Історія справи

Ухвала КАС ВП від 26.11.2019 року у справі №420/3294/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 лютого 2021 року

м. Київ

справа №420/3294/19

адміністративне провадження №К/9901/32192/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Тацій Л. В.,

суддів: Рибачука А. І., Стрелець Т. Г., -

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06 вересня 2019 року (прийняте судом у складі судді Іванова Е. А.) та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2019 року (ухвалену судом у складі: головуючого судді Коваля М. П., суддів: Димерлія О. О., Єщенка О. В. ) у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області (далі - ГУ Держгеокадастру), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Таїровська селищна рада Овідіопольського району Одеської області, про визнання протиправною дію, визнання протиправним та скасування листа-відмови, зобов'язання вчинити певні дії, та подати звіт, -

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2019 ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому з урахуванням уточнення позовних вимог, просив:

- визнати протиправними дії ГУ Держгеокадастру у ненаданні адміністративної послуги по заяві від 13.03.2019 відповідно до пункту 5 статті 10 Закону України "Про адміністративні послуги";

- визнати протиправним та скасувати лист-відмову відповідача від 15.04.2019 №Д-3186/0-2124/0/37-19;

- зобов'язати відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною площею 0,0306 га для ведення садівництва, що розташована на території Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області;

- зобов'язати відповідача подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Короткий зміст рішень судів першої й апеляційної інстанцій

Одеський окружний адміністративний суд рішенням від 06 вересня 2019 року позов задовольнив частково.

Визнав протиправними дії ГУ Держгеокадастру у ненаданні адміністративної послуги по заяві про надання дозволу на розробку проекту землеустрою ОСОБА_1 від
13.03.2019 року відповідно до частини 5 статті 10 Закону України "Про адміністративні послуги".

Визнав протиправною та скасував відмову ГУ Держгеокадастру, викладену в листі від 15.04.2019 № Д-3186/0-2124/0/37-19.

Зобов'язав ГУ Держгеокадастру повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 13.03.2018 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною (орієнтовною) площею 0,0306 га для ведення садівництва на території Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області за межами населеного пункту, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що відмова ГУ Держгеокадастру у затвердженні проекту землеустрою, яка викладена у листі від 15.04.2019 року №Д-3186/0-2124/0/37-19, є необґрунтованою та протиправною, а тому підлягає скасуванню. Суд першої інстанції також дійшов висновку, що належним способом захисту, необхідним для поновлення прав позивача, є зобов'язання ГУ Держгеокадастру повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення садівництва, з прийняттям вмотивованого рішення з урахуванням позиції суду викладеної у цьому рішенні.

П'ятий апеляційний адміністративний суд постановою від 17 жовтня 2019 року рішення суду першої інстанції скасував та прийняв нову постанову - про часткове задоволення позову.

Визнав протиправною бездіяльність ГУ Держгеокадастру стосовно нерозгляду у передбачений законодавством спосіб заяви ОСОБА_1 від 13.03.2019 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки для ведення садівництва орієнтовною площею 0,0306 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області (за межами населених пунктів).

Зобов'язав ГУ Держгеокадастру повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 13.03.2019 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою та прийняти відповідне рішення організаційно-розпорядчого характеру з урахуванням висновків, викладених у даній постанові.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовив.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та частково задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив із того, що, оскільки ГУ Держгеокадастру не прийняло жодного передбаченого законом рішення за наслідками розгляду клопотання ОСОБА_1, а лише надіслало позивачу лист, у якому повідомило про відсутність підстав для надання дозволу на розробку проекту землеустрою для відведення земельної ділянки у власність, такий документ не є рішенням суб'єкта владних повноважень (індивідуальним актом) у розумінні пункту 19 частини 1 статті 4, частини 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), відтак не може бути предметом судового розгляду.

У контексті вказаного, колегія суддів зазначила, що відповідач, у даному випадку, не вчиняв дій щодо відмови позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, натомість допустив протиправну бездіяльність, не прийнявши жодного з передбачених статтею 118 Земельного кодексу України (далі - ЗК) рішень.

