Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 лютого 2023 року

м. Київ

справа № 460/10582/21

адміністративне провадження № К/990/22443/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Смоковича М. І.,

суддів: Радишевської О. Р., Уханенка С. А.,

розглянув у порядку письмового провадження справу

за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою Військової частини НОМЕР_2 (правонаступник Військової частини НОМЕР_1 ) на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2021 року (суддя Нор У. М.) і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 липня 2022 року (судді: Коваль Р. Й., Гуляк В. В., Ільчишин Н. В.) та

в с т а н о в и в:

1. У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , у якому просив:

- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування і невиплати середнього розміру грошового забезпечення за затримку розрахунку при звільненні за період з 6 вересня 2018 року по 2 липня 2021 року;

- зобов`язати Військову частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 6 вересня 2018 року по 2 липня 2021 року у сумі 53763,71 грн.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виплатив ОСОБА_1 при звільненні (позивача) з військової служби індексації грошового забезпечення. Про стягнення заборгованої суми позивач звернувся до суду з відповідним позовом. Рівненський окружний адміністративний суд рішенням від 23 листопада 2020 року у справі № 460/3311/20 частково задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1 і зобов`язав Військову частину НОМЕР_1 донарахувати і виплатити йому індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2014 року по 28 лютого 2018 року, з врахуванням проведеної виплати, з встановленням базового місяця - січень 2008 року. Нараховану суму (на виконання цього рішення суду) відповідач виплатив 2 липня 2021 року, після чого позивач звернувся з цим позовом до суду, доводячи наявність підстав для стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

3. Обставини, які встановили суди попередніх інстанцій, стисло можна викласти так.

Відповідно до витягу з наказу Командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 6 вересня 2018 року № 194 старший прапорщик ОСОБА_1 , старшина монтажної роти дорожньо - мостового батальйону, звільнений наказом начальника 107 центру дорожнього забезпечення (по особовому складу) від 16 серпня 2018 року № 12-РС з військової служби у запас за підпунктом «б» (за станом здоров`я) відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. Вислуга років у Збройних Силах України становить: календарна - 23 роки 6 місяців, пільгова - 3 місяці 6 днів.

Після звільнення з військової служби і виключення зі списків особового складу військової частини ОСОБА_1 звернувся до суду з позовами щодо отримання індексації грошового забезпечення за періоди проходження військової служби. Як можна зрозуміти з обсягу встановлених обставин, позивач звертався до адміністративного суду двічі, адже згадуються два рішення суду.

Рішенням від 27 листопада 2019 року у справі № 460/2235/19 (яке набрало законної сили 28 грудня 2019 року) Рівненський окружний адміністративний суд визнав протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 1 січня 2016 року по 6 вересня 2018 року та зобов`язав Військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 1 січня 2016 року по 6 вересня 2018 року.

У березні 2020 року позивач звернувся до відповідача із заявою, у якій просив нарахувати і виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 1 січня 2014 року по 6 вересня 2018 року з врахуванням уже проведеної виплати, але з встановленням базового місяця - січень 2008 року.

Позаяк відповідач відмовився це робити, ОСОБА_1 знову звернувся з адміністративним позовом до суду.

Рішенням від 23 листопада 2020 року у справі № 460/3311/20 (яке набрало законної сили 25 березня 2021 року) Рівненський окружний адміністративний суд частково задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1 ; визнав протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо неправильного нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 1 січня 2014 року по 28 лютого 2018 року, з встановленням базового місяця - січень 2008 року; зобов`язав Військову частину НОМЕР_1 донарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 1 січня 2014 року по 28 лютого 2018 року, з урахуванням проведеної виплати, з встановленням базового місяця - січень 2008 року.

На виконання цього судового рішення (у справі № 460/3311/20), відповідач 2 липня 2021 року перерахував на картковий рахунок позивача суму у розмірі 53770,94 грн, що підтверджується випискою по картковому рахунку АТ «Ощадбанк».

Позивач, вважаючи протиправною несвоєчасну виплату при звільненні зі служби індексації грошового забезпечення, звернувся до суду з цим позовом.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій

4. Рівненський окружний адміністративний суд рішенням від 13 грудня 2021 року (яке Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 18 липня 2022 року залишив без змін) задовольнив позов частково: визнав протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 6 вересня 2018 року по 2 липня 2021 року; зобов`язав Військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 6 вересня 2018 року по 2 липня 2021 року в сумі 53151,76 грн. У задоволенні решти позовних вимог - відмовив.

