які попереджаються про скорочення посади державної служби внаслідок затвердження структури та змін до штатного розпису, серед яких зазначено і прізвище позивача.

42. 02 листопада 2020 року ОСОБА_1 вручено попередження № 16099/15-01 про наступне вивільнення у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок затвердження структури та змін до штатного розпису ТУ ДБР у м. Полтаві відповідно до наказів ДБР від 15 жовтня 2020 року № 581, від 20 жовтня 2020 року № 197ДСК не раніше 30 календарних днів з моменту вручення цього попередження.

43. Наказом Директора ТУ ДБР у м. Полтаві від 24 лютого 2021 року № 15-о «Про звільнення ОСОБА_1 » відповідно пункту 2 частини третьої статті 13 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», пункту 1 частин першої, четвертої статті 87 Закону № 889-VIII, припинено державну службу та звільнено ОСОБА_1 з посади слідчого першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління ТУ ДБР у м. Полтаві з 01 березня 2021 року, у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок затвердження структури та змін до штатного розпису.

44. Підставою видання цього наказу є: накази ДБР від 15 жовтня 2020 року № 581, від 20 жовтня 2020 року № 197ДСК, наказ ТУ ДБР у м. Полтаві від 29 жовтня 2020 року № 167-о, попередження про наступне вивільнення від 02 листопада 2021 року № 16099/15-01.

V. Нормативне регулювання

45. Конституція України

45.1. Стаття 19. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

45.2. Стаття 43. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

46. Кодекс законів про працю України (по тексту - КЗпП України; тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)

46.1. Стаття 5-1. Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

46.2. Стаття 40. Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.

46.3. Стаття 49-2. Вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України «Про державну службу», здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей:

про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів;

у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті;

не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.

47. Закон України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу» (далі - Закон № 889-VIII; тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)

47.1. Стаття 3. Цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.

47.2. Стаття 9-1. Доведення інформації або документів до відома державного службовця відповідно до вимог цього Закону здійснюється шляхом її вручення або надсилання поштою, в тому числі з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку. У разі доведення інформації або документів шляхом використання інших засобів телекомунікаційного зв`язку такий спосіб фіксується протоколом у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Інформація або документи надсилаються державному службовцеві за адресою місця проживання/перебування або на його адресу електронної пошти чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку за наявними в особовій справі контактними даними.

Державний службовець при вступі чи проходженні державної служби зобов`язаний повідомити службу управління персоналом про його засоби електронної пошти чи інші засоби телекомунікаційного зв`язку з ним з метою їх використання для доведення до відома державного службовця інформації або документів.

Інформація або документи, надіслані поштою, в тому числі електронною, чи шляхом передачі з використанням інших засобів зв`язку вважаються такими, що доведені до відома державного службовця на п`ятий календарний день з моменту їх відправлення.

47.3. Стаття 83. Державна служба припиняється, зокрема, за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону) (пункт 4).

47.4. Стаття 87. Підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є, зокрема, скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу (пункт 1).

Суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.

Державний службовець, якого звільнено на підставі пункту 1 частини першої цієї статті, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення за рішенням суб`єкта призначення може бути призначений на рівнозначну або нижчу посаду державної служби, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу.

У разі звільнення з державної служби на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті державному службовцю виплачується вихідна допомога у розмірі двох середньомісячних заробітних плат.

Наказ (розпорядження) про звільнення державного службовця у випадках, передбачених частиною першою цієї статті, може бути виданий суб`єктом призначення або керівником державної служби у період тимчасової непрацездатності державного службовця або його відпустки із зазначенням дати звільнення, яка є першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність, або першим робочим днем після закінчення відпустки.

У такому випадку оформлення і видача трудової книжки, а також розрахунок при звільненні проводяться протягом семи днів з дня звільнення.

48. Закон України від 12 листопада 2015 року № 794-VIII «Про Державне бюро розслідувань» (далі - Закон № 794-VIII; тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)

48.1. Стаття 1. Державне бюро розслідувань є державним правоохоронним органом, на який покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування кримінальних правопорушень, віднесених до його компетенції.

48.2. Стаття 9. Систему Державного бюро розслідувань складають центральний апарат, територіальні управління, спеціальні підрозділи, навчальні заклади та науково-дослідні установи. У складі Державного бюро розслідувань діють слідчі, оперативні підрозділи, підрозділи внутрішнього контролю та інші підрозділи.

Організаційна структура Державного бюро розслідувань визначається Президентом України.

48.3. Стаття 12. Директор Державного бюро розслідувань, з-поміж іншого: координує і контролює діяльність центрального апарату та територіальних управлінь Державного бюро розслідувань (пункт 3); затверджує структуру та штатну чисельність центрального апарату та територіальних органів Державного бюро розслідувань (пункт 4); визначає відповідно до законодавства в межах граничної чисельності переліки посад у центральному апараті та територіальних управліннях Державного бюро розслідувань, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами (пункт 5); призначає на посади та звільняє з посад працівників центрального апарату Державного бюро розслідувань, директорів та заступників директорів територіальних управлінь Державного бюро розслідувань (пункт 9); присвоює у встановленому законодавством порядку ранги державних службовців працівникам Державного бюро розслідувань та спеціальні звання особам рядового і начальницького складу (пункт 14); представляє Державне бюро розслідувань у відносинах з органами державної влади, органами місцевого самоврядування, громадськими об`єднаннями, а також органами іноземних держав, міжнародними організаціями тощо (пункт 16); здійснює інші повноваження, передбачені цим та іншими законами, у тому числі має право в межах своєї компетенції особисто реалізовувати повноваження Державного бюро розслідувань, визначені цим Законом (пункт 20).

