Історія справи

Ухвала КАС ВП від 24.07.2019 року у справі №813/5682/15

ПОСТАНОВА

Іменем України

30 вересня 2019 року

Київ

справа №813/5682/15

адміністративне провадження №К/9901/13774/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я. О., судді Желєзного І. В. та Коваленко Н. В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом Кам'янка-Бузької міської ради Львівської області до реєстраційної служби Кам'янка-Бузького районного управління юстиції Львівської області, державного реєстратора реєстраційної служби Кам'янка-Бузького районного управління юстиції Львівської області Вавринюка Данила Анатолійовича, третя особа - ОСОБА_1 про визнання дій протиправними, визнання протиправними та скасування свідоцтва і витягу за касаційною скаргою Кам'янка-Бузької міської ради Львівської області на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2016 року у складі колегії суддів Шинкар Т. І., Пліша М. А., Ільчишин Н. В.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2015 року Кам'янка-Бузька міська рада Львівської області (далі також - позивач) звернулася до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до реєстраційної служби Кам'янка-Бузького районного управління юстиції Львівської області (далі також - реєстраційна служба, відповідач 1), державного реєстратора реєстраційної служби Кам'янка-Бузького районного управління юстиції Львівської області Вавринюка Данила Анатолійовича (далі також - Вавринюк Д. А., реєстратор, відповідач 2), за участі третьої особи ОСОБА_1 (далі - третя особа, ОСОБА_1), в якому просила:

- визнати протиправними дії державного реєстратора реєстраційної служби Вавринюка Д. А. при здійсненні державної реєстрації права власності на приміщення АДРЕСА_3 (далі також - приміщення);

- визнати нечинним та скасувати свідоцтво про право власності на приміщення АДРЕСА_3 від 24 жовтня 2014 року, індексний номер 28546149 видано на ім'я ОСОБА_1;

- визнати нечинним та скасувати витяг з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень на приміщення АДРЕСА_3 від 24 жовтня 2014 року, індексний номер 28546220 видано на ім'я ОСОБА_1.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 11 вересня 2015 року Кам'янка Бузькій міській раді Львівської області стало відомо про прийняте протиправне рішення реєстраційною службою Кам'янка-Бузького РУЮ щодо перереєстрації права власності квартири АДРЕСА_3 із житлового фонду у нежитловий, видачу свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 24 жовтня 2014 року, серія НОМЕР_1 та витягу із державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень від 24 жовтня 2014 року, індексний номер 28546220, яке відбулось із порушенням Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868 (далі - Порядок № 868).

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2015 року позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано свідоцтво про право власності на приміщення від 24 жовтня 2014 року, індексний номер 28546149, видане на ім'я ОСОБА_1; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що державний реєстратор не мав підстав для проведення реєстрації права власності на приміщення АДРЕСА_3, оскільки виходячи з положень статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державний реєстратор в процедурі розгляду заяви про реєстрацію речових прав на нерухоме майно повинен встановити відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, постанову Львівського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2015 року скасовано та прийнято нову постанову, якою відмовлено в задоволенні позову.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, апеляційний суд вказав, що ОСОБА_1 до заяви про державну реєстрацію права власності на магазин непродовольчих товарів подано всі необхідні документи, передбачені Порядком 868, що давали можливість встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують, тобто підстави для прийняття державним реєстратором рішення про відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень у даному випадку були відсутні. Водночас, колегія суддів суду апеляційної інстанції вказала, що чинним законодавством не передбачено подання разом із заявою про проведення реєстраційних дій дозволу органу місцевого самоврядування про надання житловому приміщенню статусу нежитлового, повноваженнями щодо перевірки наявності такого документу при реєстрації права власності державний реєстратор не наділений.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, Кам'янка-Бузька міська рада Львівської області звернулася із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити рішення суду першої інстанції у силі.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційна скарга подана 14 квітня 2016 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 14 квітня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі № 813/5682/15, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак, розгляд справи цим судом не був закінчений.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19 серпня 2019 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів, а саме: судді-доповідача Берназюка Я. О., суддів Желєзного І. В. та Коваленко Н. В.

Ухвалою Верховного Суду від 23 липня 2019 року прийнято до свого провадження справу № 813/5682/15 та запропоновано сторонам надати відзиви на касаційні скарги.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 22 жовтня 2014 року ОСОБА_1 подав заяву про державну реєстрацію права власності на магазин непродовольчих товарів за адресою: АДРЕСА_3.

Разом із заявою подано: квитанцію про сплату державного мита за державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, копію паспорта та довідки про присвоєння ідентифікаційного номера, декларацію про готовність об'єкта до експлуатації серія та номер ЛВ 142142890751 від 16 жовтня 2014 року, технічний паспорт на громадський будинок, договір дарування квартири, витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно серія та номер 4939568 від 04 жовтня 2004 року.

