Історія справи

Постанова ВП ВС від 06.02.2019 року у справі №813/6434/15
Ухвала КАС ВП від 30.10.2018 року у справі №813/6434/15

ПОСТАНОВА

Іменем України

29 листопада 2019 року

Київ

справа №813/6434/15

адміністративне провадження №К/9901/14739/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Желєзного І. В., судді Берназюка Я. О., судді Коваленко Н. В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу №813/6434/15 за позовом ОСОБА_1 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" про визнання протиправними дій, скасування рішення та зобов'язання вчинити дії, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Львівського окружного адміністративного суду у складі судді Сасевич О. М. від 09 березня 2016 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Качмара В. Я., Курильця А. Р., Мікули О. І. від 24 квітня 2019 року,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2015 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернулася до суду із позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі також - ФГВФО, відповідач 1), Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" Кадирова В. В. (далі також - Уповноважена особа Фонду, відповідач 2) за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" (далі також - ПАТ "Дельта Банк") у якому просила:

визнати протиправними (неправомірними, незаконними) дії, а також скасувати рішення Уповноваженої особи Фонду та ФГВФО про нікчемність договору банківського вкладу (депозиту) "Найкращий від Миколая" у доларах США від 16 лютого 2015 року №006-13405-160215, оформлене листом від 23 вересня 2015 року №8821/1786;

зобов'язати Уповноважену особу Фонду включити позивача до переліку (реєстру) вкладників ПАТ "Дельта Банк", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок ФГВФО, а також виплатити гарантовану Фондом суму відшкодування за Договором.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що листом від 23 вересня 2015 року повідомлено про нікчемність її договору від 16 лютого 2015 року №006-13405-160215 банківського вкладу "Найкращий від Миколая" у доларах США за п.7 ч.3 ст.38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Відповідач 2 всупереч вимог Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" не включив її в перелік вкладників, які мають право на отримання гарантованої суми відшкодування вкладу за рахунок коштів ФГВФО.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 09 березня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано, провадження у справі закрито на підставі пункту 1 частини 1 статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки спір у справі повинен розглядатися за правилами господарського судочинства.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 06 лютого 2019 року касаційну скаргу позивача задоволено частково. Ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2016 року в частині закриття провадження у справі щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача 2 та ФГВФО включити позивача до переліку (реєстру) вкладників ПАТ "Дельта банк", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок ФГВФО, а також виплатити позивачу гарантовану ФГВФО суму відшкодування за договором банківського вкладу від 16 лютого 2015 року № 006-13405-160215 скасовано. Справу в цій частині направлено до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. В частині закриття провадження у справі щодо позовних вимог про визнання протиправними дій та скасування рішення відповідача 2 та ФГВФО про визнання договору банківського вкладу від 16 лютого 2015 року № 006-13405-160215, укладеного між позивачем та ПАТ "Дельта банк", нікчемним змінено, виклавши її мотивувальну частину в редакції постанови. В решті рішення суду залишено без змін.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 09 березня 2016 року без змін.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, мотивував своє рішення тим, що згідно п. 1.8 договору банківського вкладу, зарахування вкладу на рахунок здійснюється безпосередньо з власного поточного або вкладного (депозитного) рахунку вкладника, відкритого в банку, або готівкою через касу банку в день укладання сторонами цього договору. Проте, в даному випадку, кошти надійшли на рахунок позивача від третьої особи, що не передбачено умовами договору. У зв'язку з цим дійшли висновку, що зарахування коштів відбулось з порушенням пункту 5.11 Правил банківського обслуговування фізичних осіб у ПАТ "Дельта Банк".

Крім того зазначено, що залишок коштів позивача у банку за вказаним договором відсутній. Відтак, права й інтереси позивача в даному випадку не порушені.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з постановою Львівського окружного адміністративного суду від 09 березня 2016 року та постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2019 року, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, позивач звернулася з касаційною скаргою до Верховного Суду, у якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 16 лютого 2015 року між ПАТ "Дельта Банк" та позивачем укладено договір.