Повноваження, передбачені пунктами 4 і 5 частини першої цієї статті, щодо діяльності територіальних управлінь Державного бюро розслідувань Директор Державного бюро розслідувань здійснює за поданням директорів відповідних територіальних управлінь.

48.4. Стаття 13. Директори територіальних управлінь Державного бюро розслідувань та їх заступники, керівники підрозділів центрального апарату Державного бюро розслідувань та їх заступники призначаються на посаду та звільняються з посади Директором Державного бюро розслідувань. Такі особи призначаються на посади Директором Державного бюро розслідувань за поданням конкурсних комісій, що проводять конкурс на зайняття посад працівників Державного бюро розслідувань у порядку, передбаченому частиною третьою статті 14 цього Закону.

48.5. Стаття 14. До працівників Державного бюро розслідувань належать особи рядового і начальницького складу, державні службовці та особи, які уклали трудовий договір (контракт) із Державним бюро розслідувань.

Служба в Державному бюро розслідувань є державною службою особливого характеру, що полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України. Час проходження служби в Державному бюро розслідувань зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби відповідно до закону.

На службу до Державного бюро розслідувань приймаються на конкурсній основі в добровільному порядку (за контрактом) громадяни України, які спроможні за своїми особистими, діловими та моральними якостями, віком, освітнім і професійним рівнем та станом здоров`я ефективно виконувати відповідні службові обов`язки.

Прийняття громадян України на службу до Державного бюро розслідувань без проведення конкурсу забороняється, крім випадків, передбачених цим Законом.

Кваліфікаційні вимоги та критерії професійної придатності для зайняття посад у підрозділах Державного бюро розслідувань затверджуються Директором Державного бюро розслідувань.

Трудові відносини працівників Державного бюро розслідувань регулюються цим Законом (у частині переведення працівників Державного бюро розслідувань на нижчі або рівнозначні посади та звільнення осіб рядового та начальницького складу), законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами (контрактами). На державних службовців Державного бюро розслідувань поширюється дія Закону України «Про державну службу». Посади державних службовців Державного бюро розслідувань відносяться до відповідних категорій посад державної служби в порядку, встановленому законодавством.

Порядок проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань визначається цим Законом, Положенням про проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань, що затверджується Кабінетом Міністрів України, а також іншими нормативно-правовими актами.

На осіб рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань поширюється Дисциплінарний статут Національної поліції України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

48.6. Стаття 14-3. Державні службовці можуть бути переведені у системі Державного бюро розслідувань за їхньою згодою без обов`язкового проведення конкурсу на іншу нижчу або рівнозначну вакантну або тимчасово вакантну посаду, за умови їх відповідності кваліфікаційним вимогам та критеріям професійної придатності для відповідної посади, у порядку, визначеному Законом України «Про державну службу».

Особи рядового і начальницького складу можуть бути переведені у системі Державного бюро розслідувань, у тому числі з територіального управління до центрального апарату Державного бюро розслідувань, за їхньою згодою без обов`язкового проведення конкурсу на іншу нижчу або рівнозначну вакантну або тимчасово вакантну посаду, за умови їх відповідності кваліфікаційним вимогам та критеріям професійної придатності для відповідної посади.

Переведення осіб рядового і начальницького складу може здійснюватися за їхньою ініціативою, ініціативою прямих керівників (начальників), керівників інших закладів, установ системи Державного бюро розслідувань, які порушили питання про переведення.

49. Порядок зміни категорії посад працівників Державного бюро розслідувань, які заміщуються державними службовцями на посади, які підлягають заміщенню особами рядового і начальницького складу, затверджений наказом ДБР від 28 грудня 2019 року № 343 «Про організацію проведення заходів на виконання вимог Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань» (зі змінами, внесеними наказами від 02 січня 2020 року № 1 та від 03 січня 2020 року № 2) (далі також - Порядок № 343).

49.1. Пункт 2. Для забезпечення ефективності та безперервності виконання завдань, покладених на Державне бюро розслідувань як державний правоохоронний орган, Директор Державного бюро розслідувань або особа, яка виконує його повноваження, визначає в межах граничної чисельності перелік посад у центральному апараті та територіальних управліннях Державного бюро розслідувань, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами, передбачених пунктом 5 частини першої статті 12 Закону України «Про Державне бюро розслідувань».

