Огляд практики ВС від Ростислава Кравця, що опублікована з 06 по 12 березня 2021 року

Присоединяйтесь к нам в социальных сетях: telegram viber youtube
Огляд практики ВС від Ростислава Кравця, що опублікована з 06 по 12 березня 2021 року - 0_53153700_1615716467_604de07381cb1.jpg

Цей огляд вийшов доволі цікавим. В нього увійшли позиції Великої палати стосовно знаходження суддів-адвокатів під двома присягами, способу захисту прав землевласника при інвестиційній діяльності, юрисдикції спору при стягненні коштів з фонду соцстраху та з податкової за бездіяльність, визначення суду, який повинен переглядати справу за нововиявленими обставинами, сплати податку на землю, порядок врахування вимог податкової та кредиторів у справі про банкрутство. Також увійшов огляд судової практики ВС-КАС щодо бенефіціарних власників доходу, практики ВС-КЦС та ВС-ККС за січень, наші рішення ОАСК стосовно поновлення звільнених незаконно прокурорів при кваліфоцінюванні, незаконності продажу Кей-Коллект іпотечної квартири, рішення щодо відшкодування шкоди завданої судді зволіканням з кваліфоцінюванням та багато іншого.

За цей період, рекомендую звернути увагу на наступні ухвали, постанови й рішення:

Постанова ВП-ВС про несумісність особи що є суддею на отримання адвокатського свідоцтва та фактичну неможливість особи, що дала присягу адвоката бути суддею

Справа № 822/1309/17

Рішення, яке ставить під сумнів можливість адвокатів, що зупинили свою дільність ставати суддями, чи взагалі приймати будь-яку іншу присягу. Я неодноразово у своїх виступах говорив суддям Великої палати - Ваші рішення мають багато сфер застосування в тому числі й проти Вас самих, думайте перед тим як щось примати. І от знову.

Саме з цього приводу несумісності та порушення антикорупційного законодавства я звертав увагу суддів Великої палати, коли вони, на мій погляд зухвало та незаконно, звільняли суддів, які не були поновлені на посаді. При цьому навіть без зайняття посади судді у Великій палаті вважали, що особа не втратила статус судді. От і вийшли самі на себе створивши зараз проблему для всіх адвокатів, що стали суддями.

Велика палата зазначила, що стажування діючого судді впродовж шести місяців під керівництвом адвоката з метою отримання адвокатського свідоцтва виходить за межі допустимих сфер відносин між суддями та адвокатами.

Слід окремо підкреслити, що таке розуміння спірних правовідносин не поширюється на осіб, звільнених з посади судді, в тому числі за заявою про відставку.

67. До того ж Україна не відноситься до переліку держав - членів Ради Європи, у яких шляхи суддів та адвокатів не перетинаються та для яких КРЄС рекомендує досягнення взаємопорозуміння між професіями за допомогою стажування. В Україні адвокати за умови усунення обставин несумісності можуть стати суддями.

69. У справі, що розглядається, Велика Палата Верховного Суду також вважає, що практика, яка склалась у частині допуску осіб, які перебувають на посаді судді, до кваліфікаційного іспиту та стажування з метою отриманням свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, не є послідовною та суперечить забороні, встановленій в антикорупційному законодавстві.

77. Отже, хоч закони № 5076-VI та № 1402-VIII прямо не забороняють суддям отримувати свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, але зміст поняття адвокат, суб`єкт адвокатської діяльності, а також описаний вище механізм отримання такого свідоцтва свідчать про те, що процес набуття статусу адвоката, як і сама адвокатська діяльність є несумісними зі статусом судді.

78. Водночас Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що у випадку складення присяги адвоката та отримання особою, яка є суддею, свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, така особа одночасно буде перебувати під дією двох присяг - судді та адвоката.

79. Отримавши свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, особа, яка є суддею, окрім Закону № 1402-VIII, підпадає під дію Закону № 5076-VI, що є недопустимим, оскільки ставить під сумнів незалежність цих двох інститутів один від одного.

Таким чином. можна зробити й зворотний висновок, що незаконне перебування судді під присягою адвоката. Тому, що зупинення адвокатської діяльності, жодним чином не зупиняє присягу адвоката. Вважаю, що судді, які тільки зупинили адвокатську діяльність повинні негайно звільнитись інакше вони порушують законодавство щодо несумісності та фактично вчиняють злочин.

