Історія справи

Ухвала КАС ВП від 29.07.2019 року у справі №816/496/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

07 серпня 2019 року

Київ

справа №816/496/16

адміністративне провадження №К/9901/11859/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді Стеценка С. Г.,

суддів Рибачука А. І., Стрелець Т. Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу №816/496/16 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, Полтавського обласного військового комісаріату про визнання протиправним та скасування пункту протоколу та зобов`язання вчинити певні дії, касаційне провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Міністерства оборони України на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 07.06.2016 (головуючий суддя Ясиновський І. Г., судді: Соколенко Ф. Ф., Єресько Л. О.) та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 25.10.2016 (головуючий суддя Григоров А. М., судді: Тацій Л. В., Старостін В. В.),

В С Т А Н О В И В:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2016 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся з позовом до Міністерства оборони України, Полтавського обласного військового комісаріату (далі - Міноборони, Комісаріат, відповідачі), в якому просив: визнати протиправними та скасувати пункту 10 протоколу від 18.03.2016 №17 Комісії Міноборони з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 (далі - спірне рішення, спірна допомога); зобов`язати Міноборони прийняти рішення про призначення спірної допомоги ОСОБА_1 внаслідок отримання у 1983 році вогнепального осколкового поранення задньо-бокової області шиї, контузії головного мозку, згідно з протоколом засідання військово-лікарської комісії Північного регіону по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишніх військовослужбовців від 08.11.2013 №250, як інваліду II групи в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, а саме 243600 гривень; внаслідок отримання у 1986 році травми - консолідованого після металоостеосинтезу та остеопластики перелому кісток середини правого передпліччя, згідно з протоколом засідання військово-лікарської комісії Північного регіону по становленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишніх військовослужбовців від 08.11.2013 №250, як інваліду II групи в розмірі 90-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, а саме 109620 гривень в порядку визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975 "Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві" (далі - Закон №2011-XII, постанова КМУ №975, Порядок №975, відповідно; в редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин); зобов`язати Комісаріат виплатити спірну допомогу ОСОБА_1 внаслідок отримання у 1983 році вогнепального осколкового поранення задньо-бокової області шиї, контузії головного мозку, згідно з протоколом засідання військово-лікарської комісії Північного регіону по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишніх військовослужбовців від 08.11.2013 №250, як інваліду II групи в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, а саме 243600 гривень; внаслідок отримання в 1986 році травми - консолідованого після металоостеосинтезу та остеопластики перелому кісток середини правого передпліччя, згідно з протоколом засідання військово-лікарської комісії Північного регіону по становленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишніх військовослужбовців від 08.11.2013 №250, як інваліду II групи в розмірі 90-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, а саме 109620 гривень, в порядку визначеному постановою КМУ №975.

Обґрунтовуючи вимоги позовної заяви, ОСОБА_1 посилався на те, що з моменту встановлення інвалідності набув право на призначення і виплату йому спірної допомоги й подав усі необхідні документи, а тому відмова Міноборони є протиправною і порушує його права.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 07.06.2016 позов задоволено частково, а саме: визнано протиправним та скасовано спірне рішення Міноборони про відмову у призначенні позивачу спірної допомоги; зобов`язано Міноборони повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про виплату йому спірної допомоги та висновок Комісаріату щодо можливості виплати ОСОБА_1 спірної допомоги, визначеної частиною другою статті 16 Закону України від 20.12.1991 №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон №2011-XII) з урахуванням висновків судового рішення. В решті позову відмовлено.

Викладені у зазначеному рішенні висновки обґрунтовані тим, що позивач, з урахуванням встановлених під час розгляду справи обставин справи та відповідно до приписів Закону №2011-XII, набув право на призначення і виплату спірної допомоги, у зв`язку з чим відмова Міноборони не ґрунтується на вимогах закону, порушує право позивача на соціальний захист.