49.2. Пункт 4. Служба в Державному бюро розслідувань на посадах рядового і начальницького складу передбачає відповідність кваліфікаційним вимогам та особливим критеріям професійної придатності (зокрема щодо стану здоров`я, застосування зброї та спецзасобів, здатності витримувати додаткові фізичні та психологічні навантаження, понаднормову роботу тощо), які є відмінними від вимог служби в ДБР на посадах державної служби.

49.3. Пункт 6. Зміна категорії посад працівників Державного бюро розслідувань, які заміщуються державними службовцями на посади, які підлягають заміщенню особами рядового і начальницького складу, здійснюється за рішенням Директора Державного бюро розслідувань або особи, яка виконує його повноваження.

Зміна категорії посад передбачає виведення із штатного розпису та скорочення посади державного службовця (відповідно до статті 87 Закону України «Про державну службу») та введення до штатного розпису посади рядового і начальницького складу.

З прийняттям рішення Директором Державного бюро розслідувань або особою, яка виконує його повноваження, про зміну категорії посади, Управління кадрової роботи та державної служби готує проекти наказів:

«Про затвердження Переліку посад у центральному апараті (територіальних управліннях) Державного бюро розслідувань, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами» - щодо внесення відповідних змін до Переліку посад;

«Про внесення змін до штатного розпису центрального апарату Державного бюро розслідувань» та відповідні зміни, погоджує з заінтересованими самостійними структурними підрозділами та подає на підпис Директору ДБР.

Після затвердження штатного розпису Державного бюро розслідувань (змін до штатного розпису) щодо працівників, посади яких скорочуються, видається наказ про їх персональне попередження про наступне звільнення на підставі Закону України «Про державну службу» у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.

На введені до штатного розпису посади, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, оголошується конкурс.

Після проведення етапів конкурсного відбору, проведення психофізіологічного дослідження з використанням поліграфа, співбесіди та визначення переможців, кандидати на посади рядового та начальницького складу проходять військово-лікарську комісію для визначення придатності до служби за станом здоров`я. Кандидати на посади у спеціальний підрозділ Державного бюро розслідувань додатково проходять тестування з фізичної підготовки.

За умови успішного проходження всіх етапів відбору та за результатами спеціальної перевірки (для визначення категорії персоналу), стосовно переможців конкурсного відбору видається наказ про призначення на відповідні посади.

50. Положення про проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 05 серпня 2020 року № 743 (далі - Положення № 743)

50.1. Пункт 1. Це Положення визначає порядок проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань, їх права та обов`язки.

50.2. Пункт 2. Служба у Державному бюро розслідувань є державною службою особливого характеру, що полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України.

50.3. Пункт 3. Особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань (далі - особи рядового та начальницького складу) є громадяни України, які на конкурсній основі у добровільному порядку (за контрактом) прийняті на службу до Державного бюро розслідувань і яким присвоєно спеціальні звання осіб рядового та начальницького складу відповідно до законодавства.

50.4. Пункт 7. Встановлення, зміна або припинення правових відносин осіб рядового та начальницького складу, які проходять службу (зокрема присвоєння спеціального звання, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення із служби, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку тощо), оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Директором ДБР.

50.5. Пункт 10. Особи, які вперше призначаються на посади рядового та начальницького складу ДБР, складають присягу відповідно до статті 14-1 Закону №794-VІІІ.

50.6. Пункт 54. Посади, на які призначаються особи рядового та начальницького складу, та відповідні їм спеціальні звання ДБР визначаються штатним розписом (штатом).

VІ. Оцінка висновків судів та позиція Верховного Суду

51. За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

52. З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом належить застосовувати правила статті 341 КАС України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Одночасно, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

53. Касаційне провадження у справі № 160/4338/21 відкрите з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

54. Водночас, ухвалою Верховного Суду від 08 грудня 2022 року касаційне провадження, відкрите за касаційною скаргою ОСОБА_1 за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, - закрито.

55. З огляду на це рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 липня 2021 року та постанова Третього апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2021 року у справі № 160/4338/21 підлягають перегляду Верховним Судом лише з підстав касаційного оскарження, визначених пунктами 2, 3 частини четвертої статті 328 КАС України, у межах доводів і вимог касаційної скарги ОСОБА_1 в означених частинах.

56. Вирішуючи питання про обґрунтованість касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.

57. У вимірі заявлених позовних вимог і підстав касаційного оскарження слід зауважити, що спір у цій справі виник у зв`язку зі звільненням позивача з посади державної служби на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII, у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни штатного розпису ТУ ДБР у м. Полтаві, з припиненням державної служби.

58. На час прийняття позивача на державну службу до ДБР (28 жовтня 2019 року) Закон № 794-VIII діяв у редакції Закону України від 16 травня 2019 року № 2720-VIII «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань».

59. Відповідно до статті 1 Закону № 794-VIII (у згаданій редакції) за правовим статусом ДБР визначено як центральний орган виконавчої влади, що здійснює правоохоронну діяльність з метою запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції.

60. Статтею 9 Закону № 794-VIII (у цій же редакції) було передбачено, що систему ДБР складають центральний апарат, територіальні органи, спеціальні підрозділи, навчальні заклади та науково-дослідні установи. У складі Державного бюро розслідувань діють слідчі, оперативні та інші підрозділи. Організаційну структуру Державного бюро розслідувань затверджує Директор Державного бюро розслідувань за погодженням із Кабінетом Міністрів України.

