Постанова

Іменем України

22 вересня 2021 року

м. Київ

справа 757/50591/16-ц

провадження № 61-5193 св 21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. суддя-доповідач), Сакари Н. Ю.,

Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1;

відповідач - ОСОБА_2;

треті особи: ОСОБА_3, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Щербак Тетяна Володимирівна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Скляр Оксана Станіславівна;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 - на постанову Київського апеляційного суду від 05 березня 2021 року у складі колегії суддів: Таргоній Д. О., Голуб С. А., Ігнатченко Н. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Щербак Т. В., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Скляр О. С., про визнання договору іпотеки недійсним.

Позовна заява мотивована тим, що 17 жовтня 2013 року між нею та ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки, за яким вона передала в іпотеку належне їй на праві власності нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1, для забезпечення виконання договору позики від 17 жовтня 2013 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3

03 лютого 2016 року вона отримала від ОСОБА_2 вимогу про усунення порушень за договором іпотеки та вимогою сплатити в 30-денний термін суму боргу за договором позики від 17 червня 2009 року.

У той же час пункт 1 договору іпотеки передбачено, що він укладений для забезпечення виконання договору позики від 17 жовтня 2013 року, проте такий договір позики ОСОБА_3 не укладався.

Листом від 10 березня 2016 року вона звернулася до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Щербак Т. В. з проханням надати копію договору позики від 17 жовтня 2013 року. У відповідь нотаріус їй повідомила, що вказаний договір було укладено в простій письмовій формі і нотаріально не посвідчувався, тому копію договору можна отримати у сторони правочину.

Вважала, що наявні підстави для визнання договору іпотеки від 17 жовтня 2013 року недійсним, оскільки відсутнє основне зобов'язання.

Ураховуючи наведене, позивач просила суд визнати недійсним договір іпотеки, укладений між нею та ОСОБА_2, посвідчений 17 жовтня 2013 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щербак Т. В. за реєстровим № 3457, про передачу в іпотеку квартири АДРЕСА_1.

У січні 2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду до ОСОБА_3, ОСОБА_1, третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Щербак Т. В., про встановлення факту описки, звернення стягнення на предмет іпотеки та стягнення процентів за договором позики.

Позовна заява ОСОБА_2 мотивована тим, що 17 жовтня 2013 року між нею та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округ Щербак Т. В., реєстровий номер 3457, відповідно до умов якого ОСОБА_1, виступаючи майновим поручителем за зобов'язаннями ОСОБА_3 за договором позики грошей від 17 жовтня 2013 року, укладеного між останнім та ОСОБА_2, передала в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1, яке належить їй на праві власності.

Відповідно до пункту 1 договору іпотеки сторонами визначено, що предметом вказаного договору є надання іпотекодавцем в іпотеку нерухомого майна, зазначеного у пункті 3 вказаного договору, а саме предмету іпотеки, в забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_3 за договором позики грошей від 17 жовтня 2013 року щодо вчасного та у повному обсязі погашення основної суми позики в сумі 3 787 800 грн з кінцевим терміном погашення до 17 червня 2014 року.

Так, при посвідченні приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щербак Т. В. договору іпотеки, укладеного 17 жовтня 2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, допущено описки, так як його було укладено для забезпечення зобов'язань за договором позики від 17 червня 2009 року.

Оскільки нормами чинного законодавства не передбачено внесення виправлень в текст нотаріально посвідченого договору, усунення таких описок є можливим лише шляхом укладення між сторонами договору про внесення змін до договору іпотеки, однак ОСОБА_1 проти для укладення такого договору заперечує, що унеможливлює реалізацію права іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки.

Зазначала також, що заборгованість ОСОБА_3 за договором позики станом на 29 грудня 2016 року складає 9 901 380 грн, що відповідно до курсу Національного банку України станом на 29 грудня 2016 року становило 354 000 євро, а по процентам за користування позиковими коштами - 7 810 958 грн, що відповідно до курсу Національного банку України станом на 29 грудня 2016 року становило 279
262 євро.