Відповідно до пункту 1.2 договору, сума вкладу становить 7915,00 доларів США.

Пунктом 1.3 Договору встановлено, що вклад залучається на строк з моменту його зарахування на рахунок та по 17 травня 2015 року включно, процентна ставка на суму вкладу становить 5,5 відсотка в рік.

Пунктом 1.6 договору передбачено, що банк на виконання цього договору відкриває вкладнику рахунок № НОМЕР_1.

Згідно пункту 1.8 договору встановлено, що зарахування вкладу на рахунок здійснюється з власного поточного або вкладного (депозитного) рахунку вкладника, відкритого в банку, або готівкою через касу банку в день укладення цього договору.

Відтак, виходячи з таких умов договору вклад ОСОБА_1 може формуватися виключно за рахунок коштів, отриманих 16 лютого 2015 року з її власного поточного або вкладного рахунку, або ж за рахунок готівкових коштів, унесених нею 16 лютого 2015 року через касу ПАТ "Дельта Банк".

Зазначені умови Договору щодо порядку внесення коштів відповідають і пунктам
5.4,5.5 "Правил банківського обслуговування фізичних осіб у ПАТ "Дельта Банк"", затверджених зі змінами і доповненнями рішенням Ради Директорів ПАТ "Дельта Банк" від 14 січня 2015 року №1, від яких сторони в договорі окремо не відступали (далі - Правила).

Пунктом 5.11 Правил встановлено, що зарахування на вкладний (депозитний) рахунок грошових сум для вкладників від третьої особи не допускається (крім зарахування грошових сум від законного представника за вкладами на ім'я особи, законним представником якої він є, та крім інших випадків, передбачених нормами діючого законодавства України та/або продуктами банку). Від таких умов Правил сторони в договорі також не відступали, а в пунктах 2.2,2.6 обумовили розуміння умов таких Правил і їх застосування до правовідносин між сторонами.

Як вбачається з виписки по угоді від 16 лютого 2015 року № 006-13405-160215 з 16 лютого 2016 року по 17 травня 2015 року на рахунок ОСОБА_1 16 лютого 2015 року надійшли грошові кошти в сумі 7 915,00 доларів США як переказ від ОСОБА_2.

На підставі постанови Правління Національного банку України (далі - НБУ) від 02 березня 2015 року №150 "Про віднесення ПАТ "Дельта Банк" до категорії неплатоспроможних", виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 02 березня 2015 року №51 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Дельта Банк", згідно з яким запроваджено тимчасову адміністрацію строком на три місяці з 03 березня 2015 року по 02 червня 2015 року включно та призначено Уповноважену особу.

Виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 08 квітня 2015 року №71 "Про внесення змін до рішення виконавчої дирекції Фонду від 02 березня 2015 року №51". Згідно з даним рішенням тимчасову адміністрацію в ПАТ запроваджено строком на шість місяців з 03 березня 2015 року до 02 вересня 2015 року включно.

Відповідно до рішення Виконавчої дирекції Фонду від 03 серпня 2015 року №147 строк дії тимчасової адміністрації в ПАТ "Дельта Банк" продовжено до 02 жовтня 2015 року.

Згідно постанови Правління НБУ від 02 жовтня 2015 року № 664 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від №181 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Дельта Банк" та делегування повноважень ліквідатора банку".

Згідно з зазначеним рішенням розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Дельта Банк" призначено Уповноважену особу та делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ "Дельта Банк" визначені статтями 37, 38, 47, 48, 49, 50, 51 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" на два роки з 05 жовтня 2015 року по 04 жовтня 2017 року включно.