Постанова ВП-ВС про господарську юрисдикцію спору щодо оскарження звільнення директора фінансового ТОВ

Справа № 753/17776/19

Велика палата в черговий раз зазначила, що здійснення компетентним органом господарюючого суб`єкта права на усунення від посади відповідно до статті 99 ЦК України можливе в порядку реалізації ним своїх корпоративних прав у разі, якщо інше не передбачене Статутом, і як підстава такого звільнення може бути зазначене посилання на пункт 5 частини першої статті 41 КЗпП України.

При розгляді спору щодо розірвання трудового договору за пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України має значення не наявність підстав для припинення повноважень (звільнення) посадової особи, а дотримання органом управління (загальними зборами, наглядовою радою) передбаченої цивільним законодавством та установчими документами юридичної особи процедури ухвалення рішення про таке припинення, що підтверджує висновок про належний розгляд справи в порядку господарського судочинства.

Постанова ВП-ВС про спосіб захисту землевласника при укладанні інвестиційної угоди та не передання нерухомості що на ній збудована

Справа № 910/2861/18

Дуже цікаве рішення. Ліко-Холдінг якимось чином ввело в експлуатацію житлові будинки на земельній ділянці, що їй не належить. Звичайно Кличко знову не винен, він, мабуть, в той час на ровері катався та не знав.

Суд прийшов до висновку, що у разі незаконного заволодіння майном власника іншою особою належним способом захисту є віндикаційний позов (стаття 387 ЦК України). Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. При цьому в тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна із чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними (див. зокрема пункти 85, 114, 115 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадженням № 14-208цс18).

Отже, вимога Університету про визнання за ним права власності на спірне майно є неефективним способом захисту, бо Університет є тим суб`єктом, який набуває право власності на збудовані на відповідній ділянці об`єкти, а тому може заявити саме віндикаційний позов. З огляду на це зазначена позовна вимога задоволенню не підлягає. Суди попередніх інстанцій хоча й дійшли правильних висновків про відмову в задоволенні позову в цій частині, проте з інших мотивів.

У разі якщо об`єкти нерухомого майна не можуть бути витребувані від особи, яка незаконно заволоділа ними, зокрема, якщо вони відчужені добросовісному набувачу, який набув право власності на нього (стаття 330 ЦК України), то колишній власник нерухомого майна вправі вимагати відшкодування його вартості (пункт 2 частини третьої статті 1212, частина друга статті 1213 ЦК України).

Постанова ВП-ВС про адміністративну юрисдикцію спору щодо стягнення з Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України інфляційні втрати та 3% річних

Справа № 520/17342/18

Велика палата зазначила, що Фонд як суб`єкт владних повноважень наділений владними управлінськими функціями, а правовідносини, які виникли між сторонами, є публічно-правовими та таким, що виникли з приводу соціальних гарантій.

7.70 Велика Палата звертає увагу на те, що у цій справі позов про відшкодування моральної шкоди пред`явлено в одному провадженні з позовними вимогами про стягнення грошових коштів за аксесорним публічно-правовим зобов`язанням. А тому такі позовні вимоги підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.

7.72. З огляду на характер правовідносин, що виникли між сторонами, зміст прав та обов`язків у цих правовідносинах і їх суб`єктний склад, слід виснувати, що у цій справі між сторонами виник публічно-правовий спір щодо нарахування, сплати та перерахунку соціальних виплат, який підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, а тому за позовними вимогами про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних на підставі статті 625 ЦК України та про стягнення втрат частини соціальних виплат у зв`язку з несвоєчасною їх виплатою на підставі Закону України № 2050-III, з одночасним відшкодуванням моральної шкоди а тому справа підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства.

Постанова ВП-ВС про визначення суда, який повинен переглядати справу за нововиявленими обставинами

Справа № 826/20239/16

Дуже слушна постанова. У своїй практиці ми саме так і робимо. Подаємо в суд, який розглядав спір по суті, а не який частково та не суттєво його змінював. Все це стосується всіх юрисдикцій.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що цільове і системне розуміння положень наведеного законодавства та обставин справи дають підстави для висновку про можливість відступлення від правової позиції Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеної у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 524/3242/15, за якою у разі, коли суд апеляційної інстанції змінив рішення суду першої інстанції у частині розподілу судових витрат, а у решті залишив без змін, судом, який ухвалив рішення по суті спору і до компетенції якого належить здійснення перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами, все одно (однаково) є суд апеляційної, а не першої інстанції, попри те, що суд другої інстанції як суд факту та права не задіював своїх інстанційних процесуальних повноважень в частині дослідження та фактів і обставин справи, що мають значення для правильного, обґрунтованого та справедливого вирішення спору, й не ухвалював рішення про скасування або зміну рішення суду першої інстанції за наслідками апеляційного чи касаційного перегляду.