При цьому, відповідно до положень статті 9 КАС суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Оскільки протиправна бездіяльність відповідача полягає у неприйнятті ним жодного з тих рішень, які передбачені статтею 118 ЗК, належним способом захисту прав позивача є зобов'язання ГУ Держгеокадастру повторно розглянути заяву ОСОБА_1 та прийняти відповідне рішення організаційно-розпорядчого характеру з урахуванням висновків, викладених у даній постанові.

Колегія суддів звернула увагу позивача, що з урахуванням встановлених обставин справи, саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним, при цьому у відповідності до вимог частини 4 статті 245 КАС суб'єкт владних повноважень у такому випадку зобов'язаний вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

20 листопада 2019 року позивач звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій, як видно з її змісту, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати та змінити рішення суду першої інстанції - залишити в силі у частині задоволення позовних вимог про визнання дій відповідача протиправними у зв'язку із ненаданням адміністративної послуги та про визнання протиправною та скасування відмови, а також зобов'язати ГУ Держгеокадастру надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

У скарзі зазначає, що судами першої та апеляційної інстанцій застосовано не ефективний спосіб захисту його прав тим, що відповідача зобов'язано повторно розглянути його заяву, а не надати дозвіл на розробку проекту землеустрою.

Посилається на те, що таке рішення не захищає його права. Вихід за межі позовних вимог допускається тільки для ефективного захисту прав.

Суд апеляційної інстанції ще більше вийшов за межі позовних вимог і взагалі визнав бездіяльність протиправною, тоді як орган влади аналізував його заяву з документами і хоча і не у тій формі, яка потрібна, не у формі наказу, але відмовив у наданні дозволу.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20 листопада 2019 року визначено такий склад колегії суддів: головуючий суддя Тацій Л. В., судді: Рибачук А. І., Стрелець Т. Г., скаргу передано судді-доповідачу.

Верховний Суд ухвалою від 26 листопада 2019 року відкрив касаційне провадження.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

ОСОБА_1 згідно з довідкою від 12.12.2016 №1219 брав участь в антитерористичній операції та має посвідчення, що він має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни-учасників бойових дій.

13.03.3019 ОСОБА_1 відправив засобами зв'язку з рекомендованим повідомленням заяву до ГУ Держеокадастру про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, з кадастровим номером 5123755800:01:002:3591, для подальшої передачі у власність в межах норми безкоштовної приватизації громадянином України - учасником АТО, орієнтовною площею 0,0306 га для ведення садівництва на території Таїровської селищної ради (за межами населеного пункту) Овідіопольського району Одеської області за рахунок земель державної власності сільськогосподарського призначення, до якої додав копію паспорта громадянина України та ідентифікаційного коду, копію довідки про безпосередню участь в АТО, копію посвідчення учасника АТО, письмову згоду на збір та обробку персональних даних, графічний додаток з зазначенням бажаного місця розташування, інформацію з ДЗК.

15.04.2019 ГУ Держеокадастру розглянуло заяву позивача та надало письмову відповідь вих. №Д-3186/0-2124/0/37-19, якою, з посиланням на доручення Уряду, відмовило позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Вважаючи протиправною відмову зазначену в листі ГУ Держгеокадастру №Д-3186/0-2124/0/37-19 від 15.04.2019 щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, позивач звернувся до суду з даним позовом.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у межах доводів касаційної скарги перевірив постановлені у цій справі судові рішення, обговорив доводи касаційної скарги і дійшов висновку про таке.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Повноваження відповідних органів виконавчої влади щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування встановлені статтями 118, 122, 123 ЗК.

Відповідно до частини 6 статті 118 ЗК громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених частини 6 статті 118 ЗК . У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.

До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених частини 6 статті 118 ЗК , забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з положеннями частини 6 статті 118 ЗК , розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави колегії суддів дійти до висновку, що ЗК визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК.

Зазначена правова позиція викладена, зокрема в постановах Верховного Суду від 27 лютого 2018 року (справа № 545/808/17), від 24 квітня 2018 року (справа № 814/1961/17).

Водночас, у частині 7 статті 118 ЗК не визначено, в якій саме правовій формі вирішується це питання. Зокрема, чи необхідно приймати відповідне рішення органу з цього питання чи достатньо відповіді у формі листа.

Для порівняння, у частині 9 статті 118 ЗК зазначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та її надання.