Листом від 23 вересня 2015 року позивача повідомлено про нікчемність договору від 16 лютого 2015 року №006-13405-160215 банківського вкладу "Найкращий від Миколая" у доларах США за п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Довідкою від 01 жовтня 2015 року № 05-3090375 позивача повідомлено про те, що їй дійсно відкрито в ПАТ "Дельта Банк" рахунок. Договір банківського вкладу (депозиту) №006-13405-160215 "Найкращий від Миколая", укладений 16 лютого 2015 року на суму 7 915,00 доларів США, припинив свою дію 17 травня 2015 року, по якому, станом на 01 жовтня 2015 року залишок коштів на рахунку відсутній.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

У касаційній скарзі скаржник вказує на те, що оскаржувані рішення мотивовані порушенням пункту 1.8 договору банківського вкладу, оскільки зарахування вкладу на рахунок здійснюється безпосередньо з власного поточного або вкладного (депозитного) рахунку вкладника, відкритого в банку, або готівкою внесеною через касу банку в день укладення сторонами цього договору. Зарахування коштів на рахунок позивача надійшли від третьої особи, що не передбачено умовами договору, а тому суди відмовили в задоволені позову.

Разом з тим скаржник зазначає що, висновок судів попередніх інстанцій не відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 802/351/16-а, в якій зазначено про відсутність прямої заборони здійснювати банківські операції, зокрема, вносити кошти на депозитний рахунок шляхом безготівкового перерахування коштів із рахунку одного клієнта банку на рахунок іншого клієнта ні постановою №16/БТ від 15 січня 2015 року "Про віднесення банку до категорії проблемних", а ні чинним законодавством. До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 24 квітня 2019 року у справі № 826/3070/16.

Таким чином, Верховний суд вказав, що статус вкладника не залежить від походження коштів на депозитному рахунку і немає значення, якщо такі кошти надійшли від іншої особи, важливо чи були вони внесені до дати віднесення банку до категорії неплатоспроможних.

Посилання відповідача на пункт 7 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", як на підставу нікчемності правочину є безпідставними.

Від відповідачів та третьої особи відзиву або заперечень на касаційну скаргу позивача не надходило, що відповідно до частини 4 статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій у касаційному порядку.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини 4 статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин 1, 2 та 3 статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того стаття 2 та частина 4 статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлені, зокрема, Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі-Закон № 4452-VI; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

~law24~ визначено, що Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Відповідно до ~law25~ Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день прийняття рішення Національним банком України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних та початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми, встановленої адміністративною радою Фонду на дату прийняття такого рішення незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000,00 грн.

За приписами частини 4 статті 26 Закону Фонд не відшкодовує кошти: 1) передані банку в довірче управління; 2) за вкладом у розмірі менше 10 гривень; 3) за вкладом, підтвердженим ощадним (депозитним) сертифікатом на пред'явника; 4) розміщені на вклад у банку особою, яка була членом спостережної (наглядової) ради, правління (ради директорів), ревізійної комісії банку, якщо з дня її звільнення з посади до дня прийняття Національним банком України рішення про віднесення такого банку до категорії неплатоспроможних не минув один рік; 5) розміщені на вклад у банку особою, яка надавала банку професійні послуги як аудитор, юридичний радник, суб'єкт оціночної діяльності, якщо ці послуги мали безпосередній вплив на виникнення ознак неплатоспроможності банку і якщо з дня припинення надання послуг до дня прийняття Національним банком України рішення про віднесення такого банку до категорії неплатоспроможних не минув один рік; 6) розміщені на вклад власником істотної участі банку; 7) розміщені на вклад особою, яка на індивідуальній основі отримує від банку проценти за вкладом на більш сприятливих договірних умовах, ніж звичайні, або має інші фінансові привілеї від банку; 8) за вкладом у банку, якщо такий вклад використовується вкладником як засіб забезпечення виконання іншого зобов'язання перед цим банком, у повному обсязі вкладу до дня виконання зобов'язань; 9) за вкладами у філіях іноземних банків; 10) за вкладами у банківських металах.