Велика Палата Верховного Суду погоджується із висновками Касаційного адміністративного суду у складі ВерховногоСуду про те, що у розумінні проаналізованих вище норм процесуального права саме в суді першої інстанції у проваджені за нововиявленими обставинами має переглядатися рішення цього самого суду, якщо заявлені нововиявлені обставини стосуються висновків і розсуду цього суду в частині, яка за наслідками апеляційного чи касаційного перегляду залишилася без змін. У тому разі, якщо суди апеляційної чи касаційної інстанції змінять рішення суду першої інстанції по суті заявлених позовних вимог, то саме судові акти судів цих інстанцій можуть і мають бути предметом перегляду у провадженні за нововиявленими обставинами, оскільки в цій частині (по суті спору чи з інших підстав) рішення суду першої інстанції зазнало сутнісних змін або було скасовано.

Це означає, що якщо, приміром, суд апеляційної інстанції не вдався до дослідження та/чи переоцінки фактичних обставин, які встановив суд першої інстанції, а навпаки -погодився з обсягом, змістом, повнотою, належністю та достовірністю встановлених у справі обставин та зроблених на підставі сукупності цих обставин правових (юридичних) висновків, то у такому разі є підстави вважати, що суд другого інстанційного рівня не спричинився до формування нового чи зміненого судового рішення на підставі нових чи по-іншому оцінених фактичних обставин, на яке (судове рішення), з погляду автора заяви про перегляд справи за нововиявленими обставинами, могли вплинути і залишають свій вплив певні обставини, що існували і не були відомі суду, який вирішував спір про суті. Очевидно, що в описаній ситуації судом, який досліджував обставини справи, що стосуються суті спору, і не досліджував тих з них, які автор заяви про перегляд вважає нововиявленими, такими, що ймовірно існували на час розгляду судового спору, й, не без того, що могли вплинути на судове вирішення спору, - є суд першої інстанції.

Постанова ВП-ВС про відсутність підстав сплати податку на землю після закінчення строку дії договору оренди

Справа № 804/4362/18

Велика палата зазначила, що вимога визнати протиправною бездіяльність Міськради щодо неприпинення права користування земельною ділянкою у зв`язку із закінченням строку договору оренди землі від 10 вересня 2009 року заявлена в межах спору про належне виконання договору оренди стороною цього цивільного договору. Такий спір є спором про право цивільне, а тому може бути предметом розгляду в суді загальної юрисдикції або господарському суді, не відноситься до юрисдикції адміністративних судів.

Згідно з підпунктом 270.1.1 пункту 270.1статті 270 Податкового кодексу України об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Оскільки договір оренди землі від 10 жовтня 2009 року (строк дії якого продовжено додатковою угодою від 25 травня 2012 року), припинився у зв`язку з настанням певного факту, визначеного законом - закінченням строку, на який його було укладено, нарахування до сплати орендної плати за 2016, 2017, 2018 роки є безпідставним.

Постанова ВП-ВС про адміністративну юрисдикцію спору щодо відшкодування шкоди спричиненою бездіяльністю податкової без вимоги визнання протиправної дії

Справа № 908/3512/19

Велика палата продовжує плутатись у власних правових висновках щодо юрисдикції та вигадувати для їх зміни якісь фантастичні підстави як в цій справі. Чомусь судді вважають, що спір про стягнення шкоди без вимог про протиправність зарахування платежів як штрафу стає публічним. З тією легкістю можна сказати, що він є господарським.

Велика палата зазначила, що у контексті конкретних обставин цієї справи зміст (суть) спірних правовідносин зводиться до визначення розміру належних до перерахування до бюджету позивачем сум податків та обов`язкових платежів та наслідків надмірної сплати до бюджету сум обов`язкових платежів. Отже, відносини сторін є такими, що регулюються приписами бюджетного та податкового законодавства та не можуть регулюватися нормами ЦК України, якими встановлено, що до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом (частина друга статті 1 цього Кодексу).