Зазначена постанова суду першої інстанції оскаржена, у відповідних частинах, позивачем та Міноборони в апеляційному порядку.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 25.10.2016 рішення суду першої інстанції скасоване, а позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано спірне рішення про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 . Зобов`язано Міноборони призначити спірну допомогу ОСОБА_1 , у зв`язку із встановленням 2 групи інвалідності у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності (10.11.2014), як інваліду II групи, відповідно до постанови КМУ №975 та вчинити дії щодо виплати нарахованих сум. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Ухвалюючи таке рішення, апеляційний суд, виходив з того, що, враховуючи дату встановлення позивачу інвалідності, останній набув право на виплату спірної допомоги на підставі приписів статті 16 Закону №2011-XII і Порядку №975, в редакції, які діяла станом на вказану дату, а тому погодився з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позову. Поряд із цим, як на обов`язкову підставу для скасування оскаржуваного судового рішення, суд апеляційної інстанції вказував на те, що справа була розглянута неповноважним судом, оскільки, з огляду на предмет спору і вимоги позовної заяви, така підсудна місцевому загальному суду як адміністративному суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись із наведеними вище судовими рішеннями в частині задоволення позову, Міноборони подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить їх скасувати та відмовити у позові в повному обсязі.

В обґрунтуванні касаційної скарги відповідач, повторюючи аргументи, викладені у позовній заяві, наполягав на правомірності прийнятого ним рішення щодо відмови у призначення позивачу спірної допомоги, а тому вважає оскаржувані судові рішення такими, що не відповідають критеріям законності та обґрунтованості, не узгоджуються з фактичними обставинами справи і положеннями законодавства, якими врегульовані спірні правовідносини.

Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 24.11.2016 відкрито касаційне провадження у справі за вказаною касаційною скаргою.

В подальшому справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 7 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду визначено колегію суддів для розгляду касаційної скарги у складі головуючого судді Стеценка С. Г. (суддя-доповідач), суддів: Рибачука А. І., Тацій Л. В.

Ухвалою Верховного Суду від 29.07.2019 задоволено заяву судді Тацій Л. В. про самовідвід у цій справі.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду визначено колегію суддів для розгляду цієї касаційної скарги у складі головуючого судді Стеценка С. Г. (суддя-доповідач), суддів: Рибачука А. І., Стрелець Т. Г.

За правилами підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Ухвалою Верховного Суду від 05.08.2019 закінчено підготовку справи до касаційного розгляду і постановлено здійснювати такий в порядку письмового провадження з 07.08.2019.

У поданих до Вищого адміністративного суду України запереченнях на касаційну скаргу ОСОБА_1 посилається на відповідність висновків судів попередніх інстанцій обставинам справи та положенням норм матеріального права, якими врегульовані спірні правовідносини, зазначає про відсутність порушень судами норм процесуального права при розгляді цієї справи, а тому просить залишити без змін законні та обґрунтовані, на його думку, оскаржувані судові рішення, а касаційну скаргу без задоволення.

Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивач проходив військову службу з 04.12.1974 по 16.06.1995.

Під час проходження військової служби ОСОБА_1 у складі радянських військ був направлений до Демократичної Республіки Афганістан з 14.09.1982 по 12.07.1983.

Окрім того, в період з серпня 1985 року по листопад 1990 року позивач проходив військову службу в складі радянських військ (Повітряні сили Південної групи військ) в Угорській Народній Республіці.

Позивачем у 1983 році отримано вогнепальне осколкове поранення задньо-бокової області шиї, контузія головного мозку. За змістом витягу з протоколу засідання військово-лікарської комісії Північного регіону по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишніх військовослужбовців від 08.11.2013 №250 зазначені травми визнано такими, що пов`язані з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

Крім того, у 1986 році позивачем отримано травму - консолідований після металоостеосинтезу та остеопластики перелом кісток середини правого передпліччя. За змістом витягу з протоколу засідання військово-лікарської комісії Північного регіону по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишніх військовослужбовців від 08.11.2013 №250 зазначену травму визнано такою, що пов`язана з проходженням військової служби.

Відповідно до довідки до акту МСЕК від 18.11.2014 серії АВ №186962 на підставі акту огляду від 18.11.2014 №1444 ОСОБА_1 з 10.11.2014 безстроково встановлено ІІ групу інвалідності за причиною контузії, пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

24.02.2015 позивач звернувся до Комісаріату із заявою про виплату йому одноразової грошової допомоги у зв`язку з пораненням (контузією, травмою або каліцтвом) чи настанням інвалідності.