Згідно з положеннями ~law26~ Уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог ~law27~ та нормативно-правових актів Фонду станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню.

Уповноважена особа Фонду зазначає у переліку вкладників суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів. Нарахування процентів за вкладами припиняється з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Інформація про вкладника в переліку вкладників має забезпечувати його ідентифікацію відповідно до законодавства.

Протягом шести днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах "Урядовий кур'єр" або "Голос України" та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію формує перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до ~law28~.

Зі змісту вказаних норм можна зробити висновок, що у разі віднесення банку до категорії неплатоспроможних, вкладникам банку гарантується відшкодування коштів (в межах граничної суми) у розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день прийняття рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних та початку процедури виведення Фондом банку з ринку.

При цьому, уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію банку наділена повноваженнями щодо формування повного переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, з урахуванням обставини, передбаченої ~law29~.

Процедура визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, включає такі послідовні етапи: 1) складення уповноваженою особою Фонду переліку вкладників та визначення розрахункових сум відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду; 2) передача уповноваженою особою Фонду сформованого переліку вкладників до Фонду; 3) складення Фондом на підставі отриманого переліку вкладників Загального реєстру; 4) затвердження виконавчою дирекцією Фонду Загального реєстру.

Відповідно до ~law30~ протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною 3 цієї статті.

Правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: 1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог; 2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим; 3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору; 4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна; 5) банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність"; 6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України (~law32~).

Згідно з ~law33~ уповноважена особа Фонду: 1) протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у ~law34~, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів; 2) вживає заходів до витребування (повернення) майна (коштів) банку, переданого за такими договорами; 3) має право вимагати відшкодування збитків, спричинених їх укладенням.

Відповідно до частини 5 статті 38 цього ж Закону у разі отримання повідомлення уповноваженої особи Фонду про нікчемність правочину на підставах, передбачених частиною третьою цієї статті, кредитор зобов'язаний повернути банку майно (кошти), яке він отримав від такого банку, а у разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість у грошових одиницях за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину.

Аналіз зазначених норм чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства свідчить, що Уповноважена особа має як обов'язок у визначені строки, скласти перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду, так і обов'язок, протягом дії тимчасової адміністрації, забезпечити перевірку правочинів на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними. При цьому, повідомлення стороні, про визнання договору нікчемним, може бути направлено уповноваженою особою Фонду протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації.

Станом на дату прийняття Правлінням НБУ постанови від 02 березня 2015 року №150 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до категорії неплатоспроможних", на депозитному рахунку позивача заходились кошти (7 915,00

доларів США), які надійшли від третьої особи 16 лютого 2015 року.

Суд касаційної інстанції зауважує, що держава гарантує фізичним особам, які на момент прийняття рішення Національним банком України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, мали у такому банку вклад (від 10 грн. ), відшкодування суми коштів, розміщених на цьому вкладі, включаючи нараховані відсотки, за рахунок коштів ФГВФО у межах суми, встановленої адміністративною радою Фонду, яка не може бути меншою 200000 грн. Фактична виплата гарантованої суми відшкодування здійснюється ФГВФО відповідно до затверджених виконавчою дирекцією Фонду реєстрів вкладників, сформованих на підставі переліку вкладників з визначенням суми відшкодування для кожного з них, що складаються уповноваженою особою Фонду.

Підставою для поширення на особу гарантій, передбачених ~law35~ щодо відшкодування вкладу, є наявність у такої особи залишку коштів на банківському рахунку, що відкритий на її ім'я, тобто наявність вкладу та статусу вкладника у особи.

При цьому, положення чинного законодавства не пов'язують визначення статусу вкладника банку та виникнення у нього права на отримання гарантованої суми відшкодування вкладу із походженням на відповідному вкладному (депозитному, поточному) рахунку коштів.