5.22. Оскільки відносини між сторонами є такими, що виникли з бюджетного та податкового законодавства та фактично стосуються повноважень відповідача щодо обліку обов`язкових платежів, повернення або зарахування податку на додану вартість, тобто заявлена у справі вимога про стягнення збитків за своєю суттю і є вимогою вирішити публічно-правовий спір, це унеможливлює розгляд цієї справи в порядку господарського судочинства.

Постанова ВП-ВС про порядок врахування вимог податкової та кредиторів у справі про банкрутство

Справа № 904/1693/19

Велика палата зазначила, що з огляду на положення статей 23-25 Закону № 2343-XII, чинного на момент відкриття провадження у цій справі, податковий орган, так само як і інші конкурсні кредитори, повинен подати до господарського суду вимоги до боржника щодо його грошових зобов`язань по сплаті податків і зборів, що виникли до дня відкриття провадження (проваджень) у справі про банкрутство разом з документами, що ці зобов`язання підтверджують, а господарський суд зобов`язаний розглянути всі вимоги та заперечення проти них на підставі поданих кредитором і боржником документів, оцінити правомірність цих вимог незалежно від наявності в адміністративному суді спору щодо неузгодженого податкового зобов`язання, з якого сформована кредиторська вимога податкового органу.

Постанова ВП-ВС про цивільну або господарську юрисдикцію та спосіб захисту при оскаржені селищной радой рішення міської ради про оренду земельної ділянки

Справа № 925/642/19

Судді Великої палати, а точніше знову господарської юрисдикції в черговий раз заплутались в юрисдикції спору перевернувши все з ніг на голову. При відсутності будь-якого майнового спору, вони все ж вирішили, що він на їх думку майновий та ще й вигадали спосіб захисту, якого сторона взагалі не потребує.

Суд зазначив, що виходячи з обставин цієї справи належним способом захисту позивача буде звернення до суду з вимогами про витребування майна із чужого незаконного володіння, якщо позивач був позбавлений права володіння земельною ділянкою, або усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном, якщо позивачу чиняться перешкоди в реалізації цих прав.

53. Також Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те що відповідно до обраного позивачем способу захисту належним відповідачем, крім Уманської міської ради, може бути фізична особа, якій передано земельну ділянку, тоді залежно від статусу такої особи (фізична особа або фізична особа - підприємець) спір буде належати до юрисдикції цивільного або господарського суду.

Крім цього, рекомендую звернути увагу на наступну судову практику і роз'яснення:

Огляд судової практики ВС-КАС щодо бенефіціарних власників доходу

Огляд підготовлено за результатами зустрічі з представниками компаній-членів Американської торговельної палати в Україні.

У практиці Верховного Суду затверджено принцип, згідно з яким вимога щодо бенефіціарного власника доходу застосовується тільки, якщо це передбачено відповідною податковою конвенцією. Пільга з податку на доходи нерезидента за міжнародними конвенціями можлива за умови, що отримувач доходів є їх фактичним, а не номінальним власником.

В огляді також представлено інші актуальні правові позиції щодо:

✅ правового статусу бенефіціарного отримувача доходу;

✅ правил оподаткування доходів у вигляді відсотків та при переуступці права вимоги;

✅ оподаткування роялті тощо.

Огляд практики ВС-КЦС за січень 2021 року

В огляді відображено найважливіші правові висновки, які матимуть значення для формування єдності судової практики. Серед цих висновків, згрупованих за різними категоріями справ, містяться, зокрема, такі:

✅ у спорах, що виникають із сімейних правовідносин КЦС звернув увагу, що самі лише факти передачі однією із сторін спору грошових коштів для придбання спірного будинку, купівлі будівельних матеріалів не свідчать про наявність сімейних стосунків між сторонами спору;

✅ у спорах, щодо визнання правочинів недійсними, наприклад, фіктивний правочин є оспорюваним, а не нікчемним, і визнається недійсним на підставі судового рішення;

✅ у спорах, що виникають із кредитних правовідносин сформульовано висновок про те, що будь-який договір, передбачений Цивільним та Господарським кодексами України, може мати електронну форму і необов’язково повинен бути створений у вигляді окремого електронного документа, допускається і спрощена форма, однак із обов'язковим зазначенням усіх істотних умов для відповідного виду договору;

✅ у спорах про захист честі, гідності та ділової репутації звертається увага, що інформація про вчинення злочину фізичною особою, поширена за відсутності обвинувального вироку, який набрав законної сили щодо неї, не є оціночним судженням, а є інформацією, яка порушує її особисте немайнове право;

✅ у спорах, що стосуються питань процесуального права констатується, що сама по собі участь у спорі суб’єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Суду необхідно з’ясовувати, у зв’язку із чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду. Якщо позов заявлений до суб’єкта владних повноважень, проте не пов’язаний з вимогою вирішити публічно-правовий спір, такий спір підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.

