Історія справи

Ухвала КАС ВП від 04.02.2020 року у справі №826/3729/15

ПОСТАНОВА

Іменем України

04 лютого 2020 року

Київ

справа №826/3729/15

касаційне провадження №К/9901/5495/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Бившевої Л.І.,

суддів: Шипуліної Т.М., Хохуляка В.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі ГУ ДФС у місті Києві (далі - Інспекція) на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.04.2015 (суддя - Келеберда В.І.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16.06.2015 (головуючий суддя - Романчук О.М., судді - Глущенко Я.Б., Шелест С.Б.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Акваарт Україна» (далі - Товариство) до Державної податкової інспекції у Печерському районі ГУ ДФС у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

УСТАНОВИВ:

У березні 2015 року Товариство звернулось до суду із позовом до Інспекції, у якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-15.09.2014 № 129626552210.

На обґрунтування зазначених позовних вимог Товариство послалося на те, що: реальність господарських операцій з ТОВ «Полікс» щодо придбання товарно-матеріальних цінностей (сантехнічного обладнання) підтверджена належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, складеними належним чином зареєстрованими юридичними особами та платниками податку на додану вартість; придбана у зазначеного постачальника продукція була реалізована Товариством іншим суб`єктам господарювання, що підтверджено належним чином оформленими первинними документами та регістрами бухгалтерського обліку; відсутність ТОВ «Полікс» за юридичною адресою станом на 07.08.2014, тобто через 8 місяців після припинення господарських відносин з Товариством, не впливає на право останнього формувати податковий кредит за наслідками здійснених господарських операцій; Інспекція не надала будь-яких доказів того, що товарно-матеріальні цінності, реалізовані на адресу Товариства, були придбані ТОВ «Полікс» у ТОВ «Лантіком», ТОА «Фай Торг», ТОВ «Велор Інвест», ТОВ «Мега Пром», ТОВ «Маритен», а навпаки на 17 аркуші акту перевірки вказано, що відповідно до інформації митних органів встановлено, що у періоді, який перевірявся, ТОВ «Полікс» здійснювало операції з імпорту на територію України, серед іншого, і сантехнічного обладнання (імпорт з Китаю).

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 01.04.2015, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.08.2015, позов задовольнив: визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення Інспекції від 15.09.2014 № 129626552210.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суди виходили з того, що: фактичне виконання господарських операцій між Товариством та ТОВ «Полікс» підтверджується належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які не містять дефектів форми та змісту, виписаними належним чином зареєстрованими юридичними особами та платниками податку на додану вартість, з урахуванням того, що придбані у зазначених контрагентів товари були реалізовані Товариством іншим суб`єктам господарювання; Товариством були надані копії сертифікатів відповідності та висновки санітарно-епідеміологічної експертизи, які не є первинними бухгалтерськими документами у розумінні статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», проте відсутністю яких Інспекція обгрунтовувала свої доводи щодо безтоварності господарських операцій між Товариством та ТОВ «Полікс»; товар від ТОВ «Полікс» був доставлений у розпорядження Товариства на його склад у м. Вишневе у відповідності до умов поставки - EXW (EX WORKS) Франко завод згідно Інкотермс 2010.

Інспекція оскаржила рішення судів першої та апеляційної інстанцій до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 09.07.2015 відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник вказує на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, оскільки суди не надали належної правової оцінки тому, що: згідно довідок ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області від 17.04.2014 № 520/04-62-22-3/32173558 та від 20.05.2014 № 574/04-62-22-3/32713558 про результати зустрічних звірок ТОВ «Полікс» встановлено відсутність ведення останнім господарської діяльності та не підтверджено фактичного відвантаження товарів; згідно податкових накладних та АІС «Податковий блок» по ТОВ «Полікс» та його контрагентах відсутня будь-яка інформація щодо ввезення на митну територію України товарів, а саме - сантехнічних виробів іноземних виробників, а тому ТОВ «Полікс» не могло виступати продавцем імпортних товарів для Товариства.

У запереченні на касаційну скаргу Товариство просить суд відмовити у її задоволенні, а рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 03.02.2020 прийняв касаційну скаргу Інспекції до провадження, визнав за можливе проведення попереднього розгляду справи та призначив попередній розгляд справи на 04.02.2020.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та, враховуючи межі касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що Інспекція провела планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2012 по 31.12.2013, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2012 по 31.12.2013, результати якої були оформлені актом від 19.08.2014 № 782/26-55-22-10/33637667, за висновками якого Товариством були порушені вимоги пункту 198.6 статті 198, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, які полягали у завищенні податкового кредиту за період з липня 2012 року по грудень 2013 року на загальну суму 8709750,00 грн.

