Історія справи

Ухвала КАС ВП від 03.09.2019 року у справі №806/1368/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

05 вересня 2019 року

Київ

справа №806/1368/16

адміністративне провадження №К/9901/31157/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Юрченко В. П., суддів - Васильєвої І. А., Пасічник С. С., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Бердичівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Житомирській області на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2016 року (суддя Попова О. Г. ) та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 7 грудня 2016 року (колегія у складі суддів: Жизневської А. В., Котік Т. С., Майора Г. І.) у справі № 806/1368/16 за позовом Великокоровинецького споживчого товариства до Бердичівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Житомирській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Великокоровинецьке споживче товариство (далі - позивач або Товариство) звернулось до Житомирського окружного адміністративного суду із позовом до Бердичівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Житомирській області (далі - відповідач або податковий орган), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення, яким за затримку сплати грошового зобов'язання нараховано сплатити штраф у розмірі 20% від суми.

В обґрунтування позову позивач зазначає, що ним не порушено граничні строки сплати грошового зобов'язання зі сплати штрафної санкції у відповідності до договору про розстрочення податкового боргу, а тому відповідачем безпідставно застосовано до позивача штраф. Крім того, договором про розстрочення податкового боргу не передбачено застосування жодного штрафу.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 7 грудня 2016 року, позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення податкового органу від 12 липня 2016 року №0001681200.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції, с висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що з дати укладання (підписання) договору до закінчення терміну дії договору про розстрочення (відстрочення) грошового зобов'язання (податкового боргу) пеня та штрафи на розстрочений податковий борг не нараховуються.

Не погодившись з рішенням судів першої та апеляційної інстанції, податковий орган подав касаційну скаргу, в який зазначає, що висновки судів першої та апеляційної інстанції, суперечать нормам матеріального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

У запереченні на касаційну скаргу позивач повторює доводи, викладені у позові, просить залишити касаційну скаргу без задоволення.

Переглянувши судові рішення в межах доводів касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між податковим органом та Товариством укладено договір від 16 лютого 2015 року №1 про розстрочення податкового боргу на загальну суму 86 524,79 грн під проценти строком з 10 березня 2015 року по 10 грудня 2015 року. Розстроченню підлягала штрафна санкція за порушення норм регулювання готівки та застосування реєстраторів розрахункових операцій.

Податковим органом проведено камеральну перевірку несвоєчасної сплати узгодженого грошового зобов'язання зі штрафної санкції за порушення законодавства про патентування, норм регулювання обігу готівки та застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, за результатами якої складено акт №000106/06-23-12/31147344, від 24 червня 2016 року, в якому зазначено, що в порушення статті 57.3 Податкового кодексу України протягом граничних строків платником несвоєчасно сплачено грошове зобов'язання з штрафної санкції за порушення законодавства про патентування, норм регулювання обігу готівки та застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 12 липня 2016 року № 0001681200, яким нараховано штраф у розмірі 20 % (13 793,58 грн) від суми грошового зобов'язання (68 967,90 грн).

Статтею 126 Податкового кодексу України встановлено, що у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання протягом строків, визначених Статтею 126 Податкового кодексу України, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу.

За приписами підпункту 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України грошове зобов'язання платника податків - це сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Приписами пункту 100.1 статті 100 Податкового кодексу України визначено, що розстроченням, відстроченням грошових зобов'язань або податкового боргу є перенесення строків сплати платником податків його грошових зобов'язань або податкового боргу під проценти, розмір яких дорівнює розміру пені, визначеному пункту 100.1 статті 100 Податкового кодексу України.

За приписами пункту 100.6 статті 100 Податкового кодексу України розстрочені суми грошових зобов'язань або податкового боргу (в тому числі окремо - суми штрафних (фінансових) санкцій) погашаються рівними частками починаючи з місяця, що настає за тим місяцем, у якому прийнято рішення про надання такого розстрочення.

Приймаючи рішення, суди попередніх інстанцій виходили з того, що згідно пункту
3.9 Порядку розстрочення (відстрочення) грошових зобов'язань (податкового боргу) платників податків, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України від 10.10.2013 № 574, з дати укладання (підписання) договору до закінчення терміну дії договору про розстрочення (відстрочення) грошового зобов'язання (податкового боргу) пеня та штрафи на розстрочений податковий борг не нараховуються.

Суд погоджується з доводом судів попередніх інстанцій, але вказаним пунктом передбачено відсутність пені та штрафів у разі дотримання строків та умов договору про розстрочення грошових зобов'язань.

Суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до пункту 126.1 статті 126 Податкового кодексу України, у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання протягом строків, визначених пункту 126.1 статті 126 Податкового кодексу України, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Податковий кодекс України не містить винятків для застосування штрафу за порушення граничних строків сплати узгодженої суми податкового зобов'язання в залежності від того, як платник податку її сплатив - добровільно чи на підставі рішення податкового органу, в тому числі і у випадку розстрочення його виконання.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом України в постанові від 18 вересня 2014 року у справі № 21-279а14.

В той же час, судами попередніх інстанцій не досліджено, чи виконано Товариством умови договору про розстрочення боргу, зокрема, дотримання товариством термінів сплати податкового боргу.

Крім того, судами попередніх інстанцій не перевірено правильність визначення податковим органом граничних термінів сплати, з урахуванням термінів, встановлених договором.

За таких обставин, касаційний суд, розглядаючи касаційну скаргу податкового органу, вважає висновки суду першої та апеляційної інстанцій про неправомірність рішення податкового органу передчасними, та такими, що зроблені без повного з'ясування обставин, що мають значення для вирішення справи, а оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійснена без дотримання положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, а відтак такі судові рішення не є такими, що відповідають вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що у відповідності до приписів статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинної на період розгляду судами попередніх інстанцій даної справи) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Не встановлення та ненадання правової оцінки обставинам, які мають суттєве значення у справі, свідчить про недотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при розгляді справи.

Як встановлено частиною 1 статті 242 статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України в чинній редакції, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Згідно з частиною 4 статті 9 статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України на суд покладається обов'язок вживати визначених законом заходів, необхідних для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

За правилами статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до частини 4 статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Верховний Суд вважає, що вище встановлені порушення, допущені як судом апеляційної, так і судом першої інстанцій, відтак справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати всі фактичні обставини справи з перевіркою їх належними та допустимими доказами та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Відповідно до частини 2 статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Отже Суд приходить до висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили порушення норм процесуального права, не встановив фактичні обставини, що мають значення для справи, що є підставою для часткового задоволення касаційної скарги та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Бердичівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Житомирській області задовольнити частково.

2. Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2016 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 7 грудня 2016 року у справі № 806/1368/16 скасувати, справу направити на новий розгляд до Житомирського окружного адміністративного суду.

3. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.........................................

В. П. Юрченко

І. А. Васильєва

С. С. Пасічник,

Судді Верховного Суду