Огляд практики ВС-ККС за січень 2021 року

В огляді зібрано найбільш цікаві правові позиції з проблем кримінального та кримінального процесуального права, що містяться у постановах, ухвалених Касаційним кримінальним судом у січні 2021 року.

Зокрема, Касаційний кримінальний суд звернув увагу на такі проблеми кримінального права України:

✅ у яких випадках опір, втручання у діяльність та насильство щодо працівника правоохоронного органу повинні кваліфікуватися не як продовжуване одиничне посягання, а за сукупністю кримінальних правопорушень;

✅ чи впливає на кваліфікацію діянь службової особи за ст. 368 КК та обставина, що дії, за сприяння у вчиненні яких вона отримала неправомірну вигоду, належать до виключної компетенції колегіального органу;

✅ про можливість визнання суб’єктом кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 389 КК, особи, якій призначене покарання було замінено за рішенням суду покаранням у виді громадських чи виправних робіт.

Окрім того, Касаційний кримінальний суд висловився з приводу таких питань кримінального процесуального права України:

✅ можливості оскарження вироку місцевого суду, ухваленого у порядку ч. 3 ст. 349 КПК, з підстав неправильної кваліфікації дій обвинуваченого та/або невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі обвинуваченої через м’якість;

✅ чи може суд апеляційної інстанції на стадії прийняття апеляційної скарги вирішувати питання щодо необхідності дослідження доказів, яких не досліджував суд першої інстанції.

Постанова ВС-КЦС про незаконність перереєстрації і продажу Кей-Коллект іпотечної квартири

Справа № 761/3328/17

Це наша справа, я не зовсім погоджуюсь з позицією, що нотаріус не може бути відповідачем, бо саме нотаріус вчиняє усвідомлено незаконні дії та порушує законодавство. Крім того, Верховний суд досить поверхнево підійшов й до інших підстав позову взагалі не надавши їм оцінку.

Суд зазначив, що за відсутності належного надсилання вимоги відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець не набуває права звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Таким чином, недотримання вимог частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» щодо належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов`язання унеможливлює застосовування позасудового способу задоволення вимог іпотекодержателя.

При цьому метою повідомлення іпотекодержателем іпотекодавця та інших осіб є доведення до їх відома наміру іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Тому іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання лише за умови належного надсилання вимоги, коли іпотекодавець фактично отримав таку вимогу або мав її отримати, але не отримав внаслідок власної недбалості чи ухилення від такого отримання. В іншому випадку іпотекодержатель не набуває права звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання.

Рішення ОАСК про скасування рішення кадрової комісії Генеральної прокуратури й наказу про звільнення, поновлення на рівнозначній посаді та стягнення за час вимушеного прогулу

Справа №640/1397/20

Це наша справа. Суд визнавши незаконним звільнення й поновивши на рівнозначній посаді ще стягнув матеріальну і моральну шкоду. Крім того, суд окрім необґрунтованості самого рішення й безпідставності проведення оцінювання ще й встановив відсутність будь-яких документів, що б підтверджували фаховий рівень та моральні якості членів самої комісії.

Сподіваюсь, що найближчим часом ексгенпрокурору Рябошапці та всім членам цих комісій будуть пред'явлені підозри та стягнута безпосередньо з них завдана державі шкода.

Зокрема суд зазначив, щодо самого проведення оцінювання:

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» передбачено переведення прокурорів, зокрема у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, за умови успішного проходження атестації.

Станом на час звільнення позивача з посади, ні реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), ні ліквідації не відбулось, а здійснено лише перейменування юридичної особи. Також відповідач не надав доказів на підтвердження скорочення посади, яку займав позивач.

У свою чергу, пунктом 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» (зокрема, ні його Перехідними положеннями, ні Прикінцевими положеннями) не передбачено звільнення прокурора з посади у разі прийняття рішення кадровою комісією про неуспішне проходження атестації.