Із поданих документів вбачається, що відповідно до договору дарування від 08 вересня 2004 року ОСОБА_1 (обдарований) прийняв в дар від ОСОБА_2 (дарувальник) квартиру по АДРЕСА_3. Вказана квартира належала дарувальнику на підставі Свідоцтва про право власності на квартиру, виданого приватизаційним відділом житлового фонду Кам'янка-Бузької міської ради 30 вересня 1993 року та зареєстровано за № 1564. Загальна площа квартири 53,9 кв. м.

Відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 4939568 від 04 жовтня 2004 року власником квартири на підставі зазначеного договору дарування є ОСОБА_1, дата прийняття рішення про реєстрацію права власності 04 жовтня 2004 року.

Згідно з інформації із державного реєстру речових прав на нерухоме майно, реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів від 24 жовтня 2014 року індексний номер 28545483, сформованого відповідачем перед прийняттям рішення про реєстрацію права власності за ОСОБА_1 04 жовтня 2004 року (дата внесення запису), зареєстровано право власності на квартиру, яка складається з коридору, санвузла, кладової, кухні, 2-х житлових кімнат загальною площею 53,9 кв. м.

Відповідно до декларації про початок будівельних робіт, зареєстрованої 10 лютого 2014 року Інспекцією ДАБК у Львівській області, вид будівництва - реконструкція, код об'єкта - 1230.9, ІІ категорія складності, проектна документація затверджена замовником 30 грудня 2013 року, земельна ділянка використовується в межах існуючих фундаментів.

Як це вбачається з технічного паспорта на громадський будинок магазин непродовольчих товарів по АДРЕСА_3, виготовлений 23 квітня 2014 року, згідно експлікації приміщень до поверхового плану загальна площа приміщень становить 52,9 кв. м.

З декларації про готовність об'єкта до експлуатації, зареєстрованої ІДАБК у Львівській області 16 жовтня 2014 року, реконструкція квартири по АДРЕСА_3 під магазин непродовольчих товарів з влаштуванням окремого входу здійснена в межах приміщення, загальна площа 52,9 кв. м, на об'єкті виконано всі передбачені проектною документацією згідно з державними будівельними нормами, стандартами і правилами роботи.

Згідно Свідоцтва про право власності на приміщення № АДРЕСА_3 від 24 жовтня 2014 року, індексний номер 28546149 видано на ім'я ОСОБА_1, загальна площа об'єкту нерухомого майна - магазину непродовольчих товарів становить 52,9 кв. м.

Крім того, судами встановлено, що у провадженні Кам'янка-Бузького районного суду Львівської області перебуває справа № 446/2693/14ц за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, третя особа - Кам'янка-Бузька міська рада Львівської області про усунення перешкод у користуванні власністю та приведення квартири у попередній стан.

11 вересня 2015 року представнику Кам'янка-Бузької міської ради стало відомо про рішення реєстраційної служби Кам'янка-Бузького РУЮ щодо перереєстрації права власності на квартиру, виведену із житлового фонду у нежитловий, та видачу свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 24 жовтня 2014 року та витягу із державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень від 24 жовтня 2014 року, індексний номер 28546220.

Вважаючи державну реєстрацію протиправною, Кам'янка-Бузька міська рада звернулась із позовом до суду.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

У касаційній скарзі Кам'янка-Бузька міська рада Львівської області зазначає, що судом апеляційної інстанції не надано належної правової оцінки тому, що переобладнання та перепланування жилого будинку і жилого приміщення необхідно провадити лише з дозволу виконавчого комітету місцевої ради, якого ОСОБА_1 отримано не було, що зумовило неправомірну реєстрацію права власності на приміщення.

19 серпня 2019 року від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому наголошується на безпідставності вимог касаційної скарги, зокрема тому, що ним було подано всі документи, які необхідні для проведення державної реєстрації права власності на приміщення. Крім того, зазначає, що суд апеляційної інстанції вірно встановив, що виявлена невідповідність загальної площі зумовлена проведеною реконструкцією приміщення.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, в якій зазначено, що суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини 3 статті 211 КАС України (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення) та частини 4 статті 328 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин 1 , 2 та 3 статті 159 КАС (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення) та частин 1 , 2 та 3 статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того стаття 2 та частина 4 статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Львівського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2015 року та постанова Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2016 року не відповідають, а вимоги касаційної скарги є частково обґрунтованими з огляду на наступне.

Розглядаючи дану справу та приймаючи рішення по суті позовних вимог суди першої та апеляційної інстанцій вважали, що між сторонами існує публічно-правовий спір, у зв'язку з чим розгляд даної справи слід здійснювати за правилами адміністративного судочинства.

З такими висновками судів колегія суддів не погоджується з наступних мотивів та передбачених законом підстав.

