Історія справи
Ухвала КАС ВП від 05.08.2018 року у справі №810/7207/14
ПОСТАНОВА
Іменем України
03 серпня 2018 року
Київ
справа №810/7207/14
адміністративне провадження №К/9901/1447/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді (судді-доповідача) - Данилевич Н.А.,
суддів: Бевзенка В. М.,
Шарапи В.М.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу ОСОБА_3
на постанову Київського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2015 року (головуючий суддя - Терлецька О.О.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 17 червня 2015 року (головуючий суддя - Міщук М.С., судді: Бєлова Л.В., Гром Л.М.)
у справі № 810/7207/14
за позовом ОСОБА_3 до Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про стягнення середнього заробітку, -
в с т а н о в и в :
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ.
1. Короткий зміст позовних вимог.
ОСОБА_3 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області (далі - відповідач), в якому просив стягнути з відповідача середній заробіток в сумі 319 519, 38 грн.
2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій.
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2015 року позов задоволено частково:
- стягнуто з ОДПІ середній заробіток в сумі 134 846,38 грн.;
- в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Вказане рішення суду першої інстанції, зокрема, мотивоване тим, що постановою Київського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2013 року по справ № 810/3906/13-а було задоволено позовні вимоги ОСОБА_3 та стягнуто з відповідача утриману частину заробітної плати у сумі 9 327, 38 грн. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду вказане рішення про вищезазначене стягнення було підтверджене та набрало законної сили. З вищезазначеного рішення слідує, що відповідач, при остаточному розрахунку з позивачем при звільнені, незаконно утримав з позивача частину заробітної плати. Враховуючи викладене та, керуючись ст.ст. 116, 117 КЗпП, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність стягнути з відповідача середній заробіток.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 17.06.2015 року рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог - відмовлено.
Рішення суду апеляційної інстанції було мотивовано тим, що колегією суддів не встановлено умисної вини відповідача в несвоєчасній виплаті позивачу при звільненні всіх належних сум, у зв'язку з чим в даному спорі не мало місце затримки розрахунку при звільненні у розумінні статті 116 КЗпП. Також, суд апеляційної інстанції зазначив, що утримана на відшкодування матеріальної шкоди сума не є сумою не виплаченої при звільненні заробітної плати, яка дає підстави для застосування до відповідача санкцій, передбачених статтею 117 КЗпП.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень).
У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає їх незаконними та необґрунтованими, а тому просить рішення судів першої (за виключенням позовних вимог, що були задоволені) та апеляційної інстанцій скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Зокрема, скаржник вказує на те, що постанова по справі №810/3906/13-а, яка набрала законної сили 24 січня 2014 року та якою було встановлено факт несвоєчасної виплати всіх належних позивачу сум при звільненні, добровільно виконана відповідачем 20 березня 2014 року. Наведене, на думку позивача, свідчить про те, що утримана відповідачем частина заробітної плати на погашення нанесених збитків втратила статус утриманої та отримала статус невиплаченої заробітної плати при звільненні у відповідності до статті 116 КЗпП України, за порушення якої передбачена відповідальність, що визначена статтею 117 КЗпП України. Таким чином, скаржник звертає увагу на те, що посилання суду апеляційної інстанції на відсутність умисної вини відповідача не тільки виходить за межі повноважень апеляційного суду, адже питання відсутності вини відповідача не відноситься до предмету даного спору.
ІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується доказами наявними в матеріалах справи, у червні - липні 2010 року ДПА в Київській області проведено перевірку виконання Фастівською ОДПІ вимог пункту 6 наказу ДПА в Київській області від 28.12.2009 № 428 «Про результати комплексної перевірки Фастівської ОДПІ», вжиття заходів щодо усунення встановлених комплексною перевіркою недоліків у роботі установи за період з 01.10.2009 по 07.07.2010, фактів, викладених у доповідній записці відділу внутрішньої безпеки при ДПА в Київській області від 15.06.2010 № 442/7/27-10 щодо скасування податкових повідомлень-рішень за результатами планових документальних перевірок окремих платників податків та інших фактів порушення посадовими особами податкового органу вимог чинного законодавства.
За результатами перевірки складено акт від 08.07.2010, в якому зафіксовано, зокрема, ряд порушень, допущених при нарахуванні та виплаті працівникам податкового органу заробітної плати та інших заохочувальних та компенсаційних виплат понад розмір, передбачений законодавством, що призвело до заподіяння установі матеріальних збитків.
25.08.2010 року наказом голови ДПА України №1491/0 позивач був звільнений з посади начальника Фастівської ДПІ відповідно до п.2 ст.30 Закону України «Про державну службу» у зв'язку із вчиненням дій, передбачених статтями 1 і 5 Закону України «Про боротьбу з корупцією».
Разом з цим, на підставі акта перевірки ДПА в Київській області від 08.07.2010 року винесено вимогу від 27.08.2010 № 8986/7/14-013, якою зобов`язано виконуючого обов`язки начальника Фастівської ОДПІ Титарчука В.В. вжити у встановленому законодавством порядку заходи щодо повного відшкодування незаконних витрат у загальному розмірі 33 394 грн. 02 коп.
Також розпорядженням ДПА в Київській області від 01.09.2010 № 127-р зобов`язано виконуючого обов`язки начальника Фастівської ОДПІ Титарчука В.В. у відповідності до вимог статті 136 Кодексу законів про працю України видати наказ та здійснити заходи щодо безумовного відшкодування працівниками, що допустили порушення, матеріальних збитків.