5. Суд першої інстанції, з яким погодився також апеляційний суд, зазначив, що судовим рішенням [у справі № 460/3311/20], яке набрало законної сили, було встановлено, що відповідач не провів повного розрахунку з ОСОБА_1 в день його звільнення (не виплатив у встановлених розмірах індексації грошового забезпечення).

Покликаючись на статті 116 117 КЗпП України у поєднанні з правовими позиціями Верховного Суду, висловленими у постановах від 30 квітня 2020 року у справі № 805/4458/17-а, від 8 листопада 2018 року у справі № 821/2148/16, від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц суди попередніх інстанцій зазначили, що оскільки відповідач не провів з позивачем при звільненні з військової служби остаточного розрахунку (у повному обсязі, включно з індексацією), останній має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні. Додали також, що остаточний розрахунок з позивачем проведений лише 2 липня 2021 року (згідно з випискою банку), тому відповідач зобов`язаний нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за затримку розрахунку при звільненні - середнє грошове забезпечення (середній заробіток) за період затримки, розраховувати який потрібно відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).

З посиланням на пункти 2, 8 Порядку № 100 у зіставленні з пунктом 7 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України № 260 від 07 червня 2018 року (далі - Порядок № 260) суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виснував, що при визначенні середньоденного заробітку ОСОБА_1 треба використовувати календарні, а не робочі дні.

За текстом рішення суду першої інстанції, період з 6 вересня 2018 року по 2 липня 2021 року налічує 1031 календарний день. Сума середнього заробітку (грошового забезпечення) за цей період становить 332198,51 грн (1031*322,21 (середньоденний заробіток). Водночас, індексація, яку відповідач нарахував і виплатив ОСОБА_1 на виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2020 року у справі № 460/3311/21, становить 53770,94 грн.

Суд першої інстанції, спираючись на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постановах від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, на правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19 та від 28 січня 2021 року у справі № 580/2427/19 зазначив про те, що зважаючи на неспівмірність суми індексації грошового забезпечення, яку заборгував відповідач, із сумою середнього заробітку, розраховану за період затримки розрахунку при звільнення (332198,51 грн за 1031 день затримки), необхідно застосувати критерії зменшення розміру цього відшкодування.

З цією метою суд першої інстанції порахував, що частка заборгованості (індексації грошового забезпечення за період з 1 січня 2014 року по 28 лютого 2018 року), яку виплатив відповідач на виконання рішення суду у справі № 460/3311/20, становить 0,16 (53770,94/332198,51). Зменшивши на цей коефіцієнт суму середньоденного грошового забезпечення (322,21*0,16) і помноживши отриманий результат на кількість днів затримки (1031) цей суд отримав результат - 53151,76 грн, яку і стягнув на користь позивача як суму середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні.

Суд апеляційної інстанції погодився з позицією суду першої інстанції, зауваживши, що з урахуванням принципу справедливості та співмірності середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу у розмірі 53151,76 грн (16% від суми 332198,51 грн, розрахованої за період затримки з 6 вересня 2018 року по 2 липня 2021 року).

Касаційне оскарження

6. У касаційній скарзі Військова частина НОМЕР_2 просить скасувати судові рішення судів першої і апеляційної інстанцій.

Касаційну скаргу її автор подав з підстави, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), у зв`язку з чим зазначив, що суд апеляційної інстанції при ухваленні оскарженого судового рішення не врахував висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 18 листопада 2019 року у справі № 940/1532/18, від 4 грудня 2019 року у справі № 825/742/16, від 28 січня 2020 року у справі № 822/2663/15, щодо застосування положень статті 117 КЗпП України.

У цьому зв`язку відповідач наголосив на тому, що при звільненні ОСОБА_1 з військової служби не виникало спору щодо індексації грошового забезпечення, зокрема за період з 1 січня 2014 року по 28 лютого 2018 року. Цей спір виник вже після того, як позивача виключили зі списків особового складу й вирішувався він у судовому порядку. Відповідач переконує, що за описаних в цій справі обставин нема підстав для застосування приписів статті 117 КЗпП України.

Відзиву на касаційну скаргу суд у визначений строк не отримав. Водночас, копія ухвали про відкриття касаційного провадження від 10 листопада 2022 року вручена ОСОБА_1 - відповідно до повідомлення про вручення поштового відправлення - 19 листопада 2022 року.

На дату розгляду справи в суді касаційної інстанції клопотань процесуального характеру від позивача не надходило.