Листом від 02.03.2015 вих. №10/75/16010067789 відповідач повідомив ОСОБА_1 про відсутність правових підстав для виплати останньому одноразової грошової допомоги.

Не погоджуючись з відмовою Комісаріату щодо виплати одноразової грошової допомоги, позивач звернувся до суду.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 09.09.2015, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 23.11.2015, адміністративний позов ОСОБА_1 до Комісаріату, треті особи: Міністерство оборони України, Головне управління державної казначейської служби України у Полтавській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення одноразової грошової допомоги та моральної шкоди задоволено частково. Зобов`язано Комісаріат скласти та надіслати Міноборони висновок щодо можливості виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, визначеної частиною другою статті 16 Закону №2011-XII, разом із документами, надання яких передбачено чинним законодавством України. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

На виконання вказаного судового рішення, що набрало законної сили, 28.12.2015 позивач звернувся до Комісаріату про направлення до Департаменту Міноборони документів дня призначення спірної одноразової грошової допомоги.

30.12.2015 Комісаріат направив пакет документів, за результатами розгляду якого відповідно до пункту 10 протоколу від 18.03.2016 №17 Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , оскільки на день його звільнення діяла стаття 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", яка передбачала державне обов`язкове особисте страхування та не передбачала виплату одноразової грошової допомоги.

Не погоджуючись з такою відмовою та вважаючи за необхідне зобов`язати Міністерство оборони України прийняти рішення про призначення йому одноразової грошової допомоги, а також зобов`язати Комісаріат її виплатити, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Позиція Верховного Суду

Так, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною п`ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з положеннями статті 41 Закону України від 25.03.1992 №2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі - Закон №2232-XII) виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Частиною першою статті 16 Закону №2011-XII (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Пунктом 4 частини другої вказаної правової норми Закону №2011-XII також передбачено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Водночас, у відповідності до статті 16-4 Закону №2011-XII призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), інвалідність або часткова втрата працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста є наслідком: а) вчинення ним злочину або адміністративного правопорушення; б) вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння; в) навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, іншої шкоди своєму здоров`ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, встановленого судом); г) подання особою завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати одноразової грошової допомоги.

Призначення і виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, урегульовано Порядком №975.

Предметом спору у цій справі є вимога нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу як інваліду ІІ групи.

Другу групу інвалідності позивачу встановлено з 10.11.2014, а відтак на спірні правовідносини поширюється дія Порядку №975, який набрав чинності з 24.01.2014, за змістом пункту 3 якого днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Згідно пункту 12 Порядку №975 призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов`язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюється Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов`язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами (далі - розпорядник бюджетних коштів).

Пунктом 11 Порядку №975 визначено, що військовослужбовець, військовозобов`язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, подає уповноваженому органу такі документи: заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності; довідку медико-соціальної експертної комісії про встановлення групи інвалідності або відсотка втрати працездатності із зазначенням причинного зв`язку інвалідності чи втрати працездатності.

До заяви додаються копії: постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв`язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов`язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження; сторінок паспорта з даними про прізвище, ім`я та по батькові і місце реєстрації; документа, що засвідчує реєстрацію фізичної особи у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, виданого органом доходів і зборів (для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомила про це відповідний орган доходів і зборів та має відмітку в паспорті громадянина України, - копію сторінки паспорта з такою відміткою).

Подання зазначених у пункті 11 Порядку №975 документів при зверненні за призначенням одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення інвалідності, є необхідною умовою для призначення такої допомоги та ґрунтується на необхідності перевірити відсутність обмежень, встановлених у статті 16-4 Закону №2011-XII (зокрема, коли інвалідність є наслідком вчинення особою дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп`яніння; навмисного спричинення собі тілесного ушкодження чи іншої шкоди своєму здоров`ю), за наявності яких особа позбавляється права на отримання такої допомоги.

При цьому, Порядок №975 не визначає, який саме документ (військово-облікові документи, медична довідка, акт розслідування, архівна довідка, виписка з історії хвороби, тощо) повинна подати особа, яка звертається за отриманням одноразової грошової допомоги, на підтвердження обставин причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва).

