Оціночні судження або наклеп? Де межа?

«Говорити й писати можна все, що думаєш, але думати варто обережно» (Нора фон Ельц)

В сьогоднішніх перегонах за привабливістю журналісти, медіа персони або звичайні люди, які просто бажають легко здобути славу, можуть публікувати недостовірну інформацію, а іноді і таку, що принижує честь, гідність та ділову репутацію особи.

В своє виправдання, автори таких висловлювань, зазвичай, вказують на те, що така інформація є лише їхніми оціночними судженнями і жодного наклепу не містить.

Так що ж таке ці оціночні судження і як їх відрізнити від наклепу?

ЗУ «Про Інформацію» визначає оціночні судження як висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовностилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири).

Таким чином, оціночними судженнями фактично є висновок особи про ту чи іншу подію, ситуацію або особу, який не містить фактичних тверджень.

Якщо оціночні судження не мають містити фактів, як саме особа могла взагалі прийти до таких суджень?

Відповідь на це питання надає Європейський суд з прав людини, який вказує, що для визнання висловлювання такими, що містять «оціночні судження» необхідна наявність мінімальної фактичної основи в вигляді: загальнодоступних фактів, незалежного дослідження або первинної перевірки фактів, які були покладені в основу оціночних суджень. (Справа «Нова газета» і Бородянський проти Російської Федерації»)

Із даного рішення можна зробити висновок, що самі оціночні судження не можуть містити фактичних даних але, в той же час, повинні мати фактичне підґрунтя.

Тобто, особа яка володіє інформацією (фактичними даними), сприймає її і робить на основі такої інформації свій висновок (оціночні судження). Такий механізм утворення оціночних суджень висвітлений в рішеннях «Європейського суду з прав людини» позбавляє автора видати недостовірну, недоведену або взагалі вигадану інформацію за оціночні судження.

У випадку неоднозначного трактування однакової інформації в якості оціночних суджень та фактичних даних постає питання: як тоді захиститися від різких та негативних, а в деяких випадках навіть образливих висловлювань?

Все просто! Органом який Вам в цьому допоможе є суд.

Таким чином, особа, яка вважає що її честь та гідність було порушено звертається до суду із позовною заявою, в якій простить спростувати таку інформацію та відшкодувати моральну шкоду з кривдника (у разі наявності такої моральної шкоди).

Перед судом же стоїть вкрай важке питання, щодо визначення характеру та форми такої інформації, а також чи паплюжить така інформація честь та гідність саме позивача.

Варто зазначити, що не завжди вся оскаржувана інформація, яка міститься в статі або іншому джерелі, на яке може вказувати обурений позивач, є такою яка паплюжить його честь та гідність або завдає йому моральної шкоди.

Зазвичай, до такої інформації відносять окремі вислови, рядки або слова визначені в статті, пості або вислові, який було висвітлено автором.

Таким чином, для встановлення істини по справі, суд має визначити контекст речення в якому зазначається оскаржувана інформація, визначити характер такої інформації та форму, в якій вона викладена, адже навіть вислови, які визнанні судом як оціночні судження, але викладені в образливій формі можуть потягти за собою покарання.

Судова практика в таких справах є неоднозначною. Зазвичай, для визначення чи відноситься та чи інша інформація до оціночних суджень автора або фактичних даних, судом призначається проведення експертного лінгвістичного (семантико-текстуального) дослідження.

В результаті такого дослідження складається висновок експерта, який може відповісти не тільки на питання чи є інформація оціночними судження або фактичними даними, але і дати відповідь на запитання чи має така інформація негативний або образливий характер, та чи виражена в принизливій або непристойній формі.

Так, у разі визнання інформації такою, що принижує честь та гідність і ділову репутацію особи, та прийняття судом рішення на користь позивача, відповідач має спростувати визначену судом інформацію. Спосіб спростування такої недостовірної інформації визначається судом, і зазвичай здійснюється тим же способом, яким така інформація була висвітлена вперше.

Таким чином, незважаючи на свободу слова, свободу вираження поглядів визначених в ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, особа має дотримуватися певних рамок в свої висловлюваннях, а якщо ні - то має нести покарання відповідно до чинного законодавства.

Межа між наклепом та оціночними судженнями дуже тонка, і зазвичай суди її взагалі не помічають, але це не означає, що свою честь та гідність не треба захищати. З особами, які поширюють образливу, неправдиву та наклепницьку інформацію треба боротися відповідними правовими методами, які здійснять реальний вплив та попередять повторне вчинення ними таких правопорушень.

Автор консультації: Роман Бонацький

Джерело: ЮК "KODEX"