Суд вважає, що застосування в оскаржуваному наказі про звільнення посилань на пункт 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» без зазначення конкретної підстави для звільнення, породжує для позивача негативні наслідки у вигляді стану юридичної невизначеності щодо підстав такого звільнення.

Оскільки ні реорганізації, ні ліквідації, ні скорочення кількості прокурорів органу прокуратури, в якому працював позивач не відбулось, то відсутні обставини, які б зумовлювали необхідність проходження ним атестації.

Наведене вказує на відсутність правових підстав для звільнення позивача, що є самостійною та достатньою підставою для висновку про протиправність оскаржуваного наказу.

Щодо обґрунтованості самого рішення:

Рішення «Про неуспішне проходження прокурором атестації» від 10 грудня 2019 року №14 не містять детального опису підстав для його прийняття. Оскаржуване рішення містить лише посилання на наявність «обґрунтованого сумніву».

З аналізу положень пункту 12 Порядку №233 вбачається, що рішення про неуспішне проходження атестації повинне бути мотивованим із зазначенням обставин, що вплинули на його прийняття.

Відповідач не надав до суду будь-яких доказів на підтвердження висновків, викладених в оскаржуваному рішенні, зокрема, доказів, які викликали сумніви щодо відповідності вимогам професійної компетентності в частині розуміння та застосування чинного законодавства.

Таким чином, суд приходить до висновку, що оскаржуване рішення кадрової комісії не відповідає критеріям обґрунтованості, оскільки відповідачі не надали доказів, які вважаються встановленими та мали вирішальне значення для його прийняття, а зміст оскаржуваного рішення фактично ґрунтується на сумніві у професійній компетентності в частині розуміння та застосування чинного законодавства, без наведеного обґрунтування такого висновку.

Щодо фахового рівня та підстав формування комісії:

З метою проведення атестації прокурорів і слідчих Генеральної прокуратури України, наказом Генерального прокурора від 15 листопада 2019 року №287 утворено Шосту кадрову комісію.

Разом з тим, в матеріалах справи відсутні докази того, за якими критеріями здійснювався добір членів кадрової комісії, з огляду на що, відповідачі не довели та не надали належних доказів щодо підтвердження правомірності формування Шостої кадрової комісії, у тому числі компетентності та наявності необхідних професійних і моральних якостей її членів, які мають необхідний досвід щодо проведення атестації та бездоганну ділову репутацію, володіють тематикою, яка використовується для складання тестів та завдань іспиту, чи є вони політично нейтральними та чи мають досвід в галузі права.

Таким чином, з огляду на те, що відповідачі не надали до суду достатніх та беззаперечних доказів в обґрунтування правомірності прийняття оскаржуваного рішення, а також відсутність обставин скорочення штату, реорганізації чи ліквідації органу, в якому проходив службу позивач, суд приходить до висновку, що рішення Кадрова комісія №6 «Про неуспішне проходження прокурором атестації» від 10 грудня 2019 року №14 та наказ Генерального прокурора від 21 грудня 2019 року №2146ц є протиправними та підлягають скасуванню.

Рішення ОАСК залишене в силі 7ААС щодо стягнення завданої судді шкоди з ВККСУ у зв'язку з необґрунтованим не проведенням кваліфоцінювання

Справа № 640/17852/19

Це наша справа. І це приклад того, як члени ВККСУ неналежним чином виконували свої обов'язки, порушували права судді, що призвело до завдання судді шкоди, яку суд і відшкодував. Також це приклад для суддів, що потрібно боротись за свої права. Ми виграли всі справи у ВККСУ і довели порушення прав судді.