Водночас, подання до Міністерства оборони України відповідного рішення військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв, яким встановлено, що отримані особою поранення, травма, контузія, захворювання, пов`язані з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, не виключає необхідності подання інших, зазначених у пункті 11 Порядку №975, документів, що свідчать про причини та обставини поранення, травми, контузії та захворювання.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.05.2019 у справі №822/21/18.

Згідно правової позиції Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, висловленої у постанові від 10.04.2019 у справі №822/220/18, документами, що свідчать про причини та обставини поранення (контузії, травми, каліцтва), зокрема про те, що поранення (контузія, травма, каліцтво) не пов`язане з учиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення, не є наслідком учинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, можуть бути лише достовірні документи про причини і обставини одержання військовослужбовцем такого поранення. Неподання особою, яка звернулася за призначенням одноразової грошової допомоги, документів, що свідчать про причини та обставини поранення (контузії, травми, каліцтва), не створює для Міністерства оборони України обов`язку щодо їх витребовування.

У даній справі, Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду зазначила, що надані позивачем документи, на підтвердження причин та обставин поранення (контузії, травми або каліцтва), а саме: акт судово-медичного дослідження та протокол засідання Військово-лікарської комісії Західного регіону, не містять відомостей про обставини поранення позивача, зокрема про те, що воно не пов`язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження.

Відтак, у контексті спірних правовідносин та обставин цієї справи, колегія суддів зазначає, що з витяг з протоколу засідання військово-лікарської комісії Північного регіону по становленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишніх військовослужбовців від 08.11.2013 №250 та висновки, які зазначені в акті огляду від 18.11.2014 №1444, вказують лише на характер і давність тілесних ушкоджень, тобто імовірність спричинення таких пораненням, яке могло мати місце у 1983, 1986 роках.

В той же час, у зазначених документах не міститься відомостей про обставини поранення, контузії, травми, які, крім того, встановлені зі слів позивача.

Отже, Міноборони, приймаючи спірне рішення, яким відмовлено у призначенні позивачу одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 16 Закону №2011-XII, обґрунтовано зазначило, що ОСОБА_1 не подано належних документів, що вказують на причини та обставини поранення, травми, контузії та його захворювання.

Наведене засвідчує, що рішення комісії Міноборони з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформлене протоколом засідання комісії від 18.03.2016 №17 (пунктом 10), прийнято в порядку, у спосіб та в межах наданих законом повноважень, а тому підстави для його скасування відсутні.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини "Щокін проти України" (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про "закон", стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі "Шпачек s.r.о." проти Чеської Республіки" (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. пункт 109,110 рішення у справі "Бейелер проти Італії" (Beyeler v. Italy № 33202/96).

Суд, у цій справі, враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Ураховуючи наведене, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах вимог і доводів касаційної скарги та повноважень суду касаційної інстанції, встановлених статтею 341 КАС України, на підставі фактичних обставин справи, встановлених під час її розгляду і перевірених дослідженими судом доказами, Верховний Суд дійшов висновку, що рішення Міноборони про відмову у призначенні позивачу спірної грошової допомоги узгоджується з вимогами законодавства, яким врегульовані спірні правовідносини, і прав ОСОБА_1 не порушує, а тому висновки судів попередніх інстанції стосовно протиправності останнього не відповідають правильному застосуванню норм матеріального права, з огляду на що ухвалені ними судові рішення підлягають скасуванню з відмовою у задоволенні даного позову.

Доводи ж касаційної скарги наведеного висновку не спростовують і не дають підстав для її задоволення.

Що ж стосується вимог касаційної скарги про скасування постанови Полтавського окружного адміністративного суду від 07.06.2016, то вказане судове рішення вже скасоване судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду справи, у зв`язку з чим у задоволенні касаційної скарги, в цій частині, належить відмовити.

За правилами пункту 3 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Своєю чергою, за приписами частини першої статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Керуючись статтями 344, 349, 351, 355, 356 КАС України, Суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Міністерства оборони України задовольнити частково.

Скасувати постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 25.10.2016 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, Полтавського обласного військового комісаріату про визнання протиправним та скасування пункту протоколу та зобов`язання вчинити певні дії.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

С. Г. Стеценко,

А. І. Рибачук,

Т. Г. Стрелець,

Судді Верховного Суду