Релевантні джерела права

8. Відповідно до статті 116 КЗпП України (тут і далі - в редакції, яка діяла на дату виникнення спірних відносин) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, роботодавець повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, роботодавець в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

9. Відповідно до статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Висновки Верховного Суду

10. У касаційній скарзі її автор порушив питання про застосовність до спірних правовідносин, чи радше до позовних вимог, приписів частини першої статті 117 КЗпП України щодо виплатити середнього заробітку (у випадку з військовослужбовцем - грошового забезпечення) за весь час затримки по день фактичного розрахунку (яким є день виплати заборгованої суми).

У контексті цієї справи мовиться про те, чи є підстави, передовсім нормативні, для стягнення з військової частини середнього заробітку за період (затримки розрахунку при звільненні), який охоплює проміжок часу від дати звільнення (тут - військовослужбовця) до дати фактичного виконання рішення суду щодо стягнення/нарахування і виплати заборгованості на користь військовослужбовця, спір щодо якої виник після звільнення цього військовослужбовця з військової служби і виключення зі списків особового складу. У цій справі, нагадаємо, такий спір виник стосовно суми індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 1 січня 2014 року по 28 лютого 2018 року, з позовом щодо вирішення якого він звернувся до відповідного адміністративного суду після того, як був звільнений з військової служби, відтак і виключений зі списків особового складу згідно з наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 6 вересня 2018 року № 194.

Позивач вважав, що Військова частина НОМЕР_1 не проводила належним чином індексації його грошового забезпечення, внаслідок чого заборгувала йому кошти, виплатити які мала б при звільненні з військової служби. З позовом щодо нарахування і виплати «спірної» індексації грошового забезпечення за вказаний вище період позивач звернувся до суду у травні 2020 року (справа № 460/3311/20), а в липні 2021 року, після того як відповідач - на виконання рішення суду у справі № 460/3311/20 - виплатив позивачу індексацію грошового забезпечення - звернувся з позовом про стягнення середнього заробітку (грошового забезпечення) за період затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України.

Відповідач, доводячи свою позицію щодо неправильного застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм статті 117 КЗпП України, навів як приклад правильного застосування приписів цієї статті постанови Верховного Суду від 18 листопада 2019 року у справі № 940/1532/18, від 4 грудня 2019 року у справі № 825/742/16, від 28 січня 2020 року у справі № 822/2663/15.

Зокрема, у постанові від 4 грудня 2019 року у справі № 825/742/16 Верховний Суд - у вимірі подібних правовідносин (щодо застосування статті 117 КЗпП України) - зазначив: « підставою для виплати передбаченого статтею 117 КЗпП України відшкодування відповідно до частини 1 цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільнені; відсутність спору щодо їх розміру; невиплата нарахованих сум в день звільнення.

Підставою для виплати передбаченого статтею 117 КЗпП України відшкодування відповідно до частини 2 цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільнені; незгода працівника з нарахованими/ненарахованими сумами, що стало підставою для виникнення трудового спору, який вирішився на користь працівника.

Незгода працівника з розміром належних до виплати при звільненні сум повинна мати активні прояви шляхом звернення до роботодавця або безпосередньо до суду.

Це звернення повинно бути здійснене відразу після виплати цих сум чи ознайомленні з їхнім розміром або принаймні у достатньо стислі строки. Такі дії будуть свідчити про наявність спору щодо розміру належних йому сум при звільненні.

Як свідчать матеріали справи здійснений відповідачем розрахунок і виплата сум належних позивачу при звільненні, останнім не оскаржувалися.

Таким чином, викладені обставини свідчать, що спір щодо невиплаченої індексації з травня 2008 року по грудень 2009 виник більш ніж через півтора роки після звільнення позивача.

Отже, оскільки при нарахуванні і виплаті позивачу належних при звільненні суми був відсутній спір щодо їх розміру, підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України відсутні».

Подібним чином приписи статей 116 117 КЗпП України інтерпретовані у рішенні Європейського суду з прав людини від 8 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України» (заява № 377/02), яке відповідач теж згадує в касаційній скарзі.

11. Водночас суди попередніх інстанцій при вирішенні цієї справи зважили на інші правові позиції Верховного Суду щодо окресленого питання, відтак дійшли інакших висновків по суті спору, які, з погляду відповідача, є помилкові. З-поміж інших суди першої і апеляційної інстанцій врахували правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17. Прикметно, що в цій справі Велика Палата Верховного Суду розглядала питання щодо застосування приписів статей 116 117 КЗпП України у світлі рішення Європейського суду з прав людини від 8 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України» (заява № 377/02).