У статті 118 ЗК не визначено прямого обов'язку уповноважених органів реалізувати ці повноваження у формі рішення, листа, тощо. Проте зазначене питання має важливе значення для обрання ефективного способу захисту прав особи в суді.

Правовий статус ГУ Держгеокадастру в області визначено Положенням про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженим наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 року № 333 (далі - Положення № 333).

У пункті 8 цього Положення передбачено, що Головне управління у межах своїх повноважень видає накази організаційно-розпорядчого характеру. Відповідно до пункту 10 начальник Головного управління підписує накази Головного управління.

Відповідно до Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 12.04.2005 № 34/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України 15.05.2013 № 883/5), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.04.2005 за № 381/10661, наказ, розпорядження, постанова, рішення (далі - розпорядчий документ) - акт організаційно-розпорядчого характеру чи нормативно-правового змісту, що видається суб'єктом нормотворення у процесі здійснення ним виконавчо-розпорядчої діяльності з метою виконання покладених на нього завдань та здійснення функцій відповідно до наданої компетенції з основної діяльності, адміністративно-господарських або кадрових питань, прийнятий (виданий) на основі Конституції та інших актів законодавства України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та спрямований на їх реалізацію, спрямування регулювання суспільних відносин у сферах державного управління, віднесених до його відання.

Таким чином, як правильно зазначив суд апеляційної інстанції, рішення про надання дозволу або про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки і оформляється розпорядчим індивідуальним правовим актом - наказом Головного управління Держгеокадастру в області. Відповідно, такі рішення не можуть оформлятися листами у відповідь на клопотання заявника.

Відсутність належним чином оформленого наказу Головного управління Держгеокадастру в області про надання дозволу або про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки після спливу встановленого законом місячного строку розгляду клопотання особи, не зважаючи на надсилання заявнику листів про розгляд клопотання, свідчить про те, що орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен ухвалити за законом. Отже, має місце протиправна бездіяльність.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 5 КАС способом захисту прав особи від протиправної бездіяльності є визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії. Тобто дії, які він повинен вчинити за законом.

Оскільки протиправна бездіяльність відповідача полягає у неприйнятті ним жодного з тих рішень, які передбачені у частині 6 статті 118 ЗК, у визначений законом строк, належним способом захисту прав позивача є зобов'язання ГУ Держгеокадастру прийняти відповідне рішення, тобто рішення про надання або рішення про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

У разі неприйняття такого рішення у належній формі упродовж встановленого законом строку, тобто у разі протиправної бездіяльності відповідача, особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки (абзац третій частини 7 статті 118 ЗК).

Відповідно до частини 9 статті 118 ЗК відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених частини 9 статті 118 ЗК у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Частиною 10 статті 118 ЗК визначено, що відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

Отже, ненадання відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або вмотивованої відмови у його наданні у встановлений строк не перешкоджає розробці проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, оскільки особа має право замовити розробку такого проекту самостійно. Таким чином, дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не є рішенням, без якого не може бути реалізоване право на отримання земельної ділянки у власність.

Зазначений правовий висновок Верховний Суд висловлював у постанові від
31.01.2018 у справі № 814/741/16, постанові від 14.03.2018 у справі № 804/3703/16.

Закон не забороняє діяти так само і у разі прийняття відповідним органом у належній формі рішення про відмову у наданні дозволу з підстав, які особа вважає незаконними.

Суд звертає увагу, що відповідно до статті 22 Закону України від 22.05.2003 № 858-IV "Про землеустрій" землеустрій здійснюється на підставі: а) рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо проведення робіт із землеустрою; б) укладених договорів між юридичними чи фізичними особами (землевласниками і землекористувачами) та розробниками документації із землеустрою; в) судових рішень.

Таким чином, підставою для розробки проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, окрім рішення про надання дозволу, може бути договір або судове рішення.

Суд відзначає, що надання дозволу не гарантує особі прийняття відповідним органом рішення про надання земельної ділянки у власність. Дозвіл і проект землеустрою, розроблений на його підставі, є лише стадіями єдиного процесу надання земельної ділянки у власність.

Законний інтерес особи полягає не в отриманні дозволу, а в отриманні земельної ділянки у власність. Відтак, в судовому порядку підлягає захисту саме право на отримання земельної ділянки у власність.