Оскільки в зазначеному договорі іпотеки від 17 жовтня 2013 року не передбачається можливість задоволення іпотекодержателем своїх вимог щодо оплати процентів, тому вимоги щодо звернення стягнення на предмет іпотеки ОСОБА_2 ставить виключно щодо основної суми боргу (354 000 євро), тоді як до відповідача ОСОБА_3 позивач звертається з вимогою про стягнення процентів за користування позикою у розмірі 279 398 євро.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 03 квітня 2017 року позов ОСОБА_1 та позов ОСОБА_2 об'єднано в одне провадження.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 27 листопада 2019 року у складі судді Писанця В. А. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Об'єднаний позов ОСОБА_2 залишено без задоволення.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2, суд першої інстанції дійшов висновку про пропуск позивачем строку позовної давності, про застосування якої було заявлено представником ОСОБА_1 - ОСОБА_4.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 05 березня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 27 листопада 2019 року скасовано в частині вирішення об'єднаного позову ОСОБА_2 та ухвалено нове судове рішення, яким об'єднаний позов ОСОБА_2 задоволено частково. Звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме: квартиру по АДРЕСА_2, яка належить ОСОБА_1 на підставі договору дарування, що засвідченого приватним нотаріусом Щербаком Т. В. від 17 жовтня 2013 року, реєстровий № 3454, зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 17 жовтня 2013 року, реєстраційний № 184405880000, у рахунок погашення заборгованості за договором позики, який укладено між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 17 червня 2009 року у розмірі 9 901 380 грн, що станом на 29 грудня 2016 року відповідно до курсу Національного банку України (далі - НБУ) еквівалентно 354 000 євро, шляхом продажу на прилюдних торгах. Стягнуто з ОСОБА_3 проценти за користування позикою відповідно до договору позики від 17 червня 2009 року у розмірі 7 810 958 грн, що станом на 29 грудня 2016 року відповідно до курсу НБУ еквівалентно 279 262
євро. В іншій частині позовних вимог за об'єднаним позовом ОСОБА_2 відмовлено.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що підписанням додаткового договору № 2 "Про внесення змін в Договір позики грошей від 17 червня 2009 року", яким кінцевий строк виконання зобов'язання змінено на 31 грудня 2015 року, ОСОБА_3 вчинив дії, які свідчать про визнання ним зобов'язань за договором позики грошей від 17 червня 2009 року та спрямованість на настання наслідків, обумовлених договором.

Таким чином, з урахуванням укладеного між сторонами 20 березня 2015 року додаткового договору № 2, яким строк виконання зобов'язання продовжено до 31 грудня 2015 року, позовна давність спливає 01 січня 2019 року, в той час, як ОСОБА_2 звернулась до суду з даним позовом 30 грудня 2016 року, тобто в межах строку позовної давності.

ОСОБА_3 не спростовано факт неналежного виконання (порушення) ним основного зобов'язання, доказів на спростування розміру заборгованості за договором позики грошей від 17 червня 2009 року не надано, в силу зазначених вище положень чинного законодавства це є підставою для вирішення питання про звернення стягнення на предмет іпотеки, а відповідачами не надано належних та допустимих доказів на спростування доводів ОСОБА_2 щодо допущених у договорі іпотеки від 17 жовтня 2013 року описок.

Також суд вважав обґрунтованими вимоги ОСОБА_2 в частині стягнення з боржника ОСОБА_3 процентів за договором позики від 17 червня 2009 року у визначеному позивачем розмірі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У березні 2021 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 - подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив оскаржуване судове рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні об'єднаного позову ОСОБА_2 відмовити.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16, від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17, що відповідає вимогам пункту 1 частини 2 статті 389 ЦПК України.

Також заявник вказує на порушення судом норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі й витребувано цивільну справу № 757/50591/16-ц із Печерського районного суду м. Києва.

У липні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 серпня 2021 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що представником ОСОБА_3 було надано оригінали для огляду та долучено копії розрахунків за договором позики за період з серпня 2009 року по травень 2010 року з особистими підписами ОСОБА_2.

Згідно з наданими розрахунками станом на 01 червня 2010 сума боргу ОСОБА_3 становила 50 000 євро. Крім того, на вимогу ОСОБА_2 (під загрозою вимоги термінового дострокового повернення суми кредиту) ОСОБА_3 сплачував ОСОБА_2 18 % річних додатково за користування позиченими коштами.