Відповідно до частини 3 статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 4 КАС України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статтею 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження (частина 2 статті 2 КАС України).

У справі, що розглядається, спірні правовідносини виникли у зв'язку із визнанням протиправними дії державного реєстратора реєстраційної служби Кам'янка-Бузького районного управління юстиції Львівської області при здійсненні державної реєстрації права власності на приміщення на тій підставі, що вказане приміщення неправильно виведено із житлового фонду.

З висловлених позивачем у ході розгляду справи, основним мотивом звернення до суду стала незаконна реконструкція квартири та в результаті, вчинена державним реєстратором перереєстрація права власності квартири із житлового фонду у нежитловий та видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 24 жовтня 2014 року.

Відносини, пов'язані з державною реєстрацією права власності на об'єкт нерухомого майна, регулюються, зокрема, Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України та Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

За правилами пункту 1 частини 1 статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Вирішуючи питання про віднесення спору до юрисдикції адміністративного суду, слід ураховувати не лише суб'єктний склад правовідносин, які склалися між сторонами, а й сутність (характер) таких правовідносин.

Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника.

Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Спір є приватноправовим також у тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

У справі, що розглядається, оскаржуються дії державного реєстратора, які полягають у проведенні державної реєстрації права власності на реконструйоване приміщення магазину непродовольчих товарів та правомірністю виведення квартири із житлового фонду. Відтак, цей спір не пов'язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, що виключає його розгляд у порядку адміністративного судочинства.

Беручи до уваги наведене й ураховуючи суть спірних правовідносин, колегія суддів дійшла висновку, що спір щодо правомірності виведення квартири із житлового фонду у нежитловий, а також набуття права власності на вказане нежитлове приміщення не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів.

За таких обставин, спір у цій справі не може вирішуватися за правилами адміністративного судочинства.

Як убачається з матеріалів справи, спірні правовідносини виникли між ОСОБА_1 та Кам'янка-Бузькою міською радою Львівської області щодо правомірності набуття права власності на приміщення після виведення із житлового фонду. Крім того, судом встановлено, що у провадженні Кам'янка-Бузького районного суду Львівської області перебуває справа № 446/2693/14ц за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, третя особа - Кам'янка-Бузька міська рада Львівської області про усунення перешкод у користуванні власністю та приведення квартири у попередній стан.

Ухвалою Кам'янка-Бузького районного суду Львівської області від 21 вересня 2018 року у справі № 446/2693/14ц було призначено додаткову судову будівельно-технічну експертизу для визначення дотримання норм законодавства при проведенні реконструкції (перебудови) квартири у магазин непродовольчих товарів та зупинено провадження у справі до отримання висновків експертизи.

Відповідно до статті 1 ЦПК України (у редакції, чинній на час прийняття рішень судами першої та апеляційної інстанцій) завданням цивільного судочинства є справедливий неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних прав з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно частин 1 та 2 статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Предметна підсудність, юрисдикція цивільних прав передбачена у частині 1 статті 15 ЦПК України, згідно з якою суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

З огляду на наведене, колегія суддів зазначає, що цей спір має вирішуватися в порядку цивільного судочинства.

Важливо, що на момент прийняття рішень судами першої та апеляційної інстанції у цій справі, Верховним Судом України, зокрема, у постанові від 09 вересня 2008 року у справі № 21-1883во07, від 02 березня 2010 року у справі № 3-472к10, від 11 квітня 2017 року у справі № 808/2298/15 та від 24 січня 2017 року у справі № 815/6165/14, вже була висловлена правова позиція стосовно непоширення юрисдикції адміністративних судів на спори, що виникають з подібних правовідносин, а саме правомірності державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Аналогічна правова позиція щодо визначення судової юрисдикції у справах з аналогічним предметом позову міститься, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 жовтня 2018 року у справі № 809/973/14, від 13 листопада 2018 року у справі № 809/649/14, від 21 листопада 2018 року у справі № 804/3086/16.

Колегія суддів не вбачає підстав для відступу від цієї правової позиції.

Таким чином, сформована відповідно до статей 37, 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 346 КАС України практика Великої Палати Верховного Суду (постійно діючий колегіальний орган Верховного Суду, що забезпечує, зокрема, здійснення перегляду судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права) стосовно обов'язку касаційного суду, встановивши порушення судами правил юрисдикції адміністративних судів, закривати провадження у справі незалежно від доводів касаційної скарги, має вже сталий характер.

Метою розгляду однакової категорії справ у межах судів однієї юрисдикції є, серед іншого, забезпечення єдності судової практики.