Зокрема, у акті перевірки було вказано, що Товариство неправомірно включило до складу податкового кредиту податок на додану вартість, сплачений у складі вартості товарно-матеріальних цінностей, придбаних у ТОВ «Полікс» згідно договору поставки № 4411 від 01.11.2011, оскільки: згідно довідок ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області від 17.04.2014 № 520/04-62-22-3/32173558 «Про результати проведеної звірки ТОВ «Полікс» щодо документального підтвердження господарських відносин із платником податків ТОВ «Делва ЛТД», їх реальності та повноти відображення в обліку за період - січень 2014 року» та від 20.05.2014 № 574/04-62-22-3/32713558 «Про результати проведеної звірки ТОВ «Полікс» щодо документального підтвердження господарських відносин із платником податків ТОВ «Делва ЛТД», їх реальності та повноти відображення в обліку за період - лютий 2014 року» зустрічною звіркою ТОВ «Полікс» не підтверджено реальність проведених господарських відносин із контрагентами-покупцями з урахуванням їх виду, обсягу, якості та розрахунків за січень - лютий 2014 року в частині реалізації товарів, попередньо придбаних у ТОВ «Делва ЛТД»; у період з 01.07.2012 року по 31.12.2013 основними постачальниками ТОВ «Полікс» були: ТОВ «Лантіком» (стан 11 - припинено, але не знято з обліку, ухвала Господарського суду Дніпропетровської області від 12.11.2013 у справі № 904/6181/13), ТОВ «Фай Торг» (стан 14 - визнано банкрутом, ухвала Господарського суду Дніпропетровської області від 22.05.2014 у справі № 904/3070/14), ТОВ «Велор Інвест» (стан 14 - визнано банкрутом, ухвала Господарського суду Дніпропетровської області від 05.08.2014 у справі № 904/3075/14), ТОВ «Мега Пром» (стан 11 - припинено, але не знято з обліку, ухвала Господарського суду Дніпропетровської області від 23.07.2013 у справі № 904/3453/13), ТОВ «Маритен» (стан 11 - припинено, але не знято з обліку, ухвала Господарського суду Дніпропетровської області від 22.05.2014 у справі № 904/2228/13); згідно акту ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області від 07.08.2014 № 2166/04-62-22-1/32713558 ТОВ «Полікс» не знаходиться за податковою адресою; Товариством до перевірки не були надані сертифікати якості ТОВ «Полікс» на імпортний товар, а також товарно-транспортні накладні та інші документи, які підтверджують транспортування товарів ТОВ «Полікс».

На підставі висновків вказаного акта перевірки 15.09.2014 Інспекція прийняла податкове повідомлення-рішення № 129626552210, яким збільшила Товариству суму грошового зобов`язання за платежем: податок на додану вартість на 10836493,00 грн., у тому числі: 8669194,00 грн. - за основним платежем, 2167299,00 грн. - з штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Відповідно до частини 1 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Положеннями підпункту «а» пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За приписами абзацу 1 пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Тобто, у податковому обліку понесені витрати мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення та понесення витрат. І тільки за повної відсутності таких документів, або у разі, коли такі документи є недостовірними, тобто не відображають реальних подій (господарської операції), податковий кредит може вважатися не підтвердженим.

За умови реального здійснення платником податку господарської операції з придбання товарів (робіт, послуг), яка призвела до об`єктивної зміни складу активів такого платника, придбання такого товару (робіт, послуг) з метою використання у господарській діяльності, наявності первинних документів, які підтверджують понесені витрати, платник податку має право на віднесення податку на додану вартість до складу податкового кредиту.

Водночас, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів.

Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності.

При цьому, наведені норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами - постачальниками, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певним постачальником товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту та витрат, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

Підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що податкове законодавство ґрунтується, зокрема, на принципі презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

За змістом указаної норми, за умови подання платником податків усіх належним чином оформлених документів, передбачених податковим законодавством, дані податкового обліку вважаються сформованими платником податків правомірно (обґрунтовано).

Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до 15.12.2017) в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У разі надання податковим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит з податку на додану вартість, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи.

Наведене випливає зі змісту частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до 15.12.2017), згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статті 72 цього Кодексу.

Відсутність відповідних доказів може бути підставою для відмови в задоволенні позову про скасування податкових повідомлень-рішень як протиправних, прийнятих контролюючим органом з підстав формування платником податків даних свого податкового обліку за наслідками фіктивних господарських операцій.

Тобто, контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам за умови доведення факту, що відомості, які містяться в таких документах, є недостовірними.

Європейський суд з прав людини, розглянувши справу «Інтерсплав проти України», вказав на те, що коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування податку на додану вартість, що здійснюються конкретною кампанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування податку на додану вартість за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.

Таким чином, виходячи з принципу індивідуального застосування відповідальності за порушення правил оподаткування, негативні наслідки, зокрема, у вигляді позбавлення права на формування витрат, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, та податкового кредиту можуть бути застосовані саме до того платника податків, який їх припустився, а не до іншої особи.

Також, норми податкового законодавства не визначають певний обсяг матеріальних та/чи трудових ресурсів у платника податків при здійсненні господарської діяльності як критерій правового статусу платника податків щодо отримання податкової преференції у формі податкового кредиту чи наміру платника податків отримати певний результат від здійснення господарської операції (підприємницької діяльності).