Як зазначалось, відповідач вважає нікчемним укладений позивачем та банком договір банківського вкладу (депозиту) з підстав, визначених ~law36~, оскільки кошти на банківський вкладний (депозитний) рахунок позивача надійшли з банківського рахунку іншої особи (Наказ від 16 вересня 2015 року № 813).

У зв'язку з цим слід зазначити, що відповідно до ~law37~ Фонд, зокрема, протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у ~law38~, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.

З аналізу вищенаведеного слідує, що Уповноважена особа дійсно наділена правом перевірки вчинених (укладених) банком правочинів на предмет виявлення серед них нікчемних, але це право не є абсолютним та кореспондується з обов'язком встановити обставини, з якими закон пов'язує нікчемність правочину. Висновок про нікчемність правочину має ґрунтуватися виключно на встановлених та доведених обставинах, які за законом тягнуть за собою застосування певних наслідків, зокрема щодо не включення особи до переліку вкладників банку для отримання в подальшому гарантованої суми вкладу.

Застосовуючи ~law39~ Фонд або його уповноважена особа, зобов'язані дотримуватися положень частини 2 статті 19 Конституції України відповідно до якої, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому колегія суддів зазначає, що при виявленні нікчемних правочинів Фонд, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати правочини нікчемними. Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не на підставі рішення уповноваженої особи Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону (частини 2 статті 215 ЦК України та ~law40~) незалежно від того, чи була проведена передбачена частиною 2 статті 38 цього ж Закону перевірка правочинів банку і прийняте відповідне рішення.

Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону.

При цьому, перелік передбачених ~law41~ підстав, за яких правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, є виключним. Положення статті 228 ЦК України не можуть бути застосовані уповноваженою особою Фонду при вирішення питання щодо віднесення правочинів до нікчемних для розширення переліку підстав нікчемності, визначених у ~law42~.

Відповідач не довів, що у момент укладення договору банківського вкладу та здійснення транзакції ПАТ "Дельта Банк" щодо зарахування суми коштів на депозитний рахунок, позивач отримав перевагу стосовно інших вкладників банку та не обґрунтував, у чому така перевага полягала.

Оскільки вклад розміщено на рахунку АТ "Дельта Банк" до запровадження тимчасової адміністрації, позивач підпадає під дію гарантій відшкодування коштів за вкладом на підставі ~law43~. При цьому, відповідач не навів правових підстав для не включення позивача до переліку вкладників АТ "Дельта Банк", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, відповідно до приписів ~law44~.

Аналогічна правова позиція у подібних відносинах, висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 802/351/16-а (провадження № 11-886апп18).

За наведених обставин, колегія суддів приходить до висновку, що позивач є особою, яка набула право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, і неподання інформації про позивача, як вкладника банку, до переліку протягом трьох днів з дня отримання рішення про відкликання банківської ліцензії дає підстави для зобов'язання уповноваженої особи Фонду подати до Фонду додаткову інформацію щодо позивача, як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом.

Щодо посилання судів попередніх інстанцій на довідку від 01 жовтня 2015 року № 05-3090375, якою позивача повідомлено про відсутність залишку коштів на її рахунку станом на 01 жовтня 2015 року, колегія суддів зазначає, що такий залишок коштів відсутній, оскільки перерахування (повернення) коштів з рахунку позивача ОСОБА_2, відбулося на підставі наказу відповідача від 16 вересня 2015 року №813 щодо заходів, пов'язаних із наслідками виявлення наслідків нікчемних правочинів (договорів) за вкладними операціями, яким застосовано наслідки нікчемності до договору банківського вкладу від 16 лютого 2015 року № 006-13405-160215 з підстав, визначених ~law45~ (виписка по угоді від 16 лютого 2015 року № 006-13405-160215 з 16 лютого 2015 року по 17 травня 2015 року).

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову в цій частині.

Висновки щодо повернення коштів на рахунок особи з якого такі були переведені на вкладний рахунок позивача, викладені в постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі 826/9135/16 та від 07 серпня 2019 року у справі № 826/9378/16.