61. 27 грудня 2019 року набрав чинності Закон № 305-IX, водночас редакція частини першої статті 14 Закону № 794-VIII, відповідно до якої до працівників ДБР належать 1) особи рядового і начальницького складу, 2) державні службовці та 3) особи, які уклали трудовий договір (контракт) із ДБР, не зазнала змін.

62. У той же час, із набранням чинності 27 грудня 2019 року Законом № 305-ІХ правовий статус ДБР змінився із центрального органу виконавчої влади на державний правоохоронний орган.

63. Так, відповідно до статті 1 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» (у редакції Закону №305-ІХ) ДБР є державним правоохоронним органом, на який покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції.

64. Окрім того, згідно з частинами першою та другою статті 9 указаного Закону, систему ДБР складають центральний апарат, територіальні управління, спеціальні підрозділи, навчальні заклади та науково-дослідні установи. У складі ДБР діють слідчі, оперативні підрозділи, підрозділи внутрішнього контролю та інші підрозділи. Організаційна структура ДБР визначається Президентом України.

65. Отже, з 27 грудня 2019 року змінився не лише правовий статус ДБР, але й порядок визначення організаційної структури ДБР.

66. Такі зміни були запроваджені з метою удосконалення правових основ організації й діяльності ДБР шляхом реформування вказаного органу задля цілей удосконалення законодавчого регулювання питань, пов`язаних із діяльністю територіальних управлінь ДБР, проходженням служби особами рядового та начальницького складу ДБР, конкурсними відборами та переведенням працівників ДБР тощо.

67. Також указаним Законом № 305-ІХ доповнено Закон № 794-VIII статтею 14-3, якою врегульовано порядок переведення працівників ДБР, за змістом якої:

державні службовці можуть бути переведені у системі ДБР за їхньою згодою без обов`язкового проведення конкурсу на іншу нижчу або рівнозначну вакантну або тимчасово вакантну посаду, за умови їх відповідності кваліфікаційним вимогам та критеріям професійної придатності для відповідної посади, у порядку, визначеному Законом України «Про державну службу» (частина перша статті 14-3);

особи рядового і начальницького складу можуть бути переведені у системі ДБР, у тому числі з територіального управління до центрального апарату ДБР, за їхньою згодою без обов`язкового проведення конкурсу на іншу нижчу або рівнозначну вакантну або тимчасово вакантну посаду, за умови їх відповідності кваліфікаційним вимогам та критеріям професійної придатності для відповідної посади (частина друга статті 14-3);

переведення осіб рядового і начальницького складу може здійснюватися за їхньою ініціативою, ініціативою прямих керівників (начальників), керівників інших закладів, установ системи ДБР, які порушили питання про переведення (частина третя статті 14-3).

68. З конструкції наведеної норми слідує, що законодавець при регулюванні трудових відносин при проходженні та припиненні державної служби згідно із Законом № 889-VIII та державної служби особливого характеру згідно із Законом № 794-VIII, встановив відмінності у правовому статусі осіб, які належать до різних за родом і умовами діяльності категорій службовців (державних службовців та осіб рядового і начальницького складу), та введено особливості щодо проходження служби та реалізації повноважень службовців ДБР.

69. При цьому зазначеною нормою не передбачено механізму переведення особи, що займає посаду державної служби, на посаду, яка підлягає заміщенню рядовим та начальницьким складом.

70. Подібний висновок щодо тлумачення статті 14-3 Закону № 794-VIII викладений у постановах Верховного Суду від 26 травня 2022 року у справі № 200/11081/20-а (пункт 56), від 24 червня 2022 року у справі № 200/12306/20-а (пункт 37) і колегія суддів не вбачає підстав для відступу від нього.

71. На виконання вимог статті 9 Закону № 794-VIII (у редакції Закону № 305-ІХ) Указом Президента України від 05 лютого 2020 року № 41/2020 затверджено нову організаційну структуру ДБР, що, відповідно, зумовило необхідність прийняття змін до штатного розпису як центрального апарату, так і територіальних органів ДБР.

72. 28 грудня 2019 року ДБР затверджено Порядок № 343, положення пункту 4 якого чітко визначають, що служба в ДБР на посадах рядового і начальницького складу передбачає відповідність кваліфікаційним вимогам та особливим критеріям професійної придатності (зокрема щодо стану здоров`я, застосування зброї та спецзасобів, здатності витримувати додаткові фізичні та психологічні навантаження, понаднормову роботу тощо), які є відмінними від вимог служби в ДБР на посадах державної служби.

73. При цьому, в пункті 6 Порядку № 343 закріплено, що зміна категорії посад передбачає виведення із штатного розпису та скорочення посади державного службовця (відповідно до статті 87 Закону України «Про державну службу») та введення до штатного розпису посади рядового і начальницького складу. На введені до штатного розпису посади, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, оголошується конкурс.