Зокрема, Європейська комісія за демократію через право (Венеціанська комісія) у виходить з того, що принцип правової визначеності (legal certainty) має важливе значення для довіри до судової системи і верховенства права; правова визначеність також сприяє розвитку та економічного прогресу; необхідно, щоб суди, особливо вищі суди, створювали механізми для запобігання конфліктам та забезпечення узгодженості їхньої судової практики (Доповідь Венеціанської комісії № 512/2009 "Про верховенство права" (Venice Commission: the Rule of Law), що була прийнята на 86-му пленарному засіданні 25-26 березня 2011 року на основі зауважень її членів ОСОБА_5 (Нідерланди), ОСОБА_6 (Швейцарія), ОСОБА_7 (Сполучене Королівство), ОСОБА_9 (Фінляндія); п. 44-50).

Колегія суддів також враховує, що у рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 Конституційний Суд України встановив, що положення частини 2 статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному; реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом.

Таким чином, конституційне право особи на звернення до суду кореспондується з її обов'язком дотримуватися встановлених процесуальним законом механізмів (процедур).

Згідно з висновками Конституційного Суду України, що сформовані у рішенні від 09 вересня 2010 року № 19-рп/2010, забезпечення прав і свобод потребує, зокрема, законодавчого закріплення механізмів (процедур), які створюють реальні можливості для здійснення кожним громадянином прав і свобод (абзац четвертий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 24 грудня 2004 року № 22-рп/2004). До таких механізмів належить структурована система судів і види судового провадження, встановлені державою.

Судовий захист вважається найбільш дієвою гарантією відновлення порушених прав і свобод людини і громадянина.

В Україні систему судів утворено згідно з положеннями статей 6, 124, 125 Конституції України із застосуванням принципу спеціалізації з метою забезпечення найбільш ефективних механізмів захисту прав і свобод людини у відповідних правовідносинах.

Законом України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що судова влада реалізується шляхом здійснення правосуддя у рамках відповідних судових процедур (частина перша статті 5); суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення (частини перша статті 18). Головними критеріями судової спеціалізації визнається предмет спірних правовідносин і властива для його розгляду процедура. Процесуальними кодексами України встановлено неоднакову процедуру судового провадження щодо різних правовідносин.

На підставі положень Конституції України про судову спеціалізацію (частина перша статті 125) і про гарантування кожному права на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частина друга статті 55) в Україні утворено окрему систему судів адміністративної юрисдикції. Захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень визначено як безпосереднє завдання адміністративного судочинства (частина 1 статті 2 КАС України). Адміністративне судочинство як спеціалізований вид судової діяльності стало тим конституційно і законодавчо закріпленим механізмом, що збільшив можливості людини для здійснення права на судовий захист від протиправних рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.

Системний аналіз вказаних норм Конституції та законів України дає підстави стверджувати, що розмежування юрисдикційних повноважень у межах спеціалізації судів підпорядковано гарантіям права кожної людини на ефективний судовий захист.

Частиною 1 статті 354 КАС України встановлено, що порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених Частиною 1 статті 354 КАС України, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов'язків цивільного характеру. У цьому пункті закріплене "право на суд" разом із правом на доступ до суду складають єдине ціле (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Ґолдер проти Сполученого Королівства" ("Golder v. the United Kingdom"), заява № 4451/70, § 36). Проте ці права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутність вказаних прав (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі "Станєв проти Болгарії" ("Stanev v. Bulgaria"), заява № 36760/06, § 230).

Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами ЄСПЛ розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

Європейський суд з прав людини у пункті 44 Рішення у справі "Доббертен проти Франції" зазначив, що частина перша статті 6 Конвенції змушує держав-учасниць організувати їх судову систему в такий спосіб, щоб кожен з їх судів і трибуналів виконував функції, притаманні відповідній судовій установі (Dobbertin v. France № 88/1991/340/413).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Беручи до уваги наведене й ураховуючи суть спірних правовідносин, правовий статус учасників справи, колегія суддів дійшла висновку, що цей спір не належить до юрисдикції адміністративних судів, а тому касаційна скарга Кам'янка-Бузької міської ради Львівської області підлягає частковому задоволенню, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, а провадження у справі - закриттю, оскільки спір у цій справі має вирішуватися в порядку цивільного судочинства.

Керуючись статтями 238,239,341,344,349,354,355,356,359, пунктом 4 Перехідних положень КАС України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Кам'янка-Бузької міської ради Львівської області задовольнити частково.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2015 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2016 року скасувати.

Провадження у справі за позовом Кам'янка-Бузької міської ради Львівської області до реєстраційної служби Кам'янка-Бузького районного управління юстиції Львівської області, державного реєстратора реєстраційної служби Кам'янка-Бузького районного управління юстиції Львівської області Вавринюка Данила Анатолійовича третя особа ОСОБА_1 про визнання дій протиправними, визнання протиправними та скасування свідоцтва і витягу закрити.

Роз'яснити, що спір може бути розглянуто, зокрема, за правилами цивільного судочинства.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я. О. Берназюк

Судді: І. В. Желєзний

Н. В. Коваленко