Підхід Великої Палати Верховного Суду до застосування згаданих приписів в окресленому контексті відрізняється від того, який обґрунтовує відповідач і який застосований, приміром, у постанові Верховного Суду від 4 грудня 2019 року у справі № 825/742/16, яку відповідач зазначив серед інших як взірець правильного правозастосування.

У постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду, з-поміж іншого, зазначила таке: «Разом з тим статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц».

12. Колегія суддів погоджується з тим, що питання про застосування приписів статті 117 КЗпП України у вимірі правовідносин, подібних до тих, які розглядаються в цій справі, не завжди мало однакову правову оцінку суду касаційної інстанції, що добре видно на прикладі цієї справи. Водночас треба зазначити, що після постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, яку, треба зауважити, ухвалено в часі пізніше, ніж постанови, які зазначив відповідач у касаційній скарзі, викладена в ній позиція не піддавалася зміні (відступу) й саме на неї орієнтувалися суди попередніх інстанцій, вирішуючи цей спір.

Задля забезпечення єдності судової практики у цій категорії спорів колегія суддів теж має брати до уваги правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, як таку, що ухвалена пізніше і якою змінені існуючі доти підходи до застосування приписів статей 116 117 КЗпП України. На такому підході до досягнення зазначеної мети наголосила Велика Палата Верховного Суду, зокрема у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17, в якій зазначено, що незалежно від того, чи перераховані всі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

13. З уваги на наведене колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій, задовольнивши позовні вимоги, не допустили неправильного застосування статті 117 КЗпП України.

Відповідно до частини третьої статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Відповідно до статті 1 Закону України від 03 липня 1991 року № 1282-XII «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 Конституційний Суд України зазначив, зокрема, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

На думку Конституційного Суду України, спір щодо стягнення не виплачених власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати є трудовим спором, пов`язаним з недотриманням законодавства про оплату праці.

За текстом цього Рішення, працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем. Це право працівника відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим конституційного принципу верховенства права та не порушує балансу прав і законних інтересів працівників і роботодавців.

14. У справі встановлено, що позивач звернувся з позовом щодо зобов`язання відповідача нарахувати і виплатити йому індексацію грошового забезпечення за період з 1 січня 2014 року по 6 вересня 2018 року й Рівненський окружний адміністративний суд рішенням від 23 листопада 2020 року № 460/3311/20 (яке набрало законної сили 25 березня 2021 року, за наслідками його апеляційного перегляду) задовольнив ці позовні вимоги. Обставини, встановлені зазначеним рішенням суду, не потребують доведення в цій справі, для вирішення якої має значення правова природа заборгованості, яку зобов`язав виплатити суд у справі № 460/3311/20, і дата фактичного виконання цього рішення.

Спеціальне законодавство, яке регулює відносини, пов`язані з проходженням військової служби і грошового забезпечення військовослужбовців, не регулює питань, пов`язаних з відповідальністю за несвоєчасну виплату індексації грошового забезпечення при звільненні з військової служби. У такій ситуації - при вирішення спорів цієї категорії - застосовувалися положення загального трудового законодавства. Суди попередніх інстанцій теж дотрималися цього підходу, застосувавши положення статті 117 КЗпП України.

Виплата (2 липня 2021 року) позивачеві індексації грошового забезпечення за період з 1 січня 2014 року по 6 вересня 2018 року на виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2020 року у справі № 460/3311/20, є обставиною, яка визначила період затримки розрахунку при його звільненні (адже індексація грошового забезпечення як складова цього забезпечення мала бути виплачена при звільненні, так само як і інші його складові, які належало виплатити військовослужбовцю до виключення його зі списків особового складу військової частини). Суди попередніх інстанцій, дотримуючись позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, визначили період затримки розрахунку при звільненні з урахуванням зазначеної обставини, а також визначили співмірну суму, яка підлягає стягненню на користь позивача за цей період.

15. Переглянувши судові рішення судів попередніх інстанцій в межах заявлених доводів і вимог відповідно до статті 341 КАС України, колегія суддів дійшла висновку, що за встановлених обставин справи у зіставленні з нормативним регулюванням спірних відносин і релевантними їм правовими висновками Верховного Суду, які мають враховуватися при виборі і застосуванні норми права, висновки судів першої і апеляційної інстанцій по суті спору в цій справі є правильні і обґрунтовані, що за правилами статті 350 КАС України є підставою залишити їх без змін.

Керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в :

1. Касаційну скаргу Військової частини НОМЕР_2 залишити без задоволення.

2. Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2021 року і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 липня 2022 року в цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя М. І. Смокович

Судді О. Р. Радишевська

С. А. Уханенко