74. Наведене кореспондує з приписами частини третьої статті 14 Закону № 794-VIII, де зазначено, що на службу до ДБР приймаються на конкурсній основі в добровільному порядку (за контрактом) громадяни України, які спроможні за своїми особистими, діловими та моральними якостями, віком, освітнім і професійним рівнем та станом здоров`я ефективно виконувати відповідні службові обов`язки. Прийняття громадян України на службу до ДБР без проведення конкурсу забороняється, крім випадків, передбачених цим Законом. Кваліфікаційні вимоги та критерії професійної придатності для зайняття посад у підрозділах ДБР затверджуються Директором ДБР.

75. На виконання частини шостої статті 14 Закону № 794-VІІІ Кабінет Міністрів України затвердив Положення № 743, пунктом 3 якого також передбачено, що особами рядового та начальницького складу ДБР є громадяни України, які на конкурсній основі у добровільному порядку (за контрактом) прийняті на службу до ДБР і яким присвоєно спеціальні звання осіб рядового та начальницького складу відповідно до законодавства.

76. Згідно з пунктом 54 Положення № 743 посади, на які призначаються особи рядового та начальницького складу, та відповідні їм спеціальні звання ДБР визначаються штатним розписом (штатом).

77. Ураховуючи наведені вище законодавчі зміни та керуючись наданими пунктом 5 частини першої статті 12 Закону № 794-VІІІ повноваженнями, 08 липня 2020 року в. о. Директора ДБР Соколов О.В. видав наказ № 323 «Про затвердження Переліку посад у територіальних управліннях Бюро, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами».

78. Як висновується з пункту 6 Порядку № 343, затвердження указаного Переліку є першим етапом у процедурі зміни категорії посад у центральному апараті (територіальних управліннях) ДБР. У свою чергу, другим етапом в означеній процедурі є прийняття наказу про внесення змін до штатного розпису центрального апарату (територіальних управлінь) ДБР.

79. Так, судами встановлено, що 15 жовтня 2020 року ДБР видано наказ № 581 «Про затвердження структури та штатної чисельності територіальних управлінь Державного бюро розслідувань», яким затверджена структура ТУ ДБР у м. Полтаві та внесено зміни до переліку посад територіальних управліннях ДБР, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу.

80. Наказом ДБР від 20 жовтня 2020 року № 197 дск «Про затвердження змін до штатного розпису Територіального управління Державного бюро розслідувань у м. Полтаві» відповідно до пунктів 4, 8 частини першої та частини другої статті 12 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», пункту 1 частини першої Закону України «Про державну службу» та Переліку посад у територіальних управліннях ДБР, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами, затвердженого наказом ДБР від 08 липня 2020 року № 323 (зі змінами), затверджено зміни до штатного розпису ТУ ДБР у м. Полтаві на 2020 рік № 3 (вводиться в дію з 01.12.2020), № 4 (вводяться в дію з 23.12.2020), № 5 (вводяться в дію з 04.01.2021), № 6 (вводяться в дію з 01.02.2021).

81. Наказом ДБР від 30 грудня 2020 року № 303 ДСК «Про затвердження змін до наказів Державного бюро розслідувань» затверджено зміни до наказів ДБР, зокрема, пунктом 2 внесено зміни у пункт 4 наказу ДБР від 20 жовтня 2020 року № 197 ДСК в частині дати введення в дію змін до штатного розпису, а саме, замість 01 лютого 2021 року визначено дату 01 березня 2021 року.

82. Згідно з додатками до наказу ДБР від 20 жовтня 2020 року № 197ДСК (зміни до штатного розпису на 2020 рік № 6), посади державної служби ТУ ДБР у місті Полтаві, в тому числі посаду, яку обіймав позивач - слідчого першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління ТУ ДБР у м. Полтаві, виведено із штатного розпису.

83. Водночас до штатного розпису ТУ ДБР у м. Полтаві введено нові посади (іншої категорії) - рядового та начальницького складу у новостворених відділах згідно з новою структурою територіального управління.

84. Відтак, посади державної служби у раніше діючих підрозділах ТУ ДБР у м. Полтаві, зокрема, у першому слідчому відділі (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції), а саме: 1 штатну посаду начальника відділу; 1 посаду заступника начальника відділу та 13 штатних посад слідчих; 1 штатну посаду головного спеціалісту (із забезпечення зберігання речових доказів) - скорочено.

85. Так, на підставі вказаних змін до штатного розпису на 2020 рік № 6 ТУ ДБР у м. Полтаві, посади державної служби у слідчому управління ТУ ДБР у м. Полтаві виведені зі штатного розпису та водночас введено нові посади (іншої категорії) старшого та середнього начальницького складу, а саме:

перший слідчий відділ (з дислокацією у м. Полтаві) зі штатом: начальник відділу 1 штатна посада (старший начальницький склад, підполковник ДБР), заступник начальника 1 штатна посада (старший начальницький склад, підполковник ДБР), старший слідчий - 5 штатних посад (старший начальницький склад, майор ДБР), слідчий - 5 штатних посад (середній начальницький склад, капітан ДБР), всього 12 посад начальницького та середнього складу;