На виконання вимог цього розпорядження наказом Фастівської ОДПІ № 53-ф від 02.09.2010 «Про відшкодування матеріальних збитків» утримано з позивача грошові кошти в рахунок відшкодування збитків у розмірі 9327 грн. 38 коп.
11.10.2013 року Київським окружним адміністративним судом було винесено постанову у справі №810/3906/13-а, яким було задоволено позовні вимоги ОСОБА_3 та стягнуто з відповідача утриману частину заробітної плати у сумі 9 327,38 грн.
Вказане рішення набрало законної сили 21.01.2014 року.
Як встановлено судом, у зв'язку із письмовим зверненням позивача від 18.02.2014 року до відповідача з проханням самостійно перерахувати безпідставно утримані кошти при звільненні позивача, такі кошти були перераховані позивачу 20.03.2014 року.
На підставі вищенаведених обставин, позивачем було подано позов про стягнення, в порядку передбаченому статтею 117 КЗпП України, середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені.
ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ
Частина 2 статті 19 Конституції України: органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
5. Кодекс законів про працю України (далі по тексту - КЗпП України)
Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Згідно з статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Згідно із пунктом 20 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
У разі непроведення розрахунку у зв'язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.
Не можна вважати спором про розмір сум, належних до виплати при звільненні, спір про відрахування із заробітної плати (на відшкодування матеріальної шкоди, на повернення авансу тощо), оскільки він вирішується в іншому встановленому для нього порядку.
7. Закон України «Про державну службу» № 3723-XII (в редакції від 01.01.2008; далі по тексту - Закон № 3723-XII)
Статтею 16 Закону № 3723-XII визначено, що державний службовець не має права вчиняти дії, передбачені статтями 1 і 5 Закону України "Про боротьбу з корупцією".
Державні службовці не можуть брати участь у страйках та вчиняти інші дії, що перешкоджають нормальному функціонуванню державного органу.
Інші обмеження, пов'язані з проходженням державної служби окремими категоріями державних службовців, встановлюються виключно законодавчими актами України.
Відповідно до пункту другого статті 30 Закону № 3723-XII крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, державна служба припиняється у разі недотримання пов'язаних із проходженням державної служби
вимог, передбачених статтею 16 цього Закону.
8. Закон України «Про боротьбу з корупцією» (в редакції від 01.03.2010; далі по тексту - Закон)
Відповідно до статті 1 Закону встановлено, що під корупцією в цьому законі розуміється діяльність осіб, уповноважених на виконання функцій держави, спрямована на протиправне використання наданих їм повноважень для одержання матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг.
Статтею 5 Закону визначено, що саме не має права вчиняти державний службовець або інша особа, уповноважена на виконання функцій держави.
Особи, які претендують на зайняття посади в системі державної служби або на виконання інших функцій держави, попереджаються про встановлені щодо них обмеження.
IV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ.
Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.
Як було встановлено судами попередніх інстанції та підтверджується матеріалами справи, Наказом «Про звільнення ОСОБА_3» від 25 серпня 2010 року № 1491-0 позивача було звільнено на підставі пункту 2 статті 30 Закону України «Про державну службу» у зв'язку із вчиненням дій, передбачених статтями 1 і 5 Закону України «Про боротьбу з корупцією», що призвело до заподіяння установі матеріальних збитків, виявлених під час проведення комплексної перевірки та як наслідок потягло за собою вжиття відповідачем заходів щодо повного відшкодування незаконних витрат.
З огляду на наведене колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку, що суд апеляційної інстанції правильно визначив як характер правовідносин, так і норми права, якими вони врегульовані та дійшов обґрунтованого висновку, що умисної вини відповідача в несвоєчасній виплаті позивачу при звільненні всіх належних сум не встановлено, у зв'язку з чим в даному спорі не мало місце затримки розрахунку при звільненні у розумінні статті 116 КЗпП.
Враховуючи викладене, вбачається, що вимоги позивача, щодо стягнення заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні у відповідності до вимог статті 117 КЗпП України є необґрунтованими, адже утримана на відшкодування матеріальної шкоди сума не є сумою не виплаченої при звільненні заробітної плати, яка дає підстави для застосування до відповідача санкцій, передбачених статтею 117 КЗпП України.
Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновками суду апеляційної інстанції у справі, якими доводи скаржника відхилено.
Оцінюючи доводи касаційної скарги, колегія суддів виходила з того, що всі обґрунтування сторін були перевірені та проаналізовані судами попередніх інстанцій, їм було надано належну правову оцінку. Жодних підстав для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій в касаційній скарзі не зазначено.
Відповідно до частин першої - третьої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Частиною першою статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Колегія суддів касаційної інстанції вважає викладені в касаційній скарзі доводи безпідставними, а висновки суду апеляційної інстанції - правильними, обґрунтованими, та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, з огляду на що і підстави для зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.
Керуючись статтями 341, 343, п.1ч.1.ст.349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -
П О С Т А Н О В И В :
Касаційну скаргу ОСОБА_3 - залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 17 червня 2015 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не оскаржується.
Суддя-доповідач Н.А. Данилевич
Судді В.М. Бевзенко
В.М. Шарапа
page
telegram
viber
youtube