Представники ОСОБА_2 ні в суді першої інстанції, ні під час розгляду апеляційної скарги не заперечували та не спростовували факт того, що розрахунки по кредиту, надані представником ОСОБА_3, не мають відношення до договору позики від 17 червня 2009 року, укладеного між сторонами, чи є підробленими, так само як і не оспорювали суму боргу ОСОБА_3 станом на 01 червня 2010 року.

В матеріалах справи також відсутні будь-які письмові докази, надані ОСОБА_2 на підтвердження того, що розрахунки по кредиту, надані ОСОБА_3, стосуються інших правовідносин між сторонами.

Вважав, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норму статті 1048 ЦК України, без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеному Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) та у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18)., згідно з якою у випадку отримання позики в іноземній валюті без обумовленої сторонами у договорі такої складової грошового зобов'язання, як розмір і порядок сплати процентів від суми позики, положення частини 1 статті 1048 ЦК України не можуть бути застосовані, з огляду на відсутність передбаченого ЦК України, іншими законодавчими актами або конкретним договором механізму (формули) їх застосування та нарахування.

Стягуючи з ОСОБА_3 проценти за договором позики від 17 червня 2009 року у визначеному позивачем розмірі на рівні облікової ставки Національного банку України, суд апеляційної інстанції не взяв до уваги, що: згідно з пунктом 1 договору позики від 17 червня 2009 року предметом договору є грошові кошти в іноземній валюті (354 000 євро), повернення боргу здійснюється також в іноземній валюті (пункти 2,3), а тому право позикодавця вимагати сплати процентів від суми позики на рівні облікової ставки Національного банку України на підставі частини 1 статті 1048 ЦК України не може бути реалізовано.

Крім того, судом стягнуто проценти за користування позикою також за період з 01 січня 2016 року по 29 грудня 2016 року, тобто після закінчення строку виконання зобов'язання, який згідно з договором № 2 "Про внесення змін до договору позики грошей від 17.06.2009 року" визначено до 31 грудня 2015 року.

Оскільки розмір і порядок сплати процентів від суми позики, отриманої в іноземній валюті не обумовлювався сторонами в договорі позики від 17 червня 2009 року, то права та інтереси позивача забезпечені статтею 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання (пункт 6 договору позики від 17 червня 2009 року).

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У серпні 2021 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_5 - подав відзив на касаційну скаргу, в якому зазначив, що оскаржуване судове апеляційного суду є законним та обґрунтованим, підстави для скасування судового рішення відсутні.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

17 червня 2009 року між ОСОБА_3 (позичальник) та ОСОБА_2 (кредитор) було укладено договір позики грошей, за умовами якого кредитор передав, а позичальник прийняв у власність грошові кошти в розмірі 354 000 євро, що є еквівалентом 3 778 800 грн, у строк до 17 червня 2010 року. (а. с. 90, т. 1)

У той же день з метою забезпечення виконання ОСОБА_3 умов договору позики грошей від 17 червня 2009 року, останній передав в іпотеку ОСОБА_2 належну йому на праві приватної власності квартиру АДРЕСА_1. Договір іпотеки посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мельниченко Т. Б. за реєстровим № 3581 (а. с. 210, т. 1).

16 червня 2010 року додатковим договором № 1 "Про внесення змін до договору позики грошей від 17 червня 2009 року" ОСОБА_3 та ОСОБА_2 пролонгували дію договору позики грошей та за спільною домовленістю визначили дату виконання - 17 червня 2013 року (а. с. 91, т. 1).

22 червня 2010 року додатковою угодою № 1 "Про внесення змін до договору іпотеки, посвідченого Мельниченко Т. Б., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 17 червня 2009 року за р. № 3581", внесено відповідні зміни до договору іпотеки від 17 червня 2009 року (а. с. 54, т. 2).

17 жовтня 2013 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щербак Т. В. посвідчено договір дарування квартири, за умовами якого ОСОБА_3 подарував, а ОСОБА_1 прийняла в дар квартиру АДРЕСА_1 (а. с. 3, т. 2).