Саме собою невиконання контрагентами своїх податкових обов`язків не можуть бути безумовним свідченням відсутності ділової мети та/або обізнаність платника податків із протиправним характером діяльності його контрагентів та відповідно недостовірності задекларованих даних податкового обліку платника податків.

Висновок суду про реальність господарських операцій для цілей податкового обліку, тобто про відповідність даних, зазначених у первинних документах, об`єктивним обставинам вчинення господарської операції, повинен бути результатом належного аналізу зібраних у справі доказів.

Згідно зі статтею 86 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до 15.12.2017) суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

У справі, що розглядається, суди встановили, що: господарські операції між Товариством (покупцем) та ТОВ «Полікс» згідно договору поставки № 4411 від 01.11.2011 щодо придбання товарно-матеріальних цінностей (сантехнічного обладнання) підтверджуються належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, зокрема: податковими та видатковими накладними, платіжними дорученнями (що знайшло своє відображення у акті перевірки), з урахуванням того, що придбана у зазначеного постачальника продукція була реалізовані Товариством іншим суб`єктам господарювання, що підтверджено відповідними договорами, первинними бухгалтерськими документами та регістрами бухгалтерського обліку; товар від ТОВ «Полікс» був доставлений у розпорядження Товариства на його склад у м. Вишневе у відповідності до умов поставки - EXW (EX WORKS) Франко завод згідно Інкотермс 2010; Товариством були надані копії сертифікатів відповідності та висновки санітарно-епідеміологічної експертизи, відсутністю яких Інспекція обгрунтовувала свої доводи щодо безтоварності господарських операцій між Товариством та ТОВ «Полікс».

Також, судами було встановлено, що ТОВ «Полікс» на час укладення договору поставки та виконання господарських зобов`язань цим договором було належним чином зареєстрованою юридичною особою та платником податку на додану вартість, що також знайшло своє відображення у акті перевірки та довідках про результати зустрічної звірки, на які посилається Інспекція.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій, виходячи із принципу офіційного з`ясування обставин справи, з дотриманням норм статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до 15.12.2017) дослідили первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції, та з урахуванням усіх доказів у справі у їх сукупності, встановили реальність господарських операцій та дійшли обґрунтованого висновку про протиправність податкових повідомлень-рішень, з приводу правомірності яких виник спір.

Доводи касаційної скарги обґрунтовані тільки посиланням на обставини, викладені в довідках ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області від 17.04.2014 № 520/04-62-22-3/32173558 «Про результати проведеної звірки ТОВ «Полікс» щодо документального підтвердження господарських відносин із платником податків ТОВ «Делва ЛТД», їх реальності та повноти відображення в обліку за період - січень 2014 року» та від 20.05.2014 № 574/04-62-22-3/32713558 «Про результати проведеної звірки ТОВ «Полікс» щодо документального підтвердження господарських відносин із платником податків ТОВ «Делва ЛТД», їх реальності та повноти відображення в обліку за період - лютий 2014 року». Ці обставини були перевірені судом з дослідженням в судовому процесі доказів, на підставі оцінки яких суди першої та апеляційної інстанцій зробили правильний висновок, що вони не підтвердилися, з урахуванням того, що за інформацією, вказаною у цих довідках, перевірялися операції щодо придбання ТОВ «Полікс» товарно-матеріальних цінностей у контрагентів-продавців, здійснені у період з січня по лютий 2014 року, тоді як операції з реалізації ТОВ «Полікс» товарно-матеріальних цінностей на адресу Товариства відбувались у період з липня 2012 року по грудень 2013 року. Посилання Інспекції на відсутність будь-якої інформації щодо ввезення на митну територію України товарів, а саме - сантехнічних виробів іноземних виробників, спростовується інформацією, зазначеною на 15-19 аркушах довідки ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області від 17.04.2014 № 520/04-62-22-3/32173558, та на 11-12 аркушах довідки від 20.05.2014 № 574/04-62-22-3/32713558; Відсутність ТОВ «Полікс» за податковою адресою станом на 07.08.2014 не може підтверджувати відсутність господарських операцій між ТОВ «Полікс» та Товариством у період з липня 2012 року по грудень 2013 року.

Таким чином, доводи скаржника, викладені в касаційній скарзі, є безпідставними та спростовуються матеріалами справи, а суди першої та апеляційної інстанцій правильно застосували норми матеріального права до встановлених у справі обставин, з огляду на що підстави для скасування ухвалених у даній справі рішень судів попередніх інстанцій відсутні.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи зазначене, касаційна скарга Інспекції підлягає залишенню без задоволення, а постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.04.2015 та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 16.06.2015 - без змін.

Керуючись п.1 ч.1 ст. 349, ст. 350, ч.ч. 1, 5 ст. 355, ст.ст. 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі ГУ ДФС у місті Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.04.2015 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16.06.2015 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

Л.І. Бившева

Т.М. Шипуліна

В.В. Хохуляк ,

Судді Верховного Суду