ПОСТАНОВА
Іменем України
04 червня 2020 року
Київ
справа №821/1895/16
адміністративне провадження №К/9901/32945/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Пасічник С.С.,
суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,
розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу до Головного управління ДФС у Херсонській області на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 16 січня 2017 року (суддя Войтович І.І.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2017 року (головуючий суддя Потапчук В.О., судді: Шеметенко Л.П., Семенюк Г.В.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Оптимум Транс» до Головного управління ДФС у Херсонській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
ВСТАНОВИВ:
В грудні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Оптимум Транс» (далі- позивач, Товариство) звернулося до суду з позовом до Головного управління ДФС у Херсонській області (далі - відповідач, податковий орган) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 22.11.2016 №0001901422, яким збільшено грошове зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств на 107204,00грн., та №0001911422, яким збільшено грошове зобов`язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) на 178674,00грн., з яких 119116,00грн. за основним платежем та 59558,00грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.
Суди встановили, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання податкового законодавства з податку на прибуток за 2015 рік та ПДВ за грудень 2015 року по взаємовідносинам із платником податків ПП «Комір Груп», подальшого використання, реалізації придбаних у контрагента - постачальника послуг, відображення здійсненних фінансово - господарських операцій у податковій звітності, за результатами якої складено акт №131/21-22-14-06/38823296 від 07.11.2016, яким встановлено порушення вимог пункту 44.1 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, статті 135, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.1 статті 201 Податкового Кодексу України (далі - ПК України), пунктів 1, 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. №996- ХIV, пункту 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 №290, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 107204,00 грн. та ПДВ на загальну суму 119116,00 грн.
У акті перевірки податковий орган дійшов висновку про формування Товариством валових витрат та податкового кредиту з ПДВ по взаємовідносинам із ПП «Комір Груп» без достатніх правових підстав з огляду на нереальність господарських взаємовідносин з цим платником податків. На обґрунтування останнього відповідач послався на відсутність засновника та директора контрагента на території України, що свідчить про неможливість здійснення спірних операцій.
На підставі акту перевірки відповідачем прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення.
Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 16.01.2017 позов задоволено; визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 22.11.2016 №0001911422, №0001901422.
Рішення суду обґрунтовано тим, що у позивача наявні всі необхідні первинні документи, які підтверджують реальність операцій з контрагентом щодо надання транспортно-експедиційних послуг й подальше їх використання у власній господарській діяльності платника, а відтак Товариство правомірно сформувало валові витрати та включило до складу податкового кредиту суми ПДВ за результатами таких операцій.
Одеський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 11.04.2017 рішення суду першої інстанції залишив без змін.
Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
В своїй касаційній скарзі по суті зазначає про помилковість висновків судів попередніх інстанцій, вирішення спору без повного та всебічного дослідження всіх обставин, які мають істотне значення для правильного розгляду справи, що унеможливило реалізацію завдання адміністративного судочинства та призвело до формального та незаконного вирішення спору.
Позивач правом на подання заперечень на касаційну скаргу не скористався.
В подальшому справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд виходить з такого.
Як передбачено частиною 1 статті 67 Конституції України, кожен зобов`язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, установлених законом.
Згідно пункту 44.1 статті 44 ПК України (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - це сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг (підпункт а).
Пункт 198.3 статті 198 ПК України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
У відповідності до пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.
Згідно пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Пунктом 200.1 статті 200 ПК України передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом (пункт 200.2 статті 200 ПК України).
Підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України передбачено, що об`єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.
Базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу (підпункт 135.1 статті 135 ПК України).
Відповідно до Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07.02.2013 № 73, витрати - зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілення власниками).
Основним документом, який регулює формування витрат у бухгалтерському обліку, є Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 Витрати (далі - П(С)БУ 16), затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 № 318.
Згідно з п. 7 П(С)БУ 16 витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Витрати, які неможливо прямо пов`язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.
Пунктом 44.2 статті 42 ПК України передбачено, що для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.
За визначенням статті 1 Закону №996-XIV (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Як визначено підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
У відповідності до статті 1 Закону №996-XIV господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.
Отже правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум податкових вигод (витрат та податкового кредиту) виникають за таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій та їх документального підтвердження сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності та належним чином складеної податкової накладної; ділової мети, розумних економічних причин для здійснення операції й подальшого використання придбаного товару (робіт, послуг) у межах господарської діяльності платника.
Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкових вигод.
Недоведеність вказаних умов позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкових вигод, а покупця - права на їх формування та відображення у бухгалтерському та податковому обліку.