другий слідчий відділ (з дислокацією у м. Харкові) зі штатом: начальник відділу 1 штатна посада (старший начальницький склад, підполковник ДБР), заступник начальника 1 штатна посада (старший начальницький склад, підполковник ДБР), старший слідчий - 8 штатних посад (старший начальницький склад, майор ДБР), слідчий - 9 штатних посад (середній начальницький склад, капітан ДБР), всього 19 посад начальницького та середнього складу;

третій слідчий відділ (з дислокацією у м. Дніпрі) зі штатом: начальник відділу 1 штатна посада (старший начальницький склад, підполковник ДБР), заступник начальника відділу 1 штатна посада (старший начальницький склад, підполковник ДБР), старший слідчий - 9 штатних посад (старший начальницький склад, майор ДБР), слідчий - 9 штатних посад (середній начальницький склад, капітан ДБР), всього 20 посад начальницького та середнього складу;

четвертий слідчий відділ (з дислокацією у м. Сумах) зі штатом: начальник відділу 1 штатна посада (старший начальницький склад, підполковник ДБР), старший слідчий - 3 штатні посади (старший начальницький склад, майор ДБР), слідчий - 3 штатні посади (середній начальницький склад, капітан ДБР), всього 7 посад начальницького та середнього складу.

86. Отже, внаслідок реалізації наказів ДБР від 20 жовтня 2020 року № 197ДСК та від 30 грудня 2020 року №303ДСК посади державної служби у слідчому управлінні ТУ ДБР у м. Полтаві були повністю виведені зі штатного розпису територіального управління, в тому числі і посада, яку займав позивач - слідчого першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління ТУ ДБР у м. Полтаві. Водночас, введено посади старших слідчих (старшого начальницького складу - майор ДБР) та слідчих (середнього начальницького складу - капітан ДБР).

87. Таким чином у розглядуваному випадку відбулася зміна категорії посад, що має наслідком виведення займаної позивачем посади державної служби зі штатного розпису з її скороченням та введенням замість неї до штатного розпису посади рядового і начальницького складу.

88. А як уже зазначалося, положеннями статті 14-3 Закону № 794-VІІІ не передбачено можливості переведення працівників ДБР між посадами різних категорій (посада державної служби/посада рядового і начальницького складу).

89. В обумовлених обставинах справи скорочення посади державної служби є підставою для припинення державної служби ОСОБА_1 за ініціативою суб`єкта призначення.

90. Водночас на момент виникнення спірних правовідносин приписи частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII, які діяли у редакції Закону № 440-IX, не покладали на суб`єкта призначення або керівника державної служби обов`язку з працевлаштування працівників, що вивільняються. Вирішення питання пропонувати державному службовцю вакантну посаду чи ні законодавець залишив на розсуд суб`єкта призначення.

91. Той факт, що після вступу позивача на державну службу в ДБР змінилася процедура припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення не створює підстави для застосування попередньої редакції закону. Так само не може бути застосована до спірних правовідносин редакція закону, яка набрала чинності після звільнення працівника зі служби. Інакший підхід протирічив би засадам правозастосування.

92. Слід зауважити, що питання правозастосування пункту 1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII у зіставленні з частиною третьою статті 87 цього Закону щодо порядку звільнення державних службовців ДБР унаслідок зміни штатного розпису з припиненням державної служби було предметом розгляду Верховним Судом, за наслідками чого у постанові від 28 липня 2021 року у справі № 640/11024/20 сформовано правовий висновок, який полягає у тому, що вжите у частині третій статті 87 Закону № 889-VIII слово «може» означає, що на суб`єкта призначення або керівника державної служби не покладається обов`язок з працевлаштування працівників, що вивільняються. Вирішення питання пропонувати державному службовцю вакантну посаду чи ні законодавець залишив на розсуд суб`єкта призначення.

93. Колегія суддів критично оцінює твердження скаржника про неподібність правовідносин у справах № 160/4338/21 і № 640/11024/20, оскільки подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

94. Проаналізувавши зміст правовідносин у справах № 160/4338/21 і № 640/11024/20 на предмет їх подібності, Верховний Суд дійшов висновку, що у них є тотожними: суб`єктний складу учасників відносин (позивач -державний службовець, працівник ДБР; відповідач - орган ДБР); об`єкт (наказ про звільнення у зв`язку зі скороченням посади державної служби унаслідок зміни штатного розпису ДБР); нормативне регулювання (частина третя статті 87 Закону № 889-VIII у редакції Закону № 440-IX у зіставленні з положеннями Закону №794-VІІІ зі змінами, внесеними Законом № 305-ІХ).

95. За таких умов наведений у справі № 640/11024/20 правовий підхід Верховного Суду, на думку колегії суддів, є застосовним і до спірних правовідносин.

96. Як установили суди попередніх інстанцій, при звільненні позивача з державної служби ДБР дотрималося вимоги щодо його повідомлення про майбутнє вивільнення не менше як за 30 календарних днів.

97. З урахуванням викладеного Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що рішення ДБР про звільнення ОСОБА_1 із займаної посади державної служби прийняте на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією й законами України.