Суд, також відзначає, що ЗК не передбачає можливості оскарження відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Відтак, оскільки протиправна бездіяльність у вигляді ненадання дозволу не перешкоджає розробці проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, то, на думку суду, і протиправне рішення у вигляді незаконної відмови у наданні дозволу, теж не повинно бути перешкодою.

Таким чином, у разі протиправної бездіяльності відповідного органу у вигляді ненадання дозволу у належній формі на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність у встановлений строк, відповідно до абзацу третього частини 7 статті 118 ЗК особа має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

З метою ефективного захисту прав людини у сфері земельних правовідносин та усунення необґрунтованих перешкод, суд вважає, що зазначений підхід повинен застосовуватися і у випадку ухвалення протиправного рішення у вигляді незаконної відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

Аналогічний висновок щодо правозастосування наведених норм матеріального права сформульовано й у постанові Верховного Суду від 11.04.2018, прийнятою за наслідками касаційного розгляду справи № 806/2208/17.

Отже, оскільки ГУ Держгеокадастру не прийняло жодного передбаченого законом рішення за наслідками розгляду клопотання ОСОБА_1, а лише надіслало позивачу лист, у якому повідомило про відсутність підстав для надання дозволу на розробку проекту землеустрою для відведення земельної ділянки у власність, такий документ не є рішенням суб'єкта владних повноважень (індивідуальним актом) у розумінні пункту 19 частини 1 статті 4, частини 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України, відтак не може бути предметом судового розгляду.

У контексті вказаного, колегія суддів зазначає, що відповідач, у даному випадку, не вчиняв дій щодо відмови позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, натомість допустив протиправну бездіяльність, не прийнявши жодного з передбачених статтею 118 ЗК рішень.

Такі висновки щодо застосування норм права, викладені зокрема у постанові Верховного Суду від 29 серпня 2019 року (справа № 420/5288/18).

Слід зазначити, що надання дозволу на розробку проекту землеустрою є адміністративним актом, прийняттю якого повинна передувати визначена законом адміністративна процедура. Надання такого дозволу без необхідних дій суб'єкта владних повноважень в межах адміністративної процедури не гарантує забезпечення прав позивача у передбачений законом спосіб.

Щодо вимоги позивача зобов'язати відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки, то така вимога є передчасною, оскільки у справі, що розглядається, як встановили суди, суб'єкт владних повноважень не приймав рішення за заявою позивача (як про надання дозволу так і про відмову у його наданні), а також у справі не містяться докази, які б свідчили про відсутність можливості та наміру суб'єкта владних повноважень прийняти обґрунтоване та законне рішення з урахуванням викладеної позиції суду, з урахуванням чого Верховний Суд погоджується із висновком суду апеляційної інстанції, що належним способом захисту, необхідним для поновлення прав ОСОБА_1, є зобов'язання ГУ Держгеокадастру розглянути заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки та прийняти відповідне рішення організаційно-розпорядчого характеру з урахуванням висновків, викладених у даній постанові.

При цьому, мотивування щодо дискреційності повноважень відповідача, викладене у постанові суду апеляційної інстанції, є також передчасним.

Колегія суддів вважає за можливе зазначити, що у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

Якщо ж таким суб'єктом допущено бездіяльність та не перевірено дотримання суб'єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти рішення з урахуванням оцінки суду.

Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб'єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб'єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.

У даній справі, як зазначалося вище, судами встановлено, що суб'єктом владних повноважень - ГУ Держгеокадастру, не перевірено дотримання суб'єктом звернення усіх визначених законом умов для прийняття відповідного рішення, позаяк цим органом і не приймалося відповідного рішення.

З огляду на викладене, Суд визнає, що суд апеляційної інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, внаслідок чого касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін, з урахуванням мотивування викладеного у цій постанові.

Касаційна скарга не містить належних та обґрунтованих доводів, які б спростовували наведені висновки суду. У ній також не зазначено інших міркувань, які б не були предметом перевірки апеляційного суду та щодо яких не наведено мотивів відхилення такого аргументу.

З огляду на викладене, керуючись пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", статтями 341, 342, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -

постановив:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2019 року - без змін, з урахуванням мотивування викладеного у цій постанові.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Л. В. Тацій

Судді: А. І. Рибачук

Т. Г. Стрелець