Суд зазначив, що позивачем обґрунтовано, що саме протиправні рішення та бездіяльність Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, встановлені постановою Вищого адміністративного суду України від 05.09.2016 у справі №800/303/16, постановою Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №800/439/17, ухвалою Верховного Суду в складі колегії Касаційного адміністративного суду від 22.07.2019 у справі №9901/799/18, якими: визнано протиправним та скасовано рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 28.04.2016 №174/ко-16 про непідтвердження суддею можливості здійснювати правосуддя у відповідному суді, відсторонення від здійснення правосуддя та направлення до Національної школи суддів України для проходження перепідготовки; визнано протиправною бездіяльність Вищої кваліфікаційної комісії суддів України щодо неприйняття рішення за наслідками пройденого кваліфікаційного оцінювання суддею ОСОБА_1 після прийняття постанови Вищого адміністративного суду України від 05.09.2016 у справі №800/303/16, визнано незаконним рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України в частині включення ОСОБА_1 до списку суддів, стосовно яких рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 20.10.2017 №106/зп-17 призначено оцінювання на відповідність займаній посаді судді та дати проведення тестувань особистих морально-психологічних якостей і загальних здібностей; визнано необґрунтованою неможливість внесення рекомендації щодо переведення ОСОБА_1 на посаду судді Шостого апеляційного адміністративного суду, - призвели до отримання позивачем суддівської винагороди в меншому розмірі як суддею, який не пройшов кваліфікаційне оцінювання та суддею, який не здійснював правосуддя, оскільки не був переведений до новоствореного Шостого апеляційного адміністративного суду.

З урахуванням наведеного правового регулювання щодо розміру суддівської винагороди суд констатує, що саме протиправні рішення та бездіяльність Вищої кваліфікаційної комісії суддів України призвели до виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 в меншому розмірі. Отже, завдана шкода в розмірі 1.861.435,22 грн., яка складається з різниці між отриманою суддівською винагородою і винагородою, яку ОСОБА_1 міг отримати в разі виконання Вищою кваліфікаційною комісією суддів України постанови Вищого адміністративного суду України від 05.09.2016 у справі №800/303/16, якою визнано протиправним та скасовано рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 28.04.2016 №174/ко-16 про непідтвердження суддею можливості здійснювати правосуддя у відповідному суді, відсторонення від здійснення правосуддя та направлення до Національної школи суддів України для проходження перепідготовки, а також невчинення бездіяльності щодо зволікання з внесення подання про переведення судді до новоствореного Шостого апеляційного адміністративного суду, підлягає стягненню на користь позивача. При цьому судом взято до уваги розрахунок позивача щодо завданої майнової шкоди, що якого заперечень не висловлено та який зроблено на підставі довідок Київського апеляційного адміністративного суду.

З огляду на наведені висновки, суд констатує про встановлення судом завдання Вищою кваліфікаційною комісією суддів України шкоди позивачеві, яка виразилась у недоотриманні позивачем суддівської винагороди в розмірі 1.861.435,22 грн. у період з 01.01.2017 до 01.09.2109 (коли позивач почав отримувати суддівську винагороду в повному обсязі після зарахування наказом від 27.08.2019 №415-к до Шостого апеляційного адміністративного суду), встановлення судом причинного зв`язку між шкодою та протиправними діями Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, що визнано в наведених судових рішення та вини, оскільки невжиття Вищою кваліфікаційною комісією суддів України необхідних та достатніх заходів для проведення кваліфікаційного оцінювання судді та його переведення до новоствореного суду, призвело до негативних наслідків у вигляді виплати суддівської винагороди в меншому розмірі.

Постанова КАС про звернення стягнення на іпотеку третьої особи та стягнення відсотків з позичальника за договором позики та відмові у недійсності договору іпотеки

Справа № 757/50591/16-ц

Це наша справа. Дуже приємно, що судді апеляційної інстанції детально розібрались в цих правовідносинах. При цьому судом надано оцінку всім аргументам сторін в цій не простій справі, а також детально обґрунтовано висновки до яких дійшов суд, що ще раз говорить про фаховий рівень суддів.

Справа цікава тим, що під час переоформлення іпотеки, нотаріусом було допущено помилку і неправильно зазначено дату укладання договору позики яким безпосередньо забезпечувалась іпотека, що хотів використати позичальник. Однак ним не було надано жодних обґрунтованих пояснень з цього приводи. Крім того, суд зазначив і щодо переривання строків позовної давності у звязку з укладанням додаткової угоди, якою строк повернення позики було подовжено.

Не забудьте підключитись на наші канали з останніми новинами і оглядами судової практики. Разом з описом історичних подій й цитатами на кожен день.

Книги з таблицями судових рішень неоднакового застосування норм права за кредитними, сімейним, страховим і зобов'язальних правовідносин, банкрутства. Правові висновки ЄСПЛ Ви можете придбати тут.

Також раджу звернути увагу на:

Таблиця строків позовної давності

Ставки судового збору з 01.01.2021

2651
Просмотров
0
Комментариев
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.

Популярные судебные решения
ЕСПЧ
0