98. Тож у підсумку можна констатувати правильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, що виразилося у застосуванні положень Закону № 889-VIII у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, а саме у редакції Закону № 440-IX.

99. Окремо колегія суддів зазначає про обґрунтованість висновків судів у частині надання оцінки доводам позивача про відсутність повноважень у Директора ТУ ДБР у м. Полтаві на підписання оскаржуваного наказу про звільнення, адже враховуючи приписи пункту 7 частини першої статті 2 Закону № 889-VIII у поєднанні з пункту 2 частини третьої статті 13 Закону № 794-VIII та абзацу 8 пункту 3 розділу III Положення про ТУ ДБР у м. Полтаві, затвердженого наказом ДБР від 29 грудня 2020 року № 87, саме Директор ТУ ДБР у м. Полтаві призначає на посади та звільняє з посад працівників цього територіального управління, окрім тих, які призначаються Директором ДБР.

100. Щодо підстави касаційного оскарження за пунктом 2 частини четвертої статті 328 КАС України

101. В аспекті вищенаведених висновків Верховний Суд уважає за доцільне надати оцінку доводам позивача щодо необхідності відступити від правового висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, який викладений у постанові Верховного Суду від 28 липня 2021 року у справі № 640/11024/20.

102. Колегія суддів звертає увагу на те, що Конституцією України (статті 8, 129 та 147) гарантовано визнання та застосування в Україні принципу верховенства права. При цьому, загальновизнано, що його базовим елементом є принцип правової визначеності, який, крім іншого, означає стабільність та єдність судової практики, а також можливість відступу судом від своєї попередньої правової позиції лише за наявності вагомих підстав.

103. Єдність системи судоустрою забезпечується єдністю судової практики (пункт 4 частини четвертої статті 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

104. Слід зазначити, що єдність судової практики відіграє надважливу роль у забезпеченні однакового правозастосування в адміністративному судочинстві, що сприяє правовій визначеності та передбачуваності стосовно вирішення спірних ситуацій для учасників судового процесу.

105. За змістом частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

106. Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.

107. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Суд повинен мати ґрунтовні підстави: його попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.

108. Так, відступленням від висновку слід розуміти або повну відмову Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизацію попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (пункт 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16, провадження №11-377апп18).

109. Своєю чергою касаційна скарга не містить переконливих та обґрунтованих доводів необхідності відступлення від висновку щодо застосування частин першої і третьої статті 87 Закону № 889-VIII у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 28 липня 2021 року у справі № 640/11024/20 та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

110. Колегія суддів наголошує, що сформований у названій постанові Верховного Суду правовий висновок застосований у низці інших постанов Суду, зокрема від 29 грудня 2021 року у справі №420/3825/20, від 02 червня 2022 року у справі № 420/3541/20, від 07 липня 2022 року у справі №640/9691/20, від 15 вересня 2022 року у справі № 380/10822/21, від 11 серпня 2022 року у справі №160/8361/20 та ін.

111. При цьому, у справі № 380/10822/21 Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для відступлення від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 28 липня 2021 року у справі № 640/11024/20.

112. Відтак, оскільки позиція Верховного Суду щодо застосування вказаних норм права при вирішенні цієї категорії спорів є сталою та послідовною, то колегія суддів не уважає за необхідне у цій справі відступати від висновку щодо застосування указаних норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 28 липня 2021 року у справі №640/11024/20.

113. За таких умов підстави для скасування оскаржуваних судових рішень, передбачені пунктом 2 частини четвертої статті 328 КАС України, відсутні.

114. Щодо підстави касаційного оскарження за пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України

115. Надаючи оцінку доводам скаржника щодо необхідності формування Верховним Судом висновків щодо застосування підпункту 4 пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону №305-ІХ у контексті поширення гарантій на позивача щодо продовження здійснення повноважень за посадою у ТУ ДБР у м. Полтаві, колегія суддів зазначає наступне.

116. Відповідно до підпункту 4 пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 305-ІХ працівники Державного бюро розслідувань, які перемогли у конкурсах для призначення на посади слідчих, оперуповноважених, продовжують здійснювати свої повноваження до їх звільнення з посади або припинення повноважень на посаді відповідно до Закону України «Про Державне бюро розслідувань» з урахуванням внесених цим Законом змін, у тому числі у разі визначення цих посад посадами рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань.

117. При цьому, частиною третьою статті 14 Закону № 794-VIII визначено, що на службу до Державного бюро розслідувань приймаються на конкурсній основі в добровільному порядку (за контрактом) громадяни України, які спроможні за своїми особистими, діловими та моральними якостями, віком, освітнім і професійним рівнем та станом здоров`я ефективно виконувати відповідні службові обов`язки.

118. Прийняття громадян України на службу до Державного бюро розслідувань без проведення конкурсу забороняється, крім випадків, передбачених цим Законом.

119. Кваліфікаційні вимоги та критерії професійної придатності для зайняття посад у підрозділах Державного бюро розслідувань затверджуються Директором Державного бюро розслідувань.

