Історія справи

Ухвала КАС ВП від 04.11.2018 року у справі №295/6531/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

07 лютого 2019 року

м. Київ

справа №295/6531/17

адміністративне провадження №К/9901/44024/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Мороз Л.Л.,

суддів: Гімона М.М., Стародуба О.П.,

розглянувши у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у касаційній інстанції адміністративну справу № 295/6531/17

за позовом ОСОБА_1 до Житомирського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі - Житомирське ОУ ПФУ) про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою Житомирського ОУ ПФУ

на постанову Богунського районного суду м. Житомира від 10 липня 2017 року, ухвалену у складі головуючого судді Чішман Л.М. та

постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2017 року, ухвалену у складі колегії суддів: головуючого судді Охрімчук І.Г., суддів Моніча Б.С., Капустинського М.М., -

ВСТАНОВИВ:

13 червня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив:

- визнати протиправними дії Житомирського ОУ ПФУ щодо відмови у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV);

- зобов'язати відповідача зарахувати стаж роботи в Ремонтно-будівельному управлінні (Ремонтно-строительного управления; далі - РСУ) №2 Облремстройтресту [з 1997 року закрите акціонерне товариство (далі - ЗАТ) «Рембуд-2»] період роботи з 05 травня 1975 року по 31 грудня 2003 року та призначити пенсію відповідно до Закону № 1058-IV з дня виникнення такого права, а саме з жовтня 2010 року;

- зобов'язати відповідача подати звіт про виконання судового рішення протягом одного місяця з дня набрання постановою законної сили, а також стягнути з відповідача на користь позивача 1280 грн понесених судових витрат.

Позов ОСОБА_1 обґрунтував, зокрема, тим, що він не згоден з діями відповідача щодо відмови у встановленні та зарахуванні трудового стажу у вказаний період у зв'язку із відсутністю архівних даних про підприємство. Відповідно до пункту 18 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок № 637) факт роботи на підприємстві може бути підтверджений показаннями свідків.

Богунський районний суд м. Житомира постановою від 10 липня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2017 року, частково задовольнив позовні вимоги:

- визнав протиправними дії Житомирського ОУ ПФУ щодо відмови ОСОБА_1 у зарахуванні при призначенні пенсії за віком відповідно до Закону № 1058-IV стажу роботи на РСУ - 2 Облремстройтресту (з 1997 року ЗАТ «Рембуд-2») в період з 05 травня 1975 року по 03 березня 2003 року.

- зобов'язав Житомирське ОУ ПФУ зарахувати ОСОБА_1 стаж роботи на РСУ - 2 Облремстройтресту (з 1997 року ЗАТ «Рембуд-2») в період з 05 травня 1975 року по 03 березня 2003 року та здійснити нарахування пенсії відповідно до Закону № 1058-IV з урахуванням вищевказаного періоду роботи, починаючи з 15 грудня 2016 року;

- зобов'язав Житомирське ОУ ПФУ подати звіт про виконання судового рішення протягом одного місяця з дня набрання постановою законної сили.

Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, керувався тим, що робота ОСОБА_1 на РСУ -2 Облремстройтресту (з 1997 року ЗАТ «Рембуд-2») в період з 05 травня 1975 року по 03 березня 2003 року підлягає зарахуванню до його трудового стажу, оскільки вказане підтверджено показаннями свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3, які у вказаний період разом з позивачем працювали на вказаному підприємстві.

12 жовтня 2017 року Житомирське ОУ звернулось до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Богунського районного суду м. Житомира від 10 липня 2017 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2017 року, ухвалити нове рішення - про відмову в задоволенні позовних вимог.

Касаційна скарга мотивована, зокрема, тим, що у трудовій книжці позивача відсутній запис про звільнення з ЗАТ «Рембуд-2» по незалежним від нього причин, тому було складено протокол опитування свідків від 11 жовтня 2010 року № 31, яким відмовлено у встановлені трудового стажу, в тому числі, й у спірний період роботи, оскільки вищезгадане товариство не ліквідовано, місце знаходження встановити не має можливості, а документи в Житомирський міський архів на збереження не надходили.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 20 жовтня 2017 року відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою та витребував матеріали справи.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено в новій редакції.

Пунктом 4 частини першої розділу VII Перехідних положень КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (частини третя статті 3 КАС України).

Суд заслухав доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, та, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

У справі, яка розглядається, суди встановили, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в управлінні пенсійного фонду України та отримує пенсію за віком, відповідно до Закону № 1058-IV з 11 липня 2010 року, при загальному стажі роботи 10 років 20 днів.

Встановлено, що 06 жовтня 2010 року позивач звернувся до управління Пенсійного фонду України в Корольовському районі м. Житомира з заявою про встановлення стажу роботи з 05 травня 1975 року по 31 грудня 2003 року в РСУ №2 Житомирського Облремстройтреста, з 1997 року ЗАТ «Рембуд-2» на підставі показів свідків, у зв'язку із тим, що запис про звільнення в трудовій книжці відсутній, а встановити місцезнаходження ЗАТ «Рембуд-2» не можливо, оскільки керівник підприємства помер.

Листом від 11 жовтня 2010 року № 13593/02 територіальним пенсійним органом надано відповідь позивачу, якою повідомлено про відсутність підстав для зарахування даного періоду стажу.

Також суди встановили, що згідно записів у трудовій книжці колгоспника НОМЕР_1, ОСОБА_1 05 травня 1975 року прийнято на роботу до РСУ, штукатуром 3-го розряду.

У довідці з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 13 жовтня 2010 року зазначено, що 29 вересня 1997 року ДКП Житомирського підрядного спеціалізованого ремонтно-будівельного управління № 2 перейменовано в ЗАТ «Рембуд-2». Станом на 13 жовтня 2010 року документи щодо включення до Єдиного державного реєстру та документи щодо ліквідації в міськвиконком не надходили (а.с. 5-6).

З відповіді архівного відділу Житомирської міської ради від 31 травня 2010 року № 01-16/61-Г вбачається, що документи з особового складу РБУ-2 Житомирського обласного ремонтно-будівельного тресту та ЗАТ «Рембуд-2» на зберігання до архіву не надходили, їх місцезнаходження відділу не відомо.

Дослідивши спірні правовідносини, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до статті 26 Закону № 1058-IV, в редакції, яка була чинною на час призначення пенсії позивачу, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення чоловіками 60 років, жінками - 55 років та наявності страхового стажу не менше п'яти років.

За правилами статті 62 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктами 1, 2 Порядку № 637 передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Пунктом 2.27 Розділу 2 «Заповнення трудових книжок» Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58 передбачено, що запис про звільнення у трудовій книжці працівника провадиться з додержанням таких правил: у графі 1 ставиться порядковий номер запису; у графі 2 - дата звільнення; у графі 3 - причина звільнення; у графі 4 зазначається на підставі чого внесено запис, наказ (розпорядження), його дата і номер.

При цьому, за правилами вказаної Інструкції записи про звільнення завіряються печаткою.

З огляду на відсутність запису у трудовій книжці ОСОБА_1 про його звільнення з ЗАТ «Рембуд-2», ця трудова книжка не може бути визнана основним і достатнім документом для підтвердження трудового стажу у період щодо якого виник спір.

Разом з цим, вона може підтверджувати відповідні періоди до звільнення, якщо такі дані занесені за правилами Інструкції.

За відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника (згідно з пунктом 18 Порядку № 637).

Відмовляючи у підтвердженні стажу роботи позивача з 05 травня 1975 року по 31 грудня 2003 року в РСУ №2 Житомирського Облремстройтреста, а з 1997 року ЗАТ «Рембуд-2», відповідач виходив, зокрема, з того, що останнє не ліквідовано, місцезнаходження встановити не має можливості, а документи в міський архів на збереження не надходили, тому не має достатніх підстав встановлювати вказаний факт показаннями свідків.

Водночас, суди попередніх інстанцій, ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, керувались саме показами свідків.

Разом з цим, колегія суддів зазначає, що суди першої та апеляційної інстанції, вирішуючи спір по суті позовних вимог, залишили не встановленим той факт, що ЗАТ «Рембуд-2» не ліквідовано, а з 20 січня 2016 року в стані припинення за судовим рішенням. Його зареєстроване місцезнаходження, як станом на 13 жовтня 2010 року, так і станом на час розгляду справи в судах - знаходиться за адресою місто Житомир, вул. Мала Бердічівська, 9.

Таким чином, не дослідивши вказаних обставин, на думку колегії суддів, суди попередніх інстанцій передчасно дійшли висновків, що у спірних правовідносинах для правильного вирішення спору достатньо показань свідків.

До того ж, суди попередніх інстанцій залишили поза увагою те, що з огляду на вимоги адміністративного позову, щодо незарахування відповідачем ОСОБА_1 до стажу період роботи з 05 травня 1975 року по 03 березня 2003 року, позивач не погоджується з моменту призначення йому пенсії у 2010 році.

При цьому, про незарахування вказаного періоду роботи, позивачу було відомо також у 2010 році з листа відповідача від 11 жовтня 2010 року № 13593/02.

Відповідно до частин першої та другої статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції діючій до 15 грудня 2017 року), адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.

Рішенням Конституційного Суду України № 17-рп/2011 від 13 грудня 2011 року визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

Отже, встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.

Згідно зі статтею 100 КАС України (в редакції діючій до 15 грудня 2017 року) адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала. Позовна заява може бути залишена без розгляду як на стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання, так і в ході підготовчого провадження чи судового розгляду справи.

Слід зазначити, що предметом позову в категорії справ стосовно соціального захисту є дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, пов'язані з соціальними виплатами, які можуть бути регулярними, періодичними, одноразовими, обмеженими в часі платежами.

У триваючих правовідносинах суб'єкт владних повноважень протягом певного проміжку часу ухиляється від виконання своїх зобов'язань (триваюча протиправна бездіяльність) або допускає протиправну поведінку (триваюча протиправна діяльність) по відношенню до фізичної або юридичної особи.

Відлік строків для звернення з метою реалізації права на соціальний захист розпочинається з моменту отримання відповідним суб`єктом владних повноважень заяви особи, до якого додано пакет необхідних документів. У свою чергу, відлік строків для звернення до суду (у випадку незгоди особи з відповідним рішенням, дією чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень за результатами розгляду зазначеної заяви) розпочинається з моменту коли особа дізналася або повинна була дізнатися про таке порушення своїх прав, крім випадків якщо інше прямо не передбачено законом.

При застосуванні строків звернення до адміністративного суду у вказаній категорії справ слід виходити з того, що встановлені процесуальним законом строки та наслідки у вигляді залишення позовної заяви без розгляду на підставі їх пропуску не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права, легалізації триваючого правопорушення, в першу чергу, з боку держави.

У справі, яка розглядається спір виник щодо незгоди позивача з призначеною йому пенсією без врахування стажу роботи за відповідний період.

Вказані правовідносини виникли у 2010 році. Проте судами не вирішувалось питання на підставі позовної заяви та доданих до неї документів про наявність чи відсутність причин поважності пропуску строку, не дослідили чи є ці правовідносини, з якими позивач пов'язує порушення свого права, триваючими.

За змістом частин першої та другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права та не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що без установлення зазначених обставин на підставі належних та допустимих доказів та без надання їм належної правової оцінки, суди дійшли передчасних висновків та прийняли рішення, які не відповідають вимогам щодо їх законності і обґрунтованості.

Відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази.

Отже суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, оскільки встановили їх без дослідження належних доказів, що у відповідності до пункту 3 частини другої статті 353 КАС України є підставою для скасування судових рішень і направлення справи на новий судовий розгляд.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій постанові і встановити зазначені в ній обставини, що стосуються обсягу та змісту спірних правовідносин і охоплюються предметом доказування, дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог 242 КАС України.

Керуючись пунктом 4 частини першої Розділу VII Перехідних положень, статтями 242, 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Житомирського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області задовольнити частково.

Постанову Богунського районного суду м. Житомира від 10 липня 2017 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2017 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.

...........................

...........................

...........................

Л.Л. Мороз

М.М. Гімон

О.П. Стародуб ,

Судді Верховного Суду