Приписами пункту 6 розділу ІІ Положення № 14 (у редакції станом на момент розгляду справи) передбачено, що уповноважена особа Фонду протягом 15 робочих днів з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку формує та надає до Фонду станом на день початку процедури виведення Фондом банку, зокрема, перелік рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню, згідно з додатком 4 до цього Положення. Протягом дії тимчасової адміністрації та/або ліквідації банку уповноважена особа Фонду може надавати зміни та/або доповнення до переліків.

Обираючи належний спосіб захисту прав та охоронюваних законом інтересів позивача, слід зобов'язати відповідача подати до ФГВФО зміни та доповнення до переліку рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, щодо рахунку позивача, відкритого у ПАТ "Дельта Банк".

З приводу вимог позивача щодо зобов'язання відповідачів виплатити гарантовану ФГВФО суму відшкодування за договором від 16 лютого 2015 року №006-13405-160215 укладеним між позивачем та ПАТ "Дельта Банк" суд касаційної інстанції вважає їх передчасними, оскільки вчинення таких дій належить до повноважень Фонду, які можуть бути реалізовані ним лише після отримання зазначених вище відомостей від Уповноваженої особи Фонду про позивача як вкладника банку, та в даному випадку здійсненні Фондом ще не були, а отже, адміністративний позов у цій частині позовних вимог задоволенню не підлягає.

Колегія суддів виходить також з того, що виплативши вкладнику кошти, Фонд на таку ж саме суму стає кредитором банку третьої черги (пункт 3 частини 1 статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"). Відтак, загальний обсяг зобов'язань банку не змінився.

Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Зокрема, відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини в справі "Золотас проти Греції" стаття 1 Протоколу № 1, яка має за головну мету захистити особу від будь-якого посягання держави на повагу до її майна, може також вимагати позитивних зобов'язань, відповідно до яких держава має вжити певних заходів, необхідних для захисту права власності, зокрема, якщо існує прямий зв'язок між заходом, якого заявник може правомірно очікувати від влади, і ефективним користуванням ним своїм майном (Zolotas v. Greece, заява № 66610/09). Подібний висновок викладений у рішенні Європейського суду з прав людини в справі "Капітал Банк АД проти Болгарії" (Capital Bank AD v. Bulgaria, заява № 49429/99).

У справі "Суханов та Ільченко проти України" Європейський Суд з прав людини зазначив, що за певних обставин "законне сподівання" на отримання "активу" також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "законне сподівання", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя (пункт 35, заяви № 68385/10 та № 71378/10).

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Колегія суддів приходить до висновку про те, у зв'язку із порушенням судами попередніх інстанцій норм матеріального права постанова Львівського окружного адміністративного суду від 09 березня 2016 року та постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2019 року підлягають скасуванню із ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень частини 1 статті 139 КАС України, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Під час розгляду справи позивачем сплачено судовий збір: 2 076,82 грн за подання позовної заяви, 2 425,50 грн за подання апеляційної скарги, 1 378 грн за подання касаційної скарги (квитанція від 09 грудня 2016 року №41) та 1 948,00 грн за подання касаційної скарги (квитанція від 15 травня 2019 року № 64).

Враховуючи, що відповідач - Уповноважена особа Фонду згідно з пунктом 17 статті 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" є працівником Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених пунктом 17 статті 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку, тому на переконання суду понесені позивачем судові витрати належить стягнути саме з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб як суб'єкта, наділеного владними повноваженнями.

Керуючись статтями 139, 243, 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 09 березня 2016 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2019 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Зобов'язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб зміни та доповнення до переліку рахунків щодо ОСОБА_1, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, згідно з договором банківського рахунку від 16 лютого 2015 року за № 006-13405-160215, відкритим у Публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк".

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2) 7 828,32 грн судового збору.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий І. В. Желєзний

Судді: Я. О. Берназюк

Н. В. Коваленко