Історія справи

Ухвала КАС ВП від 28.10.2018 року у справі №813/3624/16

[herb.gif]

ПОСТАНОВА

Іменем України

31 жовтня 2018 року

Київ

справа №813/3624/16

адміністративне провадження №К/9901/36342/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Юрченко В.П.,

суддів - Васильєвої І.А., Пасічник С.С.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу

Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області

на постанову

Львівського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2016 року (суддя Н.А.

Кухар)

та ухвалу

Львівського апеляційного адміністративного суду від 07 березня 2017 року (колегія у складі суддів: Л.Я. Гудим, О.М. Довгополов, В.В. Святецький)

у справі № 813/3624/16 ( №876/214/17)

за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "Ресурстехнобуд"

до

Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області

про

визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ресурстехнобуд" (далі - ТОВ "Ресурстехнобуд") звернулось до суду із адміністративним позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області від 10 листопада 2016 року №0004071406 та №0004041406.

Позовні вимоги мотивовані тим, що висновки, викладені в акті перевірки, є протиправними, оскільки реальність виконання господарських операцій зі спірним контрагентом підтверджується оформленими належним чином первинними документами.

Окрім того, платник податку не може нести відповідальності за несумлінне ставлення свого контрагента до виконання ним податкових зобов'язань чи неспроможності податкових органів якісно та своєчасно виконувати свої обов'язки по перевірках.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 07 березня 2017 року, позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області від 10 жовтня 2016 року №0004071406 та №0004041406.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з чим погодився суд апеляційної інстанції, виходив з необґрунтованості висновків відповідача про порушення позивачем вимог податкового законодавства, оскільки реальність господарських операцій, проведених позивачем з контрагентом - ТОВ "ПГ Карпати", підтверджується первинними документами.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права та неповне з'ясування обставин справи, а також на неврахування судами безпідставності формування позивачем податкового кредиту та складу витрат за наслідками господарських операцій з контрагентом, не підтвердження реальності таких господарських операцій.

У письмових запереченнях на касаційну скаргу позивач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено планову виїзну перевірку ТОВ "Ресурстехнобуд" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 липня 2013 року по 30 червня 2016 року валютного та іншого законодавства за період з 01 липня 2013 року по 30 червня 2016 року, за результатами якої складено акт від 26 вересня 2016 року № 231/13-01-14-06/36621754, яким зафіксовано порушення позивачем:

п.44.1, п.44.3 ст. 44, п.138.1, п.138.2, ст.138, п.п. 139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України ТОВ "Ресурстехнобуд" занижено податок на прибуток всього на суму 567783 грн., в т. ч. 2014 на суму 567783 грн. ;

п.198.1, п. 198.2, п.198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України ТОВ "Ресурстехнобуд" занижено податок на додану вартість в сумі 630870 грн., в тому числі у вересні 2014 року на суму 5086 грн; у жовтні 2014 року на суму 62239
грн. ; у листопаді 201 року на суму 32770 грн. ; у грудні 2014 року на суму 530775
грн.

На підставі акта перевірки від 26 вересня 2016 року № 231/13-01-14-06/36621754 відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення форми "Р" від 10 жовтня 2016 року: №0004071406, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 788588 грн., за податковим зобов'язанням у розмірі 630870 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 157718 грн. ; №0004041406, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток у розмірі 709729 грн., за податковим зобов'язанням у розмірі 567783 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 141946 грн.

Судами також встановлено, що реальність господарських операцій ТОВ "Ресурстехнобуд" (Покупець) з ТОВ "Промислова група Карпати" (Продавець) при виконанні договору купівлі-продажу товарів від 23 вересня 2014 року №23/09/14, відповідного до якого Продавець зобов'язується передати у власність Покупцю товар згідно накладної, а Покупець зобов'язується прийняти даний товар і сплатити ціну, визначену у накладній відповідно до кожного конкретного факту поставки товару, підтверджується первинними документами податкового обліку, які характерні для такого роду господарських взаємовідносин та обов'язковість ведення яких передбачена нормами законодавства України, а саме: податкові та видаткові накладні, платіжні доручення, документи про відповідність товару (продукції), сертифікати відповідності, висновки державної санітарно-епідеміологічної служби, а також подорожніми листами та свідоцтвами про реєстрацію транспортних засобів.

При укладенні договору сторонами було досягнуто усіх істотних умов, вони спрямовані на реальне настання правових наслідків, відповідають економічному змісту та чинному законодавству.

Суди окрім дослідження первинних документів, складених на реалізацію укладеного зі спірним контрагентом договору, цілком обґрунтовано також врахували те, що отримані товари від контрагента позивачем використано у своїй господарській діяльності, а саме: будівельні матеріали позивач використав на будівельні роботи у Державного підприємства Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" та ПАТ "Київметробуд", що підтверджується наявними в матеріалах справи документами

Відповідно до приписів підпункту "а" пункту 198.1 та пунктів 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Приписами пункту 135.2 статті 135 та пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України встановлено, що як доходи, так і витрати, визначаються на підставі первинних документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II пункту 135.2 статті 135 та пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України.

Пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II Пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до приписів підпункту "а" пункту 198.1 та пунктів 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В силу положень пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За вимогами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України.

Проведення господарських операцій суб'єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність. Таким чином первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку.

Зважаючи на вимоги вищенаведених норм попередні судові інстанції, вирішуючи спір по суті, дійшли правильного висновку, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту та складу витрат наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів, робіт та послуг з метою їх використання у власній господарській діяльності, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, які містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Суд касаційної інстанції, також, звертає увагу, що право платника довести у судовому процесі обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, не обмежено поданням виключно тих доказів, що надавалися ним під час проведення податкової перевірки. Право надавати заперечення щодо висновків податкового органу та подавати докази на підтвердження таких заперечень, надається платникові як на усіх стадіях податкового контролю, так і на стадіях судового процесу (на яких допускається подання учасником процесу нових доказів).

Судами попередніх інстанцій були досліджені всі первинні документи та встановлено дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум, віднесених до податкового кредиту та валових витрат на підставі податкових накладних виданих контрагентом.

Водночас в обґрунтування касаційної скарги відповідачем не наведено обставин, які б вказували на безтоварність операцій. Висновки відповідача ґрунтуються на матеріалах перевірок контрагента позивача, а не на аналізі суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді, що, в свою чергу, не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних операцій за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи.

Враховуючи вищенаведене, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, про те, що спірні податкові повідомлення-рішення є таким, що не ґрунтується на нормах закону, а тому вони підлягають скасуванню.

Суд касаційної інстанції визнає, що суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Відповідно до частини 3 статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області залишити без задоволення.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 07 березня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає......................................

В.П.Юрченко

І.А.Васильєва

С.С.Пасічник

Судді Верховного Суду