120. Призначення на посади у Державному бюро розслідувань, крім посад Директора Державного бюро розслідувань, керівника підрозділу внутрішнього контролю центрального апарату Державного бюро розслідувань та керівників підрозділів внутрішнього контролю територіальних управлінь Державного бюро розслідувань, здійснюється за результатами відкритих конкурсів, що проводяться конкурсними комісіями з проведення конкурсів на зайняття посад працівників Державного бюро розслідувань. Типове положення про конкурсну комісію та порядок проведення відкритого конкурсу затверджує Директор Державного бюро розслідувань.

121. Водночас, Законом № 305-ІХ до Закону № 794-VIII введено нову статтю 14-3, якою визначено, що державні службовці можуть бути переведені у системі Державного бюро розслідувань за їхньою згодою без обов`язкового проведення конкурсу на іншу нижчу або рівнозначну вакантну або тимчасово вакантну посаду, за умови їх відповідності кваліфікаційним вимогам та критеріям професійної придатності для відповідної посади, у порядку, визначеному Законом України «Про державну службу».

122. Особи рядового і начальницького складу можуть бути переведені у системі Державного бюро розслідувань, у тому числі з територіального управління до центрального апарату Державного бюро розслідувань, за їхньою згодою без обов`язкового проведення конкурсу на іншу нижчу або рівнозначну вакантну або тимчасово вакантну посаду, за умови їх відповідності кваліфікаційним вимогам та критеріям професійної придатності для відповідної посади.

123. Переведення осіб рядового і начальницького складу може здійснюватися за їхньою ініціативою, ініціативою прямих керівників (начальників), керівників інших закладів, установ системи Державного бюро розслідувань, які порушили питання про переведення.

124. За такого правового врегулювання переведення працівників ДБР з посад державної служби на посади рядового і начальницького складу не передбачено.

125. Водночас, як правильно зазначили суди першої та апеляційної інстанцій, позивач помилково тлумачить приписи підпункту 4 пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 305-ІХ, уважаючи, що слідчі та оперуповноважені після набрання чинності цим Законом продовжують здійснювати свої повноваження навіть у разі визначення цих посад посадами рядового і начальницького складу, так як зі змісту вказаної норми слідує лише, що слідчі та оперуповноважені після набрання чинності цим Законом продовжують здійснювати свої повноваження до дня їх звільнення або припинення повноважень на посаді, у тому числі і у разі визначення цих посад посадами рядового і начальницького складу.

126. Варто зауважити, що визначення слідчого міститься у пункті 17 частини першої статті 3 Кримінального процесуального кодексу України, згідно з якою слідчий є службовою особою органу Національної поліції, органу безпеки, органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, органу Державного бюро розслідувань, Головного підрозділу детективів, підрозділу детективів, відділу детективів, підрозділу внутрішнього контролю Національного антикорупційного бюро України, уповноважена в межах компетенції, передбаченої цим Кодексом, здійснювати досудове розслідування кримінальних правопорушень.

127. Водночас, чинним законодавством імперативно не встановлено, до якої категорії посад має належати посада слідчого.

128. Таким чином, слідчі ДБР після набрання чинності Законом № 305-ІХ не продовжують здійснювати свої повноваження навіть у разі визначення посади слідчого як посади рядового і начальницького складу, а лише здійснюють свої повноваження до дня їх звільнення або припинення повноважень на посаді, а зайняття посади особи рядового і начальницького складу в ДБР здійснюється за результатом відповідного конкурсу.

129. Наведене узгоджується з висновком Верховного Суду щодо застосування підпункту 4 пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 305-ІХ у подібних правовідносинах, сформованим у постанові від 01 вересня 2022 року у справі № 160/4335/21, і колегія суддів не вбачає підстав для його незастосування у справі, що розглядається.

130. Судами встановлено, що ОСОБА_1 із набранням чинності Законом № 305-ІХ, тобто з 27 грудня 2019 року, продовжував здійснювати свої повноваження до моменту звільнення, а відтак висновки судів попередніх інстанцій про безпідставність доводів позивача відносно того, що оскаржуваний наказ суперечить приписам підпункту 4 пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 305-ІХ ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права.

131. Ураховуючи викладене Суд констатує, що підстави для скасування оскаржуваних судових рішень за пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України відсутні.

132. Суд зауважує, що в контексті обставин цієї справи та підстав касаційного провадження, ним надано відповідь на всі доводи касаційної скарги, які можуть вплинути на правильне вирішення справи.

133. На підставі вищенаведеного Суд резюмує, що рішення судів попередніх інстанцій ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким дана належна юридична оцінка. Суди правильно застосували норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

134. Доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження під час касаційного розгляду справи, вони не спростовують висновків апеляційного суду і фактично зводяться до переоцінки встановлених у справі обставин.

135. Понад те, до повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.

136. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

1370. Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

138. Тож ураховуючи приписи статті 350 КАС України касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

VІ. Висновки щодо розподілу судових витрат та зупинення виконання судового рішення

139. З огляду на результат касаційного розгляду справи судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341 343 349 350 355 356 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 липня 2021 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2021 року у справі №160/4338/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіВ.М. Соколов А.Г. Загороднюк Л.О. Єресько