Так, у справі, що розглядається, судами встановлено, що 01.12.2015 між Товариством (Замовник) та ПП «Комір Групп» (Виконавець) укладено договір №18-02-СМПО про надання транспортно- експедиційних послуг, умовами якого регламентовано права, обов`язки та відповідальність сторін при реалізації транспортно-експедиційного обслуговування вантажу Замовника в ДП «Спеціалізований морський порт «Октябрьськ» м. Миколаїв.
Зазначений договір, як констатовано судами, було укладено з метою виконання іншого договору №18-СМПО від 01.04.2015, укладеного між позивачем (Виконавець) та ТОВ «АСТ «Логистик» (Замовник) про транспортно - експедиційне обслуговування зовнішньо - торгівельних вантажів в ДП «Спеціалізований морський порт «Октябрськ» м. Миколаїв.
Виконання умов договору про надання позивачу транспортно - експедиційних послуг ПП «Комір Груп» підтверджується актами здачі - прийняття робіт (надання послуг) від 12.12.2015 №42, від 24.12.2015 №140 та від 27.12.2015 №143 про транспортно - експедиційне обслуговування вантажів, рахунками - фактурами №140 від 24.12.2015 на суму 182016,00 грн., №143 від 27.12.2015 на суму 86731,20 грн., №42 від 12.12.2015 на суму 445949,28 грн.
Оплата за отримані послуги проведена у повному обсязі у безготівковому порядку на загальну суму 714696,48 грн., про що свідчать платіжні доручення №509 від 15.12.2015, №540 від 25.12.2015, №547 від 28.12.2015.
Додатково досліджено судами й договір від 23.12.2014 № 434П- 2014, укладений Товариством (Замовник) з ДП «Спеціалізований морський порт «Октябрьськ» м. Миколаїв (портовий оператор) про надання послуг із вантажних операцій на території портового оператора з вантажами, що прибули для Замовника.
Вказані документи, як встановлено судами, містять всі необхідні реквізити, відповідають вимогам Закону №996-XIV, тобто є первинними документами у розумінні цього Закону.
На підставі зазначених обставин та наведених доказів, оцінка яким була надана з дотриманням норм процесуального законодавства, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що господарські операції між позивачем та контрагентом документально підтверджені та фактично здійснені з метою використання в оподатковуваних операціях; відповідачем же - суб`єктом владних повноважень, на якого положеннями частини 2 статті 71 КАС України (в редакції, чинній на момент ухвалення оскаржуваних рішень) покладено обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, в ході розгляду справи не доведено обставин, які б свідчили про порушення позивачем податкового законодавства та наявність яких би призводила до невизнання права позивача на формування валових витрат та податкового кредиту з ПДВ.
Не надано й доказів невідповідності господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, їх збитковості тощо, які б окремо або в сукупності свідчили, що вчинення таких операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру); недостатності у контрагента трудових та інших ресурсів, які були йому необхідні, однак відсутні.
Загалом, як встановлено судами в ході розгляду справи, позиція податкового органу про порушення позивачем податкового законодавства ґрунтується лише на посиланні на лист Державної прикордонної служби України №2310/5/99-9909-01-16, відповідно до якого ОСОБА_1 (засновник та директор ПП «Комір Груп») виїхав з України 07.08.2011 та в подальшому не перетинав Державний кордон України.
Разом з тим, подані до матеріалів справи первинні документи, як констатовано судами, підписані Стеценком Володимиром Тихоновичем, який відповідно до даних з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців має право вчиняти дії від імені особи (ПП «Комір Груп») без довіреності, а відтак відсутність засновника та директора підприємства на території України, за даних обставин справи, не може бути достатнім аргументом для висновку про нереальність господарських взаємовідносин позивача із контрагентом.
Підсумовуючи викладене, суди прийшли до висновку про помилковість тверджень відповідача щодо нереального характеру правовідносин позивача із згаданим контрагентом, підставою для яких стали лише припущення контролюючого органу та недоведені обставини.
Доводи ж касаційної скарги не містять інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені (наведені) в акті перевірки та з урахуванням яких суди вже надавали оцінку встановленим обставинам справи, й по суті зводяться лише до їх переоцінки.
Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відтак, Верховний Суд не вбачає підстав для скасування рішень суду першої та апеляційної інстанцій й задоволення касаційної скарги.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 359 КАС України, Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Херсонській області залишити без задоволення, а постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 16 січня 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2017 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
С.С. Пасічник
І.А. Васильєва
В.П. Юрченко ,
Судді Верховного Суду