У той же день, 17 жовтня 2013 року, між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір Іпотеки, відповідно до пункту 1 якого ОСОБА_1 (іпотекодавець) передала, а ОСОБА_2 (іпотекодержатель) прийняла в іпотеку квартиру АДРЕСА_1, для забезпечення виконання в повному обсязі зобов'язань ОСОБА_3 за договором позики грошей від 17 жовтня 2013 року зі всіма можливим змінами та доповненнями до нього, включаючи також ті, що можуть бути укладені між сторонами у майбутньому, укладеним між іпотекодержателем і боржником, щодо вчасного та у повному обсязі погашення основної суми позики в сумі 3 787 800 грн з кінцевим терміном погашення 17 червня 2014 року" (а. с. 11, т. 1, а. с. 2, т. 2)

20 березня 2015 року додатковим договором № 2 "Про внесення змін в Договір позики грошей від 17 червня 2009 року" ОСОБА_3 та ОСОБА_2 за спільною згодою внесено зміни щодо продовження дії договору позики грошей від 17 червня 2009 року, а саме: пункт 2 договору викладено у наступній редакції: "Повернення коштів може бути здійснено в будь-якій країні світу будь-яким зручним для обох сторін способом - за домовленістю, не пізніше 31 грудня 2015 року в євровому еквіваленті" (а. с. 52, т. 2).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини 2 статті 389 ЦПК України.

Касаційна скарга представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 -підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені статті 400 ЦПК України, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною 1 статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням Частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Згідно з частинами 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційного суду не відповідає.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_2 та визначаючи розмір процентів за користування від суми позики, суд апеляційної інстанції виходив із рівня облікової ставки НБУ.

З таким висновком суду погодитися не можна з огляду на наступне.

Частиною 1 статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частиною 1 статті 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно з чинним законодавством гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Такі випадки передбачені статтею 193, частиною 4 статті 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року № 959-XII "Про зовнішньоекономічну діяльність", Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (далі Декрет № 15-93), Законом України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті".

Гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України; у разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Тому як укладення, так і виконання окремих договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті. З огляду на положення частини 1 статті 1046 ЦК України, а також частини 1 статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення суми коштів у строки, у розмірі та у саме тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Передбачене частиною 2 статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника.

Частиною 1 статті 1048 ЦК України передбачено, що розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ.

Облікова ставка НБУ є основною процентною ставкою, одним із монетарних інструментів за допомогою якого НБУ встановлює для суб'єктів грошово-кредитного ринку України орієнтир за вартістю коштів на відповідний період, не є сталою величиною, змінюється рішенням правління НБУ та встановлюється виключно для національної валюти України - гривні.

У випадку отримання позики в іноземній валюті без обумовленої сторонами у ньому умови такої складової грошового зобов'язання як розмір і порядок сплати процентів від суми позики, положення частини 1 статті 1048 ЦК України не можуть бути застосовані, з огляду на відсутність передбаченого ЦК України, іншими законодавчими актами або конкретним договором механізму (формули) їх застосування та нарахування.

Вказана правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 263 ЦПК України).

У порушення статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції на зазначені вимоги закону уваги не звернув, не врахував, що договір позики передбачає передачу в борг іноземної валюти, та дійшов помилкового висновку про стягнення процентів за договором позики від 17 червня 2009 року. Крім того, апеляційний суд не перевірив доводів позивачів про те, що він здійснював повернення коштів за договором позики, не дослідив наявні у матеріалах справи розписки, підписані ОСОБА_6 (ОСОБА_2), справжність яких позивач не заперечувала (а. с. 212-220, т. 1), не визначив розмір боргу за договором позики та передчасно відхилив вказані докази, не встановивши при цьому наявність іншого боргового зобов'язання ОСОБА_3 перед ОСОБА_2.

Відповідно до частини 1 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Таким чином, в силу наданих процесуальним законом повноважень, суд касаційної інстанції позбавлений права встановлювати, або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, надавати оцінку доказам, що не були предметом їх перевірки, чи робити їх переоцінку.

Ураховуючи викладене, суд касаційної інстанції позбавлений можливості ухвалити власне рішення.

За таких обставин, судове рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 - задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 05 березня 2021 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта