Історія справи

Ухвала КАС ВП від 06.05.2020 року у справі №826/12280/15

ПОСТАНОВА

Іменем України

06 травня 2020 року

Київ

справа №826/12280/15

адміністративне провадження №К/9901/36991/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Желєзного І.В. та судді Коваленко Н.В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Єврогазбанк» Оберемка Романа Анатолійовича, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання бездіяльності протиправною за касаційною скаргою Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Єврогазбанк» Оберемка Романа Анатолійовича на постанову Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Желтобрюх І.Л., Епель О.В., Парінова А.Б. від 18 липня 2017 року,

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2015 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Єврогазбанк» Оберемко Р.А. (далі - Уповноважена особа Фонду на ліквідацію ПАТ «Єврогазбанк», відповідач 1), Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - ФГВФО, відповідач 2), в якому просила:

- визнати протиправною бездіяльність Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Єврогазбанк» щодо невнесення даних про ОСОБА_2 до переліку вкладників ПАТ «Єврогазбанк», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, та зобов`язати включити ОСОБА_2 до відповідного переліку із майновими вимогами у сумі 88000,06 грн;

- визнати протиправною бездіяльність Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо невнесення даних про особу позивача до загального реєстру вкладників ПАТ «Єврогазбанк» та зобов`язати включити ОСОБА_1 до загального реєстру вкладників ПАТ «Єврогазбанк», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, у сумі 88000,06 грн;

- зобов`язати Фонд гарантування вкладів фізичних осіб виплатити ОСОБА_2 відшкодування вкладу у ПАТ «Єврогазбанк» у сумі 88000,06 грн за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідачем не доведено наявності підстав для визнання нікчемним договору банківського рахунку, укладеного між нею та ПАТ «Єврогазбанк», а тому вона протиправно не була включена до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 серпня 2015 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Єврогазбанк» правомірно не включила позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду гарантування фізичних осіб, оскільки правочин має ознаки нікчемності, визначені пунктом 7 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 18 липня 2017 року задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_1 , скасовано постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 серпня 2015 року та прийнято нове рішення про часткове задоволення адміністративного позову, а саме: визнано протиправною бездіяльність Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Єврогазбанк» Оберемка Р.А. щодо невнесення даних про ОСОБА_1 до переліку вкладників ПАТ «Єврогазбанк», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб; визнано протиправним та скасовано рішення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Єврогазбанк» Оберемка Р.А., оформлене повідомленням від 14 липня 2015 року № 1716-7-21, про визнання правочину від 30 травня 2014 року № 30411 нікчемним з підстав, визначених пунктом 7 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»; зобов`язано Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Єврогазбанк» Оберемка Р.А. подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію про ОСОБА_1 як вкладника, яка має право на відшкодування коштів у сумі 88000 (вісімдесят вісім тисяч) гривень 06 копійок за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб за договором банківського рахунку від 30 травня 2014 року № 30411.

Задовольняючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції виходив з того, що кошти на рахунок позивача надійшли до визнання банку проблемним та до введення тимчасової адміністрації, а тому позивач є тією особою, яка набула право на гарантоване відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 18 липня 2017 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, Уповноважена особа Фонду на ліквідацію ПАТ «Єврогазбанк» звернулася з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 серпня 2015 року.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

У касаційній скарзі Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Єврогазбанк» вказує на те, що судом апеляційної інстанції не надано правової оцінки тому, що Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» зобов`язує відповідача 1 здійснити перевірку правочинів за метою виявлення ознак нікчемності, визначених частиною третьою статті 38 цього Закону, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Від позивача надійшло заперечення на касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ «Єврогазбанк», де зазначено, що рішення суду апеляційної інстанції є законним, обґрунтованим, в ньому всебічно з`ясовані обставини справи з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, тому просить залишити постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 18 липня 2017 року без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційну скаргу подано до суду 11 серпня 2017 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 14 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 826/12280/15, витребувано матеріали адміністративної справи та надано сторонам строк для подання заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи цим судом не був закінчений.

Ухвалою Верховного Суду від 5 травня 2020 року прийнято до свого провадження адміністративну справу № 826/12280/15 за касаційною скаргою Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Єврогазбанк» на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 18 липня 2017 року суддею-доповідачем Берназюком Я.О.

Учасники справи до суду касаційної інстанції письмових клопотань не подавали.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено наявними у матеріалах справи доказами, що 30 травня 2014 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Єврогазбанк» укладено договір № 30411 банківського рахунку, за умовами якого банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнту, грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта щодо перерахування і видачі відповідних сум з рахунку та проведення інших операцій за рахунком.

Відповідно до пункту 1.2 договору банк відкриває поточний рахунок № НОМЕР_1 у національній валюті України та в іноземній валюті на підставі відповідних заяв про відкриття рахунку та відповідно до Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземній валюті та здійснює його розрахунково-касове обслуговування.

Того ж дня ТОВ «СПАЛОГІЯ» було перераховано на рахунок позивача грошові кошти в сумі 88000 грн, призначення платежу: «поворотна безвідсоткова фінансова допомога».

На підставі постанови Правління Національного банку України від 16 липня 2014 року № 424 «Про віднесення ПАТ «Єврогазбанк» до категорії неплатоспроможних, рішенням виконавчої дирекції Фонду від 16 липня 2014 року № 57 з 17 липня 2014 року в ПАТ «Єврогазбанк» було запроваджено тимчасову адміністрацію строком на три місяці. Рішенням виконавчої дирекції від 13 жовтня.2014 року № 111 продовжено строк тимчасової адміністрації до 17 листопада 2014 року.

На підставі постанови Правління Національного банку України від 17 листопада 2014 року № 725 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Єврогазбанк» відкликано банківську ліцензію та ліквідовано ПАТ «Єврогазбанк», а виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 18 листопада 2014 року №121 «Про початок процедури ліквідації та виведення банку з ринку».

16 січня 2015 року ОСОБА_1 звернулась із заявою до Уповноваженої особи на ліквідацію ПАТ «Єврогазбанк» щодо включення грошових вимог у сумі 88000 грн за вкладом у ПАТ «Єврогазбанк» та здійснення відповідних виплат, що гарантовані Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, однак відповіді не отримала.

В подальшому, Уповноваженою особою на ліквідацію ПАТ «Єврогазбанк» Оберемко Р.А. було направлено на адресу позивача повідомлення від 14 липня 2015 року № 1716-7-21 про нікчемність правочину, відповідно до якого договір банківського рахунку від 30 травня 2015 року № 2620050130411 є нікчемним з підстав, визначених пунктом 7 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення) та частини четвертої статті 328 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 18 липня 2017 року відповідає не повністю, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є частково обґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями частини третьої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження ФГВФО, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлені, зокрема, Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; Закон № 4452-VI).

Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день прийняття рішення Національним банком України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних та початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми, встановленої адміністративною радою Фонду на дату прийняття такого рішення незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000,00 грн. Фонд не відшкодовує кошти: передані банку в довірче управління; за вкладом у розмірі менше 10 гривень; за вкладом, підтвердженим ощадним (депозитним) сертифікатом на пред`явника.

Згідно з положеннями статті 27 Закону № 4452-VI уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Уповноважена особа Фонду зазначає у переліку вкладників суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів. Нарахування процентів за вкладами припиняється з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Інформація про вкладника в переліку вкладників має забезпечувати його ідентифікацію відповідно до законодавства.

Протягом шести днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах «Урядовий кур`єр», «Голос України» та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію формує перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до частини четвертої статті 26 цього Закону.

Отже, Закон № 4452-VI пов`язує можливість реалізації права на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами з настанням таких обставин: 1) прийняття Національним банком України рішення про віднесення відповідного банку до категорії неплатоспроможних (у разі, якщо на дату прийняття такого рішення дія договору банківського вкладу закінчилась) або рішення про відкликання банківської ліцензії; 2) наявність на дату віднесення банку до категорії неплатоспроможних у фізичної особи банківського вкладу за договором, укладеним до вказаної дати; 3) наявність на зазначеному банківському вкладі фізичної особи коштів разом з нарахованими відсотками на суму не менше 10 грн; 4) включення уповноваженою особою Фонду фізичної особи до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування суми коштів за вкладами, з визначенням конкретної суми відшкодування; 5) затвердження виконавчою дирекцією Фонду реєстрів вкладників, які мають право на відшкодування сум коштів за банківськими вкладами, відповідно до складеного уповноваженою особою Фонду переліку вкладників.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, на дату прийняття Правлінням НБУ постанови від 16 липня 2014 року № 424 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Єврогазбанк» до категорії неплатоспроможних» на депозитному рахунку ОСОБА_1 , відкритому відповідно до договору банківського рахунку № 30411 від 30 травня 2014 року, знаходилась сума 88 000 гривень. Кошти були зараховані з рахунку ТОВ «СПАЛОГІЯ» на рахунок позивача.

Разом з тим, Уповноваженою особою Фонду позивача не було включено до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування суми вкладу за рахунок коштів ФГВФО.

Відповідно до частини першої статті 34 Закону № 4452-VI Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації в банку на наступний робочий день після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.

Процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом, відповідно до пункту 16 частини першої статті 2 Закону № 4452-VI, є тимчасовою адміністрацією.

Відповідно до частини другої статті 34 Закону № 4452-VI не пізніше наступного робочого дня після початку тимчасової адміністрації Фонд розміщує інформацію про запровадження тимчасової адміністрації в банку на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет і не пізніше ніж через 10 днів публікує її в газетах «Урядовий кур`єр» або «Голос України».

Частинами третьою, п`ятою цієї статті також передбачено, що виконавча дирекція Фонду не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних призначає з числа працівників Фонду уповноважену особу Фонду. Уповноважена особа Фонду повинна відповідати вимогам, встановленим Фондом. Рішення про призначення уповноваженої особи Фонду доводиться Фондом до головного офісу банку та до кожного відокремленого підрозділу банку негайно.

Під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.

Відповідно до частини першої статті 36 Закону № 4452-VI з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.

За частиною третьою цієї ж статті правочини, вчинені органами управління та керівниками банку після початку процедури виведення Фондом банку з ринку, є нікчемними.

Закон № 4452-VI визначає порядок складання уповноваженою особою Фонду переліку вкладників, які мають право на відшкодування сум коштів за банківськими вкладами, а також підстави та умови, за наявності яких відшкодування суми коштів за банківським вкладом фізичним особам за рахунок коштів ФГВФО не здійснюється.

Так, згідно з положеннями статей 37, 38 Закону № 4452-VI Фонд або його уповноважена особа наділені повноваженнями щодо виявлення факту нікчемності правочинів шляхом здійснення перевірки вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою статті 38 цього Закону.

Як встановлено судами попередніх інстанцій позивача не було включено до списку вкладників, які отримують кошти у межах гарантованої суми за рахунок Фонду, у зв`язку з тим, що договір банківського вкладу № 30411 від 30 травня 2014 року визнано нікчемним на підставі пункту 7 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI, відповідно до якого правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, зокрема, з підстав укладення банком правочинів (у тому числі договорів), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку.

Зі змісту даної норми вбачається, що пункт 7 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI не може бути застосованим до договору, укладеного між позивачем та ПАТ «Єврогазбанк», оскільки на підставі цього договору у позивача не виникло переваг (пільг) стосовно інших кредиторів банку, а також умови цього договору не передбачають обов`язків банку перерахувати кошти або передати майно позивачу.

Відтак, метою пункту 7 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI є недопущення зменшення активів банку або якості (ліквідності) таких активів на шкоду інших кредиторів, а також захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією щодо застосування пункту 7 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI, викладеною, зокрема, у постановах Верховного Суду від 10 травня 2018 року у справі № 910/14681/17, від 30 травня 2018 року у справі № 910/23036/16, від 23 жовтня 2018 року у справі № 804/6992/15.

Аналогічна правова позиція щодо застосування норм матеріального права до спірних правовідносин, в яких відповідачем є Уповноважена особа Фонду на ліквідацію ПАТ «Єврогазбанк», викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 28 березня 2019 року у справі № 826/602/15, від 11 липня 2019 року у справі № 826/22647/15, від 15 серпня 2019 року у справі № 826/603/15. Колегія суддів не вбачає підстав для відступу від зазначеної правової позиції у справі, що розглядається.

Суд зазначає, що на позивача у цій справі поширюється конституційний принцип «для особи приватного права дозволено все, що не заборонено законом», який закріплений в частині першій статті 19 Конституції України та сформульований наступним чином: правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Тоді, як застосовуючи частину третю статті 38 Закону № 4452-VI, Фонд або його уповноважена особа зобов`язані дотримуватися положень частини другої статті 19 Конституції України відповідно до якої, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Забезпечуючи виконання статті 38 Закону 4452-VI відповідач, фактично, позбавлений дискреційних повноважень, під якими слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Тобто, дискреційним є право суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною.

Колегія судів також враховує, що право громадянина на власність як важливий атрибут правової держави і демократичного суспільства закріплено в Конституції України, у якій установлено основні положення щодо власності (статті 13, 41, 142 та 143 Конституції України), закріплено рівність усіх суб`єктів права власності (статті 1 та 13 Конституції України), гарантії права власності та обов`язки власників (статті 13 і 41 Конституції України). Крім того, стаття 41 Конституції України передбачає, що кожен має право володіти, користуватися, розпоряджатися своєю власністю, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним.

Поширення на грошові кошти, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника), режиму права власності підтверджується положеннями статей 1058, 1066 ЦК України та статей 8, 22 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні», відповідно до яких, зокрема, власник рахунку має право у будь-який час розпоряджатися коштами, які перебувають на такому рахунку на умовах та у порядку, встановленому Законом та договором.

Дотримання прав вкладників банків передусім проявляється в законодавчих гарантіях повернення всієї суми вкладу та процентів на неї або доходів у іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором банківського вкладу (частина перша статті 1058 ЦК України). У разі визнання банку неплатоспроможним гарантією забезпечення прав вкладників є поетапне відшкодування, в порядку передбаченому законом, суми за вкладом: Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку; у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом, в порядку загальних правил відшкодування за процедурами ліквідації.

Аналогічна позиція була висловлена Пленумом Верховного Суду України в постанові від 03 липня 2015 року № 13.

Відповідно до позиції Конституційного Суду України, сформованої в Рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, до обмеження прав належить звуження їх змісту й обсягу, проте сутність змісту основного права не може бути порушена. Крім того, у Рішенні від 22 травня 2018 року № 5-р/2018 Конституційний Суд України зазначив, що обмеження стосовно реалізації конституційних прав не можуть бути свавільними та несправедливими, мають установлюватися виключно Конституцією й законами, переслідувати легітимну мету, бути зумовленими суспільною необхідністю її досягнення, пропорційними й обґрунтованими.

Враховуючи вищенаведене, зміст статті 41 Конституції України поширюється на право вкладника - фізичної особи вимагати отримання відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідачем не доведено наявності правових підстав вважати договір банківського рахунку від 30 травня 2014 року № 30411 та, відповідно, застосовувати наслідки нікчемності до даного договору, як і не доведено наявність інших правових підстав, визначених Законом № 4452-VI, для невключення ОСОБА_1 до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування суми вкладу за рахунок коштів ФГВФО, тобто Уповноважена особа Фонду, як суб`єкт владних повноважень та сторона у справі, всупереч вимогам частини другої статті 77 КАС України не довела правомірності своїх дій (рішень) у спірних правовідносинах з позивачем.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що позовна вимога щодо скасування рішення Уповноваженої особи про застосування наслідків нікчемності до договорів банківських вкладів (депозитів) не підлягає задоволенню у зв`язку із наступним.

Відповідно до правової позиції, що міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 910/12294/16, накази (рішення) про нікчемність правочинів не можуть встановлювати обов`язки для третіх осіб, зокрема, контрагентів Банку. Тому сам факт видання наказу про нікчемність правочину не може вважатися порушенням прав іншої сторони правочину. Велика Палата у цій справі дійшла висновку про помилкове ототожнення наказу Фонду з одностороннім правочином, що спричинило неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права в цій частині.

На цій підставі колегія суддів доходить до висновку, що наказ Уповноваженої особи Фонду про нікчемність правочину не може бути предметом судового оскарження, оскільки є внутрішнім виконавчо-розпорядчим рішенням, яке не створює жодних прав та обов`язків для третіх осіб, відповідно, видання такого наказу не може порушувати права останніх, а його сфера застосування обмежується внутрішніми відносинами відповідного банку як юридичної особи.

Відтак, рішення суду апеляційної інстанції у цій частині слід скасувати, а провадження у справі закрити відповідно до статті 354 КАС України.

Крім того, суддів зауважує, що рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 823 від 26 травня 2016 року внесено зміни до Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 09 серпня 2012 року № 14. Пункт 5 розділу ІІ вказаного Положення викладено у новій редакції, зокрема, останнім абзацом визначено, що протягом дії тимчасової адміністрації та ліквідації банку уповноважена особа Фонду може надавати зміни та доповнення до переліків.

Пунктом 2 розділу ІІІ Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами Фонд складає на підставі Переліку реєстр відшкодувань вкладникам для здійснення виплат за формою, наведеною у додатку 5 до цього Положення, що затверджується виконавчою дирекцією Фонду.

На цій підставі колегія суддів зазначає, що ефективним способом захисту прав позивача є визнання бездіяльності Уповноваженої особи протиправною та зобов`язання відповідача подати до Виконавчої дирекції Фонду зміни до переліку вкладників у частині включення до такого переліку позивача.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 2 серпня 2019 року у справі № 818/1747/17.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Зокрема, відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини в справі «Золотас проти Греції» стаття 1 Протоколу № 1, яка має за головну мету захистити особу від будь-якого посягання держави на повагу до її майна, може також вимагати позитивних зобов`язань, відповідно до яких держава має вжити певних заходів, необхідних для захисту права власності, зокрема, якщо існує прямий зв`язок між заходом, якого заявник може правомірно очікувати від влади, і ефективним користуванням ним своїм майном (Zolotas v. Greece, заява № 66610/09). Подібний висновок викладений у рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Капітал Банк АД проти Болгарії» (Capital Bank AD v. Bulgaria, заява № 49429/99).

У справі «Суханов та Ільченко проти України» Європейський Суд з прав людини зазначив, що за певних обставин «законне сподівання» на отримання «активу» також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя (пункт 35, заяви № 68385/10 та № 71378/10).

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Крім того, у пункті 80 рішення у справі «Перес проти Франції» («Perez v. France», заява № 47287/99) ЄСПЛ зазначив, що гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції право на справедливий судовий розгляд включає право сторін, що беруть участь у справі, представляти будь-які зауваження, які вони вважають доречними до їхньої справи. Оскільки метою Конвенції є забезпечення не теоретичних чи ілюзорних прав, а прав фактичних і ефективних (див. рішення у справі «Артіко проти Італії» (Artico v. Italy) серія A. 37, пункт 33), це право можна вважати ефективним тільки в тому випадку, якщо зауваження були дійсно «заслухані», тобто належним чином враховані судом, який розглядає справу. Отже, дія статті 6 Конвенції полягає в тому, щоб, серед іншого, зобов`язати суд провести належний розгляд зауважень, доводів і доказів, представлених сторонами у справі, неупереджено вирішуючи питання про їх належності до справи (див. рішення у справі «Ван де Хурк проти Нідерландів» (Van de Hurk v. Netherlands) серія A. 288, заява № 16034/90, пункт 59).

Також у пункті 71 рішення у справі «Пелекі проти Греції» (Peleki v. Greece, заява № 69291/12) ЄСПЛ нагадав, що внутрішнє рішення суду може бути визначене як «довільне» з точки зору порушення справедливого судового розгляду лише в тому випадку, якщо воно позбавлене міркувань або якщо це міркування ґрунтується на явній помилці факту чи закону, допущеної національним судом, що призводить до «заперечення справедливості» (Moreira Ferreira v. Portugal (no 2), заява № 19867/12, пункт 85). З цього також випливає, що зобов`язання судових органів мотивувати свої рішення передбачає, що сторона судового розгляду може очікувати конкретної та чіткої відповіді на аргументи, що є визначальними для результату судового провадження.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду слід задовольнити частково, рішення суду апеляційної інстанції скасувати у частині визнання протиправним та скасування рішення Уповноваженої особи Фонду про визнання нікчемним договору банківського вкладу, оформлене наказом, а провадження у справі у цій частині - закрити; змінити резолютивну частину постанови суду апеляційної інстанції, виклавши її у редакції цієї постанови; в іншій частині рішення суду апеляційної інстанції - залишити без змін.

Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 351, 354, 355, 356, 359, пунктом 4 Перехідних положень КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Єврогазбанк» Оберемка Романа Анатолійовича задовільнити частково.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 18 липня 2017 року скасувати у частині визнання протиправним та скасування рішення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Єврогазбанк», оформленого повідомленням від 14 липня 2015 року № 1716-7-21, про визнання правочину від 30 травня 2014 року № 30411 нікчемним з підстав, визначених пунктом 7 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»», а провадження у справі у цій частині закрити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 18 липня 2017 року змінити, виклавши абзац шостий резолютивної частини у такій редакції:

Зобов`язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Єврогазбанк» надати доповнення до переліку рахунків до Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб для затвердження у реєстрі відшкодувань вкладникам для здійснення виплат відповідно до наданого Уповноваженою особою Фонду переліку рахунків, за якими ОСОБА_1 має право на відшкодування коштів за вкладом у публічному акціонерному товаристві «Єврогазбанк» за договором від 30 травня 2014 року № 30411, у сумі 88 000 гривень за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

В іншій частині постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 18 липня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: І.В. Желєзний

Н.В. Коваленко